Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

9 Увесь народ бачив, як він ходив і хвалив Бога. 10 Вони пізнали його, що це той, який сидів при Красних дверях храму для милостині, і сповнилися страхом та здивуванням над тим, що йому сталося. 11 Тому ж, що він тримався Петра й Йоана, увесь народ, здивований, прибіг до них у притвор, званий Соломоновим. 12 Побачивши це Петро, промовив до народу: «Мужі ізраїльські! Чому дивуєтеся з цього? Чому ви дивитесь на нас, немов би ми вчинили власною силою і (нашим) благочестям те, що оцей ходить? 13 Бог Авраама, Ісаака і Якова, Бог отців наших, прославив слугу свого Ісуса, що його ви видали й відреклися перед Пилатом, коли цей присудив його пустити; 14 ви ж Святого і Праведного зреклися і просили, щоб вам помилувано чоловіка душогубця, 15 а Творця життя вбили, якого Бог воскресив з мертвих, чому ми свідки. 16 І через віру в його ім’я – оцього, що ви бачите й знаєте, його ім’я закріпилось, і віра, що через нього, дала йому повне видужання перед усіма вами. 17 Однак, браття, я знаю, що ви через незнання це зробили, як і ваші князі; 18 та Бог здійснив це так, що наперед звістив устами всіх пророків, що Христос має страждати. 19 Тож покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті; 20 і щоб так прийшли від Господа часи відпочинку, і він прислав призначеного вам Христа Ісуса. 21 Треба було, щоб його прийняло небо аж до часу відновлення усього, про що Бог споконвіку говорив устами своїх святих пророків. 22 Мойсей сказав: Господь, Бог наш, піднесе вам Пророка, як мене, з-посеред братів ваших. Ви слухатиметесь його в усьому, що вам скаже. 23 А кожний, хто не буде слухатися того Пророка, буде викорінений з народу. – 24 Так само всі пророки від Самуїла й ті, що говорили потім, звіщали про ці дні. 25 Ви – сини пророків і Завіту, що Бог був заключив із вашими батьками, кажучи до Авраама: В твоїм потомстві будуть благословенні всі сім’ї землі. – 26 Вам насамперед Бог воскресив слугу свого і послав його, щоб він благословив вас та відвертав кожного з вас від поганих учинків.»

4. Петро та Йоан перед синедріоном 1-22; християни моляться 23-31; життя перших християн 32-37

1 Коли вони ще промовляли до народу, надійшли священики, наставник храму й садукеї, 2 незадоволені тим, що вони народ навчають та звіщають в Ісусі воскресіння мертвих, 3 і наклали на них руки та й кинули їх у в’язницю аж до ранку, бо вже був вечір. 4 Однак, багато з тих, що чули слово, увірували, а число чоловіків – було яких 5 000. 5 На другий день зібралися їхні начальники, старші та книжники в Єрусалим, 6 і первосвященик Анна, і Каяфа, і Йоан, й Олександер, і скільки було з первосвященичого роду. 7 Вони поставили їх посередині й питали: «Якою силою або яким ім’ям ви це зробили?» 8 Тоді Петро, наповнений Духом Святим, до них промовив: «Начальники народу й старші! 9 Коли вже нас допитують сьогодні про добре діло, зроблене недужому, і як він став здоровим, 10 то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім’ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп’яли, а якого Бог воскресив з мертвих, – ним цей стоїть здоровий перед вами. 11 Він – отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі. 12 І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися.» 13 Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом; 14 та бачивши, що вилікуваний чоловік стоїть з ними, не могли нічого сказати проти. 15 Звелівши вивести їх з синедріону, вони почали радитися між собою і говорили: 16 «Що нам із цими людьми робити? Бож вони зробили явне чудо; воно стало відомим всім мешканцям Єрусалиму, і заперечити його ми не можемо. 17 Але, щоб воно більше не поширювалося в народі, ми заборонимо їм під загрозою не говорити більш в це ім’я нікому з людей.» 18 І покликавши їх, наказали, щоб вони ні слова не говорили, ані не навчали іменем Ісуса. 19 Та Петро і Йоан сказали їм у відповідь: «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, – розсудіть! 20 Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули.» 21 Ті, погрозивши знов їм, бо не знайшли нічого, за що б їх покарати, відпустили їх задля народу, всі бо прославляли Бога за те, що сталося. 22 Чоловік же, над яким сталося це чудо оздоровлення, мав понад сорок років. 23 А як їх відпустили, вони прибули до своїх і розповіли, що первосвященики і старші до них сказали. 24 Ці, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико! Ти створив небо і землю, і море, і все, що в них є. 25 Ти сказав Духом Святим через уста батька нашого Давида: Чого заметушилися погани й задумали народи марне? 26 Царі землі зібралися, і князі зійшлися докупи на Господа і на помазаника його. 27 Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими, 28. зробити те, що твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося. 29. І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово. 30 Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса.» 31 А як вони молилися, затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Святим Духом, і сміливо звіщали слово Боже. 32 Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне. 33 Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі. 34 Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане 35 та й клали в ноги апостолів, – і роздавалось це кожному за його потребою. 36 А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру, 37 мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів.

5. Ананія і Сафіра 1-11; зріст першої громади 12-16; ув’язнення апостолів 17-33; порада Гамалиїла 34-42

1 Один чоловік, на ім’я Ананія, з своєю жінкою Сафірою продав маєток 2 і сховав дещо з ціни, – а знала про те і його жінка; решту ж приніс і поклав у ногах апостолів. 3 Тоді Петро сказав: «Ананіє, чому то сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа і ховати частину ціни поля? 4 Хіба те, що ти мав, не твоє було, і коли його продав, гроші не були у твоїй владі? Чому ж ото ти зважився у своєму серці на той учинок? Ти обманув не людей, а Бога.» 5 Почувши ці слова, Ананія впав та й умер. І страх великий огорнув усіх тих, що чули те. 6 Тоді молодші встали, обгорнули його, взяли набік і поховали. 7 Через яких може три години, не знаючи, що сталося, увійшла його жінка. 8 Озвався Петро до неї: «Скажи мені, чи ви за стільки то були продали поле?» Вона відповіла: «Так, за стільки.» 9 Тоді Петро до неї: «Як то, що ви змовилися, щоб спокушувати Господнього Духа? Ось ноги тих, що поховали твого чоловіка на порозі, вони й тебе винесуть.» 10 І вмить вона впала йому в ноги та й умерла. Хлопці ж увійшли й застали її мертву, і, винісши, поховали біля її чоловіка. 11 Великий страх обняв усю Церкву і всіх, що чули про те. 12 Руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. Усі вони перебували однодушно у притворі Соломона, 13 і ніхто сторонній не насмілювався до них пристати; однак народ хвалив їх вельми. 14 Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила жінок і чоловіків; 15 так, що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ітиме Петро, бодай тінь його на когонебудь з них упала. 16 Сила людей збиралась навіть з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, що їх мучили нечисті духи, і вони всі видужували. 17 Устав тоді первосвященик і всі ті, що були з ним, – то була секта садукеїв, – і, повні заздрощів, 18 наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в’язниці. 19 Але вночі ангел Господень відчинив двері в’язниці й, вивівши їх, мовив: 20 «Ідіть і, ставши в храмі, говоріть до народу всі слова життя цього.» 21 Почувши це, вони удосвіта ввійшли у храм і почали навчати. Тим часом прийшов первосвященик і ті, що були з ним, скликали синедріон і всіх старших синів Ізраїля і послали у в’язницю привести їх. 22 Та як слуги прибули, не знайшли їх у в’язниці і, повернувшися, оповіли: 23 «В’язницю ми знайшли замкнену з усякою безпекою і сторожів на варті при дверях, та, відчинивши, всередині ми не знайшли нікого.» 24 Почувши ці слова, наставник храму і перовосвященики збентежилися, (не знаючи), що воно могло статися. 25 Аж тут прибув хтось і звістив: «Он ті мужі, яких ви вкинули у в’язницю, стоять у храмі і народ навчають.» 26 Тоді наставник пішов із слугами, привів їх, та не насильно, боялись бо народу, щоб не побив їх камінням. 27 Привівши їх, поставили перед синедріоном, а первосвященик спитав їх: 28. «Чи ж ми не були вам заборонили строго цим ім’ям не навчати? І ось ви вашою наукою сповнили Єрусалим і хочете навести на нас кров цього чоловіка!» 29. Озвавшись тут Петро й апостоли, сказали: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей! 30 Бог батьків наших воскресив Ісуса, якого ви вбили, повісивши на дереві. 31 Його Бог підняв правицею своєю, як князя і Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів. 32 І ми свідки цих подій, і Дух Святий, що його Бог дав тим, які йому коряться.» 33 Почувши це, вони розлютилися і задумали їх убити. 34 Тоді один фарисей, на ім’я Гамалиїл, законовчитель, поважаний усім народом, устав серед синедріону, повелів вивести на хвилину людей, 35 і сказав до них: «Мужі ізраїльські! Зважайте на те, що маєте робити цим людям. 36 Останніми цими днями встав був Тевда і казав, що він хтось великий; до нього пристало яких чотириста чоловіка; його вбито, й усі, що за ним тягнули, розпорошилися і зійшли нінащо. 37 А після цього, під час перепису, устав був Юда галилейський і потягнув народ за собою, але й він загинув, і всі ті, що за ним тягнули, були розігнані. 38 Отож, я нині кажу вам: Зоставте тих людей, лишіть їх, бо коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться. 39 Коли ж від Бога, ви не здолієте звести їх зо світу, – щоб ви часом не стали противниками Бога.» Послухалися вони його ради. 40 І, прикликавши апостолів, вибили їх і, заборонивши говорити в ім’я Ісуса, відпустили. 41 Вийшли апостоли з синедріону, раді, що удостоїлися перенести зневагу за ім’я Ісуса. 42 І щодня в храмі й по домах не переставали навчати й звіщати Христа Ісуса.

6. Вибір дияконів 1-7; Стефан перед синедріоном 8-15

1 Тими ж днями, коли учнів ставало дедалі більше, зчинилось нарікання гелленістів на євреїв, що вдів їхніх занедбано в щоденній службі. 2 Тоді дванадцятеро прикликали громаду учнів і сказали: «Не личить нам лишити слово Боже і при столах служити. 3 Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби; 4 самі ж ми будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова.» 5 Вподобалось це слово всій громаді й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, 6 і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки. 7 І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вельми, і велика сила священиків були слухняні вірі. 8 Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. 9 І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Кілікії та з Азії і сперечалися із Стефаном, 10 але не могли встоятися супроти мудрости й духа, що ним говорив. 11 Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога.» 12 І підбурили народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон. 13 Там вони поставили свідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та Закону. 14 Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам.» 15 І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела.

7. Промова Стефана 1-53; і каменування його 54-60

1 А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?» 2 Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані, 3 і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі. 4 Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині. 5 І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини. 6 А Бог сказав йому, що його потомство буде захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста років. 7 Але народ, що вони йому будуть служити, – сказав Бог, – я буду судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці. 8 І дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день його обрізав, а Ісаак – Якова, а Яків – дванадцять патріярхів. 9 А патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним 10 і визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над Єгиптом та над усім домом. 11 Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи. 12 Зачувши ж Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших; 13 а другим разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим походження Йосифа. 14 А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова й усю родину – сімдесят п’ять душ. 15 От і зійшов Яків у Єгипет і помер, сам він і батьки наші. 16 І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі. 17 Якже наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті, 18 аж поки настав інший цар в Єгипті, що не знав Йосифа. 19 Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили. 20 І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його. 21 Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина. 22 І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах. 23 А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля; 24 і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина. 25 Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли. 26 На другий день з’явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду? 27 А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею? 28. Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина? 29. При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів. 30 Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум’ї куща вогняного. 31 Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній: 32 Я – Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. – Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути. 33 Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш – земля свята. 34 Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. – 35 Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? – оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з’явився. 36 Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років. 37 Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене. 38 Це той що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати. 39 Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет, 40 кажучи, Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю – не відаємо, що з ним сталося. 41 І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх. 42 І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля? 43 Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон. 44 У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив. 45 Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида, 46 що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова. 47 А Соломон збудував йому дім. 48 Та не в рукотворених проживає Всевишній як пророк говорить: 49 Небо – престол мій, земля ж – підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку? 50 Хіба то не моя рука створила те все? 51 Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. 52 Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; 53 ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його.» 54 Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього. 55 (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, 56 і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога.» 57 Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом 58 та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. 59 І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» 60 А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув.

8. Переслідування в Єрусалимі 1-3; Филип у Самарії 4-8; Симон ворожбит 9-25; Филип христить етіопського вельможу 26-40

1 Савло ж погоджувався з його вбивством. І настало того дня велике переслідування Церкви, що в Єрусалимі. Всі, крім апостолів, розсипались по селах Юдеї та Самарії. 2 Побожні люди поховали Стефана і зчинили великий плач по ньому. 3 Савло ж руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоловіків та жінок і передавав їх у в’язницю. 4 Ті, отже, що порозсипались, ходили по країні й звіщали слово (Боже). 5 Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. 6 А народ однодушне уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив, 7 бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричачи голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала. 8 Радість же була велика в тім місті. 9 А був перед тим у тому місті один чоловік, Симон на ім’я, що займався чаклунством і дивував люд самарійський та видавав себе за щось велике. 10 За ним усі від найменшого до найбільшого слідом ходили, кажучи: «Цей чоловік – сила Божа, що її звуть великою.» 11 Отож вони до нього були уважні, бо він довго дивував їх чарами своїми. 12 Та як повірили Филипові, що звіщав їм царство Боже й ім’я Ісуса Христа, христились чоловіки й жінки. 13 Увірував тоді й сам Симон і, охристившись, перебував з Филипом; а бачивши знаки й великі чуда, що робились, дивувався. 14 Довідавшися, що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. 15 Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, 16 бо він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрищені в ім’я Господа Ісуса. 17 Тоді поклали на них руки, і вони прийняли Святого Духа. 18 Якже побачив Симон, що через накладання апостольських рук дається Дух, приніс їм гроші 19 і каже: «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, прийняв Святого Духа.» 20 Петро ж сказав до нього: «Срібло твоє нехай з тобою буде на погибіль, бо ти за гроші думав придбати дар Божий. 21 Нема тобі у цій справі ні частки, ні спадщини, бо твоє серце не праве перед Богом. 22 Покайся, отже, за лукавство своє і проси Господа, може буде відпущена тобі ця думка твого серця; 23 бо ти, як бачу, в гіркій жовчі і путах неправди.» 24 А Симон відповів, кажучи: «Моліться ви до Господа за мене, щоб на мене ніщо не найшло з того, що ви сказали.» 25 Отож, вони, засвідчивши і звістивши слово Господнє, повернулися в Єрусалим, і благовістили чимало сіл самарійських. 26 Ангел же Господній промовив до Филипа, кажучи: «Встань та піди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалиму в Газу; вона безлюдна.» 27 І встав він і пішов. Аж ось, етіопський муж, скопець, вельможа Кандаки, етіопської цариці, що був над усім її скарбом та що прийшов був в Єрусалим на прощу, – 28. він повертався, сидячи на своїй колісниці й читаючи пророка Ісаю. 29. Сказав Дух до Филипа: «Підійди і пристань до цієї колісниці.» 30 Підбіг Филип і почув, що той читав пророка Ісаю, і сказав до нього: «Чи розумієш, що читаєш?» 31 А він відповів: «Та як можу, коли ніхто мене не наставить?» І попросив Филипа зійти й сісти біля нього. 32 Місце ж Писання, що той читав було це: «Його вели на заріз, мов овечку, мов те ягнятко перед тим, хто стриже його, безголосне; так він не відкриває рота свого. 33 В його приниженні відмовили йому суд. Рід його хто може оповісти? Життя бо його від землі вирвано.» 34 Озвався скопець і мовить до Филипа: «Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?» 35 Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому. 36 А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: «Он вода! Що забороняє мені охриститись?» 37 Сказав же Филип: «Коли віриш з усього серця, – можна.» Відповідаючи, сказав: «Вірю, що він є Син Божий.» 38 І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва – Филип та скопець – зійшли у воду і він охристив його. 39 А коли вони вийшли з води, Дух Господній пірвав Филипа, і скопець не бачив його більше; він їхав, радіючи, дорогою своєю.

40 Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав Євангелію всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію.

9. Навернення Савла 1-30; Петро оздоровляє Енея 31-35; і Тавиту 36-43

1 Савло, іще дихаючи погрозою та вбивством на Господніх учнів, прийшов до архиєрея 2 і попросив у нього листів у Дамаск до синаног, щоб, коли знайде якихнебудь чоловіків та жінок, що тримаються цього визнання, привести їх зв’язаними в Єрусалим. 3 Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, 4 і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» 5 Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я – Ісус, що його ти переслідуєш. 6 Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити.» 7 А мужі, що йшли з ним, стояли онімілі з дива, бо вони чули голос, але не бачили нікого. 8 Встав Савло з землі, і хоч очі його були відкриті, не бачив він нічого. Тож узяли його за руку і ввели у Дамаск. 9 Був він там три дні невидючим; не їв і не пив нічого.

10 А був у Дамаску один учень, на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні: «Ананіє!» Той озвався: «Ось я, Господи.» 11 Тоді Господь до нього: «Встань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди Савла, на ім’я Тарсянина: он він молиться.» 12 І бачив (Савло) у видінні чоловіка, на ім’я Ананія, як він увійшов і поклав на нього руки, щоб прозрів знову. 13 Ананія ж відповів: «Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіяв твоїм святим в Єрусалимі. 14 Та й тут він має владу від архиєреїв в’язати всіх, що прикликають твоє ім’я.» 15 Але Господь сказав до нього: «Іди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів, і синів Ізраїля. 16 Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за моє ім’я.» 17 Відійшов Ананія і, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив: «Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом.» 18 І вмить немов луска з очей йому впала, і він прозрів знову, і зараз же христився. 19 Потім прийняв поживу та покріпився на силах. І перебув кілька днів з учнями, які були в Дамаску; 20 і зараз же почав по синагогах проповідувати Ісуса, що він – Син Божий. 21 Усі, що чули, дивувались і казали: «Чи це не той, що в Єрусалимі лютував проти тих, які це ім’я призивають, та й що сюди прибув на те, щоб зв’язаними їх вести до архиєреїв?» 22 А Савло дедалі дужчав і бентежив юдеїв, які мешкали в Дамаску, доводячи, що цей (Ісус) – Христос. 23 Як минуло доволі часу, юдеї змовилися, щоб його вбити, 24 але Савло довідався про їхню змову. День і ніч чатували вони при воротях, щоби його вбити. 25 Та учні взяли його вночі й по мурі спустили в коші. 26 Прибувши ж у Єрусалим, він пробував пристати до учнів, та всі його боялися, не віривши, що він учень. 27 Тоді Варнава взяв його, привів до апостолів і розповів їм, як він у дорозі бачив Господа і що говорив до нього, і як він проповідував відважно в Дамаску ім’я Ісуса. 28. І він був з ними, виходячи і входячи до Єрусалиму та проповідуючи сміливо ім’я Господнє; 29. а й розмовляв і змагався з гелленістами, однак вони намагались його вбити. 30 Брати ж, довідавшись про те, відвели його в Кесарію і вислали в Тарс. 31 Отож, Церква по всій Юдеї, Галилеї і Самарії мала спокій; будуючись і ходячи в Господнім страсі, наповнялася вона втіхою Святого Духа. 32 І сталося, що Петро, обходячи всі усюди, прибув і до святих, що мешкали в Лідді. 33 Там він знайшов одного чоловіка, на ім’я Еней, що лежав на ліжку вісім років і був паралітик. 34 Петро сказав до нього: «Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє. Устань і сам постели собі ліжко!» І вмить той підвівся. 35 І бачили його всі мешканці Лідди та Сарону, і навернулися вони до Господа. 36 Була ж у Яффі одна учениця, на ім’я Тавита, що значить у перекладі Дорка (Сарна). Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила. 37 І сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці. 38 А що Лідда лежить близько Яффи, учні, почувши, що Петро там, послали двох чоловіків з просьбою до нього: «Не отягайся прийти аж до нас!» 39 Петро негайно рушив з ними. І як прийшов, вони його повели наверх у горницю, де всі вдови оточили його з плачем, показуючи йому туніки й плащі, що їх робила Дорка, бувши з ними. 40 Велівши всім вийти з хати, Петро став на коліна й почав молитися, а повернувшись до тіла, мовив: «Тавито, встань!» І та відкрила свої очі й, побачивши Петра, сіла. 41 Він же подав їй руку та й підвів її і, прикликавши святих та вдів, поставив її живою. 42 Довідалась про це вся Яффа, і багато повірило в Господа. 43 Доволі днів Петро перебув у Яффі в одного гарбаря Симона.

10. Навернення сотника Корнилія 1-33; проповідь Петра 34-43; перше хрищення поган 44-48

1 А був у Кесарії один чоловік на ім’я Корнилій, сотник, з полку, що звався італійським, 2 побожний і богобоязливий з усім своїм домом; він чинив народові великі милостині й завжди Богові молився. 3 Бачив він – десь коло дев’ятої години дня – ясно у видінні ангела Божого, що ввійшов до нього та йому мовив: «Корнилію!» 4 Той видивився на нього і, переляканий, озвався: «Що, Господи?» А він сказав до нього: «Твої молитви і твої милостині піднялись перед Богом, і він згадав про тебе. 5 Пошли ж тепер людей у Яффу і приведи Симона, що зветься Петром. 6 Він гостює в одного гарбаря Симона, що має дім край моря.» 7 І коли ангел, що говорив до нього, відійшов, Корнилій покликав двох із своїх домових слуг та побожного воїна з тих, що стало з ним перебували, 8 і, розповівши їм усе, послав їх у Яффу. 9 Другого ж дня, як ті були в дорозі й наближалися до міста, Петро зійшов на крівлю помолитись коло шостої години. 10 Він зголоднів і захотілося йому їсти. І от, як йому готували, найшов захват на нього: 11 бачить він небо відкрите, а з нього сходить якась річ, неначе скатерка велика, прив’язана чотирма кінцями, і спускається на землю. 12 Були ж у ній всякі чотириногі, плазуни земні й небесні птиці. 13 І пролунав до нього голос: «Устань, Петре, заколи і їж!» 14 Петро ж відповів: «Ніколи, Господи, бо я ніколи не їв нічого поганого й нечистого.» 15 І знову, вдруге, залунав голос до нього: «Що Бог очистив, ти не погань.» 16 Це сталося тричі, і зараз же річ ота піднялась на небо. 17 Якже збентежений Петро питав себе самого, що це могло б бути за видіння, що він бачив, – он люди, послані Корнилієм, розпитавши про Симонову хату, стали біля дверей 18 і, покликавши, спитали, чи тут гостює Симон, на прізвище Петро. 19 А як Петро роздумував над тим видінням, Дух сказав до нього: «Он три чоловіки тебе шукають. 20 Устань же, зійди вниз і піди з ними без усякого вагання, бо то я послав їх.»

21 Зійшов Петро до тих мужів і мовив: «Ось я! Я той, кого ви шукаєте. Яка причина вашого приходу?» 22 Ті відповіли: «Корнилій сотник, муж праведний і богобоязливий, доброї слави в усього юдейського народу, був святим ангелом повідомлений покликати тебе до свого дому й послухати слів твоїх.» 23 Отже, він запросив їх до себе та прийняв їх. Другого дня він устав і рушив з ними; дехто з братів з Яффи теж пішли з ним. 24 Наступного ж дня він увійшов у Кесарію. А Корнилій, скликавши рідню та близьких приятелів, чекав їх. 25 І саме як Петро входив, Корнилій вийшов йому назустріч і, припавши йому до ніг, уклонився. 26 Петро ж підвів його, кажучи: «Встань, бо я теж людина.» 27 І, розмовляючи з ним, увійшов до середини, знайшов багато зібраних, 28. і до них промовив: «Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об’явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту. 29. Тому я без вагання прибув на ваш поклик. Питаю, отже, з якої причини ви по мене посилали?» 30 Корнилій відповів: «Ось уже четвертий день, як я о цій годині, о дев’ятій, молився у своїй хаті, аж ось передо мною став чоловік у сяючій одежі 31 і мовив: Корнилію, твоя молитва вислухана і твої милостині згадані перед Богом. 32 Пошли, отже, в Яффу і приклич Симона, що зветься Петром. Він перебуває в хаті Симона гарбаря, край моря. 33 Я зараз же послав по тебе, і ти добре зробив, що прийшов. І оце тепер ми всі перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що Господь тобі наказав.» 34 Тоді Петро почав говорити, мовивши: «Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, 35 а в кожному народі, хто його боїться і чинить правду, той йому приємний. 36 Він послав своє слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх. 37 Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрищення, що проповідував Йоан: 38 про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним. 39 І ми свідки всього того, що він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; його вони, повісивши на дереві, убили. 40 Того Бог на третій день воскресив і дав йому з’явитись, 41 не всьому народові, але вибраним Богом свідкам, нам, що з ним їли й пили після того, як він воскрес із мертвих. 42 І він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то він призначений Богом суддя живих і мертвих. 43 Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в нього, через його ім’я одержує відпущення гріхів.» 44 Петро ще говорив слова ці, як Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав промову. 45 Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, дивувались, що дар Святого Духа вилився і на поган; 46 бо чули, як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався: 47 «Чи може хтось боронити води, щоб оці не христились, що, як і ми, одержали Святого Духа?» 48 І повелів, щоб їх христили во ім’я Ісуса Христа. Тоді вони попросили його зостатись у них кілька днів.

11. Петро оповідає про хрищення поган 1-18; Церква в Антіохії 19-30

1 Апостоли і брати, які були в Юдеї, довідалися, що й погани прийняли слово Боже. 2 А як Петро прийшов в Єрусалим, обрізані накинулись на нього: 3 «Чого, – мовляв, – увійшов єси до необрізаних і їв з ними?» 4 Отут Петро й почав їм викладати за порядком усю справу: 5 «Я, – каже, – був у місті Яффі й молився, і бачив у захваті видіння: якась річ спускалася, неначе скатерка велика, прив’язана за чотири кінці, – сходила з неба й наблизилась аж до мене. 6 Приглянувсь я пильно до неї і спостеріг та й побачив чотироногих землі, звірів і плазунів, і птиць небесних. 7 Почув я і голос, що говорив до мене: Встань, Петре, заколи і їж! 8 Та я озвався: Ніколи, Господи, ніколи бо ніщо погане або нечисте не входило в мої уста. 9 І вдруге голос мені відповів з неба: Що Бог очистив, ти не погань. – 10 Це сталося тричі і знову все було взяте на небо. 11 І ось у ту саму мить три чоловіки, що були послані до мене з Кесарії, стали перед домом, де ми були. 12 І Дух сказав мені йти з ними без усякого вагання. Пішли зо мною і цих шість братів, і ввійшли ми в дім до того чоловіка. 13 А він розповів нам, як бачив ангела в себе вдома, що з’явився йому, і мовив: Пошли в Яффу за Симоном, що зветься Петро. 14 Він тобі оповість слова, якими ти спасешся, ти й увесь дім твій. – 15 Ледве почав я говорити, як Дух Святий зійшов на них, як і на нас напочатку. 16 І я згадав слово Господнє, як він говорив: Йоан христив водою, ви ж будете охрищені Святим Духом. 17 Коли, отже, Бог дав такий самий дар їм, як і нам, що увірили в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб міг був стати Богові на перешкоді?» 18 Почувши це, замовкли і хвалили Бога, кажучи: «Отже й поганам дав Бог покаяння, щоб мали життя.» 19 Ті ж, що були розсипалися через гоніння з приводу Стефана, досягли аж до Фінікії, Кіпру та й Антіохії, нікому не проповідуючи слова, крім юдеїв. 20 Були ж між ними деякі мужі з Кіпру та з Кирени, які прийшли в Антіохію та промовляли й до греків, благовіствуючи їм Господа Ісуса. 21 Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа. 22 Чутка про це дійшла до вух Церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію. 23 Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем, 24 бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри. І пристало багато людей до Господа. 25 Тоді (Варнава) вирушив у Тарс розшукати Савла 26 і, знайшовши, привів його в Антіохію. Вони збирались цілий рік у церкві й силу людей навчали. В Антіохії вперше учнів називано християнами. 27 Прибули ж тими днями в Антіохію пророки з Єрусалиму. 28. Один з них, Агав на ім’я, встав і прорік Духом, що на всім світі має бути велика голоднеча, яка й настала за Клавдія. 29. Тож учні, кожний з них по спромозі, ухвалили послати братам, що жили в і Юдеї, допомогу; 30 що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави і Савла.