Розділ «Тема 19. СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ»

1. Відтворення членів суспільства. Головним інститутом, що виконує цю функцію, є сім'я, але до неї причетні й інші соціальні інститути, такі, як держава.

2. Соціалізація — передача індивідами встановлених у даному суспільстві зразків поведінки і способів діяльності — інститути сім'ї, освіти, релігії та ін.

3. Виробництво і розподіл. Забезпечуються економічно-соціальними інститутами управління і контролю — органи влади.

Функції управління і контролю здійснюються через систему соціальних норм і розпоряджень, що реалізують відповідні типи поведінки: моральні і правові норми, звичаї, адміністративні рішення і т. п. Соціальні інститути керують поведінкою індивіду через систему заохочень і санкцій.

Люди завжди прагнуть інституціоналізувати свої відносини, які пов'язані з актуальними потребами (інститут черги, інститут шлюбу і т. д.). В залежності від сфери дії і функцій соціальні інститути поділяються на:

• реляційні, які визначають ролеву структуру суспільства за найрізноманітнішими категоріями: від статі і віку до виду занять і здібностей;

• релятивні, які визначають можливість індивідуальної поведінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, а також: санкції, що карають порушників максимів (всі види механізмів соціального контролю: культурні, зв'язані з релігією, наукою, ідеологією, мистецтвом і т. д.);

• інтегративні інститути, пов'язані з соціальними ролями, відповідальними за забезпечення інтересів соціальної спільності як цілого.

Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від великої кількості факторів (умов):

• чіткого визначення мети, завдань і обсягу функцій соціального інституту;

• регіонального розподілу праці і її раціональної організації в середині соціальної системи інститутів і кожного соціального інституту, зокрема;

• деперсоналізації дій і об'єктивації функцій і виконаних окремими особами від імені соціального цілого ролей, близькість поведінки членів інституту до соціальної максими;

• визнання і престижу, якими володіє даний соціальний інститут в очах груп, спільностей, суспільства (тобто цілісності),

• безконфліктності включення соціального інституту в глобальну систему соціальних інститутів, тобто в суспільство.

Зміна системи соціальних інститутів (як і кожного окремого інституту) може бути як еволюційною, так і революційною, що в кінцевому рахунку визначається станом соціальної системи в цілому. Крім того, джерелом розвитку соціальних інститутів можуть бути ендогамні (внутрішні) фактори, які зазвичай породжують обмеження в розвитку системи, і екзогамні (зовнішні) фактори. Так, розпад такого соціального інституту, як сім'я, може бути викликаний змінами ролевої поведінки подружжя (наприклад, зрадою) або конфліктами в сім'ї на ґрунті пияцтва одного із подружжя.

Найвпливовішими детермінантами змін (як внутрішніх, так і зовнішніх) є політика, економіка, культура. Вони діють на соціальні інститути, що функціонують в суспільстві, як безпосередньо, так і опосередковано через різні позиції індивідів.

Структура соціальних інститутів суспільства дуже складна, тому що:

1) дуже складними і багатоманітними є людські потреби та інтереси, які стимулюють створення даних соціальних інститутів;

2) соціальні інститути постійно видозмінюються.

В процесі системної трансформації окремі елементи структури інститутів можуть зникати (відмирати), наповнюватися новим змістом, набирати нові завдання і функції. Наочним прикладом цьому слугує виробнича функція сім'ї. Колись сім'я, особливо сільська, займалась підготовкою молоді до професійної праці. Розвиток виробничих відносин і ускладнення розподілу суспільної праці привели до відмирання цієї функції, однак з відродженням в Україні приватної власності, розвитком фермерства і підприємництва, сільська сім'я частково відновлює цю функцію. Збагачується також її функція накопичення капіталу.