Розділ «Тема 2 РИТОРИКА. НАУКА»

Оскільки доведення здійснюється саме такими шляхами, то, очевидно, ними може користуватися лише людина, здатна до умовиводів і до дослідження характерів, доброчинностей та пристрастей,- що таке кожна з пристрастей, якою вона є за своєю природою і внаслідок чого і яким способом з'являється,- тому риторика виявляється начебто галуззю діалектики і тої науки про натуру, яку справедливо називають політикою.

... Є три види риторики, тому що є стільки ж родів слухачів. Промова складається з трьох елементів: із самого оратора, з предмета, про який він говорить, та з особи, до якої вій звертається; вона ж і є кінцевою метою усього (я маю на увазі слухача). Слухач буває необхідно або простим глядачем, або суддею, при тому суддею або того, що звершилося, або ж того, що може звершитися. Прикладом людини, яка розмірковує над тим, що може бути, може слугувати член народного зібрання, а розміковуючої про те, що вже було,- член судилища; людина, яка звертає увагу (тільки) на обдаровання (оратора), є простий глядач. Таким чином, природно виявляється три роди риторичних промов: дорадчі, судові, епідейктичні. Справою промов дорадчих є прихиляти чи відхиляти, бо як люди, яким доводиться радитися у приватному житті, так і оратори, які проголошують промови публічно, роблять одне з двох (чи схиляють, чи відхиляють).

Що стосується судових промов, то справою їх є звинувачувати чи виправдовувати, тому що позивачі завжди роблять неодмінно що-небудь одне з двох (чи звинувачують, чи виправдовують).

Справою епідейктичної промови є хвалити чи осуджувати. Що стосується часу, який мається на увазі в кожному з указаних родів промови, то людина, радячись, має на меті майбутнє: відхиляючи від чогось чи схиляючи до чого-небудь, вона дає поради щодо майбутнього. Людина — позивач має справу з минулим часом, тому що завжди з приводу подій, які вже відбулися, один звинувачує, а другий захищається. Для епідейктичного оратора найбільш важливим вважається теперішній час, тому що усякий проголошує похвалу чи хулу з приводу чогось існуючого; проте оратори часто зверх того користуються й іншим часом, згадуючи минуле чи роблячи передбачення стосовно майбутнього. У кожної з цих трьох родів промов є відмітна мета: у людини, яка дає поради, мета - користь і шкода: один дає пораду, стимулюючи до кращого, інший відмовляє, відвертаючи від гіршого; Інші розуміння, як-от: справедливе й несправедливе, прекрасне й потворне — тут на другому плані.

Для позивачів метою служить справедливе й несправедливе, але й вони приєднують до нього інші міркування.

Люди, які промовляють хвалу чи хулу, керуються прекрасним і потворним, хоч сюди також привносяться й інші міркування.

Те, про що люди радяться і з приводу чого висловлюють свою думку оратори, зводиться, можна сказати, до п'яти головних пунктів.

Вони такі: фінанси, війна і мир, захист країни, ввезення й вивезення продуктів і законодавство.

У кожної людини зокрема й усіх разом є, можна сказати, відома мета... ця мета, коротко кажучи, є щастя (еисіаіпіопіа) з його складовими частинами.

Визначимо щастя як добробут, поєднаний з доброчинністю, або як задоволення своїм життям, або як найприємніший спосіб життя, поєднаний з безпекою, або як надлишок майна і рабів у поєднанні з можливістю охороняти її і користуватися ними. Адже, можна сказати, усі люди згодні визнати щастям одну або декілька з цих речей.

Якщо насправді щастя є щось подібне, то одним з його головних чинників має бути благородність походження, численна кількість друзів, дружба з хорошими людьми, багатство, хороші й чисельні нащадки, щаслива старість, крім того, ще переваги фізичні, якими є здоров'я, краса, сила, ставність, спритність у змаганнях, а також такі достоїнства, як слава, почет, удача, тому що людина найбільш щасливою є тоді, коли вона володіє усіма благами, що знаходяться у ній самій та поза нею; інших же благ поза цими немає. У самої людини є блага духовні й тілесні, а поза нею - благородність походження, друзі, багатство і почет. До цього, на нашу думку, слід приєднати могутність й удачу, тому що у такому випадку можна користуватися у житті найбільшою безпекою.

Мета промови дорадчої - користь, користь - благо. Визначимо благо як щось таке, що бажане само по собі, заради чого ми бажаємо й іншого, до чого прагне усе або, принаймні, усе, здатне відчувати й наділене розумом, або якщо воно було б наділене розумом. Благо є те, що відповідає указаниям розуму; для кожної окремої людини благо є те, що їй вказує розум стосовно кожного окремого випадку; благо - щось таке, присутність чого робить людину спокійною й самозадоволеною; воно є щось самодостатнє, щось сприятливе для виникнення й продовження такого стану, яке заважає протилежному стану і відхиляє його.

Таким чином, благом слід визнати щастя, тому що воно бажане само по собі й має властивості самодостатності; крім того, заради нього ми обираємо багато чого. Справедливість, мужність, помірність, великодушність, щедрість і тому подібні якості, тому що це - доброчинності душі. Краса, здоров'я і тому подібне - також блага, тому що все це - доброчинності тіла... Уміння говорити й майстерно діяти, тому що все подібне створює блага. Сюди ж належать пам'ять, розумність, кмітливість й усякі подібні якості, тому що вони створюють блага. Подібним чином сюди належать усі галузі знання і всі мистецтва. Саме життя є благо, тому що якби з ним не було пов'язане ніяке інше благо, воно є бажане саме по собі. Нарешті, справедливість є також благо, тому що вона корисна усім.

Прекрасне — те, що, будучи бажаним саме заради себе, заслуговує ще похвали, або що, будучи благом, приємне тому, що воно є благо.

... У зв'язку з тим, що сама риторика існує для винесення рішення - адже й у дорадчих справах приходять до певного рішення, і суд також виносить своє рішення,- необхідно не лише турбуватися про те, щоб промова була переконливою й збуджувала довір'я, але також показати себе людиною певного складу і настроїти певним чином суддю, тому що для переконливості промови досить важливо (особливо у промовах дорадчих, а потім і у судових), щоб оратор здавався людиною певного складу і щоб (слухачі) зрозуміли, що він до них ставиться певним чином, а також, щоб і вони були до нього прихильні відповідним чином.

Є три причини, що викликають довіру до мовця... через які ми віримо без доказів,- це розум, доброчинність і благонастроєність...

Переконуючі промови використовуються заради вирішення (бо для того, що ми знаємо і стосовно чого прийняли відповідне рішення, не треба ніяких промов), а це буває у тому випадку, коли хто-небудь за допомогою промови схиляє чи відхиляє якусь окрему особу, як, наприклад, роблять люди, умовляючи й переконуючи, бо одна людина є все-таки суддя; взагалі кажучи, той суддя, кого треба переконати... Таким же чином слід чинити і в епідейктичних промовах, бо промова передбачає начебто суддю у слухачеві.

Є три пункти, що мають бути обговорені щодо ораторського мовлення: по-перше, звідки виникають способи переконання, по-друге, про стиль (Іехіз), по-третє, як належить будувати частини мови.

... Недостатньо знати, що слід сказати, але необхідно сказати це так, як треба; це значною мірою сприяє тому, щоб промова справила необхідне враження.

... Достоїнство стилю полягає в ясності (зарЬе); доказом цього служить те, що, коли промова не є ясною, вона не досягає своєї мети.