Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Пригадую вам, брати, Євангелію, яку я вам проповідував, яку ви і прийняли, в якій і стоїте. 2 Нею ви також спасаєтеся, коли держите її такою, як я вам проповідував; інакше ви увірували надармо 3 Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; 4 що був похований, що воскрес третього дня за Писанням; 5 що з’явився Кифі, потім дванадцятьом; 6 опісля ж з’явився він більш, як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, деякі ж померли. 7 Опісля з’явився Якову, згодом усім апостолам. 8 А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явивсь і мені; 9 бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. 10 Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною. 11 Чи то я, отже, чи то вони, – так ми проповідуємо, і так ви увірували. 12 Коли ж про Христа проповідується, що він воскрес із мертвих, як же ж деякі між вами кажуть, що нема воскресіння мертвих? 13 Коли ж нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. 14 А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша. 15 І ми являємося неправдивими свідками Бога, бо свідчили проти Бога, що воскресив Христа, якого він не воскресив, якщо не воскреснуть мертві. 16 Бо як не воскреснуть мертві, то і Христос не воскрес. 17 А як Христос не воскрес, то марна віра ваша, – ви ще у гріхах ваших; 18 отже, ті, що й померли у Христі, загинули. 19 Коли ми надіємося на Христа лише в цьому житті, то ми – найнещасніші з усіх людей. 20 Алеж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих. 21 Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. 22 Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі. 23 І кожний у своїм порядку: первісток – Христос, потім – Христові під час його приходу. 24 Потім кінець, – коли то він передасть царство Богові й Отцеві, коли знищить усяке начальство й усяку владу й силу. 25 Мусить бо він царювати, поки не покладе всіх ворогів йому під ноги. 26 Знищений буде останній ворог – смерть; 27 бо все підкорив йому під ноги. Коли він каже, що все підкорене, то ясно, що крім того, хто йому підкорив усе. 28. Якже все йому буде підкорене, тоді й сам Син підкориться тому, що йому підкорив усе, щоб Бог був усім в усьому. 29. Коли ні, – то, що зроблять ті, що христяться за мертвих? 30 Коли мертві зовсім не воскресають, чого тоді за них христитись? Чого й нам наражатися повсякчасно на небезпеки? 31 Щодня я наражаюся на смерть; авжеж, брати – це хвали ради вашої, що її маю в Христі Ісусі, Господі нашім. 32 І коли б я боровся з звірями в Ефесі як людина, то що мені з того? Коли ж мертві не воскресають, – їжмо й пиймо, бо взавтра ми помремо. 33 Не дайте себе обманути: лихі розмови псують добрі звичаї. 34 Протверезіться належно та не грішіть, бо деякі з вас Бога не знають. На сором вам кажу це. 35 Але хтось скаже: «Як воскреснуть мертві? І в якім тілі прийдуть?» 36 Безумний! Те, що ти сієш, не оживе, як не умре. 37 І те, що сієш, не тіло, що має уродитись, а голе зерно, наприклад, пшениці або якесь інше. 38 Бог же дав йому тіло, по своїй волі, і кожному насінню – власне тіло. 39 Не кожне тіло таке саме тіло, але інакше тіло в людей, інакше тіло в тварини, інакше тіло у птиць, й інакше у риб. 40 Є тіла небесні і тіла земні, й інакший блиск небесних, інакший же блиск земних. 41 Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, ба навіть зоря від зорі різниться блиском. 42 Так само й воскресіння мертвих: сіється в тлінні, а встає у нетлінні; 43 сіється в безчесті, а встає у славі; сіється в безсиллі, а встає у силі; 44 сіється тіло тваринне, а постає тіло духовне. Якщо є тіло тваринне, то є й тіло духовне. 45 Так і написано: «Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам духом животворним.» 46 Та не духовне перше, а тваринне: потім духовне. 47 Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба. 48 Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні. 49 І так само, як ми носили образ земного, так носитимем і образ небесного. 50 Ось що говорю, брати: Тіло й кров царства небесного успадкувати не можуть, ані тлінні – успадкувати нетління. 51 Ось я кажу вам тайну: Не всі ми помремо, але всі перемінимося, 52 раптом, в одну мить, при сурмі останній; засурмить бо, і мертві нетлінними воскреснуть, і ми перемінимося. 53 Мусить бо це тлінне одягнутися в нетління, і це смертне одягнутися в безсмертя. 54 І коли це тлінне одягнеться в нетління, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово: «Смерть поглинута перемогою. 55 Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» 56 Жало смерти – гріх, а сила гріха – закон. 57 Нехай же буде дяка Богові, який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа. 58 Отож, мої любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний.

16. Заключення: збірка для вбогих 1-9; поручання друзів 10-18; привіт 19-24

1 А щодо збірки на святих, то робіть і ви так, як я був наказав Церквам галатським. 2 Першого дня тижня кожний з вас хай відкладає в себе, збираючи, що може заощадити, щоб збірок не робити тоді, коли сам прийду. 3 А коли прийду, пошлю тих, що їх ви вважатимете, з листами, щоб вони віднесли ваш дар у Єрусалим. 4 Коли ж буде потрібно піти й мені самому, то вони підуть зо мною. 5 Прийду ж до вас, як Македонію перейду, бо я крізь Македонію переходжу. 6 А у вас, може, зупинюсь або й перезимую, щоб ви мене провели, куди я піду. 7 Я вас не хочу бачити тепер лиш у переході; надіюсь бо деякий час у вас перебути, коли те Господь дозволить. 8 В Ефесі я перебуду до П’ятидесятниці, 9 великі бо й широкі двері мені там відчинились, і супротивників багато. 10 Як прийде Тимотей до вас, глядіть, щоб почувавсь у вас безпечно, бо він, як і я, робить діло Господнє. 11 Нехай, отже, ніхто ним не легковажить; і відпровадьте його в мирі, щоб прийшов до мене, бо я з братами на нього чекаю. 12 А щодо брата Аполлоса, то я дуже його просив, щоб він пішов до вас із братами, та він не мав ніякої охоти тепер прибути; прийде, як буде догідний час. 13 Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. 14 Нехай усе у вас діється в любові. 15 А благаю вас, брати: Ви знаєте родину Степани, що вона первісток Ахаї і що вони віддали себе святим на службу; 16 то щоб і ви також піддавалися таким людям і кожному, хто трудиться та працює з ними. 17 Я тішуся приходом Степани, Фортуната й Ахаїка: вони вашу неприявність заступили, 18 бо заспокоїли мій дух і ваш. Отож, шануйте таких. 19 Вітають вас Церкви азійські. Вітають вас у Господі сердечно Акила і Прискилла з їхньою домашньою Церквою. 20 Всі брати вас вітають. Вітайте один одного святим цілунком. 21 Привіт моєю рукою, Павловою. 22 Як хтось не любить Господа, анатема на нього! «Маран ата!» 23 Благодать Господа Ісуса з вами! 24 Любов моя з усіма вами у Христі Ісусі!

ІІ Послання Апостола Павла до Корінтян

1. Привіт і подяка 1-2; особисті повідомлення 3-11; самооборона 12-24

1 Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимотей, Церкві Божій, що в Корінті, з усіма святими в усій Ахаї: 2 благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. 3 Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, 4 що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає. 5 Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення. 6 Отже, чи то ми терпимо скорботи, то на вашу втіху та спасіння; чи втішаємось, то теж на вашу втіху, що дає вам силу переносити терпеливо ті самі страждання, які й ми терпимо. 7 Наша на вас надія тверда, бо знаємо, що так само, як ви берете участь у стражданнях, так візьмете й у радощах. 8 Ми бо не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яку ми пережили в Азії: ми були над міру й над силу так пригнічені, що не мали вже надії і жити. 9 Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих. 10 Він визволив нас від такої смерти, і визволяє далі. Маємо надію, що він ще визволить нас, 11 якщо й ви допоможете вашою молитвою за нас; щоб за той дар, який нам дається заради великого числа осіб, також багато хто склав подяку за нас. 12 Слава наша – це свідоцтво нашого сумління, як ми поводились у світі, зокрема щодо вас, – у святості й щирості Божій; не в мудрості тілесній, а в Божій благодаті. 13 Бо іншого вам не пишемо, як тільки те, що ви читаєте й розумієте. А надіюся, що зрозумієте це повнотою, 14 як вже зрозуміли нас частинно, що ми – ваша слава, як і ви – наша в день Господа нашого Ісуса Христа. 15 В оцій то певності хотів я прийти перше до вас, щоб удруге ви мали радість, 16 а потім від вас перейти в Македонію і знову з Македонії прийти до вас, щоб вирядили ви мене в Юдею. 17 Хіба я, мавши те на думці, вчинив легковажно? Чи те, що я задумую, задумую лише з людських міркувань так, що в мені одночас перебуває і «Так, Так», і «Ні, Ні»? 18 Бог мені свідок, що наше слово до вас не є «Так» і «Ні.» 19 Бо Син Божий, Ісус Христос, що його ми вам проповідували – я, Сильван і Тимотей, – не був «Так» і «Ні»; в ньому лише «Так» було. 20 Скільки бо обітниць Божих у ньому – «Так», і тому через нього «Амінь» Богові на славу через нас. 21 Той же, хто утверджує нас з вами во Христі і хто помазав нас, то Бог, 22 який поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа. 23 А я прикликаю свідком Бога на мою душу, що я, щадивши вас, не прийшов більше в Корінт. 24 Не начебто ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати – вам на радість; бо ви щодо віри стоїте міцно.

2. Злагіднення кари винуватцеві 1-11; апостоли – Божі пахощі 12-17

1 Я постановив собі не приходити до вас знов у смутку; 2 бо коли я вам завдаю смутку, то хто мене розвеселить, як не той, що зазнає від мене смутку? 3 Тож, написав я те, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, від яких мені належалася б радість; бо я відносно вас певний, що моя радість – радість усіх вас. 4 З великого бо горя та туги серця написав я вам і крізь ревні сльози – не щоб ви сумували, а щоб знали мою до вас любов надмірну. 5 Коли ж хтось і засмутив, не мене засмутив, але – щоб не перебільшувати – почасти вас усіх. 6 Досить такому тієї кари, яку наклала більшість; 7 так що, навпаки, краще вам простити та втішити, щоб надто великий смуток не зламав такого. 8 Тому благаю вас: Покажіть йому любов. 9 На те бо я і написав вам, щоб випробувати вас, чи ви слухняні в усьому. 10 Кому, отже, прощаєте, то і я прощаю; бо коли я простив, – оскільки мав я щось прощати, – то ради вас зробив те перед обличчям Христовим, 11 щоб нам не впасти жертвою сатани, бо задуми його нам добре відомі. 12 Прибув ото я в Троаду, щоб проповідувати Євангелію Христову; та хоч двері були мені відчинені в Господі, 13 я не мав спокою для свого духа, бо не знайшов там Тита, брата мого, і, попрощавшися з ними, пішов у Македонію. 14 А Богові подяка, який у Христі завжди веде нас у своїм переможнім почеті й через нас на кожному місці виливає запахущість свого знання. 15 Бо ми для Бога – пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть. 16 Для одних запах, що від смерти веде до смерти, а для інших – запах, що від життя веде до життя. Хто, отже, здатний до цього? 17 Ми не такі, як багато інших, що торгують словом Божим; ми щиро, ми від Бога говоримо, перед Богом, у Христі.

3. Самооборона перед закидами 1-6; Євангелія й закон 7-18

1 Чи починаємо знову самих себе поручати? Чи, може, потребуємо, як дехто, поручальних до вас, чи від вас листів? 2 Наш лист – це ви; лист, написаний у серцях наших, який усі люди знають і читають. 3 Відомо ж, що ви – лист Христа, виготуваний нами; написаний не чорнилом, але Духом Бога живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця. 4 А таке довір’я до Бога ми маємо через Христа, 5 – не щоб ми були самі здібні помислити щось із самих себе, здібність бо наша від Бога. 6 Він нас зробив здібними слугами Нового Завіту, не з букви, але з духу, бо буква убиває, дух же оживлює. 7 Коли ж служіння смерті, вирізане буквами на каміннях, було в (такій) славі, що сини Ізраїля не могли дивитися на обличчя Мойсея з-за блиску слави його обличчя, що мала зникнути, 8 то скільки більше служіння духа буде в славі? 9 Бо коли служіння осуду – славне, то служіння виправдання багато більш перевищує у славі. 10 І таким чином, те, що частинне було славне, не має більше слави ради переважаючої слави. 11 Бо коли те, що минуло, славне, то багато більше те, що перебуває, славне. 12 Тож маючи таку надію, ми повні сміливости, 13 а не як Мойсей, що на обличчя клав собі покрівець, щоб сини Ізраїля не дивилися на зникнення того блиску, що щезав; 14 але їхній розум притупився, бо аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо його усуває. 15 І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім. 16 «Та коли звертається до Господа, спадає покрівець.» 17 Господь же – дух, а де Господній дух, там воля. 18 Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа.

4. Сміливість апостолів 1-6; їхнє життя – труди і страждання 7-12; але нагорода – вічна 13-18

1 Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги. 2 Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом. 3 А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть; 4 у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий. 5 Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми – слуги ваші ради Ісуса. 6 Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», – він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. 7 А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. 8 Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; 9 нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. 10 Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. 11 Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. 12 І так смерть діє в нас, а життя у вас. 13 Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», – то й ми віримо, тому й говоримо; 14 бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, – воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами. 15 Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу. 16 Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день. 17 Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави, 18 нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо – дочасне, а невидиме – вічне.

5. Після дочасного наступить життя вічне 1-10; любов спонукує ревність 11-21

1 Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі. 2 Тому в ньому й зідхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло, 3 якщо будемо ще вдягнені, а не нагі. 4 Доки ми в цім наметі, – стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише – вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям. 5 Бог же, що створив нас саме для цього, він дав нам завдаток Духа. 6 Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа, 7 – бо ходимо вірою, а не видінням, – 8 ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа. 9 Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом. 10 Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле. 11 Знаючи, отже, що таке острах Господній, ми переконуємо людей; Богові ж ми стали явні, та надіюся, що й у ваших сумліннях ми – явні. 12 Не хочемо самих себе вам знову поручати, але даємо вам нагоду хвалитися нами, щоб ви мали що відповісти тим, які хваляться видимим, – не тим, що в серці. 13 Бо коли ми не при собі, то для Бога; а коли розсудливі, то для вас. 14 Бо любов до Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли. 15 А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес. 16 Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то його вже тепер так собі не уявляємо. 17 Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове. 18 Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення. 19 Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення. 20 Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом! 21 Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому.

6. Бездоганні Божі слуги 1-10; любов за любов 11-18

1 Як співробітники, ми закликаємо вас, щоб благодаті Божої не приймати марно. 2 Бо каже: «Сприятливого часу я вислухав тебе, і в день спасіння я допоміг тобі. Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння.» 3 Ми не даємо нікому ніякої нагоди до спотикання, щоб не виставляти на глум наше служіння; 4 але в усьому виявляємо себе, як слуг Божих, у великій терпеливості, скорботах, у нуждах, у тіснотах, 5 під ударами, в темницях, у заколотах, у трудах, у неспанні, у постах, 6 у чистоті, у знанні, у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові, 7 у слові правди, в силі Божій, у зброї справедливости в правиці й лівиці, 8 у славі й безчесті, у наклепах і в добрій славі; як обманці, однак правдиві, 9 як незнані, а проте надто знані; як ті, що вмирають, а все живі; як карані, та не забиті; 10 як сумні, та завжди веселі; як бідні, а багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, а все посідаємо. 11 Уста наші, корінтяни, відкрились до вас! Серце наше поширилось. 12 Вам у нас не тісно, тіснота – у вашім серці! 13 А ви взаємно, – мов до дітей говорю, – зробіть теж широким ваше серце! 14 Не спрягайтеся з невірними в чуже ярмо! Яка бо спільність праведности з беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою? 15 Яка згода між Христом і Веліялом? Яка участь вірного з невірним? 16 Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: «Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом. 17 Тож вийдіть з-поміж них і відлучіться, – каже Господь. Нечистого не дотикайтесь, і я вас прийму. 18 Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками – каже Господь Вседержитель.»

7. Довірливе ставлення і радість апостола

1 Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі. 2 Дайте нам місце в вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого. 3 Говорю це, не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом. 4 У мене велике до вас довір’я, я вельми пишаюся вами. Я – повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей. 5 Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні – борні, страхання всередині. 6 Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита; 7 і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так, що я зрадів ще більше. 8 Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, – бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас – 9 тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди. 10 Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює. 11 Ось бо той смуток задля Бога – яку то він спричинив у вас старанність, яке ж виправдання, яке обурення, а який страх, яке палке бажання, яку горливість, яку відплату! Ви в усьому показали свою невинність у цій справі. 12 А коли й написав вам, то не задля того, хто образив, ані ображеного, але щоб виявилася між вами перед Богом ваша про нас дбайливість. 13 Тому ми втішилися. Та, крім цієї особистої втіхи, зраділи ми куди більше радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух. 14 А коли я був перед ним трохи похвалився вами, то я не зазнав сорому. Але, як ми завжди говорили вам правду, так і хвала наша перед Титом виявилась правдивою. 15 Серце його стає до вас ще прихильніше, коли він згадує послух усіх вас і як ви прийняли його з острахом та тремтінням. 16 Радію, що можу на вас покластись у всьому.

8. Збірка для єрусалимлян 1-6; мотиви щедрости 7-15; Павлові товариші 16-24

1 Повідомлюємо вас, брати, про ту ласку, що її Бог дав Церквам македонським. 2 Серед численних турбот, яких вони зазнали, їхня надмірна радість та їхня глибока бідність вилилась без краю на їхню багату щедрість; 3 вони мірою сили, – я про це свідчу, – і понад силу, добровільно, 4 вельми наполягаючи, просили нас, щоб ми дали їм ласку брати участь у службі на користь святих. 5 Вони ж, понад надію нашу, самих себе віддали перше Господеві, а потім нам, з Божої волі. 6 Ось чому ми благали Тита, щоб він, як був почав, так щоб скінчив між вами цю добродійну справу. 7 Тому ж, що відзначаєтесь у всьому, – у вірі, у слові, у знанні, у всякій пильності й у нашій любові до вас, – треба вам відзначатись і в цій добродійній справі. 8 Я не кажу як наказ, але щоб заради дбайливости інших випробувати щирість вашої любови. 9 Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли. 10 Даю в цьому лише раду: Воно бо вам личить, вам, що перші минулого року почали цю збірку, не тільки робити, але й бажати. 11 Тепер же закінчіть її, щоб і так, як гаряче бажали, так і довершили за своєю спроможністю. 12 Бо коли є охота дати, то вона приємна мірою того, хто що має, – не того, чого не має. 13 Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність: 14 щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність, 15 як написано: «Хто був зібрав багато, не мав над міру, а хто мало, – не мав нестачі.» 16 Богові дяка, що дав у серце Тита таку саму до вас горливість; 17 бо він прийняв просьбу і, бувши повний запалу, доброхіть до вас пустився. 18 Ми з ним послали брата, якого за Євангелію усі Церкви хвалять 19 і який, крім того, був вибраний Церквами як наш супутник у цій добродійній справі, якій ми служимо на славу самого Господа й на відраду нашу, 20 вистерігаючися, щоб нам хтось не докоряв з-за тієї обильности пожертв, що ними завідуємо. 21 Бо ми дбаємо за добро не тільки перед Господом, але й перед людьми. 22 А разом з ними ми послали нашого брата, пильність якого ми часто випробували в багатьох речах, і який тепер куди пильніший із-за великого довір’я, що його до вас має. 23 Щодо Тита, то він мій товариш і коло вас співробітник; а щодо братів наших, то вони посланники Церков, слава Христова. 24 Дайте ж їм доказ вашої любови й нашої їм похвали про вас, перед обличчям Церков.