Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Промовивши це, вийшов Ісус із своїми учнями на той бік Кедрон-потоку, де був сад, куди увійшли він та його учні. 2 Юда ж, який його зрадив, знав також те місце, Ісус бо та учні його часто там збиралися. 3 Узявши, отже, Юда відділ війська і первосвященицьких та фарисейських слуг, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю. 4 Ісус же, знаючи все, що мало з ним статися, вийшов і мовив до них: «Кого шукаєте?» 5 «Ісуса Назарянина», відповіли ті. «Це я», каже їм Ісус. Стояв же і Юда з ними, який його зрадив. 6 І коли він їм сказав: «Це я!» – подалися назад і припали до землі. 7 Тож він спитав їх ще раз: «Кого бо шукаєте?» А вони: «Ісуса Назарянина.» 8 «Сказав же вам, – озвавсь Ісус, – що то я. Коли, отже, шукаєте мене, то відпустіть оцих, щоб ішли собі»; – 9 щоб слово те здійснилось, яке був вирік: «З-поміж тих, що їх ти передав мені, не погубив я ні одного.» 10 Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши первосвященикового слугу, відрубав йому праве вухо. Малхом звали того слугу. 11 Але Ісус озвався до Петра: «Сховай меч у піхву! Чашу, яку дав мені Отець, – чи не мав би я її пити?» 12 Тоді військовий відділ, тисяцький та юдейські слуги схопили Ісуса і, зв’язавши його, 13 повели спершу до Анни: цей бо був тесть Каяфи, що був первосвящеником того року. 14 А був же то той самий Каяфа, який дав був пораду юдеям: «Ліпше, щоб за народ помер один чоловік.» 15 За Ісусом же слідував Симон Петро з ще іншим учнем. А що учень той знаний був первосвященикові, то й увійшов він у двір первосвященика з Ісусом. 16 Петро ж стояв надворі біля дверей. Той інший, знаний первосвященикові учень, вийшов, промовив до одвірної слугині та й увів Петра. 17 Слугиня ж одвірна й каже до Петра: «Чи й ти не з учнів отого чоловіка?» – «Ні», відрік той. 18 Слуги і сторожа, що вогонь розклали, стояли там і грілися, було бо холодно. Отож і Петро стояв там з ними та грівся. 19 І спитав первосвященик Ісуса про його учнів і про його навчання. 20 Ісус же відказав йому: «Говорив я світові отверто. Завжди навчав я у синагозі й у храмі, де сходяться усі юдеї. Нічого не говорив я потайки. 21 Чому мене запитуєш? Спитай он тих, що чули, що я до них промовляв. Вони бо знають, що говорив я.» 22 На ті слова один із сторожі, який стояв там, ударив в обличчя Ісуса, кажучи: «Ось так відказуєш первосвященикові?» 23 Озвався ж Ісус до нього: «Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш мене?» 24 І відіслав його Анна зв’язаного до первосвященика Каяфи. 25 А стояв там Симон Петро і грівся. От і мовили до нього: «Чи і ти не з його учнів?» І відрікся той, і відказав: «Ні!» 26 Каже тоді один із первосвященикових слуг, родич того, якому Петро відрубав вухо: «Чи ж не тебе я бачив у саду з ним?» 27 Тоді Петро відрікся ще раз. І зараз же півень запіяв! 28 Повели тоді Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не ввійшли вони у Преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху. 29. Вийшов тоді до них Пилат і промовив: «Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?» 30 А ті йому кричать у відповідь: «Якби не був з нього злочинець, не передавали б ми його тобі!» 31 Тож каже їм Пилат: «То беріть собі його ви і судіть за вашим законом.» Юдеї ж йому: «Не дозволено нам нікого вбивати!» – 32 Щоб здійснилося слово Ісуса, що сказав, вказуючи, якою смертю має вмерти. 33 І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: «Ти цар юдейський?» 34 Ісус же у відповідь: «Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?» 35 «Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. – Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?» 36 «Царство моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.» 37 «То ти таки цар?» – мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: «Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій.» 38 «Що таке – істина?» – озвався Пилат до нього. І сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до них: «Жадної провини не знаходжу я на ньому. 39 Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху відпустив я вам одного. Тож хочете, щоб я вам юдейського царя відпустив?» 40 «Ні, не його!» – знову, закричали ті, – але Варавву!» А був же Варавва розбійник.

19. Бичування й увінчання терням 1-11; засуд та розп’яття Ісуса 12-24; Скорбна Мати під хрестом 25-27; смерть і похорон Ісуса 28-42

1 Забрав тоді Пилат Ісуса та й звелів його бичувати. 2 А вояки, сплівши вінок із тернини, вклали йому на голову ще й зодягли його у багряницю 3 і, підступаючи до нього, казали: «Радуйся, царю юдейський!» І били його в обличчя. 4 Знову вийшов Пилат надвір і до них промовляє: «Ото виводжу вам його, щоб ви знали, що я жадної провини на ньому не знаходжу.» 5 І вийшов Ісус у вінку терновім та в багряниці. І сказав їм Пилат: «Ось чоловік!» 6 Та скоро побачили його первосвященики та слуги, закричали: «Розіпни! Розіпни!» Каже Пилат їм: «Беріть його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на ньому.» 7 А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом мусить він умерти, бо він із себе Сина Божого зробив.» 8 Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. 9. Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля ти?» Не дав же йому Ісус одвіту. 10 «Зо мною не розмовляєш, – каже йому Пилат, – чи не знаєш, що в мене влада відпустити тебе і влада розіп’ясти тебе?» 11 І відрік Ісус: «Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто мене тобі видав, більший гріх.» 12 Від тієї хвилини шукав Пилат можливости, як би його відпустити. Але юдеї кричали: «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!» 13 Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському – Гаввата. 14 А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось цар ваш.» 15 Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни його!» А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп’ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!» 16 І тоді видав він його їм на розп’яття.

17 І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, 18 де його і розіп’яли, а з ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж – посередині. 19 Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: «Ісус Назарянин Цар Юдейський.» 20 Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп’ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському. 21 Тож первосвященики юдейські мовили до Пилата: «Не пиши: Цар Юдейський, – але, що він сказав: Я – Цар Юдейський!» 22 Та Пилат відрік: «Що написав я, те написав.» 23 Тоді вояки, розіп’явши Ісуса, узяли його одіж та й зробили чотири частини, по одній частині кожному воякові, і хітон. Та був хітон не пошитий, лише ввесь від верху тканий. 24 Тому домовилися між собою: «Не дерімо його, а киньмо на нього жереб, на кого впаде.» А тим же мало здійснитись Писання: «Мою одіж розділили між собою, на шату ж мою кинули жереб.» Отож і вчинили так вояки. 25 А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26 Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій.» 27 А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе. 28 А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» 29. Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. 30 І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа.

31 Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. 32 Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп’ятий. 33 Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, 34 лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода. 35 І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду – щоб ви теж увірували. 36 Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: «Кістка його не буде поламана.» 37 А й інше Писання каже: «Споглядатимуть на того, кого прокололи.» 38 Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, – але потайки, страхався бо юдеїв, – удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло. 39 А надійшов і Нікодим, який раніше приходив уночі до нього, та й приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто. 40 І взяли вони тіло Ісуса та обв’язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм. 41 А був на тому місці, де розіп’яли його, сад, а в саду тому – нова гробниця, в якій нікого ще не клали. 42 Ось там, з огляду на юдейське споготування і що гробниця була поблизу, – покладено Ісуса.

20. Марія Магдалина та Петро з Йоаном при гробниці 1-10; з’явлення Ісуса Марії Магдалині 11-18; Ісус з’являється апостолам 19-23; Ісус з’являється Томі 24-31

1 Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить – камінь відкочено від гробниці. 2 Отож біжить вона, прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, та й каже їм: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де покладено його!» 3 Пішов Петро з отим іншим учнем, і приходять до гробниці. 4 Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим; 5 нахилившися, бачить – лежить полотнище. Однак, не ввійшов. 6 Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробниці, бачить, що полотнище лежить, 7 а й хустка, яка в нього на голові була: лежала ж вона не з полотнищем, а, згорнена збоку, на іншому місці. 8 Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, – і побачив, і увірував. 9 Вони бо ще не знали Писання, за яким мав він з мертвих воскреснути. 10 Тож повернулись учні знов до себе. 11 Марія ж стояла надворі перед гробницею і плакала. А плачучи, нахилилась вона до гробу, 12 і бачить двох ангелів: у білім вони, сидять – один у головах, другий у ногах, де лежало було тіло Ісусове. 13 І кажуть вони їй: «Жінко, чого плачеш?» – «Узяли мого Господа, – відвічає їм вона, – і не відаю, де покладено його.»

14 Сказавши це, обернулась і бачить: Ісус там стоїть! Та не знала вона, що то Ісус. 15 І каже їй Ісус: «Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» Гадавши ж вона, що це садівник, говорить йому: «Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, – а я заберу його.» 16 Мовить до неї Ісус: «Маріє!» А та обернулась та до нього по-єврейському: «Раввуні!» – що у перекладі означає: «Учителю!» 17 А Ісус їй каже: «Не стримуй мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого.»

18 І пішла Марія, щоб звістити учням: «Бачила я Господа», – та й що він це їй повідав. 19 А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, – а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, – увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» 20 Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. 21 І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» Як мене послав Отець, так я посилаю вас.» 22 Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого! 23 Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються.» 24 Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус. 25 Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили.» Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» 26 По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: «Мир вам!» 27 А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» 28. І відказав Тома, мовивши до нього: «Господь мій і Бог мій!» 29. І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» 30 Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очу своїх учнів. 31 А ції – списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в його ім’я.

21. Поява Ісуса над Тиверіядським озером 1-14; Петро – найвищий пастир Христового стада 15-23; заключення 24-25

1 По тому Ісус з’явився своїм учням при Тиверіядському морі. З’явився ж так: 2 Симон Петро, Тома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галилейської, сини Заведеєві та ще двоє інших його учнів були разом. 3 Тож каже до них Симон Петро: «Іду ловити рибу.» А ті йому: «Підемо й ми з тобою.» Отож пішли і сіли в човен. Тієї ночі, однак, не вловили нічого. 4 А як настав уже ранок, стояв над берегомІсус, та не знали учні, що то – Ісус. 5 Каже до них Ісус: «Дітоньки, чи маєте що з’їсти?» Ті йому відповіли: «Ні.» 6 Тоді він каже до них: «Закиньте лишень сіті праворуч від човна, то знайдете.» І закинули, та неспроможні були вже і витягнути їх: така була там сила риби! 7 Каже тоді отой учень, що його любив Ісус, до Петра: «То – Господь!» Симон же Петро, вчувши, що то Господь, підперезав одежу, був бо роздягнений, – та й кинувся в море!

8 А інші учні припливли човном, – були бо неподалеку від землі, ліктів зо двісті, – та й притягнули сіті з рибою. 9 Коли, отже, вийшли на землю, бачать – жар розкладено, а на ньому риба й хліб. 10 І мовить їм Ісус: «А принесіть тієї риби, що ви її тепер наловили.» 11 Пішов Симон Петро, витягнув на землю сіті, повні великої риби – сто п’ятдесят три! – і хоч стільки її було, сіті не перервалися. 12 Мовить до них Ісус: «Ходіть но снідати!» І ніхто з учнів не зважився його питати: «Хто ти?» – знали бо, що то Господь. 13 Підходить тоді Ісус, бере хліб, роздає їм, а й рибу теж. 14 Це втретє вже з’явивсь Ісус учням по тому, як з мертвих воскрес. 15 Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» – «Так, Господи, – відрікає той йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!» 16 І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, – відвічає йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!» 17 І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», – то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці! 18 Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш.» 19 Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за мною!» 20 І обернувшись, бачить Петро, що за ним іде учень, що його любив Ісус і що під час вечері схилився йому на груди та й запитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?» 21 Тож побачивши його Петро, каже Ісусові: «Господи, а цей що?» 22 «Якщо я хочу, – відрікає йому Ісус, – щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за мною!» 23 Отож розповсюдилась чутка серед братів, мовляв, не вмре отой учень. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: «Якщо я хочу, щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло?» 24 Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення – правдиве. 25 Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, – та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь.

Діяння Апостолів

1. Передмова 1-5; Вознесіння 6-14; вибір Матій 15-26

1 Першу книгу я написав, о Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку 2 аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав. 3 Він показував їм себе також у численних доказах живим після своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство. 4 Тоді ж саме, як споживав хліб-сіль із ними, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від мене чули; 5 бо Йоан христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом. 6 Отож, зійшовшися, вони питали його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?» 7 Він відповів їм: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі. 8 Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.» 9 І сказавши це, коли вони дивились, знявся угору, і хмара його взяла з-перед очей їхніх. 10 І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі 11 і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо.» 12 Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, що зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу. 13 Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. 14 Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами. 15 І ставши тими днями Петро серед братів, – зібралось їх разом яких 120, – промовив: 16 «Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, що схопили Ісуса. 17 Він же був прилічений до нас і прийняв частку служіння цього. 18 Придбавши, отже, собі поле за свою злочинну нагороду, він упав сторч головою і тріснув надвоє, і все його нутро вилилось. 19 Оце стало відомим усім, хто мешкає в Єрусалимі, так що те поле було прозвано їхньою мовою Гакелдама, тобто поле крови. 20 Бо в книзі, псалмів написано: Хай огорожа його стане пусткою і ніхто у ній хай не мешкає. І: Нехай його уряд візьме другий. 21 Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, 22 почавши від хрищення Йоана аж до дня, коли він від нас вознісся, – щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння.» 23 І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія. 24 І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав, 25 щоб узяти місце тієї служби й апостольства, що від нього Юда відпав, щоб відійти на своє місце. 26 І кинули жереб, жереб же впав на Матія, і його зараховано до одинадцятьох апостолів.

2. Зіслання Святого Духа 1-13; проповідь Петра 14-41; перша християнська громада 42-47

1 А як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. 2 Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. 3 І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. 4 Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти.

5 А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. 6 І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою. 7 Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? 8 Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: 9 партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, 10 Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, 11 юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» 12 Всі дивувались і, збентежені, один до одного казали: «Що б це могло бути?» 13 Інші ж з насмішкою казали: «То вони молодим вином повпивалися.» 14 Тоді Петро виступив з одинадцятьма, підняв свій голос і так до них промовив: «Мужі юдейські та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим, і вислухайте моє слово: 15 Люди ці не п’яні, як ви гадаєте, бо тільки третя година дня. 16 Але це те, що був сказав Пророк Йоіл: 17 – І буде останніми днями, – каже Бог, – я виллю мого Духа на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, і ваші юнаки будуть бачити видіння, і старшим вашим будуть сни снитись. 18 І на слуг моїх і на слугинь моїх я сими днями виллю мого Духа, і вони будуть пророкувати. 19 І я дам чуда вгорі на небі, і знаки внизу на землі: кров, вогонь і кіптяву диму. 20 Сонце обернеться у темряву, місяць у кров, перш, ніж настане день Господній, великий і славний. 21 А кожний, хто призве ім’я Господнє, той спасеться. 22 Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, якого Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками, що їх Бог зробив між вами через нього, як ви самі знаєте, – 23 отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста; 24 його Бог воскресив, порвавши пута смерти, бо неможливо було, щоб вона держала його в своїй владі. 25 Бо Давид про нього казав: Я бачив Господа передо мною завжди, бо він у мене по правиці, щоб я не захитався. 26 Ось чому звеселилось моє серце і зрадів мій язик. До того й тіло моє відпочине в надії. 27 Бо ти не зоставиш душі моєї в аді і не даси твоєму святому бачити зітління. 28. Ти дав мені дороги життя знати; сповниш мене радощами перед твоїм видом. 29. Мужі брати! Дозвольте мені сміло вам сказати про патріярха Давида, що помер і був похований, і гріб його у нас по цей день. 30 Але, бувши пророком і знавши, що Бог клятвою йому поклявся посадити на його престолі потомка з його лона, 31 він предвидів і говорив про Христове воскресіння, що ані його душа не була зоставлена в аді, ані його тіло не бачило зітління. 32 Оцього Ісуса Бог воскресив, – ми всі цьому свідки. 33 Він, отже, вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Святого Духа й вилив його: ось воно те, що ви бачите й чуєте. 34 Давид бо не зійшов на небо, сам же він каже: Господь мовив Владиці моєму: Сядь праворуч мене, 35 поки не покладу ворогів твоїх підніжком ніг твоїх. 36 Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп’яли.» 37 Почувши це, вони розжалобилися серцем і сказали до Петра й до інших апостолів: «Що нам робити, мужі брати?» 38 Петро ж до них: «Покайтесь», каже, «і нехай кожний з вас охриститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа. 39 Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог.» 40 І ще іншими багатьма словами він свідчив їм та умовляв їх: «Рятуйтеся від цього лукавого поріддя.» 41 Ті ж, що прийняли його слово, охристились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ. 42 Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах. 43 І страх напав на кожну душу: багато було чудес і знаків, що їх апостоли робили. 44 Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. 45 Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було. 46 Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; 47 хвалили Бога і втішалися любов’ю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися.

3. Оздоровлення кривого 1-10; проповідь Петра у храмі 11-26

1 Петро і Йоан ішли у храм на молитву о дев’ятій годині. 2 А був там чоловік кривий від лона матері своєї, якого приносили і клали щодня біля дверей храму, що звалися Красними, просити милостині від тих, що йшли до храму. 3 Як тільки він побачив Петра і Йоана, що саме входили у храм, попросив у них милостиню. 4 Петро з Йоаном, споглянувши на нього, сказали: «Глянь на нас!» 5 Той вдивлявсь у них, сподіваючися щось від них дістати. 6 Петро промовив: «Срібла й золота нема у мене; що ж маю, те тобі даю: В ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!» 7 І схопивши його за правицю, підвів його, і тієї хвилі окріпли його ноги з суглобами. 8 Встав той, зірвавшись, і почав ходити й увійшов з ними у храм, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога.