Розділ «Тема 8 РИТОРИКА. ЛОГІКА»

Дослідження про риторику в ЇЇ наукоподібному змісті та у відносинах, які має вона до загальної теорії слова та до логіки

(фрагменти)

... Риторика як наука про слово може розраховувати на повне право громадянства у сфері наук точних, позитивних, може скинути свій схоластичний одяг і набрати вигляду більш природного, більш узгодженого з духом і зі спрямуванням нашого часу.

Шкільна риторика мала ще той шкідливий вплив, що розвивала думку і писемний дар слова не в їх самочинному і природному ході, а за формами одноманітними, умовними, вигаданими ззовні, а не взятими із сутності самого духу нашого.

Взагалі ми бачимо дві крайнощі: з одного боку, як у деяких французьких училищах, безумовне владування шкільної риторики, з мертвотним впливом на думку й вираження..., з другого, - це трапляється всюди - відсутність усякої риторики при творенні писемного дару слова.

... Справа риторики не в одному красномовстві, а в тому, щоб показати перш за все загальні й необхідні умови й вимоги мовлення взагалі, а потім перейти до красномовства та його різних видів.

Справа теорії не в тому, щоб учити нас відшуковувати й винаходити думки, а потім розташовувати й розмішувати їх, не в тому, щоб нав'язувати розуму правила зовнішні, які не виходять із його сутності, а тому довільні; але у тому, щоб управляти природним і самовільним ходом і розвитком Його дій, розвитком тих чи інших впливів, що виникли у ньому самому. Отже, теорія винайдення думок у старовинних курсах риторики не була зв'язана живим ланцюгом логічної єдності з теорією їх розташування. Обидві ці теорії повинні злитися в одну - в теорію логічного розвитку основної думки у творі.

Університет, академія - ось де освічується адвокат, оратор, красномовець; ось де місце для всього, що належить до морального, громадянського й політичного значення ораторства, до його сили переконувати уми й прихиляти серця. Це особливий, абсолютно частковий предмет і курс занять, який вимагає певної зрілості розуму й змужнілості почуття. Так, риторика повинна бути перетворена у наш час. Як та частини науки про слово, якій випала на долю найповніша його форма мовлення, вона повинна розв'язати всі ці питання.

Зв'язок логіки з наукою про слово стає очевидним. Оскільки всяка наука, як певна теорія, повинна бути вірним відображенням дійсності, буття реального, а слово є відображення думки, то й наука про слово в усіх своїх частинах повинна зумовлюватися теорією мислення, логікою, повинна, так би мовити, відображати її у собі. Різниця між ними має полягати у тому, що перша розглядає думку в її зовнішньому, пластично-словесному вираженні, в ЇЇ творенні й переході у форму слова, розглядає властивості, закони і дії слова, друга, тобто логіка, аналізує ту саму думку, але в її внутрішньому, чисто духовному вигляді, в и кореневих законах і діях, її суттєвих відношеннях до пізнаючого й пізнавального.

... Загальна риторика - це... дослідження побудови, властивостей і умов мовлення взагалі як остаточної, органічної форми слова людського.

Риторика як вчення про мовлення, тобто про повний розвиток думки за допомогою словесного вираження, повинна знаходитися у тісному зв'язку з логічною теорією розвитку думки, тобто теорією визначень, розподілу й доведень. Це зв'язок визначається у тій частині нашої науки, яка має назву теорії логічної побудови мовлення.

У паралель мовлення віршованого, яке поділяється на епічне, ліричне й драматичне, ми ввели чотири головних роди мовлення прозаїчного: описання, оповідь, ораторство і догматизм.

У загальній риториці була показана відмінність мовлення прозаїчного власне, періодичного й афористичного, відмінність у способі викладу монологічному, діалогічному й епістолярному і, нарешті, відмінність стилю.