Розділ «Тема 9 МОВА. РИТОРИЧНІ ЗАСОБИ»

Активне слухання включає ухвалення людиною відповідальності за те, що він чує, шляхом підтвердження, уточнення, перевірки значення та цілі, отриманих від іншого повідомлення.

Головним серед цих умінь є точне емпатичне розуміння (емпатія), яке об'єднує здатність слухати і передавати почуте іншій людині. Багато проведених досліджень свідчать, що використання точної емпатії разом із такими важливими для міжособистісних стосунків якостями, як щирість і повага, полегшує отримання позитивних терапевтичних результатів. Останніми роками навчання умінням стало більш орієнтованим на дію, а не на теорію. Точне емпатичне розуміння включає процеси адекватного уявлення та комунікації. Емпатичне спілкуватися — означає переконати співбесідника в розумінні як відчуттів, так і поведінки й досвіду, що лежать в основі цих відчуттів. Мінімум емпатичного розуміння полягає в точному віддзеркаленні значень слів і афектних реакцій співбесідника. На більш високому рівні емпатичного розуміння зміст повідомлень учасника і його відчуття не тільки сприймаються, а й коментуються партнером по спілкуванню, який поділяє найбільш важливі моменти переживань свого співбесідника. Помічник в своїх інтерпретаціях може відобразити те, що приховане від його партнера.

Наведені поради сприяють навчанню точному емпатичному розумінню:

1. Зосередьтесь на вербальних і невербальних повідомленнях та формах емоційної експресії іншої людини.

2. Намагайтеся на ранніх стадіях навчання емпатії використовувати слова та вирази, по значенню і емоційним зарядом взаємозамінні з тими, які уживалися під час акту комунікації. Це називається парафразою.

3. Формулюйте відповіді мовою, найбільш співзвучною нові співбесідника,

4. Використовуйте емоційний тон, відповідний тону, узятому співбесідником.

5. Глибше осягаючи емоційний стан іншого, прагніть уточнювати та розширювати сенс Його повідомлення.

Це допомагає співбесідникові виразити відчуття, які до цього він виразити не міг.

6. Прагніть усвідомити та зрозуміти відчуття думки, які не були прямо виражені співбесідником, але, мабуть, малися на увазі в повідомленні.

Теми для обговорення

Завдання. Тренінги. Ігри

Мудрість від мудрих

ІОАНН ЗЛАТОУСТ Слово п'яте

Досить сказано мною про те, яку досвідченість повинен мати наставник у боротьбі за Істину; крім цього я хочу сказати про другий предмет, який буває причиною багатьох небезпек, або краще сказати, не він буває причиною, але ті, які не вміють добре користуватися ним; а сама ця справа може принести спасіння та багато благ, коли нею будуть займатися мужі ревні й здібні. Що ж це? Велика праця, яка полягає із бесід перед народом на загальних зборах. По-перше, пасомі більшою частиною не хочуть ставитися до промовців, як до наставників, а піднімаючись вище становища учнів, приймають становище глядачів, які присутні на мирських видовищах. Як там народ поділяється, і одні стають на бік одного, а інші іншого, і слухають промовців, відповідно до свого сприятливого чи ворожого ставлення. І не лише тільки в цьому полягає складність, але не менше і в другому. Якщо випад кому з промовців додати до своїх слів якусь частину чужих трудів, тоді він підлягає більшим докорам, ніж крадії чужого майна; але часто терпить таке звинувачення й той, хто лише підозрюється у цьому, хоча ні в кого нічого не запозичив. Але що я кажу про чужі труди? Часто він не може користуватися і своїми творіннями. Люди частіше звикли слухати не для користі, але для задоволення, уявляючи себе нібито суддями трагіків, або гравців на кіфарі; і те мистецтво слова, яке ми тепер визнали зайвим, тут так схвалюється, яку софістів, коли вони вимушені сперечатися один з другим.

2. Отже, і тут потрібна людина з душею мужньою, яка багато перевищує нашу неміч, щоб він міг відволікати народ від цього не пристойного й марного задоволення та привчати його до слухання більш корисного так, щоб народ йому слідував і корився, але не він керувався примхами народу. Але цього не можна досягти інакше, як двома способами: зневагою похвал і силою слова, якщо не буде одного з них, тоді й інший, не відділений від першого, буде марний. Якщо зневажаючий похвали не дає повчання, розчиненого благодатію та сіллю (Кол. IV, 6), тоді він позбавляється поваги в народу, не втримуючи ніякої користі від своєї великодушності; але якщо майстерний у цій частині буде задовольнятися славою оплесків, тоді відбудеться однакова шкода і для народу, і для нього самого, як до такого, який прагне з пристрасті до похвал говорити більше для задоволення, ніж для користі слухачів. І як той, хто не має пристрасті до похвал і не вміє говорити, хоча не догаджає народу, але не може приносити йому і якоїсь значної користі тому, що не може нічого сказати; так і захоплений пристрастю до похвал, хоча може вести бесіди повчальні для народу, але замість

них пропонує те, що більше насолоджує слух, набуваючи собі цим шум оплесків.

3. Отже, відмінний керівник мас бути сильний у тому й іншому, щоб брак одного не знищив і другою. Коли він, виступивши серел народу, почне говорити викриття тим, які живуть безтурботно, але потім засоромиться і почне затинатися і від бідності мовлення змушений буде червоніти, одразу ж зникає уся користь віл сказаного. Ті, кого викривають, обурюючись на сказане і не маючи іншого засобу помститись йому, насміхаються з нього за його невміння, сподіваючись цим прикрити свої недоліки. Тому необхідно йому, як якомусь відмінному візникові, добре володіти обома цими досконалостями, аби можливо було належним чином діяти тим та іншим, коли він виявиться довершеним у всьому, тоді з якою завгодно владою, може і карати і звільняти всіх ввірених його керівництву; але без цього тяжко набути таку владу. Проте, великодушність не по винна обмежуватися одним лише презирством до похвал, але й іти далі, аби користь знову не залишилася недосконалою.

4. Від чого ще необхідно утриматися? Від ненависті й заздрості. Корисно ні занадто стерегтися й боятися несправедливих звинувачень (а предстоятель невідворотно підпадатиме під нерозсудливі докори), ні зовсім зневажати їх; але хоча б вони й були неправдиві, хоча б і зводились на нас людьми поганими, слід прагнути швидше гасити їх. Ніщо так не збільшує слави поганої й доброї, як нерозсудливий народ: звикнувши і слухати і говорити необдумано, він повторює без розбору все, що сталося, ніскільки не турбуючись про істину. Тому не слід зневажати народом, а виникаючі погані підозри одразу ж знищувати, переконуючи знищувателів, хоча б вони й були найбездумнішими з людей, і не втрачаючи нічого з того, що може знищити недобру славу: якщо ж і після того, як ми зробимо із свого боку все, звинувачувачі не захочуть вгамуватися, тоді поставитися до них із презирством. Хто занепаде духом від таких неприємностей, той ніколи не буде здатен здійснити щось доблесне й достопохвальне; журба й безперестанні турботи можуть зламати силу душі й довести до крайнього знеможення. Священик має ставитися до пастви так, як батько ставився б до своїх малолітніх дітей; як від цих ми не відвертаємося, коли вони зневажають, або вдаряють, або плачуть, і навіть, коли вони сміться

і пестяться, не дуже зважаємо на це, так і священики не повинні ні гоноритися похвалами народу, ні сумувати огудою, якщо вони будуть необгрунтованими. Тяжко це, блаженний, а, можливо, я думаю, і неможливо. Чути собі похвали і не радіти, не знаю, випадало чи коли-небудь з людей: а хто радіє з цього, той звичайно і бажає отримати їх; але бажаючий отримати їх неодмінно буде сумувати і журитися і нудьгувати і досадувати, коли втрачатиме ці похвали. Як багаті, поки багаті, веселяться, а збіднівши, нарікають, і звикнувши до розкошів, не можуть терпіти життя бідного, так і прихильні до похвал не тільки тоді, коли їх гудять даремно, але і якщо їх не часто хвалять, мордуться у душі начебто яким голодом, якщо вони звикли до похвал або почують, що інші удостоїлися похвал. Скільки ж трудів і скільки смутку, думаєш ти, випадає тому, хто вийшов на подвиг вчення з такою пристрастю? Неможливо, щоб море колись не хвилювалося, неможливо, щоб і душа такої людини залишалась без турбот і скорботи.