Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). 2 А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. 3 Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. 4 Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. 5 Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: “Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.” 6 І зліз той швидко і прийняв його радо. 7 Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: “До чоловіка грішника зайшов у гостину.” 8 А Закхей устав і до Господа промовив: “Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо.” 9 Ісус сказав до нього: “Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. 10 Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.” 11 Як люди слухали це, Ісус сказав ще одну притчу, бо він був близько Єрусалиму, і вони думали, що Царство Боже негайно має з’явитись. 12 Отож, він мовив: “Один чоловік, знатного роду, пішов у далеку землю прийняти собі царство та й повернутись потім. 13 Покликав він десятьох слуг своїх, дав їм десять мін і мовив до них: Промишляйте ними, поки я повернуся. 14 Співгромадяни ж його ненавиділи його й вислали слідом за ним посольство, щоб сказати: Не хочемо, щоб отой царював над нами! 15 І от, як він, прийнявши царство, назад повернувся, звелів прикликати до себе слуг тих, що їм дав гроші, щоб довідатися, хто що придбав. 16 Перший прийшов і каже: Пане, міна твоя придбала інших десять. 17 Гаразд, добрий слуго, – сказав пан, – тому, що ти вірний у маленькім, візьми управу над десятьма містами. 18 І прийшов другий і каже: Пане, міна твоя, принесла п’ять мін. 19 Він сказав і цьому: Ти теж будь над п’ятьма містами. 20 Прийшов ще інший й каже: Ось твоя міна, пане, що я тримав заховану в хустинці, 21 бо я лякався тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв. 22 А пан до нього й каже: З уст твоїх я тебе суджу, лукавий слуго! Ти знав, що я чоловік жорстокий, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. 23 Чому ж тоді не дав ти моїх грошей в обіг? Я, повернувшись, відібрав би їх з відсотками. 24 І він сказав тим, що там стояли: Візьміть від нього міну й дайте тому, що має десять мін. 25 Пане! – сказали йому, – він має вже десять! 26 Кажу вам: Кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має. 27 А ворогів моїх, отих, що не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди й убийте на очах у мене.” 28 Сказавши це, Ісус пішов попереду, простуючи вгору до Єрусалиму. 29. І от, як він наблизився до Витфагії та Витанії, до гори, що зветься Оливною, послав двох із своїх учнів, 30 кажучи: “Ідіть у село, що перед вами; ввійшовши в нього, ви знайдете прив’язане ослятко, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи; відв’яжіть його і приведіть. 31 Коли ж вас хтось спитає: Навіщо відв’язуєте? – ви скажете: Господь його потребує.” 32 Пішовши посланці, знайшли, як він сказав їм. 33 Коли вони відв’язували осля, господарі його спитали їх: “Навіщо відв’язуєте осля?” 34 Ті відповіли: “Господь його потребує”. 35 А привівши його до Ісуса й накинувши на осля свою одежу, посадили Ісуса. 36 І як він їхав, простеляли свою одежу по дорозі. 37 А як був близько вже до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили, 38 кажучи: “Благословен цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!” 39 Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: “Учителю, заборони твоїм учням.” 40 Він же відповів: “Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння.” 41 І як наблизився і побачив місто, він над ним заплакав, 42 кажучи: “Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима! 43 Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; 44 вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин.” 45 Увійшовши в храм, Ісус заходився виганяти продавців, 46 кажучи до них: “Написано: Дім мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак.” 47 І він щодня навчав їх у храмі. Первосвященики ж і книжники, а й старшина народу, шукали його вбити, 48 та не знаходили, що б йому зробити, бо ввесь народ, слухаючи його, горнувся до нього.

20. Ісус не бажає відповідати книжникам 1-8; притча про виноградник 9-19; про данину кесареві 20-26; садукеї та воскресіння 27-40; Христос – син Давида 41-47

1 Одного дня, як навчав народ у храмі й звіщав Добру Новину, приступили первосвященики і книжники з старшинами 2 і сказали так до нього: “Скажи нам, якою владою ти це робиш, або хто тобі дав владу цю?” 3 Він у відповідь сказав: “Я теж спитаю вас одне. Скажіть мені: 4 Йоанове хрищення було з неба чи від людей?” 5 А вони так міркували в собі: Якщо ми скажемо: З неба, – він спитає: Чому ж ви йому не повірили? 6 А як ми скажемо: Від людей, – увесь народ нас поб’є камінням, бо був певний, що Йоан пророк. 7 І відповіли: “Не знаємо, звідки (воно було).” 8 А Ісус сказав їм: “То й я вам не скажу, якою владою я це чиню.” 9 І він почав народові казати оцю притчу: “Один чоловік насадив був виноградник, винайняв його виноградарям і відійшов на довший час. 10 Та своєчасно послав він до виноградарів слугу, щоб ті дали йому частку з плодів виноградних; а виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим. 11 І знов послав він другого слугу, та вони, й того побивши й обезчестивши, відпустили з порожніми руками. 12 Послав ще й третього, та вони й цього, тяжко поранивши, прогнали. 13 Сказав тоді власник виноградника: Що мені робити? Послати хібащо мого улюбленого сина? Може його пошанують? 14 Виноградарі ж, побачивши його, так почали міркувати між собою: Це спадкоємець, убиймо його, щоб спадщина нам дісталась. 15 І вивели його за виноградник і вбили. Що, отже, зробить їм власник виноградника? 16 Прийде і вигубить тих виноградарів, а виноградник дасть іншим.” Почувши це, вони сказали: “Нехай це не станеться!” 17 Ісус же глянув на них пильно й мовив: “Що, отже, значить оце написане: Камінь, що його відкинули будівничі, власне той став наріжним? 18 Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; на кого ж він впаде – роздавить.” 19 Первосвященики та книжники шукали зараз же накласти на нього руки, але боялися народу, бо зрозуміли, що проти них сказав цю притчу. 20 І назираючи за ним, вони послали підглядачів, що з себе праведних удавали, щоб його піймати на слові й видати начальству і владі намісника. 21 І ті спитали його: “Учителю, ми знаємо, що ти говориш і навчаєш правильно, і не дивишся на обличчя, але навчаєш Божої путі по правді. 22 Чи вільно нам давати кесареві податок, чи ні?” 23 Він же, побачивши їх лукавство, промовив до них: 24 “Покажіть мені динарій. Чий на ньому образ і напис?” Ті відповіли: “Кесарів.” 25 І він сказав їм: “Віддайте, отже, що кесареве – кесареві, а що Боже – Богові.” 26 І не могли піймати його перед людьми на слові та, дивувавшися його відповіді, замовкли. 27 Деякі з садукеїв, що кажуть, ніби нема воскресіння, приступили 28 й спитали його: “Учителю, Мойсей приписав нам: Коли чийсь брат, одружений, умре бездітним, нехай його брат візьме за себе його жінку й відродить потомство братові своєму. 29. Сім ото братів було. Перший узяв жінку й помер бездітним. 30 Потім другий, 31 і третій, і так семеро умерли, не зоставивши дітей по собі. 32 Врешті, померла й жінка. 33 Жінка та, отже, при воскресінні, кому буде за жінку, бож семеро мали її за жінку.” 34 Ісус відповів їм: “Сини цього світу женяться і виходять заміж. 35 Ті ж, що будуть достойні осягнути того віку й воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж; 36 бо й вмерти вже не можуть, тому що, до ангелів подібні, вони – сини Божі, бувши синами воскресіння. 37 А що мертві воскресають, – це й Мойсей при кущі дав був зрозуміти, де він назвав Господа Богом Авраама, Богом Ісаака й Богом Якова. 38 Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для нього.” 39 Деякі з книжників, озвавшися, заговорили: “Учителю, ти добре сказав.” 40 І не насмілювались вони більше ні про що його питати. 41 І тоді він до них промовив: “Як же це кажуть, що Христос син Давида? 42 Бож сам Давид у книзі Псалмів мовить: Господь сказав Владиці моєму: Сиди праворуч мене, 43 поки я не покладу твоїх ворогів підніжком тобі під ноги. 44 Давид, отже, зве його Господом. Як же він може бути його сином?” 45 І коли ввесь народ слухав, він сказав своїм учням: “Остерігайтеся книжників, 46 що ходять залюбки в довгих шатах, люблять вітання на майданах, перші сидження в синагогах та перші місця на бенкетах; 47 що поїдають доми вдовиць і довго моляться для виду – вони приймуть строгіше осудження.”

21. Дві вдовині лепти 1-4; про зруйнування храму 5-19; про знищення Єрусалиму 20-38

1 Підвівши очі, Ісус побачив, як заможні кидали свої дари до скарбнички. 2 Побачив він також і вдову убогу, що кидала туди дві лепти, 3 і сказав: “Істинно кажу вам, що ця бідна вдова кинула більш від усіх. 4 Усі бо вони вкинули як дар Божий з їхньої надвишки, вона ж з убозства свого поклала ввесь свій прожиток, який мала.” 5 І коли деякі говорили про храм, що він був прикрашений дорогоцінним камінням та обітними дарами, (Ісус) сказав: 6 “Надійдуть дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений.” 7 Тоді вони його спитали: “Учителю, коли ж це буде? І який буде знак, що це має настати?” 8 Він же відповів: “Глядіть, щоб вас не звели: багато бо прийде в моє ім’я і буде казати: Це я, – і: Час наблизився. Не йдіть слідами за ними. 9 Коли почуєте про війни та розрухи, не страхайтеся, бо треба, щоб це сталося спершу, але кінець не зараз.” 10 Тоді сказав їм: “Повстане народ на народ і царство на царство. 11 Будуть великі землетруси, по різних місцях будуть пошесті й голод, появи жахливі, а з неба великі знаки будуть. 12 Але перед усім цим на вас накладуть руки й переслідувати будуть, і волочитимуть по синагогах та по тюрмах, водитимуть перед царів і правителів з-за імени мого. 13 І це дасть вам нагоду свідчити. 14 Візьміть собі до серця, що вам не треба готуватися наперед, що маєте відповідати, 15 я бо дам вам слово й мудрість, якій ніхто з ваших противників не зможе протиставитись і перечити. 16 Вас видадуть батьки, брати, рідні й друзі, і декому з вас смерть заподіють. 17 Вас будуть ненавидіти всі за моє ім’я. 18 Але волосина з голови у вас не пропаде! 19 Вашим стражданням ви спасете душі свої. 20 Коли ж побачите Єрусалим, оточений військами, знайте тоді, що його спустошення наблизилось. 21 Тоді ті, що в Юдеї, нехай тікають у гори, а ті, що будуть у середині міста, нехай вийдуть з нього; ті ж, що будуть на полях, нехай до нього не входять. 22 Це бо дні кари, коли то все, що написане, здійсниться. 23 Горе вагітним та тим, що грудьми годують, у ті дні! Бо на землі буде нужда велика й гнів проти народу цього. 24 Вони поляжуть від леза меча й підуть у неволю поміж усі народи. Єрусалим топтатимуть погани, поки не закінчиться час поган. 25 І будуть знаки на сонці, місяці й на зорях, а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями. 26 Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили. 27 Тоді побачать Сина Чоловічого, що йтиме у хмарі з силою і славою великою. 28 Як це почне збуватись, випростайтесь і підніміть ваші голови вгору, бо ваше визволення близьке.” 29. І він сказав їм притчу: “Погляньте на смоковницю і всякі (інші) дерева. 30 Коли вони розпукаються вже, ви, дивлячись, розумієте самі від себе, що вже близько літо. 31 Отак і ви, коли побачите, що це збувається, знайте, що Царство Боже близько. 32 Істинно кажу вам: Рід цей не пройде, аж поки все не станеться. 33 Небо й земля проминуть, слова ж мої не пройдуть. 34 Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька, 35 немов сітка, бо він прийде на всіх, які живуть на поверхні всієї землі. 36 Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться, щоб мати змогу уникнути всього того, що має збутися, і стати перед Чоловічим Сином.” 37 Днями Ісус навчав у храмі, а ночами виходив і перебував на горі, званій Оливна. 38 Зранку ж увесь народ приходив до нього в храм, щоб послухати його.

22. Тайна Вечеря 1-23; суперечка між апостолами 24-38; на Оливній горі 39-46; схоплення Ісуса 47-53; відречення Петра 54-62; Христос відкриває себе як Сина Божого 63-71

1 Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха. 2 І первосвященики та книжники шукали, як би його вбити, боялись бо народу. 3 Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох, 4 і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати. 5 Зраділи ті й згодилися дати йому гроші. 6 І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати його без відома народу. 7 Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. 8 Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, – сказав, – “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.” 9 Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?” 10 Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, 11 і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху? 12 І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.” 13 Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху. 14 І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. 15 І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, 16 бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.” 17 І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою, 18 бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.” 19 І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це – моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.” 20 Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша – це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається. 21 Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. 22 Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.” 23 І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити. 24 Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. 25 Ісус сказав їм: “Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. 26 Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга. 27 Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить. 28 Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах, 29. і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, 30 щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля. 31 О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, 32 та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.” 33 “Господи”, – сказав Петро до нього, – “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.” 34 А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.” 35 Далі сказав їм: “Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?” 36 “Нічого”, – відповіли. Він же до них промовив: “А тепер – хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. 37 Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, – бо те, що стосується до мене, кінця доходить.” 38 Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!” 39 Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. 40 Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.” 41 І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: 42 “Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!” 43 Тоді з’явився йому ангел з неба, що підкріплював його. 44 Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. 45 Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. 46 І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!” 47: Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати. 48 А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?” 49 Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?” 50 І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. 51 Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його. 52 Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! 53 Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.” 54 Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека. 55 І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. 56 Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з ним був!” 57 А він відрікся, кажучи: “Не знаю його, жінко!” 58 Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, – каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!” 59 А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!” 60 Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.” І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. 61 І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.” 62 І, вийшовши звідти, заплакав гірко.

63 Тим часом люди, що держали його, б’ючи його, над ним знущалися 64 і, накривши, питали його: “Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?” 65 І багато іншого, глузуючи, говорили на нього. 66 Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій 67 і казали: “Коли ти – Христос, скажи нам.” Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите; 68 а якщо вас спитаю, ви не відповісте. 69 Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.” 70 А всі сказали: “То, значить, ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що я.” 71 “Навіщо нам ще свідки”, – сказали ті, – “самі ми чули з уст його.”

23. Ісус перед Пилатом 1-7; перед Іродом 8-12; Ісус чи Варавва? 13-19; засуд Ісусові 20-25; Симон Киреней 26-32; розп’яття 33-43; смерть та похорон 44-56

1 Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата. 2 І заходились його винуватити, кажучи: “Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він – Христос-Цар.” 3 Пилат спитав його: “Ти цар юдейський?” А Ісус у відповідь сказав до нього: “Ти кажеш.” 4 Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби: “Я не знаходжу ніякої провини на цій людині.” 5 Вони ж наполягали і кричали: “Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди.” 6 Почувши це Пилат, спитав, чи цей чоловік галилеянин; 7 а довідавшися, що він з-під влади Ірода; відіслав його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі. 8 Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому, що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо. 9 Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого. 10 Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили. 11 Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата. 12 І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували. 13 Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ, 14 Пилат промовив до них: “Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його. 15 Та й Ірод ні, бож відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти. 16 Тож я його покараю і відпущу.” 17 Треба ж було їм одного випустити з-за празника. 18 Та вони всі разом закричали: “Убий цього, а відпусти нам Варавву!” 19 Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в’язницю. 20 Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. 21 Та вони закричали: “Розіпни, розіпни його!” 22 І втретє він до них промовив: “Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши його, відпущу.” 23 Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб його розіп’яти. І крик їхній переміг. 24 Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою. 25 І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще. 26 І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом. 27 Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили. 28 Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми!

29. Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. 30 Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! – і горбам: Покрийте нас! 31 Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?” 32 З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть. 33 І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. 34 Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.” Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб. 35 Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: “Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він – Месія Божий, Вибраний!” 36 Вояки також глузували з нього; підходячи до нього й подаючи йому оцет, 37 примовляли: “Коли ти цар юдейський, спаси себе самого!” 38 А був над ним і напис грецьким письмом, латинським і єврейським: “Це – Цар Юдейський.” 39 Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: “Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!” 40 А другий, озвавшися, скартав його й мовив: “Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? 41 Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.” 42 І додав: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.” 43 Сказав (Ісус) до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.” 44 Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години, 45 бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. 46 Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа. 47 Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: “Справді цей чоловік був праведний.” 48 Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б’ючи себе у груди. 49 Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це. 50 І ось був чоловік, на ім’я Йосиф, радник, – людина добра й праведна, 51 що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства; 52 цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. 53 Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав. 54 День цей був п’ятниця, і вже заходила субота. 55 Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса. 56 Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.

24. Жінки та Петро при гробі 1-12; по дорозі до Емаусу 13-35; Ісус з’являється апостолам 36-49; Вознесіння 50-53

1 А першого дня в тижні, рано-вранці, вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували, 2 й застали камінь, відкочений від гробниці. 3 Ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса. 4 І от, коли вони не знали, що їм про те думати, два чоловіки з’явились їм у блискучих шатах. 5 Коли ж вони налякались і схилили до землі обличчя, ті до них сказали: “Чому шукаєте живого між мертвими 6 Його нема тут: він воскрес. Пригадайте собі, як промовляв до вас, коли ще був у Галилеї, кажучи: 7 Син Чоловічий має бути виданий грішникам у руки, має бути розіп’ятий і третього дня воскреснути.” 8 І вони пригадали собі його слова; 9 а, повернувшися від гробниці, оповіли все те одинадцятьом та всім іншим. 10 То були: Марія Магдалина, Йоанна й Марія, мати Якова. Інші жінки, що були з ними, теж оповіли це апостолам, 11 але слова ці їм видавалися пустим верзінням, і вони не повірили їм. 12 Однак, Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов’язки. І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося. 13 Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім’я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму, 14 і розмовляли між собою про те, що сталось. 15 А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними, 16 але очі їм заступило, щоб його не пізнали. 17 Він їх спитався: “Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?” Ті зупинились, повні смутку. 18 Озвавсь тоді один з них на ім’я Клеопа, і йому каже: “Ти бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?” 19 І він спитав їх: “Що таке?” Вони ж йому сказали: “Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім – ділом та словом перед Богом і всім народом, – 20 та як наші первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп’яли. 21 А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось! 22 Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці, 23 та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з’явились і сказали, що він живий. 24 Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили.” 25 А він промовив до них: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! 26 Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?” 27 І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього. 28 Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. 29. Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився.” І він увійшов, щоб зостатись.

30 І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. 31 Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них: 32 І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?” 33 І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними, 34 які їм сказали: “Христос справді воскрес і з’явився Симонові.” 35 І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба. 36 Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: “Мир вам!” 37 Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. 38 Та він сказав їм: “Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? 39 Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю.” 40 Сказавши це, він показав їм руки й ноги. 41 А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: “Чи маєте ви тут що їсти?” 42 Вони подали йому кусень печеної риби. 43 Він узяв його й спожив перед ними. 44 Потім Ісус до них промовив: “Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах.” 45 Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання, 46 і до них мовив: “Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, 47 і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. 48 Ви – свідки того (всього). 49 Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти.” 50 І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. 51 А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо.

52 Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, 53 і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.

Євангелія Г.Н.І. Христа від Йоана

1. Вічне Слово – Син Божий 1-18; свідчення Йоана Христителя про Ісуса 19-34; перші Христові апостоли 35-51

1 Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. 2 З Богом було воно споконвіку. 3 Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. 4 У ньому було життя, і життя було – світло людей. 5 І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява. 6 Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому – Йоан. 7 Прийшов він свідком – свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували. 8 Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло. 9 Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. 10 Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав його. 11 Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли. 12 Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які а ім’я його вірують; 13 які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися. 14 І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого. 15 Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив: Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене.» 16 Від його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать. 17 Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа. 18 Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив. 19 Ось Йоанове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму єреїв та левітів, спитати його: «Хто ти?» 20 А він зізнався, не заперечив; зізнався: «Я – не Христос.» 21 То вони спитали його: «Що ж – Ілля ти?» – «Ні», мовив він. «Пророк ти?» – «Ні», відказав він. 22 Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» 23 Промовив: «Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав.» 24 Були ж посланці з фарисеїв. 25 Отож спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо христиш, коли єси ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» 26 Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; 27 він наступить після мене, а я йому не гідний розв’язати й ремінця сандалі.» 28 Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Йоан христив. 29. Тож наступного дня бачить він Ісуса, що йде до нього, та й каже: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає. 30 Це той, що про нього повідав я: За мною наступить муж, сущий передо мною, був бо раніш за мене. 31 І не знав я його. Та я на те прийшов, водою христивши, щоб Ізраїлеві об’явлений був він.» 32 Тож Йоан свідчив, промовляючи: «Бачив я Духа, що, мов той голуб, з неба сходив і перебував над ним. 33 І не знав я його, але той, хто послав мене водою христити, сказав був мені: Над ким побачиш Духа, який сходить і над ним перебуває, – той і христить Святим Духом. 34 І я бачив і засвідчив: Він – Син Божий.» 35 Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. 36 Угледівши ж Ісуса, який надходив, – мовив: «Ось Агнець Божий.»

37 Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. 38 Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті ж йому: «Равві, – що в перекладі означає: Учителю, – де перебуваєш?» 39 Відрік він їм: «Ходіть та подивіться.» Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в нього. Було ж близько десятої години. 40 Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох, що, почувши Йоана, пішли за ним. 41 Зустрів він спершу брата свого Симона й мовив до нього: «Ми знайшли Месію, – що у перекладі означає: Христос.» 42 І привів його до Ісуса. Ісус же, глянувши на нього, сказав: «Ти – Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа», – що у перекладі означає: Петро (Скеля). 43 Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.» 44 А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. 45 Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса Йосифового сина, з Назарету.» 46 Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.» 47 Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.» 48 Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.» 49 Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїлів.» 50 Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, – то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.» 51 І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»

2. Перше чудо Ісуса у Кані Галилейській 1-12; Ісус виганяє торгівців з єрусалимського храму 13-25