Розділ «Тема 9 МОВА. РИТОРИЧНІ ЗАСОБИ»

5. Хто володіє великою силою слова (а її у небагатьох можна знайти), навіть і той не буває вільний від постійних трудів. У зв'язку з тим, що сила слова ще дається природою, але набувається освітою, то хоча б хтось довів її до вищої досконалості, і тоді він може її втратити, якщо постійними запопадливістю та вправами не буде розвивати цієї сили. Таким чином, найбільш освічені мають найбільше трудитися, ніж менш освічені; бо недбальство тих та інших супроводжується неоднаковою шкодою, але в перших вона настільки важливіша, скільки різниця між тим, чим володіють одні і другі. Останнім ніхто не буде докоряти, якщо вони не вимовляють нічого відмінного; а перші, коли не завжди будуть пропонувати бесіди, які перевищують ту думку, яку всі мають про них, то підпадають від усіх до великих докорів. При цьому останні й за мало можуть отримувати великі похвали; а перші, якщо слова їхні не будуть сильно дивувати й вражати, не тільки не отримують похвали, але й знаходять багатьох огудників. Слухачі сидять й судять про проповідь не за її змістом, а за думкою про проповідників. Тому, хто перевищує усіх красномовством, тому слід більше за всіх старано трудитися; йому не можна вибачати тим загальним недоліком природи людської, що неможливо встигати за усім; але якщо бесіди його не зовсім будуть відповідати високій думці про нього, тоді вони супроводжуються численними знущаннями й огудою від народу.

Ніхто сам собі не міркує про те, що набуті сум, турботи, хвилювання, а часто й гнів, затьмарюють чистоту розуму і не дозволяють творінням його являтися світлими, і що взагалі людині неможливо завжди бути однаковою і у всьому встигати; але природно інколи й погрішити і виявитися слабішою власної сили. Ні про що таке, як я сказав, не хочуть подумати, але звинувачують проповідника, судячи про нього як про ангела. І взагалі людина є такою, що на заслуги ближнього й численні й великі не звертають уваги, але якщо відкриється якийсь недолік, - хоча б і незначний, хоча б і ній,- одразу ж дізнається про нього, негайно прив'язується до нього і завжди пам'ятає його: і це мале й незначне часто зменшує славу багатьох і великих мужів.

6. Бачиш, шановний, що сильному в слові слід мати особливо велику ревність, а разом із ревністю і таке терпіння, якого потребують не всі з вищеназваних мною. Багато хто безперестанку турбують його даремно і без причини, і не маючи в чому звинуватити його, ворогують проти нього за те, що він усіма шанується. Потрібно мужньо переносити мерзенну їхню ненависть. Не бажаючи приховувати цієї проклятої ненависті, яку вони плекають без усякої видимої причини, вони лихословлять і гудять, обмовляють таємно і ворогують явно. Якщо душа під час усякої такої неприємності почне турбуватися і дратуватися, тоді вона не може бути бадьорою, знемагаючи від смутку. І не лише самі вони мстяться йому, але й прагнуть робити це через інших; часто, обравши кого-небудь, який не вміє сказати нічого, вони підносять його похвалами й дивуються йому вище його достоїнств; одні роблять через безумство, інші з невігластва та через заздрощі, щоб принизити славу достойного, а не для того, щоб прославити недостойного. Але не лише з ними буває боротьба у доблесного мужа, але часто із невіглаством цілого народу. Бо неможливо, щоб увесь зібраний народ складався із людей освічених, але інколи більшу частину зборів становлять люди прості; інші ж хоча й розумніші цих останніх, але порівняно з людьми, здатними судити про красномовство, є більш нетямущі, ніж усі інші порівняно з ними; але знайдеться хіба що один чи два чоловіки, які мають таку здатність, невідворотно відбувається те, що той, хто говорив краще, отримає менше оплесків, а іноді залишається і без усяких похвал. Слід озброюватися мужністю проти таких несправедливостей та тих, які чинять так через невігластво, прощати, а тих, які чинять так через заздрість, оплакувати як нещасних і нікчемних, і бути впевненим, що власна сила ні від тих ні від других не зменшується. Так і живописець відмінний і перевищуючий усіх у своєму мистецтві, бачачи, що люди нетямущі в цьому мистецтві висміюють картину, написану ним із великою ретельністю, не повинен падати духом і вважати картину поганою через суд невігласів, як і вважати дивовижною і прекрасною дійсно погану картину тому лише, що нею захоплюються невігласи.

7. Відмінний художник має бути сам і суддею своїх творів; хорошими чи поганими вони повинні вважатися тоді, коли створивший їх розум вимовить про них той чи інший присуд; а про думку сторонніх, невірну й недосвідчену, ніколи й думати не слід. Так і той, хто прийняв на себе подвиг учительства, повинен слухати похвали сторонніх людей, і не слабнути своєю душею без них; але складаючи повчання так, щоб догодити Богу (бо це має бути у нього правилом та єдиною метою найретельнішого складання повчань, а не оплески й похвали), якщо його хвалитимуть люди, хай не відкидає похвал, а якщо не отримує їх від слухачів, хай не шукає і не жаліється, тому що для нього достатньою і найкращою втіхою у трудах є те, якщо він може усвідомлювати у самому собі, що він складав і спрямовував свої повчання на благоугоду Богові.

8. Істинно, хто впадає у пристрасті до нерозумних похвал, той не матиме ніякої користі ні від яких багатьох трудів своїх, ні від сили свого слова; тому що душа, яка не вміє переносити нерозумних осудів народу, слабшає і втрачає бажання до вправляння у слові. Тому більше всього слід привчатися зневажати похвали; тому що без цього не досить одного вміння говорити для збереження в собі цієї сили. Навіть якщо хтось захоче звернути пильну увагу на того, у кого не досить цієї здібності, тоді знайде, що і він не менше того має потребу у зневажанні похвал. Не досягаючи слави від народу, він неодмінно впаде у безліч гріхів. Так, не маючи сил зрівнятися з тими, хто відрізняється здібностями до красномовства, він не втримається від ворожнечі до них, і заздрощів, і даремних огуд, і багатьох подібних непристойностей; але зважиться на все, хоча б належало втратити свою душу, аби здобути славу їхню убозтвом своїх здібностей. Крім того, він і втратив і ревність до цих трудів, бо деяке розслаблення досягне його душі. Багато трудитися, але отримувати мало похвал — це дійсно може виснажити й занурити до глибокого сну того, хто не вміє зневажати похвали. Так само і землероб, який змушений трудитися на неплідному полі і обробляти кам'янисту землю, скоро залишає труди свої, якщо не має великої схильності до роботи і не боїться голоду. Якщо ж здатні говорити із великою владою, мають потребу у постійному вправлянні для збереження цієї здатності, тоді ніскільки не готовий раніше і змушений думати про це під час самих подвигів, які зустріне труднощі, які турботи, які хвилювання, щоб з великими труднощами здобути якийсь невеликий успіх! А якщо хтось із поставлених після цього, які займають нижче становище, зуміє більше нього прославитися по цій частині, тоді потрібна душа нібито божественна, щоб не впасти у зненависть і не зажуритися. Стояти на вищій ступені достоїнства і бути обійденим нижчими й переносити це мужньо,- це властиво незвичайній та не моїй душі, але нібито адамантовій. Ця неприємність буває ще терпимою, коли переможець є скромний і досить поміркований; але якщо він буде пихатий, і гордий, і честолюбний, тоді йому слід кожного дня бажати собі смерті; до такої міри гірким для того життя зробить він, звеличуючись над ним явно, віднімаючи у нього владу все більше й більше, прагнучи замінити його у всьому, і у всіх цих випадках знаходячи собі важливу опору у свободі мовлення, прихильності до нього народу та відданості усіх пасомих. Хіба ти не знаєш, яка нині розвинулась в душах християн любов до красномовства і що ті, хто займаються ним, більше за всіх шануються не лише у зовнішніх (язичників), але й у прісних у вірі (Гол. VI, 10)? Хто ж зможе знести таку ганьбу, коли під час його бесіди всі мовчать, і обтяжуються, і чекають закінчення слова ніби відпочинку від трудів, але іншого, який хоча й довго говорить, слухають із довготерпінням, сердяться, коли він хоче зупинитися, і гніваються, коли він наміряється замовкнути? Все це тепер тобі видається маловажливим та таким, що не заслуговує на увагу, як таке, що не пережите, але може загасити ревність і ослабити душевну силу, хіба хто-небудь, звільнившись від людських пристрастей, спробує стати схожим на безтілесні Сили, які не піддаються ні заздрощам, ні марнославству, ні іншій якійсь подібній слабкості. Якщо знайдеться така людина, яка зможе подолати цього невловимого, нездоланного й дикого звіра, тобто народну славу, і

відсікти численні його голови, або краще не допустити цієї слави і зародитися на початку, той буде в змозі зручно відбивати усі ці напади" і залишитися спокійним, нібито у тихій гавані; а хто не звільнився від неї, той обтяжує свою душу нібито різноманітною боротьбою, постійними збентеженням, і сумом, і багатьма іншими пристрастями. Чи треба перелічувати й інші труднощі, про які не може і говорити, і знати той, хто не відчув їх насправді?

Істина і неправда

"Ніщо не може бути світлішим та сильнішим істини; рівно як ніщо не може бути безсильнішим за неправду, хоча б вона і прикривалась численними покровами. Бо неправду легко зловити й спростувати; а істина відкрито пропонує себе усім, бажаючим бачити красу її. Вона не любить ховатися, не боїться небезпеки, не тремтить перед наклепами, не шукає слави народної, не підкорена нічому іншому людському; вона стоїть вище за все, підпадаючи, безумовно, під тисячі обмовлянь, але залишаючись нездоланною; прагнучих до неї вона зберігає, як міцною стіною, величчю своєї сили; не терпить прихованих сховищ, але пропонує відкрито усім усе, що є у ній".

Коли треба говорити і коли мовчати

"Якщо маєш сказати що-небудь корисне, тоді відкривай вуста; якщо ж немає нічого необхідного, тоді мовчи, бо це краще. Чи ти ремісник? Співай псалми сидячи. Але ти не хочеш співати вустами? Роби це подумки. Псалом - великий співрозмовник; від цього ти не стерпиш нічого поганого, але й у майстерні будеш сидіти, як у монастирі; бо не зручності місць, але цнотливість характеру дають нам спокій..."

Про стриманість язика

"Багато зла чинить балакучість язика, а напроти, стриманість його - багато добра. Як немає ніякої користі від дому, міста, стін, дверей, воріт, якщо при них немає варти й людей знаючих, коли потрібно зачиняти їх і коли відчиняти; так не буде користі і від язика та вуст, якщо розум не буде приставлений відкривати й закривати їх з точністю й великою обачністю, і знати, що треба вимовляти і що тримати всередині. Бо не так багато, говорить Премудрий, впали від меча, скільки від язика. (Сир.28,21); і Христос говорить: не те що входить у вуста, паскудить людину, а те, що виходить з вуст, поганить людину" (Матф. 15, 11); і ще інший: вустам твоїм створи двері й загату. (Сир.28,29).

... Тож будемо постійно оберігати свої вуста, приставивши розум, як засув, не з тим, щоб вони були замкнені постійно, але щоб відмикались у належний час. Бо іноді мовчання корисніше за слова, а іноді слова корисніші за мовчання. Тому Премудрий і говорить: час мовчати, і час говорити (Еккл.3, 7). Якби вустам належало постійно бути відкритими, тоді не треба б було для них дверей; а якщо б їм належало було б бути постійно закритими, тоді не треба було б зберігання. Для чого зберігати те, що зачинене? Для того двері й зберігання, щоби ми робили все у потрібний час".

ІЛАРІОН Исповедание веры

Верую въ єдиного Бога Отца, Вседържителя, Творца небу и земли, и видимъїимъ и невидимышмъ.

И въ єдиного Господа Иисуса Христа, Сына Божиа, единочадааго, от Отца рожденааго прежде всехъ векъ, Света от Света, Бога истинна от Бога истинна рождена, а не сътворена, єдиносущна Отцу, имже вся быша.

Нас ради человекъ, и за наше спасение, съшедъшааго съ небесъ, і въплощъшаагося от Духа Свята и Марие Девице (и) вьчеловечь-шася.

И распяты за ны при поньтестемь Пилате (и) страстьна, и погребена.

(И) въскресъшааго въ третий день по Писаниемь.

(И) въшедшааго на небеса, и седяща одесную Отца.