Культура професійного мовлення вчителя-логопеда.

Риторика, культура та техніка мовлення корекційного педагога

• попередити батьків і дитину про можливі труднощі при виконані домашніх завдань і можливе погіршення стану мовлення в разі, якщо логопедичні заняття проводитися не будуть;

• надати батькам детальну інструкцію щодо проведення домашніх мовленнєвих вправ, по можливості забезпечити їх необхідним дидактичним матеріалом (наприклад, спеціальним альбомом з малюнками, який містить потрібний словниковий матеріал) або порекомендувати купити спеціальні зошити з друкованою основою для логопедичних занять тощо.

Оскільки мовлення оточуючих дитину дорослих (педагогів і батьків) має великий вплив на її розвиток, тому до їх мовлення висуваються особливі вимоги.

Миронова С.О. зазначає, що звернуте до дитини мовлення передусім повинно бути нешвидким. Спокійний, дещо уповільнений темп мовлення дорослого сприяє кращому його розумінню.

Виразність та емоційність мовлення досягаються за рахунок підвищення або пониження голосу у тих місцях, до яких потрібно привернути увагу дитини. Особливо чітко повинні різнитись питальні та розповідні, окличні та спонукальні речення.

Особливо слід звернути увагу на інтонаційну культуру корекційного педагога.

У ситуації надання порад і консультацій батькам інтонаційна тональність логопедичної рекомендації повинна реалізовуватися у певному емоційному стані, який можна охарактеризувати як доброзичливе ставлення помірної інтенсивності і повного самоконтролю (Л.С. Бейлінсон). Корекційний педагог не може собі дозволити ворогуючу, саркастичну, невпевнену, мрійливу, гордовиту, агресивну, грубу, хвалькувату, принизливу, образливу, перелякану тональність. Він також не може виявляти надмірний захват під час спілкування з дитиною та її батьками, які прийшли на прийом до спеціаліста. Небажана також песимістична, байдужа, роздратована, розгублена, вдавана, таємнича тональність спілкування. Серед великого спектру тональностей рекомендуються такі: офіційна, серйозна, жартівлива, дружня, наполеглива, здивована, з тривогою, радісна, задумлива, рішуча, лагідна, ввічлива (Л. С. Бейлінсон, А. Й. Капська, О.О. Мурашов).

Звертаючись до дитини, не можна вживати слова з прихованим значенням, неоднозначністю, з іронічним підтекстом. Дитина значною мірою орієнтується на пряме ситуативне сприймання повідомлення. І якщо у мовленні дорослого не збігається зміст висловленого з інтонацією, у дитини може виникнути непорозуміння, а у гіршому випадку – навіть невротична реакція. Наприклад: "Який же ти в мене розумник!" – з принизливою інтонацією та недоброю посмішкою.

Відомо, що засвоєння дітьми інтонаційної сторони мовлення відбувається на основі наслідування, однак, діти з порушеннями мовлення вимагають спеціального корекційного навчання інтонаційній виразності мовлення. Дітей навчають користуватися різними за характером спілкування й інтонування реченнями: розповідне, окличне, питальне, спонукальне.

У ході корекційно-логопедичної роботи широко використовуються казки. Розповідаючи їх дітям, педагог говорить то низьким, грубим голосом, зображуючи, наприклад, ведмедя, то високим, тоненьким голоском, зображуючи зайчика, то ласкавим, ніжним, улесливим голосом – лисицю (казка "Колобок"). А потім вимагатиме від дітей повторювати, розігрувати фрази з казки, відповідно змінюючи свій голос.

За будь-яких умов спілкування мовлення вчителя за змістом повинно бути доступним і зрозумілим для дітей. У ньому повинні бути паузи для усвідомлення дітьми матеріалу, який вони почули. Доречне, наприклад, багаторазове вживання одних тих самих слів у різних словосполученнях і реченнях: "Сашко малює червоний м'яч. Яринка малює круглий м'яч. Іванко малює червоненький м'ячик."

Також педагогу слід уникати складних синтаксичних і граматичних конструкцій. Наприклад: "Сьогодні на занятті, виконуючи всі запропоновані завдання, ви будете вчитись правильно вживати споріднені слова". Краще сказати так: "Сьогодні на занятті ви будете вивчати споріднені слова".

Лексика, яка використовується дорослими у мовленні, повинна обмежуватися темами, доступними дитині. В той же час мовлення дорослого не повинно бути спрощеним: для нього слід добирати слова та словосполучення, які знаходяться в зоні найближчого розвитку дитини, тобто вона їх розуміє (пасивне мовлення), але не використовує при побудові власних висловлювань (активне мовлення). У цьому полягає дидактична спрямованість спілкування з дитиною.

Як свідчить практика, не менш важливим є питання про те, як педагог подає дітям мовленнєвий зразок. Це може бути нове звукосполучення, словосполучення, граматична форма, розповідь тощо. Зразок повинен бути доступним для розуміння, виразним, складатися з чітко побудованих речень.

Учитель сподівається на те, що, слухаючи його, діти поступово засвоюють почуте. Однак спонтанно це не відбувається. Дітей з порушеннями мовлення слід спеціально вчити користуватися поданим мовленнєвим зразком. Тому у логопедичній практиці застосовуються такі спеціальні словесні прийоми, як демонстрація мовленнєвого зразка, коментуюче мовлення та багаторазове повторення мовленнєвого матеріалу. Педагоги у практичній діяльності дітей забезпечують тісний зв'язок між словом і реальним предметом, ознакою, дією, повторюючи певні потрібні лексичні та граматичні одиниці. Це сприяє кращому сприйманню і розумінню мовлення, збагачує словник дитини, запобігає виникненню аграматизму, попереджує заїкання. Наприклад, "Славо, ти малюєш м'яч. І Наталка малює м'яч. І Олег малює м'яч. Усі діти малюють м'ячі. Сергію, що малює Слава?"

Дуже часто можна спостерігати, що в ході заняття немає чіткого зв'язку між запитанням педагога та відповіддю дитини. За питання повинно бути чітким і зрозумілим, повністю відповідати темі, меті заняття, етапу корекційної роботи та інтелектуально-мовленнєвим можливостям дитини. Обов'язково слід враховувати, що комунікативні навички дитини з тяжкими порушеннями мовлення формуються шляхом поступового засвоєння складних мовленнєвих моделей (відповідь словом, словосполученням, простим непоширеним реченням, поширеним реченням, складнопідрядним реченням).

Для оцінки мовлення педагога і логопеда, зокрема, важливим критерієм є його дозування. На жаль, доволі часто логопед говорить занадто багато, а діти, навпаки, дуже мало. Частка мовленнєвої участі на занятті визначається періодом навчання. На початку навчання, коли активність дітей ще дуже мала, припустиме таке співвідношення, коли логопед говорить більше, ніж діти. Але у подальшому при зростанні мовленнєвої активності дітей співвідношення їх мовлення та мовлення логопеда повинно змінюватись.

Говорячи про вимоги до мовлення вчителя, слід підкреслити, що норм літературної мови потрібно дотримуватись не лише на заняттях, але і поза ними. Однак, як показують спостереження, логопед більше слідкує за своїм мовленням безпосередньо під час занять. В інших умовах, особливо роблячи дітям зауваження, мовлення логопеда змінюється за темпом, інтонацією, змістом, або геть стає російським.

Не можна обійти тему "сюсюкання" з дитиною. Такий стиль мовлення вживається людьми, далекими від педагогіки, які досить рідко спілкуються з дітьми. Сюсюкання уподібнює спілкування з дітьми спілкуванню із тваринами. Цей стиль спілкування ігнорує особистість дитини, принижуючи її гідність і завдаючи великої моральної шкоди. До того ж, дитина відразу відчуває нещире до неї ставлення.

Вкрай важливим у становленні мовлення дитини в онтогенезі відіграють мовленнєві зразки оточуючих людей. У фонетичному аспекті сюсюкання шкідливе для дитини, оскільки виступає небезпечним взірцем для наслідування. Якщо дитина чує мовлення у різних фонетичних варіантах, (сподіваємося, що не всі близькі оточуючі "сюсюкають"), то перед нею підсвідомо постає занадто складний вибір – який варіант взяти для наслідування? Адже дитина в ході свого розвитку постійно вдосконалює мовлення, прислуховуючись до оточення і порівнює власну вимову з вимовою дорослих. Весь час перебуваючи у такому стані вибору, дитина напружується, і її мовленнєвий розвиток загальмовується.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Риторика, культура та техніка мовлення корекційного педагога» автора Пінчук Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Культура професійного мовлення вчителя-логопеда.“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ І. Основні поняття культури мовлення

  • Поняття "мова". Функції мови

  • Поняття державної, національної та літературної мови

  • Мовна норма. Типи норм

  • Мова і мовлення. Мова і мислення. Мовленнєве спілкування

  • Мова і мислення

  • Поняття "культура мови" і "культура мовлення"

  • Стилі мови

  • Правила оформлення списку та бібліографічного опису літературних джерел

  • Комунікативні якості культури мовлення та їх зв'язок із стилями мови

  • Зв'язок комунікативних якостей культури мовлення із стилями мови

  • Культура мовлення і мовленнєві помилки

  • Зв'язок культури мовлення з іншими дисциплінами

  • Розділ II. Риторика

  • Закони риторики

  • Види красномовства та сфери його застосування

  • Підготовка промови

  • Складання плану

  • Запис промови

  • Поради доповідачу та помилки ораторів у публічних виступах.

  • Образ і культура оратора

  • Педагогічна риторика

  • Мовленнєвий етикет вчителя

  • Вітання та побажання

  • Знайомство

  • Співчуття

  • Висловлення сумніву

  • Культура професійного мовлення вчителя-логопеда.
  • Особливості професійного мовлення вчителя-логопеда.

  • Розділ III. Техніка мовлення

  • Характеристика елементів техніки мовлення

  • Якості професійного педагогічного голосу

  • Гігієна голосового апарату педагога

  • Характеристика мовленнєвого дихання

  • Дикція

  • Орфоепічна правильність мовлення

  • Засоби милозвучності української мови.

  • Фонологічні засоби мовлення.

  • Розвиток мовленнєвого слуху

  • Шляхи вдосконалення техніки мовлення

  • Робота над голосом

  • Робота над вдосконаленням дикції

  • Артикуляційна гімнастика для язика