Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

21. Подорож Павла до Єрусалиму 1-14; Павло в єрусалимській громаді 15-26; юдеї нападають на Павла 27-40

1 І розлучившися з ними, ми попливли простою дорогою і прибули на Кос, а другого дня на Родос, звідси ж – у Патару. 2 Найнявши корабель, що плив у Фінікію, ми сіли і попливли. 3 Коли виринув перед нами Кіпр, ми лишили його ліворуч і попливли в Сирію та й пристали до Тиру, бо там мав корабель скинути вантаж. 4 А знайшовши учнів, ми перебули там сім день. Вони під впливом Духа говорили Павлові не йти в Єрусалим. 5 Коли скінчились нам дні побуту, ми вирушили, і як ми йшли, то нас проводжали всі з жінками і дітьми аж за місто. На березі ми стали на коліна і помолилися. 6 Потім поцілували ми одні одних на прощання і сіли на корабель; вони ж вернулися додому. 7 А ми, скінчивши плавбу, прибули з Тиру у Птолемаїду і, привітавши братів, перебули в них один день. 8 На другий день ми далі вибралися у дорогу і, прибувши в Кесарію, увійшли в дім Филипа євангелиста, одного з сімох, і зосталися в нього. 9 Було ж у нього четверо дочок-дівчат, які пророкували. 10 І коли ми більше днів перебули, якийсь пророк, Агав на ім’я, прибув з Юдеї. 11 Він прийшов до нас і, взявши пояс Павла, зв’язав собі руки й ноги та й мовив: «Святий Дух каже це: Отак юдеї зв’яжуть В Єрусалимі того чоловіка, що йому належить цей пояс, і видадуть в руки поган.» 12 Коли ми це почули, заходилися просити, ми й тамошні, щоб він не йшов до Єрусалиму. 13 Тоді Павло озвався: «Що ви робите, плачучи і надриваючи моє серце? Таж я готовий не тільки бути зв’язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса.» 14 Коли ж годі було його переконати, ми погодилися, кажучи: «Нехай буде воля Господня.» 15 А по цих днях, узявши клунки, ми пустилися в Єрусалим. 16 Учні з Кесарії теж пішли з нами і привели нас до якогось Мнасона з Кіпру, старого учня, в якого ми мали оселитися. 17 Коли ми прибули в Єрусалим брати радо нас прийняли. 18 На другий день Павло пішов з нами до Якова, де й усі старші зібрались. 19 І, привітавши їх, він розповів їм докладно те, що Бог учинив поміж поганами завдяки його службі. 20 А вони, послухавши, прославляли Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч є між юдеями, що увірували, і всі вони ревнителі закону. 21 Та вони про тебе чули, що ти всіх юдеїв поміж поганами навчаєш відступства від Мойсея, говорячи, щоб не обрізували дітей і не дотримувались звичаїв. 22 Що ж, отже? Люди, певно, збіжаться, бо почують, що ти прибув. 23 Зроби, отже, що ми тобі порадимо. Є тут у нас чотири чоловіки, що зв’язані обітом. 24 Візьми їх, очисться з ними і заплати за них, щоб вони обстригли собі голови, і всі взнають, що це неправда, що вони про тебе чули, а, навпаки, ти також тримаєшся закону. 25 Відносно ж поган, які увірували, то ми послали те, що ухвалили: берегтись ідоложертвенного м’яса, крови, задушеного м’яса та розпусти.» 26 Тоді Павло, взявши тих чоловіків, на другий день очистився з ними, ввійшов у храм й об’явив реченець, за якого, по сповненні днів очищення, за кожного з них мала бути принесена офіра. 27 Якже тих сім день добігало до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла у храмі, збунтували ввесь натовп і наклали на нього руки, 28. гукаючи: «Мужі ізраїльські, на поміч! Ось той, що всіх навчає всюди проти нашого народу, проти закону й проти цього місця! Та мало того: він увів у храм греків і опоганив це святе місце!» 29. Бо бачили перед тим у місті разом з ним Трофима, ефесянина, і гадали, що Павло його впровадив до храму. 30 Тоді заворушилось усе місто, зчинилося збіговисько народу і, схопивши Павла, почали тягнути його з храму й негайно зачинили двері. 31 А як вони хотіли його вбити, дійшла до тисяцького чоти вістка, що ввесь Єрусалим заметушився. 32 Він зараз же з вояками та сотниками бігом на них накинувся; якже ті побачили тисяцького та вояків, перестали Павла бити. 33 Тоді тисяцький, наблизившися до нього, схопив його і звелів зв’язати двома ланцюгами. Потім спитав, хто він такий і що зробив. 34 А в натовпі одні одне, другі друге кричали. Не мігши довідатися чогось певного через метушню, він наказав відвести його у твердиню. 35 Коли Павло дійшов до сходів, – вояки мусіли його нести з приводу розшалілої юрби; 36 народ бо йшов за ним гурмою і кричав: «Геть його!» 37 І коли саме Павла вводили у твердиню, він сказав до тисяцького: «Чи можна мені щось тобі сказати?» Той озвався: «Вмієш по-грецькому? 38 То ти не той єгиптянин, що цими днями збунтував і вивів у пустиню чотири тисячі опришків?» 39 «Я – відповів Павло – юдей із Тарсу, громадянин міста, що не без слави у Кілікії. Дозволь мені, будь ласка, звернутися до народу.» 40 Коли той дозволив, Павло став на сходах, дав знак рукою до народу, а як настала велика тиша, промовив до них єврейською мовою:

22. Павло промовляє до юдеїв 1-21; ув’язнення Павла 22-30

1 «Мужі брати й батьки! Послухайте тепер мою оборону перед вами.» 2 Почувши, що він до них говорить єврейською мовою, вони ще більше притихли. 3 І він промовив: «Я – юдей, родом з Тарсу в Кілікії, але вихований у цім місті при ногах Гамалиїла, навчений докладно батьківського закону та ревнитель Бога, як і ви всі сьогодні. 4 Я переслідував путь цю аж до смерти, кидаючи в кайдани та запроторюючи в тюрми чоловіків і жінок; 5 як і первосвященик може мені бути свідком і вся старшина; я навіть брав від них листи до братів у Дамаску й ішов туди, щоб привести і тих, які там були, зв’язаними в Єрусалим, щоб їх покарати. 6 І сталося, як я був у дорозі й наближався до Дамаску, десь опівдні, зненацька велике світло з неба засяяло навкруг мене; 7 я повалився на землю і почув голос, що казав до мене: Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? 8 А я озвався: Хто ти, Господи? Він же сказав до мене: Я – Ісус Назарянин, що його ти переслідуєш. 9 Ті ж, що були зо мною, бачили світло, та не розуміли того, що говорив до мене. 10 Я спитав: Що мені, Господи, робити? Господь сказав до мене: Встань, іди в Дамаск; там тобі скажуть усе, що тобі постановлено робити. 11 Коли ж я від сяйва того світла не бачив, ті, що були зо мною, повели мене за руку, і я прибув до Дамаску. 12 А був там якийсь Ананія, чоловік побожний за законом, доброї слави в усіх місцевих юдеїв. 13 Він прийшов до мене і, приступивши близько, сказав мені: Савле брате, прозри! І я тієї хвилини глянув на нього. 14 А він мовив: Бог батьків наших тебе наперед призначив спізнати його волю, бачити Праведника й чути з його уст голос; 15 бо будеш перед усіма людьми йому свідком того, що ти чув і бачив. 16 Чому ж іще зволікаєш? Встань, охристися та обмий твої гріхи, призвавши його ім’я. 17 І сталося зо мною, як я повернувсь у Єрусалим і молився у храмі: я потрапив у захоплення. 18 І я побачив його, який до мене мовив: Спішись, вийди швидко з Єрусалиму, бо вони не приймуть твого свідоцтва про мене. 19 А я сказав: Господи, та вони добре знають, що я кидав у в’язниці та бив по синагогах тих, що вірують у тебе. 20 А коли лилась кров Стефана, твого свідка, то і я сам стояв при тому й похваляв тих, що його вбивали, і стеріг їхню одежу. 21 Та він до мене мовив: Іди, бо я пошлю тебе до поган далеко.» 22 І слухали вони його аж до цього слова, а потім зняли свій голос, кажучи: «Геть із землі такого! Йому не жити!» 23 І як вони кричали та одежею жбурляли й кидали в повітря порох, 24 тисяцький звелів увести його в твердиню і наказав бичами його допитати, щоб дізнатись, чого вони на нього так кричали. 25 А як вони його простягнули лід ременями, Павло сказав до сотника, що стояв: «Чи дозволено вам бичувати римського громадянина, та ще й без суду?» 26 Почувши це сотник, пішов до тисяцького й доніс, кажучи: «(Вважай), що наміряєшся робити, бо цей чоловік – римський громадянин.» 27 І прийшов до Павла тисяцький та й питає: «Скажи мені, чи ти римлянин?» А він: «Так!» 28. Тоді тисяцький сказав: «Я за великі гроші здобув це громадянство.» А Павло мовив: «А я в ньому народився.» 29. І зараз відступили від нього ті, що хотіли робити над ним допит; та й тисяцький злякався, довідавшися, що то був римський громадянин і що він його зв’язав. 30 Наступного дня, бажаючи довідатися достеменно, в чому юдеї його винуватять, він зняв з нього кайдани і звелів зібратися первосвященикам і всій раді, і привівши Павла, поставив його перед ними.

23. Павло перед юдейською радою 1-11; змова проти Павла 12-22; Павло в’язень Кесарії 23-35

1 Поглянувши на синедріон, Павло мовив: «Мужі брати, я по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом.» 2 Аж тут первосвященик Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах. 3 Тоді Павло сказав до нього: «Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за законом, і наперекір законові велиш мене бити?» 4 Присутні ж сказали: «Ти зневажаєш Божого первосвященика!» 5 А Павло мовив: «Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу.» 6 Павло ж знаючи, що одна частина (ради) складалася з садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у синедріоні: «Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!» 7 Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розкололися збори; 8 бо садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне і друге. 9 І зчинився великий галас. Деякі книжники з групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили: «Ми не знаходимо нічого злого в цьому чоловіці; а що, як до нього говорив дух або ангел?» 10 Через те ж, що спір ставав дедалі більший, тисяцький, боячися, щоб вони не розірвали Павла, звелів загонові зійти і вирвати його з-поміж них і відвести в твердиню. 11 А наступної ночі Господь став перед ним і мовив: «Бадьорся! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі.» 12 Коли настав день, деякі з юдеїв, скликавши збори, урочисто склали клятву, що не будуть нічого ні їсти, ні пити, поки не вб’ють Павла. 13 Було ж їх більше сорока тих, що таку вчинили змову. 14 Вони прийшли до первосвящеників та до старших, і казали: «Ми поклялися клятвою нічого не споживати, поки не вб’ємо Павла. 15 Ви ж тепер разом з радою переконайте тисяцького, щоб він вивів його до вас, ніби ви хочете розвідатись докладніше про його справу, а ми тоді, як він наблизиться, готові його вбити.» 16 Та син сестри Павла, довідавшися про засідку, пішов у твердиню, увійшов і попередив Павла. 17 Покликавши одного з сотників, Павло сказав до нього: «Запровадь цього хлопця до тисяцького, бо має йому щось сказати.» 18 Той узяв його, привів до тисяцького й каже: «В’язень Павло покликав мене і просив відвести цього хлопця до тебе: він має щось тобі сказати.» 19 Взяв тисяцький його за руку, відвів набік і почав питати: «Що маєш мені оповісти?» 20 «Юдеї, – відповів той, – змовилися просити тебе, щоб ти завтра припровадив Павла у синедріон, наче, щоб докладніше розпитатися про нього. 21 Та ти не вір їм, бо з них більш ніж сорок чоловік на нього засідають, поклявшися ні їсти, ані пити, поки його не вб’ють. І он тепер вони готові, чекаючи твоєї на це згоди.» 22 Тисяцький, отже, відпустив хлопця, наказавши йому: «Нікому не розповідай, що ти мені відкрив це.» 23 І покликавши двох сотників, він мовив: «Тримайте вже з третьої години вночі готовими в дорогу до Кесарії дві сотні піхотинців, сімдесят комонних та дві сотні легко озброєних. 24 Нехай також будуть готові коні, щоб посадити на них Павла та привезти живим-здоровим до правителя Фелікса.» 25 І написав листа такого змісту: 26 «Клавдій Лісій вельможному правителеві Феліксові привіт! 27 Оцього чоловіка, що його юдеї були схопили й намірялися вбити, я, прибувши із загоном, вирвав, довідавшися, що він римський громадянин. 28. Бажаючи дізнатися про причину, за яку вони його винуватили, я привів його на їхню раду; 29. я пересвідчився, що його винуватять у спірних точках їхнього закону, а немає в нього ніякої вини, що потягала б за собою смерть або кайдани. 30 Тому ж, що мені донесено було про змову, яка готувалася на цього чоловіка, я його зараз послав до тебе, звелівши й винуватцям оскаржити його перед тобою. Бувай здоров!» 31 Отож, вояки, згідно з одержаними наказами, взяли Павла і вночі повели в Антипатриду. 32 Другого ж дня, зоставивши комонних, щоб ішли з ним далі, повернулися в твердиню. 33 Прибувши в Кесарію, вони передали правителеві листа й поставили перед ним також Павла. 34 Той, прочитавши лист, спитав його, з якої він країни; а як дізнався, що з Кілікії, мовив: 35 «Я тебе вислухаю, коли прийдуть теж твої винуватці.» І велів стерегти його в Преторії Ірода.

24. Павло перед судом Фелікса 1-9; промова 10-21; ув’язнення Павла 22-27

1 Через п’ять днів прибув первосвященик Ананія з кількома старшими та захисником, якимсь Тертулом, й обвинувачували Павла перед правителем. 2 Коли його покликали, Тертул почав його винуватити, кажучи: «Великий мир, що ми завдяки тобі зазнаємо, та поліпшення, зроблені передбачливістю твоєю для народу цього, 3 – ми їх у всьому наскрізь приймаємо, вельможний Феліксе, з усякою подякою. 4 Та щоб тобі занадто не надокучати, благаю тебе вислухати нас коротко у твоїй ласкавості. 5 Ми переконалися, що чоловік цей – зараза, що між усіма юдеями всього світу збиває колотнечі, і що він провідник секти назореїв. 6 Він навіть пробував і храм опоганити, та ми його схопили й хотіли судити за нашим законом, 7 але тисяцький Лісій надійшов і вирвав його силоміць з наших рук, 8 звелівши його винуватцям з’явитися у тебе. Від нього можеш сам, як схочеш, дізнатися про все, в чому ми його винуємо.» 9 Юдеї ж те ствердили, кажучи, що воно так справді є. 10 Як же намісник дав знак Павлові говорити, цей озвався: «Знаю що ти багато літ суддя над цим народом, тому й з довір’ям буду себе самого боронити. 11 Можеш розвідатися, що нема більш, ніж дванадцять днів, як я прийшов у Єрусалим на прощу, 12 і що мене не знайдено ні в храмі, ані у синагогах, ані в місті, щоб я сперечався з кимось чи робив заколот у народі. 13 Та й того, в чому вони перед тобою мене тепер винуватять, вони не можуть доказати. 14 Однак, я тобі признаюся в тому, що я, згідно з путтю, яку вони звуть сектою, служу Богові батьків наших і вірую усьому, що написано в законі та в пророків, 15 маючи на Бога надію, яку й вони самі теж мають, що буде воскресіння праведних і неправедних. 16 Тому і я сам стараюсь завжди мати чисту совість перед Богом і перед людьми. 17 Отож, по багатьох роках прибув я, щоб зробити милость моєму народові і принести офіри. 18 Тому вони мене і знайшли очищеного у храмі, без натовпу й без колотнечі. 19 Це були деякі юдеї з Азії, – їм то належало б з’явитися перед тобою й обвинуватити мене, коли щось мають проти мене. 20 Або нехай оці принаймні скажуть, який злочин вони знайшли в мені, коли я стояв перед синедріоном, 21 – якщо не йдеться тут про те єдине слово, що я був крикнув, стоячи між ними: За воскресіння мертвих стою на суді сьогодні перед вами!» 22 Фелікс, дуже точно ознайомлений з тим, що стосувалося до путі цієї, відклав їм (справу), кажучи: «Як тільки прийде тисяцький Лісій, я розберу вашу справу.» 23 І звелів сотникові стерегти Павла, але дати йому полегшу й не боронити нікому з його близьких, щоб йому служили. 24 А через кілька днів прибув Фелікс із Друзіллою, своєю жінкою, що була юдейка, покликав Павла й слухав його про віру в Христа Ісуса. 25 Коли ж Павло почав говорити про справедливість, про здержливість та про майбутній суд, Фелікс, злякавшись, мовив: «Тепер іди собі! Як буду мати час, тебе покличу.» 26 Він, зрештою, ще сподівався, що від Павла дістане грошей, тому й частенько прикликав його до себе і розмовляв з ним. 27 А як скінчилися два роки, Фелікс дістав на наступника Порція Феста. Бажаючи ж юдеям догодити, Фелікс лишив Павла у в’язниці.

25. Павло звертається до кесаря 1-12; перед царем Аґриппою 13-27

1 Прибувши, отже, в провінцію, Фест на третій день пішов з Кесарії до Єрусалиму; 2 а первосвященики та провідники юдеїв з’явилися перед ним із скаргою на Павла і домагалися в нього, 3 благаючи ласки відносно нього (Павла), аби він був перевезений у Єрусалим, готуючи засідку, щоб на дорозі його вбити. 4 Та Фест відповів, щоб Павла тримали в Кесарії, бо й сам він мав вирушити туди незабаром; 5 «Нехай ті з вас, – мовив, – що здатні до того, йдуть зо мною, і коли в цьому чоловікові є щось каригідне, хай його винуватять.» 6 Перебувши в них не більш, як днів вісім або десять, він прийшов у Кесарію, а наступного дня, сівши на суді, звелів привести Павла. 7 Коли ж цей прибув, юдеї, що поприходили з Єрусалиму, обступили його і висували проти нього силу тяжких обвинувачень, що їх не могли довести. 8 Павло боронився: «Я ні проти юдейського закону, ні проти храму, ні проти кесаря нічим не провинився.» 9 Та Фест, бажаючи юдеям догодити, у відповідь Павлові мовив: «Хочеш іти в Єрусалим і там судитися передо мною у цій справі?» 10 А Павло відповів: «Я стою перед судом кесаря: там мене слід судити. Юдеїв я нічим не скривдив, як і сам ти дуже добре знаєш. 11 Коли ж я справді винний або зробив щось гідне смерти, я не відмовляюся умерти. Якже нема нічого з того, в чому оці мене винуватять, ніхто не може мене їм видати. На кесаря покликаюся!» 12 Тоді Фест, поговоривши з радою, відповів: «Ти покликався на кесаря, підеш до кесаря.» 13 Минуло кілька днів, і цар Агриппа з Вернікою прийшли в Кесарію вітати Феста. 14 А що вони пробули там чимало днів, Фест виклав цареві справу Павла: «Є тут – сказав він – один чоловік, якого Фелікс лишив в’язнем. 15 На нього, як я був в Єрусалимі, первосвященики й старші юдейські зробили скаргу, домагаючись його засуду. 16 Я відповів їм, що римляни не мають звичаю когось видавати, поки обвинувачений не матимете обвинуватців перед собою і можливости оборонятися від обвинувачення. 17 Отож, вони прийшли сюди зо мною, а я без жадної проволоки, на другий же день, сівши на судилище. звелів привести того чоловіка. 18 Обвинуватці, що виступили проти нього, нічим не оскаржили його щодо того, в чому я підозрівав зло. 19 Вони ж з ним мали якісь суперечки про їхнє власне суєвір’я та про якогось Ісуса померлого, – а Павло казав, що він живе. 20 Я, безпорадний щодо їхньої суперечки, спитав його, чи він не хоче піти в Єрусалим і там про це судитися. 21 Коли ж Павло вимагав, щоб його справу затримано для вирішення Августа, я повелів його тримати, аж поки його не відправлю до кесаря.» 22 Агриппа ж сказав до Феста: «Я теж хотів би послухати того чоловіка.» – «Завтра – мовив той – ти послухаєш його.» 23 Отож, наступного дня Агриппа й Верніка прийшли з великою пихою і з тисяцькими та знатнішими мужами міста й увійшли в судову залю; на наказ Феста ввели Павла. 24 Тоді Фест сказав: «Аґриппо царю, і ви всі присутні з нами мужі! Бачите цього, що його ввесь народ юдейський у мене домагався в Єрусалимі і тут, гукаючи, що йому не слід більше жити. 25 Я ж переконався, що він не зробив нічого гідного смерти; але через те, що він сам покликався на Августа, я вирішив його туди послати. 26 Не маю я нічого певного про нього володареві написати, тому й привів його перед вас, а особливо перед тебе, царю Аґриппо, щоб після розсліду мав я що писати; 27 недоречним бо мені здається висилати в’язня і не означити вини на нього.»

26. Промова Павла перед Агриппою 1-23; Павло йде на суд цісарський 24-32

1 Агриппа ж сказав до Павла: «Дозволяється тобі про себе говорити.» Тоді Павло, простягши руку, розпочав свою оборону. 2 «Царю Аґриппо! Вважаю себе щасливим, що сьогодні маю виправдатись перед тобою від усього того, в чому юдеї мене винуватять, 3 – особливо ж тому, що знаєш усі звичаї юдейські та їхні спірні питання. Тому я прошу вислухати мене терпляче. 4 Моє життя змалку, як воно пройшло між моїм народом і в Єрусалимі, знають усі юдеї. 5 Вони здавна мене знають, коли б хотіли свідчити, що я жив за найсуворішою сектою нашої віри – фарисеєм. 6 Та й нині мене судять за надію на обітницю, що була батькам нашим дана Богом; 7 (обітницю), якої дванадцять поколінь наших, уночі і вдень з витривалістю Богові служивши, надіються осягти. За цю надію, царю, мене юдеї винуватять. 8 Чому вважається у вас за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих? 9 Справді, і я гадав, що треба мені було багато діяти проти імени Ісуса Назарянина, 10 – що я і робив у Єрусалимі. Сам я багато святих позамикав був у в’язницях, одержавши від первосвящеників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос. 11 І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах. 12 Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та відпорученням первосвящеників, 13 у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною. 14 Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити ногою.» 15 А я озвався: «Господи, хто ти?» Господь же сказав: «Я – Ісус, якого ти переслідуєш. 16 Але встань і підведись на ноги: на це бо я тобі з’явився, щоб вибрати тебе слугою й свідком видіння, в якому ти мене бачив, і тих, в яких тобі ще з’явлюся. 17 Я визволю тебе від народу та від поган, до яких я тебе посилаю, 18 щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими. 19 Тому, царю Аґриппо, я не був неслухняний небесному видінню, 20 а, навпаки, я почав проповідувати спочатку тим, що в Дамаску, а потім тим, що в Єрусалимі і по всім краю Юдейськім, а також поганам, щоб покаялись і навернулися до Бога та й чинили діла, достойні покаяння. 21 За це юдеї, схопивши мене в храмі, хотіли роздерти. 22 Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити: 23 що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам.» 24 Коли ж він так боронився, Фест мовив голосом сильним: «Сходиш з глузду, Павле! Велика наука приводить тебе до божевілля.» 25 А Павло озвався: «Я не зійшов з глузду, велебний Фесте, а слова правди й розуму говорю. 26 Знає бо про те цар, до якого я з відвагою говорю, певний, що нічого з цього від нього не втаїлося, бо це не в закутку діялося. 27 Чи віруєш, царю Аґриппо, у пророків? Знаю, що віруєш.» 28. Агриппа ж до Павла: «Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!» 29. А Павло: «Чи трохи, чи багато, я молив би Бога, щоб не лише ти, а всі, що нині це чують, стали такими, як і я, – без оцих кайданів.» 30 Встав же цар і правитель, Верніка й ті, що сиділи з ними, 31 і відійшли набік та розмовляли між собою: «Цей чоловік – казали – не зробив нічого, гідного смерти чи кайданів.» 32 Аґриппа ж сказав до Феста: «Цього чоловіка можна було б відпустити, якби він не покликався на кесаря.»

27. В дорозі до Риму 1-11; серед морської хуртовини 12-20; Павло забезпечує рятунок 21-38; на Мальті 39-44

1 Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в’язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій. 2 Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня. 3 На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою. 4 Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні, 5 і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських. 6 Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього. 7 Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони. 8 А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея. 9 А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав, 10 кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.» 11 Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла. 12 Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати. 13 Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт. 14 Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон. 15 Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло. 16 Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен; 17 ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв’язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло. 18 Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж, 19 а на третій – моряки власними руками повикидали знадіб’я корабельне в море. 20 А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок. 21 Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди. 22 А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде). 23 Цієї ночі бо з’явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу, 24 і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з’явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою. 25 Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені. 26 Ми мусимо натрапити на якийсь острів.» 27 Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них; 28. тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п’ятнадцять сажнів. 29. Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день. 30 А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля, 31 Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.» 32 Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав. 33 А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з’їсти: «Оце сьогодні, – казав, – чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. 34 Тому, прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.» 35 Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти. 36 Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу. 37 Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ. 38 А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море. 39 Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем. 40 Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв’язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег; 41 а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль. 42 Вояки були тієї думки, щоб в’язнів убити, – аби ніхто з них не втік уплав. 43 Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу, 44 а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. Таким то чином всі на землю врятувалися.

28. Чуда св. Павла 1-10; з Мальти до Риму 11-15; проповідь та побут св. Павла в Римі 16-31

1 Врятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта. 2 Тубільці поводилися з нами з неабияким милосердям: вони нас прийняли коло вогню, що його були запалили з-за дощу, який саме йшов, та задля холоду. 3 Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, змія, з приводу жару, вискочила та вчепилася до руки його. 4 Якже побачили тубільці, що гадина звисає з руки його, говорили між собою: «Цей чоловік напевно вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.» 5 А він, скинувши у вогонь гадину, не зазнав ніякого лиха. 6 Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, змінили думку й почали говорити, що він – бог. 7 А був поблизу того місця маєток начальника острова, на ім’я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. 8 Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. 9 Коли ж це сталось, теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись. 10 Вони нас за те всякими почестями вшанували, а коли ми відпливали, понакладали все для нас необхідне. 11 Після трьох місяців ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів. 12 Причаливши в Сиракузах, ми там перебули три дні. 13 Звідси, обпливши, прибули в Реґію. А по однім дні, через те, що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі, 14 де знайшли братів, які нас запросили перебувати в них сім день. Так прибули ми до Риму. 15 А звідтіля брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч аж до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і посмілішав. 16 І коли ввійшли у Рим, Павлові було дозволено жити окремо разом з вояком, який його стеріг. 17 Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. А як вони зійшлися, він до них промовив: «Я, мужі брати, нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, а всеж ув’язнено мене в Єрусалимі і передано в руки римлян. 18 Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. 19 А що юдеї противилися тому, я був примушений покликатися на кесаря, – не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. 20 З отого приводу я покликав вас, щоб вас побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в оці кайдани.» 21 А ті йому сказали: «Ми ані листів про тебе не одержали з Юдеї, ані з братів ніхто не прийшов, і не звістив і не говорив про тебе щось лихе. 22 Однак, ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй спротивляються всюди.» 23 І призначивши йому день, прийшло їх більше до його домівки. Він викладав їм, свідчивши про Царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, – від ранку аж до вечора. 24 Деяких переконували його слова, а деякі не йняли віри. 25 І бувши в незгоді між собою, почали розходитися, коли Павло до них промовив лиш одне це слово: «Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших кажучи: 26 Піди до цього народу і скажи: Ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите. 27 Бо серце цього народу затовстіло й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили, щоб часом не бачити очима, і вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись, та щоб я не оздоровив їх. 28. Нехай, отже, буде вам відомо, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.» 29. Коли ж це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою. 30 Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, 31 проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди.

Послання:

Послання Апостола Павла до Римлян

1. Привіт Римлянам 1-7; Павло бажає їх відвідати 8-15; зміст послання 16-17; ідолопоклонства 18-23; моральна розгнузданість 24-32

1 Павло, слуга Христа Ісуса, покликаний апостол, вибраний для Євангелії Божої, 2 яку Бог наперед був обіцяв через своїх пророків у Святих Писаннях 3 про Сина свого, народженого тілом із сімени Давида, 4 установленого сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння мертвих, – про Ісуса Христа, Господа нашого, 5 через якого ми одержали ласку й апостольство на послух віри між усіма народами на прославу його імени, 6 між якими й ви – покликані Ісуса Христа; 7 усім, що в Римі, Божим улюбленим, покликаним святим: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа. 8 Насамперед дякую Богові моєму, через Ісуса Христа, за всіх вас, що віра ваша славиться по всьому світі. 9 Свідок бо мені Бог, якому я служу духом моїм, благовістуючи його Сина, що я безперестанно згадую про вас 10 і завжди прошу в моїх молитвах, чи врешті-решт пощастить мені, з волі Божої, прийти до вас; 11 бо прагну вас бачити, щоб поділитися з вами якимнебудь духовним даром, щоб вас зміцнити, 12 тобто підбадьоритись разом, між вами, спільною вірою, вашою і моєю. 13 Не хочу я, брати, від вас таїти, що я часто мав намір прийти до вас, – та досі завжди мені щось ставало на перешкоді, – щоб мати якийнебудь плід і між вами, як і між іншими народами. 14 Я почуваю себе боржником перед греками і чужинцями, розумними і неуками: 15 тож, щодо мене, я готовий і вам, що мешкаєте в Римі, проповідувати Євангелію. 16 Бо я не соромлюся Євангелії: вона бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує: перше юдеєві, а потім грекові, – 17 справедливість бо Божа об’являється в ній з віри у віру, як написано: «Праведник з віри буде жити.» 18 Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю; 19 тому що те, що можна відати про Бога, їм явне, бо Бог їм об’явив; 20 невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання. 21 Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце. 22 Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними 23 і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів. 24 Тому й передав їх Бог за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою. 25 Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві, котрий благословен повіки. Амінь. 26 За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні; 27 так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду. 28. І як вони не вважали потрібним триматися правдивого спізнання Бога, Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще: 29. вони – сповнені всякої неправости, лукавства, захланности, злоби, повні заздрости, убивства, колотнечі, підступу, злоби; 30 вони – обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам, 31 нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні. 32 Вони, хоч спізнали Божий присуд, що, хто таке чинить, заслугує на смерть, не тільки це роблять, але й схвалюють це в тих, що таке чинять.