Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

12. Ув’язнення і чудесне визволення Петра 1-19; смерть Ірода 20-25

1 Під ту пору цар Ірод підняв руку, щоб гнобити деяких із Церкви. 2 Він стяв мечем Якова, Йоанового брата. 3 Побачивши, що це подобалося юдеям, він звелів, крім того, ще й Петра схопити; а були дні Опрісноків. 4 Схопивши його, він посадив його у в’язницю і передав чотирьом чвіркам вояків, щоб стерегли його, бажаючи вивести його перед народ по Пасці. 5 Отож, Петра стерегли у в’язниці, а Церква молилася горливо Богові за нього. 6 Коли ж Ірод намірявся вивести його, Петро, закутий двома ланцюгами, спав тієї ночі, між двома вояками, а сторожі при дверях стерегли в’язницю. 7 Нараз з’явився ангел Господній, і у в’язниці засяяло світло. Він, вдаривши Петра по боці, збудив його, кажучи: «Вставай чимскорше!» І ланцюги впали з рук у нього. 8 Далі сказав до нього ангел: «Підпережися і надінь свої сандалі.» (Петро) зробив так. Знову сказав до нього: «Накинь на себе плащ і йди за мною.» 9 Вийшов Петро й ішов за ним; не знав він, чи це правда, що робив ангел; він думав, що видіння бачить. 10 Минули вони першу варту і другу, і прийшли до залізної брами, що веде в місто; вона сама собою їм відчинилась. Вийшли вони та пройшли одну вулицю, й ангел нараз відступив від нього. 11 Тоді Петро, опритомнівши, мовив: «Тепер я справді знаю, що Господь послав ангела свого і вирвав мене з руки Ірода й від усього, чого очікував юдейський народ.» 12 Цілком свідомий, він пішов у дім Марії, Матері Йоана, що звався Марком, де досить багато зібрались і молилися. 13 Як він постукав у хвіртку брами, вийшла послухати дівчина, на ім’я Рода; 14 і, пізнавши голос Петра, з радощів не відчинила брами, а вбігши, сповістила, що Петро стоїть при брамі. 15 Ті їй сказали: «Ти збожеволіла!» Вона ж таки своє твердила. Тоді вони сказали: «То його ангел.» 16 А Петро далі стукав. І відчинили і, побачивши його, нестямилися. 17 Махнувши їм рукою, щоб мовчали, він докладно оповів їм, як Господь вивів його з в’язниці, і мовив: «Оповістіть це Яковові і братам.» І, вийшовши, пішов у друге місце. 18 Коли ж настав день, поміж вояками настала чимала тривога: що воно могло з Петром статись? 19 Ірод послав, щоб його розшукати; та, не знайшовши, вчинив сторожам допит і повелів їх на смерть скарати. Потім він пішов з Юдеї в Кесарію і перебував там. 20 Ірод був сильно лютий на тирян та сидонян. Ці, змовившись разом, прибули до нього та, притягнувши на свій бік Власта, царського постельника, просили миру, бо край їхній живився із царського. 21 І от призначеного дня Ірод, надягнувши царські шати і сівши на трибуні, держав до них промову. 22 Народ же викрикував: «Це голос Бога, не людини.» 23 В ту ж саму мить ангел Господній вдарив його за те, що він не віддав Богові слави. Черви пожерли його, і він помер. 24 А слово Боже росло і множилося. 25 Варнава ж та Савло, виконавши службу й узявши з собою Йоана, прозваного Марком, повернулися з Єрусалиму.

13. Перша апостольська подорож Павла 1-3; Павло на Кіпрі 4-12; Павло в Антіохії 13-52

1 Були ж в Антіохії, у Церкві, що там була, пророки й учителі як ось: Варнава, Симон, прозваний Ніґер, Лукій Киренейський, Манаен, вихований з Іродом тетрархом, і Савло. 2 Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив: «Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав.» 3 Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки і відпустили. 4 Ті ж, вислані Святим Духом, прибули в Селевкію, а звідти відпливли до Кіпру. 5 Прибувши в Саламіну, почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах. Помічником же був при них Йоан. 6 Пройшовши увесь острів аж до Пафосу, знайшли одного чоловіка, ворожбита, ложного юдейського пророка, на ім’я Вар-Ісус, 7 який був з проконсулом Сергієм Павлом, розумною людиною. Цей, покликавши Варнаву і Савла, хотів почути слово Боже. 8 Але Елімас, ворожбит – так бо перекладається його ім’я – виступив проти них, і намагався проконсула від віри відвернути. 9 Тоді Савло, він же й Павло, повний Святого Духа, глянув на нього пильно 10 і мовив: «О повний всякого підступу і всякого лукавства, сину диявола, вороже всякої правди! Чи ж не перестанеш перекручувати прості дороги Господні? 11 Оце тепер на тобі рука Господня: ти станеш сліпим і дочасу не бачитимеш сонця.» І зараз же впала на нього темрява й морок, і він, обертаючися на всі боки, шукав, хто б його повів за руку. 12 Тоді проконсул, бачивши, що сталося, увірував, вельми здивований наукою Господньою. 13 А з Пафосу ті, що були з Павлом, пустилися на море й прибули в Пергу Памфілійську, але Йоан, відлучившися від них, повернувся в Єрусалим. 14 Вони ж, пройшовши поза Пергію, прийшли в Антіохію Пісідійську і дня суботнього ввійшли до синагоги й посідали. 15 А по прочитанні закону та пророків наставники синагоги послали їм сказати: «Мужі брати, як маєте якесь слово втіхи для народу, скажіте.» 16 Встав тоді Павло і, давши знак рукою, мовив: «Мужі ізраїльські й ви, що боїтеся Бога, слухайте! 17 Бог цього народу, Ізраїля, вибрав наших батьків і підняв угору цей народ, під час його побуту в Єгипетській землі, і потужньою рукою вивів їх із неї. 18 І сорок років годував у пустині; 19 вигубивши ж сім народів у землі Ханаанській, дав їм у спадщину їхню землю, 20 майже по чотириста п’ятдесятьох роках. А після цього дав їм суддів аж до пророка Самуїла. 21 Потім вони домагалися царя, і Бог дав їм Саула, сина Кіша, мужа з покоління Веніямина: сорок років. 22 Та (Бог), відкинувши його, настановив їм царем Давида, якому так засвідчив: Я знайшов Давида, сина Єссея, чоловіка мені до серця, що виконає всю мою волю. 23 З його потомства, згідно з обітницею, Бог воздвиг Ізраїлеві Спасителя Ісуса, 24 під час коли Йоан перед його приходом проповідував усьому ізраїльському народові хрищення покаяння. 25 Сповнивши шлях свій, Йоан мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте, та он іде за мною, якому я не гідний взуття розв’язати. 26 Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане оте слово спасіння. 27 Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали його, а засудивши його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. 28. І хоча й не знайшли ніякої смертельної вини на ньому, вимагали у Пилата вбити його. 29. А коли виконали все, що було про нього написане, знявши його з хреста, поклали до гробу. 30 Та Бог воскресив його з мертвих, 31 і він багато днів являвся тим, що прийшли з ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер свідками його перед народом. 32 І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була зроблена батькам нашим. 33 Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса, як написано у другому псалмі: Ти – мій син; я сьогодні зродив тебе. – 34 А що він воскресив його з мертвих, так що він більш не повернеться у зітління, то (Бог) так промовив: Я дам вам святощі Давида, речі певні. – 35 Ось чому то в іншому місці він каже: Ти не даси твоєму Святому побачити зітління. – 36 Давид же, служивши свого часу волі Божій, помер і був прилучений до своїх предків, і зітління бачив. 37 Той же, що його Бог воскресив, не бачив зітління. 38 Нехай, отже, вам, мужі брати, буде відомо, що ним звіщається вам прощення гріхів, і від усього, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсея, 39 ним кожний віруючий виправдується. 40 Уважайте ж, щоб з вами не сталося те, що сказано в пророків: 41 Глядіть, презирливі, дивуйтеся і щезніть, бо діло я зроблю за ваших днів, якому не повірите, коли хтось розповість вам.» 42 Якже вони виходили, їх запросили, щоб вони й наступної суботи говорили їм про те саме. 43 А коли збори розійшлися, чимало юдеїв і побожних прозелітів пішли слідом за Павлом та за Варнавою, які в розмові з ними їх умовляли, щоб перебували в благодаті Божій. 44 Наступної суботи зібралося майже все місто слухати слово Боже. 45 Побачивши той натовп, юдеї сповнилися заздрощів і перечили словам Павла, і хулили. 46 Тоді Павло й Варнава, набравшися сміливости, сказали: «Для вас треба було наперед промовляти слово Боже; та коли ви його відкидаєте від себе й уважаєте себе негідними вічного життя, ось ми звернемося до поган. 47 Так бо звелів Господь нам: Я тебе поставив світлом поганам, щоб ти був спасінням аж до кінців землі.» 48 Чуючи це погани, зраділи і прославляли слово Господнє, та й увірували усі ті, що були призначені до вічного життя. 49 І ширилося слово Господнє по всій країні. 50 Але юдеї підбурили побожних і визначних жінок і перших у місті, і ці вчинили гоніння на Павла і на Варнаву та й прогнали їх із землі своєї. 51 Вони ж, обтрясши на них порох з ніг у себе, пішли в Іконію; 52 учні ж сповнювалися радощами і Святим Духом.

14. Павло в Іконії, Лістрі та Дербі 1-7; оздоровлення кривонародженого 8-18; Павло в інших містах 19-28

1 В Іконії вони ввійшли, як звичайно, в юдейську синагогу й промовляли так, що увірувала велика сила юдеїв і греків. 2 Юдеї ж, які зоставилися невірними, підбурили й роз’ятрили настрій поган проти братів. 3 Та все ж таки Павло й Варнава перебули досить часу, одважно промовляючи у Господі, який свідчив слову своєї благодаті й зізволяв, що знаки й чудеса творились їх руками. 4 І розділився народ у місті: одні пристали до юдеїв, другі ж тримались апостолів. 5 Коли ж погани і юдеї разом з їхньою старшиною кинулися, щоб їм заподіяти зневагу та їх каменувати, 6 вони, збагнувши це, втекли в міста Лікаонські, Лістру та Дербу й околицю, 7 і там звіщали Євангелію. 8 У Лістрі сидів один чоловік, недужий на ноги, кульгавий від утроби матері своєї, який не ходив ніколи. 9 Він слухав, як Павло говорив; глянувши на нього пильно і, побачивши, що він мав віру, щоб спастися, 10 сказав голосом великим: «Устань на твої ноги просто!» Той скочив і почав ходити. 11 Як же народ побачив, що Павло зробив, підняв свій голос, гукаючи по-лікаонському: «Боги в людській подобі зійшли до нас.» 12 І назвали Варнаву Зевсом, а Павла Гермесом, бо цей мав провід у слові. 13 І от жрець Зевса, що перед містом, привів до брами биків з вінками й хотів разом з народом принести жертву. 14 Довідавшись про це апостоли, Варнава та Павло, роздерли на собі одежу й кинулись між народ, кричачи: 15 «Люди добрі, що це ви робите? Таж і ми такі самі, як ви, люди, що проповідуємо вам, щоб ви від цих марнот навернулись до живого Бога, який створив небо й землю, і море, й усе, що є в них, 16 який за минулих поколінь дозволяв усім народам ходити своїми шляхами, 17 хоч і не лишив себе без усякого свідоцтва, добро творячи, даючи вам з неба дощ та врожайні пори, сповняючи харчами й радощами серця ваші!» 18 Таке кажучи, ледве народ спинили, щоб не приносили їм жертви.

19 Аж тут з Антіохії та Іконії надійшли юдеї, які, привабивши на свій бік чернь, каменували Павла й виволікли геть за місто, думавши, що він умер, 20 Та коли учні його обступили, він устав і повернувсь у місто. Наступного дня вийшов з Варнавою в Дербу. 21 А як звістили Євангелію в тім місті й придбали чимало учнів, повернулись назад у Лістру, Іконію й Антіохію, 22 підсилюючи серця учнів і заохочуючи твердо триматись віри, бо через багато страждань нам треба ввійти в царство Боже. 23 Вони настановили їм по церквах старших, а після молитви і посту, передали їх Господові, в якого ті увірували. 24 І перейшовши Пісідію, прибули в Памфілію. 25 Звістивши слово в Пергії, спустились в Атталію, 26 а звідтіля відпливли в Антіохію, звідкіль були віддані ласці Божій на діло, яке довершили. 27 Прибувши ж і зібравши Церкву, розповідали все, що Бог учинив з ними та як він відчинив поганам двері віри. 28. І перебули з учнями чимало часу.

15. Собор в Єрусалимі 1-21; апостольська постанова 22-35; друга подорож Павла 36-41

1 Тим часом деякі, що прийшли з Юдеї, навчали братів: «Коли ви не обріжетеся за звичаєм Мойсея, не зможете спастися.» 2 По чималій суперечці та змаганні Павла і Варнави з ними, вирішено, щоб Павло і Варнава, і деякі інші з них, пішли в цій справі в Єрусалим до апостолів і старших. 3 Тож вони, виряджені Церквою, проходили через Фінікію і Самарію, розповідаючи про навернення поган, і чинили всім братам велику радість. 4 Прибувши ж у Єрусалим, вони були прийняті Церквою, апостолами та старшими й оповіли, що Бог зробив через них. 5 Та деякі з секти фарисеїв, що були увірували, встали, кажучи, що треба їх обрізати та наказати, щоб берегли закон Мойсея. 6 От і зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю справу. 7 По довгій суперечці встав Петро і до них промовив: «Мужі брати! Ви знаєте, що вже віддавна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули слово Євангелії й увірували. 8 І серцевідець Бог засвідчив їм, давши їм Святого Духа, як і нам, 9 і не вчинив ніякої різниці між нами та між ними, очистивши вірою серця їхні. 10 Чого ж ото тепер спокушаєте Бога, бажаючи накинути учням на шию ярмо, якого ні батьки наші, ані ми не здоліли нести? 11 А втім, ми благодаттю Господа Ісуса віруємо, що спасемося так само, як ті.» 12 Затихла вся громада й почала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, що їх Бог учинив був через них між поганами. 13 А як вони замовкли, озвався Яків і мовив: «Мужі брати, вислухайте мене! 14 Симон розповів, як Бог спершу навідався до поган, щоб узяти з-поміж них народ для імени його. 15 З тим згоджуються і слова пророків, як написано: 16 А після цього я повернуся і відбудую намет Давида занепалий; я його руїну відбудую і знов його поставлю, 17 щоб решта людей Господа шукала, і всі народи, на яких призване ім’я моє, – каже Господь, що чинить це, 18 йому відоме споконвіку. 19 Тому я думаю, що не треба турбувати тих із поган, що навертаються до Бога, 20 але їм приписати, щоб стримувалися від нечистот ідольських, від розпусти, від задушеного та від крови. 21 Мойсей бо з давен-давна має по містах своїх проповідників, що його читають у синагогах щосуботи.» 22 Тоді апостоли і старші разом з усією Церквою схвалили вибрати кількох з-між себе і послати в Антіохію з Павлом та Варнавою: Юду, званого Варсавою, і Силу, мужів-проводирів поміж братами. 23 Вони написали і доручили через них ось що: «Апостоли і старші, брати ваші, братам з поган в Антіохії, Сирії та Кілікії, привіт! 24 Через те, що ми чули, як деякі з нас, вийшовши без нашого доручення, потурбували вас словами та схвилювали ваші душі, 25 то ми й постановили однодушно вибрати мужів і їх до вас послати разом з любим нам Варнавою та Павлом, 26 людьми, що душі свої віддали за ім’я Господа нашого Ісуса Христа. 27 Отож, ми вислали вам Юду й Силу, і вони усно викладуть те саме. 28. Подобалось бо Святому Духові й нам ніякого більше не складати на вас тягару, крім цього необхідного: 29. стримуватися від ідоложертвенного м’яса, крови, душенини та розпусти. Ви добре зробите, коли будете берегтися цього. Будьте здорові.» 30 Висланці ж прийшли в Антіохію і, скликавши громаду, доручили листа, 31 а вони, прочитавши його, зраділи тією втіхою. 32 Юда та Сила, які й самі були пророки, втішили і скріпили братів частим словом. 33 По деякім часі брати відпустили їх у мирі до тих, що їх вислали. 34 Сила задумав зостатися там. 35 Павло ж з Варнавою лишилися в Антіохії, де вони з багатьма іншими навчали та звіщали слово Господнє. 36 По кількох днях Павло промовив до Варнави: «Повернімось і відвідаймо братів у кожному місті в яких ми були звіщали Господнє слово, щоб довідатися, як маються.» 37 А Варнава хотів узяти з собою і Йоана, прозваного Марком. 38 Та Павло вважав ліпше не брати з собою того, хто відлучився від них у Памфілії і не пішов був з ними на роботу. 39 І виникла гостра суперечка, так, що вони розстались. Варнава взяв із собою Марка й відплив до Кіпру. 40 А Павло, вибравши Силу, рушив у дорогу, переданий братами Господній благодаті. 41 І проходив він через Сирію та Кілікію, зміцняючи Церкви.

16. У дорозі через Малу Азію 1-8; Павло подається до Македонії та проповідує у Филиппах 9-15; ув’язнення Павла й Сили 16-24; звільнення і хрищення в’язничного 25-40

1 І він прибув у Дербу і Лістру. А був там один учень, Тимотей на ім’я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека. 2 Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії. 3 Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях; усі бо знали, що його батько був грек. 4 Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі. 5 Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно. 6 Вони пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий заборонив їм звіщати слово в Азії. 7 Дійшовши до Місії, вони пробували пройти у Вітинію, та Дух Ісуса їм того не дозволив, 8 і, пройшовши Місію, прибули до Троади. 9 Аж тут з’явилось Павлові вночі видіння: один македонець стоїть і, благаючи його, каже: «Перейди в Македонію і допоможи нам.» 10 Як тільки він побачив це видіння, ми зараз же старались вийти в Македонію, зрозумівши, що Бог нас покликав звіщати їм Євангелію. 11 Відпливши з Троади, ми подались просто на Самотракію, а другого дня на Неаполь, 12 звідти ж направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії – (римської) колонії. Ми перебули днів кілька у тім місті. 13 Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися. 14 А слухала нас одна жінка, на ім’я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові. 15 Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас, кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм домі.» І примусила нас. 16 Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. 17 Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!» 18 Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов. 19 Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. 20 Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї. 21 Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати.» 22 І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками; 23 завдавши їм чимало ран, кинули у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. 24 Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в’язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди. 25 Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в’язні слухали їх. 26 Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв’язалися. 27 Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в’язні повтікали. 28. Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!» 29. І, попросивши світла, тюремник ускочив до в’язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі; 30 а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися?» 31 Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім.» 32 І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі. 33 А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. 34 Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога. 35 Коли настав день, воєводи послали лікторів, кажучи: «Відпусти тих людей.» 36 Тюремник доніс ті слова Павлові: «Прислали воєводи, щоб вас відпустити; виходьте ж тепер і йдіть собі в мирі.» 37 Але Павло промовив до них: «Нас, римлян, без судової розправи прилюдно вибили різками і кинули в тюрму, а тепер потай нас виганяють? Ні бо! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!» 38 Ліктори донесли ці слова воєводам. А ті, почувши, що вони римляни, злякались 39 і, прийшовши, попросили в них вибачення; а як вивели, попросили вийти з міста. 40 Вони, вийшовши з в’язниці, зайшли до Лідії і, побачившися з братами та втішивши їх, вийшли.

17. Павло в Солуні 1-9; у Верії 10-15; в Атенах 16-21; проповідь в Ареопагу 22-34

1 Перейшовши через Амфіполь та Аполлонію, прийшли в Солунь, де була юдейська синагога. 2 За своїм звичаєм, Павло ввійшов до них і змагався з ними три суботи про Писання, 3 вияснюючи і доводячи, що Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих та що цей власне є Христос, – той Ісус, якого я вам звіщаю. 4 І деякі з них дали себе переконати і пристали до Павла та Сили, – а й велике число богобоязливих греків і жінок знатних чимало. 5 Але заздрісні юдеї назбирали з майдану якихось негідників, збили докупи натовп і заходилися підбурювати місто. Ставши перед домівкою Ясона, шукали їх, щоб вивести до народу. 6 А не знайшовши їх, поволокли Ясона й деяких братів до наставників міста, гукаючи: «Ось вони – ті, що підбурили ввесь світ і прийшли аж сюди. 7 Ясон прийняв їх до себе. Усі вони йдуть проти кесаревих наказів, говорячи, що є інший цар – Ісус.» 8 Так збунтували народ та начальників, які це слухали. 9 Взявши ж від Ясона й інших запоруку, вони їх відпустили. 10 Брати негайно вислали вночі Павла та Силу у Верію, а ці, прибувши туди, пішли в синагогу юдеїв. 11 Ці були благородніші від солунян: вони прийняли слово з повним запалом, щодня досліджували Писання, чи так воно є. 12 Багато ж із них увірували, – і жінок поважних грецьких та й чоловіків чимало. 13 Якже довідались юдеї із Солуня, що Павло звіщає слово Боже й у Верії, прийшли й туди підбурювати і бунтувати народ. 14 Тоді брати негайно відпустили Павла, щоб ішов аж до моря, а Сила й Тимотей зостались там. 15 Ті ж, що проводжали Павла, провели його аж до Атен і повернулись, одержавши наказ для Сили й Тимотея, щоб прийти до нього якнайшвидше. 16 Коли Павло чекав їх в Атенах, дивлячись на місто, повне ідолів, дух його кипів у ньому. 17 Він, отже, розмовляв з юдеями й побожними у синагозі та кожного дня на ринку з кимбудь. 18 Дехто навіть із філософів епікурейців та стоїків з ним дискутували. А деякі казали: «Що він, отой торохтій, хоче сказати?» Інші ж: «Та щось так виглядає, немов би він був проповідник чужих богів.» А це тому, що проповідував Ісуса й воскресіння. 19 Взяли вони його з собою і повели в Ареопаг, кажучи: «Чи можемо ми знати, що то за нова наука, якої ти навчаєш? 20 Бо дивні речі ти нам оповідаєш. Тому й хочемо знати, що б воно могло бути.» 21 Атеняни бо всі, а й захожі чужинці, що жили між ними, на те тільки витрачали час, щоб або щось говорити, або слухати новин. 22 Тоді Павло підвівся серед Ареопагу і промовив: «Мужі-атеняни, зо всього бачу, що ви вельми побожні. 23 Переходячи через ваше місто і приглядаючися до ваших святощів, я знайшов жертовник, на якому було написано: Невідомому богові. Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю. 24 Бог, що створив світ і все, що в ньому, він, бувши Владикою неба і землі, не живе у рукотворних храмах, 25 ані не приймає служби з рук людських, немов би він потребував чогось, даючи сам усім життя, дихання і все. 26 Він створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення, 27 щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацьки не знайдуть його, – хоч він від кожного з нас недалеко. 28. У ньому бо живемо, рухаємося й існуєм, як деякі з ваших поетів сказали: Бо й ми з його роду.

29. Бувши, отже, з Божого роду, ми не повинні думати, що божество подібне до золота чи срібла, чи каміння, твору мистецтва і людської вигадки. 30 Та, не зважаючи на ті часи незнання, Бог тепер усюди звіщає людям, щоб усі каялися, 31 бо він настановив день, коли він буде судити світ по справедливості, через чоловіка, якого він призначив і всім дав поруку, воскресивши його з мертвих.» 32 (Почувши про воскресіння мертвих), деякі почали реготатись, а деякі казали: «Про це послухаємо тебе іншим разом.» 33 Тож Павло вийшов з-посеред них. 34 Та деякі мужі пристали до нього й увірували, серед яких і Діонисій Ареопагіт та одна жінка, на ім’я Дамаріса, й інші з ними.

18. Павло в Корінті 1-11; перед Галліоном 12-17; поворот до Антіохії 18-22; третя подорож 23-28

1 Після цього Павло вийшов з Атен і прибув до Корінту. 2 Він тут знайшов одного юдея, на ім’я Акила, родом з Понту, що прибув недавно з Італії, і Прискиллу, його жінку, – бо Клавдій був звелів усім юдеям вийти з Риму; – і він пристав до них. 3 А що він був того самого ремесла, то перебував у них і працював, бо ремесло їхнє було – намети виробляти. 4 Щосуботи ж вів бесіди в синагозі й переконував юдеїв та греків. 5 Якже прибули з Македонії Сила та Тимотей, Павло запопадливо взявся за слово, засвідчуючи юдеям, що Ісус є Христос. 6 А що вони противилися і хулили, він обтрусив свою одежу й до них мовив: «Кров ваша хай впаде на голову вашу! Я – чистий; віднині піду між поган.» 7 І, вийшовши звідтіль, пішов у господу до одного на ім’я Тит Юст, який був богобійний, а його дім був сумежний синагозі. 8 Крисп, голова синагоги, увірував у Господа з усім своїм домом, та й багато корінтян, чувши (слово), увірували і христились. 9 Уночі ж Господь сказав до Павла у видінні: «Не бійся, говори лиш, не мовчи, 10 бо я з тобою, і ніхто не нападе на тебе, щоб тобі завдати лиха, бо я маю багато людей у цім місті.» 11 І він перебув рік і шість місяців, навчаючи їх слова Божого. 12 Коли Галліон був проконсулом Ахаї, юдеї однодушно піднялись проти Павла й привели його на суд, 13 кажучи: «Цей проти закону намовляє людей шанувати Бога.» 14 І як Павло хотів відкрити уста, Галліон сказав до юдеїв: «Якби йшлося про якусь кривду чи якийсь злочин, я б вислухав вас, юдеї, як воно й слушно. 15 Коли ж ведуться суперечки про слова й імена та про закон ваш, – самі глядіть. Не хочу бути я суддею у цих справах.» 16 І прогнав їх із суду. 17 Тоді всі греки схопили Состена, голову синагоги, і заходились його бити перед судом. А Галліонові було про те цілком байдуже. 18 Павло ж, перебувши там ще доволі днів, попрощався з братами і відплив у Сирію, а з ним Прискилла й Акила. Він остриг собі голову в Кенхреях, бо мав обіт. 19 Прибули вони в Ефес, і він зоставив їх там, а сам, увійшовши в синагогу, диспутував з юдеями. 20 І коли ці просили зостатись у них довше, він не згодився, 21 але, попрощався з ними, мовивши: «Я знову до вас повернуся, як на те воля Божа», – і відплив з Ефесу. 22 Зійшовши в Кесарію, він пішов, щоб привітати Церкву, та й пішов у Антіохію. 23 І перебувши там деякий час, він рушив далі і пройшов за порядком Галатський край та Фригію, утверджуючи всіх учнів. 24 Один юдей, на ім’я Аполлос, олександрієць родом, людина красномовна й сильна в Писанні, прибув до Ефесу. 25 Він був наставлений на шлях Господній і, палаючи духом, бесідував і навчав точно про Ісуса, дарма, що знав тільки хрищення Йоана. 26 Отож, він сміливо почав говорити в синагозі. А почувши його Прискилла й Акила, взяли його до себе й точніше виклали йому путь Божу. 27 Коли ж він хотів піти в Ахаю, брати заохотили його до того й написали учням, щоб його прийняли. І він, прибувши, багато допомагав тим, що увірували, завдяки ласці, 28. бо сильно поконував юдеїв, доводячи з Письма прилюдно, що Ісус – Христос.

19. Павло в Ефесі 1-20; заворушення проти Павла 21-40

1 Як Аполлос був у Корінті, Павло, пройшовши через горішні околиці, прибув у Ефес і, знайшовши там деяких учнів, 2 спитав їх: «Чи отримали ви Святого Духа, коли увірували?» Ті йому відповіли: «Та ми й не чули, чи є Святий Дух.» 3 І він спитав: «Яким хрищенням ви христились?» Ці відповіли: «Хрищенням Йоана.» 4 Тоді Павло промовив: «Йоан христив хрищенням покаяння, кажучи людям, щоб вірували в того, що по ньому прийде, тобто в Ісуса.» 5 Почувши це, вони христились в ім’я Господа Ісуса. 6 Як Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкувати. 7 А було їх усього яких дванадцять чоловік. 8 Увійшовши у синагогу, три місяці там промовляв відважно, бесідуючи і переконуючи про Царство Боже. 9 Як же деякі запекло не хотіли вірувати і злословили перед народом путь (Господню), він їх покинув і, відокремивши учнів, щодня провадив з ними бесіди в школі Тирана. 10 І так воно тяглось два роки, так що всі ті, що жили в Азії, юдеї і погани, чули слово Господнє. 11 Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла: 12 досить було прикласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись його тіла, і недуги їх покидали, і виходили злі духи. 13 Деякі з юдейських мандрівних заклиначів пробували й собі призивати ім’я Господа Ісуса на тих, що мали злих духів, кажучи: «Заклинаю вас Ісусом, якого Павло проповідує.» 14 То були сім синів якогось Скеви, юдейського первосвященика, які таке робили. 15 Злий дух озвався до них, кажучи: «Ісуса я знаю і Павла знаю; ви ж, хто такі?» 16 І наскочив на них той чоловік, в якому був злий дух, і перемігши їх – одних і других, – подужав так їх, що вони голі і поранені втекли з того дому. 17 Довідались про це всі юдеї і погани, що мешкали в Ефесі, і страх напав на них усіх, і славилося ім’я Господа Ісуса. 18 Багато з тих, що увірували, приходили і признавались та об’являли свої вчинки. 19 Чимало з тих, що чарували, позносивши докупи книги, палили їх перед усіма. І злічено ціну їх на п’ятдесят тисяч срібняків. 20 Отак, завдяки Господній силі, слово зростало і зміцнялось. 21 А коли це здійснилося, Павло постановив у своїм дусі перейти через Македонію і Ахаю та й удатися до Єрусалиму, кажучи: «Коли там буду, треба мені (потім) і Рим побачити.» 22 І він послав у Македонію двох із своїх помічників, Тимотея й Ераста, сам же затримався деякий час в Азії. 23 А під ту пору зчинився чималий розрух з приводу путі (Господньої). 24 Один бо, на ім’я Димитрій, золотар, робив срібні храмики Артеміди: тим давав ремісникам чималий заробіток. 25 Зібрав він їх і (інших) робітників, які робили подібне, і до них промовив: «Мужі, ви знаєте, що від цієї праці залежить добробут наш, 26 і бачите та й чуєте, що не лиш в Ефесі, але сливе в усій Азії оцей Павло переконав і звів багато люду, кажучи, що це не боги, яких зроблено руками. 27 І це загрожує не лише привести наше ремесло до занепаду, але й допровадити до того, що храм великої богині Артеміди вважатимуть ні за що; та й скінчиться тим, що та, яку вся Азія і ввесь світ шанує, буде позбавлена своєї величі.» 28. Почувши це, вони сповнились гнівом і закричали: «Велика ефеська Артеміда!» 29. І місто наповнилося заколоту. А вони кинулися, як один, гурмою до театру, схопивши Ґая та Аристарха, македонян, що були з Павлом. 30 Якже Павло хотів продертися в юрбу, учні не пустили його. 31 Ба й дехто з азійських начальників, що були йому приятелями, послали до нього і просили, щоб не удавався до театру. 32 Тож одні одне кричали, другі друге. Збори були бурхливі, але більшість не знали, чого зібралися. 33 Деякі з юрби намовили Олександра, якого юдеї наперед висували, й Олександер дав знак рукою, що хотів виправдатись перед народом. 34 Та коли довідалися, що він юдей, всі в один голос гукали яких дві години: «Велика ефеська Артеміда!» 35 Нарешті писар міста втихомирив натовп і промовив: «Мужі ефеські! Чи є на світі чоловік, який не знав би, що місто Ефес – охоронець великої Артеміди та її образу, який упав з неба? 36 Отже тому, що того не можна заперечити, вам треба вгамуватись і нічого необачного не чинити. 37 Ви бо привели цих людей, які ні святокрадці, ні богохульники супроти нашої богині. 38 Коли ж Димитрій та ті, що з ним, ремісники, мають на когось скаргу, то на те є суди, є проконсули; хай позивають одні одних. 39 А як ви домагаєтесь чогось більше, то це вирішиться на законних зборах. 40 Інакше бо грозить нам небезпека, що нас обвинуватять у бунті за те, що сталося сьогодні, – коли збагнути, що нема ніякої причини, яка б дала нам змогу виправдати оце збіговисько.» Сказавши це, розпустив громаду.

20. Павло в Македонії та Греції 1-6; воскрешає юнака в Троаді 7-12; з Троади до Мілету 13-16; промова Павла до ефеських пастирів 17-38

1 А як утихомирився заколот Павло скликав до себе учнів, утішив їх і, попрощавшися з ними, вибрався в дорогу до Македонії. 2 Пройшовши через ті країни й підбадьоривши там вірних багатьма словами, він прибув у Грецію, 3 де перебув три місяці. Юдеї вчинили проти нього змову, саме як він збирався відплисти в Сирію, і він вирішив повернутись через Македонію. 4 Разом з ним пішов Сопатр, син Пірра, з Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, Гай з Дерби та Тимотей, а й азіяти Тихик та Трофим. 5 Ці вирушили перед нами й чекали в Троаді; 6 ми ж відплили від Филиппів після днів Опрісноків і за п’ять день прибули до них у Тріаду, де ми сім день перебули. 7 А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі. 8 Було ж у горниці, де ми зібралися, світичів досить. 9 Один юнак, Євтих на ім’я, сів на вікні, і коли Павло говорив задовго, його огорнув глибокий сон, і він зо сну схилився додолу, упав наниз із третього поверху, і його підняли мертвим. 10 Павло зійшов додолу, припав до нього, обнявши, і мовив: «Не тривожтесь, бо його душа в ньому.» 11 Потім зійшов на гору, ламав хліб і їв. Довго вів він бесіду, аж до світанку, і лиш тоді пустився у дорогу. 12 А хлопця привели живого і втішились безмірно. 13 А ми наперед пішли до корабля, і поплили в Ассос, звідки ми мали взяти Павла; бо так він був наказав, бажаючи сам простувати суходолом. 14 Коли ж він зійшовся з нами в Ассосі, ми взяли його й прибули в Мітилену. 15 На другий день ми відпливли звідти і, попливши проти Хіосу, причалили до Самосу, а далі, наступного дня прибули в Мілет. 16 Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятидесятниці бути в Єрусалимі. 17 З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18 Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами, 19 служивши Господеві в повній покорі, в сльозах та у напастях, що їх я зазнав від підступів юдейських; 20 як я не ухилявся ні від чого, що могло бути вам корисним, щоби вам звіщати та навчати прилюдно і по домах, 21 засвідчуючи юдеям та грекам, щоб повернулися до Бога й увірували в Господа нашого Ісуса. 22 І ось тепер, зв’язаний Духом, я йду в Єрусалим, не відаючи, що там мене спіткає, 23 – тільки, що Дух Святий мені свідчить у кожнім місті, кажучи, що мене кайдани і муки чекають. 24 Та я життя моє ні за що вважаю, щоби лише закінчити шлях свій і службу, що я прийняв від Господа Ісуса, – звіщати Євангелію Божої благодаті. 25 І ось тепер я знаю, що ви не бачитимете вже більше обличчя мого, ви всі, між якими я пройшов, проповідуючи Царство. 26 Тому й свідкую перед вами нині, що я – чистий від крови всіх. 27 Я бо не ухилявся вам об’явити всю волю Божу. 28. Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров’ю власною. 29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30 Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31 Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32 А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33 Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34 Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35 У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати.» 36 Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися. 37 Усі тоді ревно заридали і, припавши Павлові на шию, цілували його, 38 смуткуючи найбільше з-за слів, які він сказав, що вже більше не побачити їм його обличчя. І вони провели його до корабля.