Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

12. Життя християн: жива жертва 1-2; одне містичне тіло 3-8; багате чеснотами 9-21

1 Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну. 2 І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале. 3 Ласкою, яка мені дана, я кажу кожному з вас: не думати понад те, що треба думати, а думати скромно, мірою віри, як Бог наділив кожному. 4 Бо як в одному тілі маємо багато членів і всі члени не виконують ту саму роботу, 5 отак і ми: численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член. 6 Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; 7 хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; 8 хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю. 9 Любов нехай буде нелицемірна; ненавидівши зло, приставайте до добра. 10 Любіть один одного братньою любов’ю. Пошаною один одного випереджайте. 11 В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть; 12 веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі; 13 святих у потребах спомагайте і дбайте про гостинність. 14 Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте. 15 Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть. 16 Між собою будьте одної думки, про високе не мудруйте, радше до покірного схиляйтеся; не будьте зарозумілі на себе. 17 Нікому злом за зло не віддавайте; дбайте перед усіма людьми про добро. 18 Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми в мирі. 19 Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: «Мені належить помста, я відплачу», – говорить Господь. 20 Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його, бо, роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля. 21 Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром.

13. Послух законній владі 1-7; любов понад усе 8-10; час пробудитися духово 11-14

1 Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. 2 Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають. 3 Начальники бо страшні не тим, що добро, а тим, що зло чинять. Хочеш не боятися влади? Чини добро, і будеш мати похвалу від неї; 4 вона бо – слуга Божий, тобі на добро. А як ти чиниш зло, то бійся, бо недарма меч носить; вона – Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло. 5 Тому треба коритися не тільки ради кари, але й ради сумління. 6 Через це бо платите й податки, бо то службовці Божі, що лише того й пильнують. 7 Тож дайте кожному належне: кому податок – податок, кому мито – мито, кому острах – острах, кому честь – честь. 8 Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любови, бо той, хто любить другого, виконав закон. 9 Бо заповіді: «Не чини перелюбу», «Не вбивай», «Не кради», «Не пожадай», і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: «Люби твого ближнього, як себе самого.» 10 Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, – виконання закону. 11 Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. 12 Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. 13 Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; 14 але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей.

14. Голос сумління – правило поведінки; не суди іншого й не спокушай слабих у вірі

1 Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. 2 Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину. 3 Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. 4 Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його. 5 Один відрізняє день від дня, для іншого ж – кожний день однаковий. Кожний нехай виробить собі певність думки. 6 Хто вважає на дні, ради Господа на них вважає; і хто їсть, ради Господа їсть, бож дякує Богові; і хто не їсть, ради Господа не їсть і дякує Богові. 7 Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: 8 бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні. 9 На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати. 10 Ти ж чого судиш брата твого? Чого погорджуєш твоїм братом? Усі ми станемо перед судилищем Божим, 11 бо написано: «Як живу я, – каже Господь, – кожне коліно схилиться передо мною, і кожний язик визнає Бога.» 12 Так ото, кожний з нас сам за себе дасть відповідь Богові. 13 Тож не судімо більш один одного, а радше вважайте на те, щоб не класти нічого перед братом, об що він спотикнувся б або й упав. 14 Я знаю, я переконаний в Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі; тільки коли хто думає, що щось нечисте, тому воно нечисте. 15 Коли твій брат сумує з-за їжі, то ти поводишся не за любов’ю. Не губи твоєю їжею того, за якого вмер Христос. 16 Не виставляйте вашого добра на зневагу. 17 Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі. 18 Хто так служить Христові, той Богові вгодний і людям довподоби. 19 Дбаймо, отже, запопадливо про те, що веде до миру та до взаємного збудування. 20 Не руйнуй ради їжі Божого діла. Все чисте, та лихо чоловікові, що їсть, учиняючи спокусу. 21 Добре не їсти м’яса і вина не пити, ані того, через що твій брат спотикнувся б. 22 Ту віру, що ти маєш, тримай її про себе перед Богом. Щасливий той, хто не має викидів сумління в тому, що задумує робити. 23 А хто вагається, той, коли їсть, уже засуджений, бо не робить в добрій вірі; все бо, що не з віри, – гріх.

15. Христос нам приклад 1-13; Павло – слуга Христа між поганами 14-21; через Рим в Еспанію 22-33

1 Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. 2 Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. 3 Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: «Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене.» 4 Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас Письмо навчає. 5 Бог же терпеливости й утіхи, за прикладом Христа Ісуса, нехай дасть вам, щоб ви між собою однаково думали за Христом Ісусом; 6 щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. 7 Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу. 8 Кажу бо, що Христос став слугою обрізання ради Божої правди, щоб здійснити обітниці, які було дано отцям; 9 а погани щоб прославили Бога за його милосердя, як написано: «Тож прославлятиму тебе серед народів, співатиму імені твоєму!» 10 І знову каже: «Возрадуйтеся, погани, з його народом!» 11 І знову: «Хваліте Господа, всі народи! Нехай його виславляють усі люди!» 12 І ще каже Ісая: «Буде – паросток Єссея, що встане панувати над народами. На нього будуть надіятись народи.» 13 Нехай же Бог надії сповнить вас усякою радістю та миром у вірі, щоб ви збагатились у надії, силою Духа Святого. 14 А й я сам, мої брати, переконаний щодо вас, що ви й самі повні доброти, наповнені усяким знанням і можете один одного напоумляти. 15 А коли я, подекуди, трохи сміливіше був написав вам, то я зробив це, щоб пригадати вам завдяки благодаті, яка дана мені Богом 16 на те, щоб я був служителем Христа Ісуса між поганами і виконував священицьку службу Божої Євангелії, щоб жертва поган була милою і освяченою у Святім Дусі. 17 Я маю, отже, чим хвалитись у Христі Ісусі щодо речей Божих. 18 Не смію бо говорити про те, чого Христос не сподіяв через мене для послуху поган, словом і ділом, 19 силою знаків і чудес, силою Духа Божого; так що я розповсюднив Євангелію Христову від Єрусалиму й околиць аж до Ілірику, 20 вважаючи, однак, за честь не проповідувати Євангелії там, де Христове ім’я було вже відоме, щоб не будувати на чужій основі, 21 але як написано: «Ті, що про нього їм не звіщалось, його побачать; і ті, що про нього не чули, зрозуміють.» 22 Власне, тому я мав щоразу перешкоди, щоб прийти до вас. 23 Тепер же, не маючи більше поля праці в цих країнах і гаряче бажаючи з давніх літ до вас прибути, коли виберуся в Еспанію, 24 надіюсь, як буду проходити, побачити вас і що ви мене туди проведете, після того, як я трохи натішусь вами. 25 Тепер же йду в Єрусалим, святим служити, 26 бо Македонія і Ахая вирішили зробити якусь збірку на потреби вбогих святих в Єрусалимі. 27 Вирішили, та й винні їм: бо як погани стали спільниками їхніх духових благ, то повинні допомогти їм у тілесних. 28. Коли я це виконаю і вручу їм особисто цю збірку, направлюсь від вас в Еспанію. 29. Я знаю, що коли прийду до вас, то прийду в повноті Христового благословення. 30 Благаю вас, брати, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа – ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога, 31 щоб мені вирватися від невірних в Юдеї і щоб служба моя в Єрусалимі була святим приємна; 32 щоб я з радістю прийшов до вас, коли на те воля Божа, і відпочив між вами. 33 Нехай Бог миру буде з усіма вами. Амінь.

16. Поручання і привіти друзям 1-16; пересторога перед бунтівниками 17-20; привіт співробітникам 21-24; заключне славослов’я 25-27

1 Поручаю вам Фиву, сестру нашу, служительку Церкви в Кенхреях; 2 щоб ви її прийняли у Господі, як святим личить, та щоб допомогли їй у кожній справі, в якій би вона вас тільки потребувала, бо вона багатьом стала у пригоді та й мені самому. 3 Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, 4 які за мою душу шию свою клали, яким не лише я один дякую, але також усі Церкви поган; 5 вітайте також їхню домашню Церкву. Вітайте Епенета, улюбленого мого, що є первісток Ахаї для Христа. 6 Вітайте Марію, що багато для вас трудилася. 7 Вітайте Андроніка та Юнію, родичів моїх і співв’язнів, що є визначні між апостолами, які випередили мене в Христі. 8 Вітайте Ампліята, улюбленого у Господі. 9 Вітайте Урбана, співробітника нашого в Христі, і Стахія, улюбленого мого. 10 Вітайте Апелла, випробуваного в Христі. 11 Вітайте Аристовулових. Вітайте Іродіона, родича мого. Вітайте Наркисових, що в Господі. 12 Вітайте Трифену і Трифосу, що працюють у Господі. Вітайте улюблену Персіду, що багато трудилась у Господі. 13 Вітайте Руфа, вибраного в Господі, і його та мою матір. 14 Вітайте Асинкрита, Флегонта, Гермеса, Патроваса, Герму і братів, що з ними. 15 Вітайте Філолога та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними. 16 Вітайте один одного святим поцілунком. Усі Церкви Христові вас вітають. 17 Благаю вас, брати, остерігайтеся тих, що ширять незгоди та зневіру проти науки, якої ви навчились, і уникайте їх; 18 бо такі служать не Господові нашому Христові, а власному череву і милими та піднесеними словами зводять серця простодушних. 19 Ваша слухняність дійшла до всіх. Ви – моя радість, але я хочу, щоб ви були мудрі в доброму і від зла чисті. 20 Бог же миру роздавить незабаром сатану під вашими ногами. Благодать Господа нашого; Ісуса Христа (хай буде) з вами. 21 Вітає вас мій співробітник Тимотей, як також Лукій, Ясон та Сосипатр, мої родичі. 22 Вітаю вас у Господі я, Терцій, що написав цього листа. 23 Вітає вас Ґай, гостинний для мене і всієї Церкви. 24 Вітає вас Ераст, скарбник міський, і брат Кварт. 25 Тому ж, хто може вас утвердити згідно з моєю Євангелією та з проповідуванням Ісуса Христа, згідно з відкриттям тайни, промовчаної протягом відвічних часів, 26 а тепер же об’явленої через писання пророків, за веліннями предвічного Бога, розголошеної ж для всіх народів, щоб вони повинувалися вірі, – 27 Богові, єдиному мудрому, через Ісуса Христа, слава на віки вічні. Амінь.

І Послання Апостола Павла до Корінтян

1. Привіт 1-3; подяка 4-9; шкідлива партійність у Корінті 10-16; хрест у різному розумінні 17-31

1 Павло, апостол Ісуса Христа, покликаний волею Божою, і брат Состен, 2 Церкві Божій, що в Корінті, освяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, з усіма, що призивають на всякому місці ім’я нашого Ісуса Христа, Господа їхнього і нашого: 3 благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. 4 Я завжди дякую моєму Богові заради вас за благодать Божу, що була вам дана в Христі Ісусі, 5 бо ви в ньому всім збагатились, – усяким словом і всяким знанням, 6 згідно з тим, як Христове свідоцтво утвердилося між вами. 7 Тим то не бракує жадного дару ласки вам, що очікуєте об’явлення Господа нашого Ісуса Христа, 8 який і укріпить вас до кінця, щоб ви були бездоганними в день Господа нашого Ісуса Христа. 9 Вірний Бог, що вас покликав до спільности з своїм Сином Ісусом Христом, Господом нашим. 10 Благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці. 11 Я бо довідався про вас, мої брати, від людей Хлої, що між вами є суперечки. 12 Казку ж про те, що кожен з вас говорить: «Я – Павлів, а я – Аполлосів, а я – Кифин, а я – Христів.» 13 Чи ж Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися? 14 Дякую Богові, що я нікого з вас не охристив, крім Криспа та Ґая, 15 щоб не сказав хтось, що ви були охрищені в моє ім’я. 16 Охристив я теж дім Стефана; а більш не знаю, чи христив я когось іншого. 17 Христос же послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним. 18 Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. 19 Писано бо: «Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу! 20 Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього?» Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? 21 А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. 22 Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, – 23 ми проповідуємо Христа розп’ятого: – ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, 24 а для тих, що покликані, – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість. 25 Бо, нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили. 26 Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; 27 але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, – 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жадне тіло не величалося перед Богом. 30 Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, і відкупленням, 31 щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.»

2. Мудрість Божа і людська

1 Та я, коли прийшов до вас, брати, – не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю. 2 Ні! Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого. 3 Я був у вас немічним, лякливим, увесь тремтів; 4 слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили, 5 щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій. 6 Ми ж говоримо про мудрість між досконалими, – не про мудрість цього віку, ані про мудрість князів цього віку, що загибають; 7 але говоримо про мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу; 8 її ніхто з князів цього віку не спізнав, бо коли б спізнали, то не розп’яли б Господа Слави, 9 але, як написано: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять.» 10 Нам же Бог об’явив Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі. 11 Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого. 12 Ми ж прийняли не духа світу, а Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога; 13 про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух, – духовні речі духовними словами подаючи. 14 Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить; це глупота для неї, і не може вона його зрозуміти, воно бо Духом оцінюється. 15 Духовна ж – судить усе, а її ніхто не судить. 16 «Хто бо спізнав задум Господній, щоб він його навчив?» Ми ж маємо задум Христовий.

3. Кожен проповідник отримає належну нагороду 1-17; практичні висновки 18-23

1 І я, брати, не міг до вас говорити як до духовних, але як до тілесних, як до немовляток у Христі. 2 Я молоком поїв вас, не їжею, ви бо не могли їсти її, та й тепер ще не можете, 3 бо ви ще тілесні. Якже між вами зависть та суперечки, то хіба ви – не тілесні і не поводитесь як звичайні люди? 4 Бо коли хто каже: «Я – Павлів», а інший: «Я – Аполлосів», то хіба ви не звичайні люди? 5 Що таке Аполлос? Що Павло? – Слуги, через яких ви увірували, і то як кому дав Господь. 6 Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, 7 так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує. 8 І хто садить, і хто поливає, є одне; але кожний отримає власну нагороду згідно з своїм трудом. 9 Ми бо співробітники Божі, ви – Божа нива, Божа будівля. 10 За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. 11 Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. 12 Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, – 13 кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. 14 І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; 15 а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь. 16 Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? 17 Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви. 18 Нехай ніхто себе не обманює! Як комусь із вас здається, що він мудрий у цьому віці, хай дурним стане, щоб зробитися мудрим; 19 бо мудрість цього світу – глупота в Бога. Написано бо: «Він ловить мудрих їхніми хитрощами»; 20 і ще: «Господь знає думки мудрих, що вони марні.» 21 Тому нехай ніхто не хвалиться людьми; усе бо ваше: 22 чи то Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє – усе ваше, 23 ви ж Христові, а Христос – Божий.

4. Невідрадне становище апостолів

1 Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих. 2 Тим то вимагається від завідувачів, щоб кожний з них був вірний. 3 Для мене то найменша річ, щоб ви мене судили чи якийсь суд людський; ба й сам себе я не суджу. 4 Бо я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий. Хто мене судить – це Господь. 5 Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога. 6 А те, брати, що я ото пристосував до себе й до Аполлоса – заради вас, щоб ви на нас навчилися, як сказано: «Нічого понад те, що написано»; щоб ви не неслись гордо один над одного проти іншого. 7 Хто бо тебе вирізняє? Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав? 8 Ви вже наситилися! Вже збагатилися! Без нас зацарювали! Коли б то вже зацарювали, щоб і ми разом з вами царювали! 9 Мені бо так здається, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям. 10 Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні; ми немічні, ви ж – міцні; ви славні, ми ж без чести. 11 До сього часу ми голодуємо і спраглі і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось. 12 Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; 13 нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі. 14 Не щоб осоромити вас я це пишу, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. 15 Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас породив через Євангелію в Христі Ісусі. 16 Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками. 17 Власне, тому я і послав вам Тимотея, мою улюблену і вірну в Господі дитину; він нагадає вам мої в Христі дороги, як я навчаю скрізь у кожній Церкві. 18 Деякі загорділи, наче б я не мав прийти до вас уже більше. 19 Але я незабаром до вас прийду, коли Господня на те воля, і спізнаю не слова загорділих, а й силу. 20 Бо царство Боже не у слові, а в силі. 21 Що ви хочете? Щоб я прийшов до вас із палицею, – чи з любов’ю та духом лагідности?

5. Кровозмісник 1-8; уникати негідних християн 9-13