Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

38 Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39 Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40 Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: “Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.” 41 Озвався Господь до неї і промовив: “Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42 одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.”

11. Христос навчає молитися 1-13; вигнання бісів 14-28; засуд розпусного роду 29-36; картання фарисеїв 37-54

1 Раз якось він молився в якомусь місці, і як закінчив, сказав до нього один з його учнів: “Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав своїх учнів.” 2 А він до них промовив: “Коли ви молитесь, кажіть: Отче, нехай святиться твоє ім’я, нехай прийде твоє Царство. 3 Дай нам кожного дня наш хліб щоденний. 4 І прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо кожному, хто нам винен; і не введи нас у спокусу.” 5 Далі до них промовив: “Якби хтось із вас мав приятеля, і той прийшов до нього опівночі Та й сказав до нього: Друже, позич мені три хліби, 6 бо приятель мій прибув до мене з дороги, і я не маю що йому дати, 7 а той зсередини відповів би йому: Не докучай мені, двері вже замкнені, і діти мої зо мною в ліжку; не можу встати й дати тобі, – 8 кажу вам, що коли й не встане та не дасть тому, що він його приятель, все ж таки з-за його настирливости підведеться і дасть, скільки той потребує. 9 Отож кажу вам: Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять. 10 Кожний бо, хто просить, одержує; той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють. 11 Котрий із вас, батьків, коли син проситиме в нього хліба, дасть йому камінь? Або коли попросить риби, замість риби дасть йому гадюку? 12 Або коли яйце попросить, дасть йому скорпіона? 13 Отак коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більш Отець небесний дасть Святого Духа тим, що у нього просять!” 14 Ісус виганяв біса, що німий був. І як біс вийшов, німий заговорив, і дивувались люди. 15 Та деякі з них говорили: “Він Велзевулом, князем бісівським, виганяє бісів.” 16 Інші ж, щоб його випробувати, домагалися від нього знаку з неба. 17 А він, знаючи думки їх, сказав їм: “Кожне царство, розділене проти себе самого, запустіє, і дім на дім упаде. 18 Коли, отже, і Сатана проти себе самого розділився, – як устоїться його царство? Бож кажете, що Велзевулом виганяю бісів. 19 Коли ж Велзевулом виганяю бісів, ким виганяють ваші сини? Ось чому вони будуть вашими суддями. 20 Коли ж я Божим перстом виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас Боже Царство. 21 Коли хтось сильний та озброєний пильнує свого двору, його майно в безпеці. 22 Коли ж надійде хтось сильніший від нього й його подолає, то забере у нього всю його зброю, на яку він покладався, і роздасть його здобич. 23 Хто не зо мною, той проти мене; і хто зо мною не збирає, той розсипає. 24 Коли дух нечистий вийде з чоловіка, то блукає по місцях безводних, шукаючи спочинку, та, не знайшовши, каже: Повернуся в дім свій, звідкіля я вийшов. 25 І, прибувши, знайде його заметеним, прибраним. 26 І тоді йде й бере з собою інших сім духів, гірших від себе, і вони входять і там оселюються, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше.” 27 Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: “Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.” 28 А він озвався: “Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.” 29. Коли народ згромадивсь, Ісус почав промовляти: “Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться, окрім знаку Йони, 30 бо як Йона був знаком для ніневитян, так і Син Чоловічий буде знаком для цього роду. 31 Цариця півдня встане під час суду з людьми оцього роду і його засудить, бо прийшла з кінців світу послухати мудрости Соломона, а ось тут більше від Соломона! 32 Ніневитяни встануть з цим родом під час суду і його засудять, бо вони покаялись на проповіді Йони, та ось тут більше від Йони. 33 Ніхто не світить світла й не кладе його у сховок, ані під посудину, але на свічник, щоб ті, що входять, бачили ясність. 34 Світло твого тіла – твоє око. Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле; коли ж воно недуже, все тіло твоє темне. 35 Гляди, отже, чи світло, що в тобі, не є темрява. 36 Коли, отже, все тіло твоє – світле й нічого темного не має, воно буде все в світлі, так, наче б освічувало тебе світло (своїм) сяйвом.” 37 Коли він говорив іще, якийсь фарисей запросив його на обід до себе. Ісус увійшов і сів за столом. 38 Побачивши це, фарисей здивувався, що він перш не зробив обмивань перед обідом. 39 Господь сказав до нього: “От ви, фарисеї, чистите лиш зверху чашу й полумисок, самі ж ви всередині повні здирства й лукавства. 40 Безумні! Чи ж той, що зробив верх, чи не зробив і середини? 41 Тож дайте милостиню з того, що усередині, і все у вас буде чисте. 42 Та горе вам, фарисеї, бо ви даєте десятину з м’яти, рути та всякої городини, але занедбуєте правосуддя і любов Божу! І це треба було робити, і того не лишати. 43 Горе вам, фарисеї, що любите перші місця в синагогах та привітання на майданах. 44 Горе вам, бо ви, як оті гроби непомітні, по яких люди зверху ходять і не знають того.” 45 Озвавсь тоді один із учителів закону: “Учителю! – кажучи це, ти й нас ображаєш.” 46 Він же відповів: “Горе й вам, учителям закону, бо ви накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж до тих тягарів і пальцем не доторкнетеся. 47 Горе вам, що будуєте гроби пророкам, а це ваші батьки їх убили! 48 Ви так стаєте свідками й даєте згоду вчинкам батьків ваших: вони їх повбивали, а ви будуєте їм гроби! 49 Тому й каже мудрість Божа: Я їм пошлю пророків і апостолів; вони деяких з них уб’ють, а деяких будуть гонити, 50 щоб цей рід відповів за кров усіх пророків, пролиту від створення світу, 51 від крови Авеля до крови Захарії, забитого між вівтарем і храмом. Так, я кажу вам: Рід цей здасть за те рахубу! 52 Горе вам, учителям закону, бо ви взяли ключ знання! Самі ви не ввійшли і тим, що хотіли ввійти, заборонили.” 53 І як він вийшов звідти, книжники та фарисеї почали сильно на нього нападати й ставити йому різні питання, 54 чигаючи так, щоб несподівано піймати якесь слово з уст його.

12. Пересторога супроти навчання фарисеїв 1-3; кого треба боятися 4-12; про дочасні блага 13-34; притча про вірного слугу 35-48; Ісус приносить розподіл 49-59

1 Тим часом, як зібралася тьма народу, так що одне одного топтало, він почав говорити перш до своїх учнів: “Остерігайтесь фарисейської закваски, тобто лицемірства. 2 Нічого бо нема захованого, що б не відкрилося, і скритого, що б не виявилось. 3 Ось чому те, що ви потемки сказали, почується при світлі; і те, що на вухо ви говорили десь по сховках, оголоситься на крівлях. 4 Кажу вам, моїм друзям: Не бійтесь тих, що убивають тіло, а потім більш нічого заподіяти не можуть. 5 Я покажу вам, кого треба боятись: бійтеся того, що, вбивши, має владу вкинути в пекло. Так, кажу вам: Того бійтесь. 6 Хіба п’ять горобців не продаються за два шаги? А ні один з них не забутий у Бога. 7 Ба навіть і волосся на голові у вас усе пораховане. Не бійтесь: ви вартісніші за багатьох горобців! 8 Кажу вам: Кожен, хто визнає мене перед людьми, і Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими. 9 Хто ж мене відречеться перед людьми, того і я відречуся перед ангелами Божими. 10 І всякому, хто скаже слово проти Сина Чоловічого, воно проститься йому; а тому, хто хулитиме Святого Духа, не проститься. 11 Коли вас приведуть у синагоги, до урядів та до влади, не клопочіться тим, як або що вам відповісти, або що казати, 12 бо Дух Святий навчить вас тієї години, що треба говорити.” 13 Відізвався до нього хтось із народу: “Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.” 14 Ісус промовив до нього: “Чоловіче, хто настановив мене суддею або подільником над вами?” 15 Далі промовив до них: “Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя.” 16 І він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно. 17 І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій! 18 І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19 та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20 А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21 Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.” 22 Далі сказав до своїх учнів: “Тому кажу вам: Не журіться про життя ваше, що їстимете, ані про тіло, в що вдягнетеся; 23 бо життя більше від їжі й тіло від одежі. 24 Гляньте на круків, що не сіють, ні жнуть; нема в них ні комори, ні стодоли, а проте Бог їх годує. Оскільки більше варті ви від птахів! 25 Хто з вас, трудившись, може додати до віку свого хоча б один лікоть? 26 коли, отже, і це найменше понад вашу силу, чому клопочетесь про інше? 27 Погляньте на лілеї як ростуть: не працюють і не прядуть, а, кажу вам, що навіть Соломон у своїй славі не вдягався так, як одна з них. 28 Коли, отже, траву на полі, що сьогодні стоїть, а завтра буде кинута до печі, Бог отак одягає, то скільки більше вас, маловіри! 29. І не побивайтесь, що вам їсти та що пити, і не клопочіться! 30 Бо того всього шукають народи цього світу; Отець же ваш знає, що вам воно потрібне. 31 Отож, шукайте його Царства, а це вам додасться. 32 Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство. 33 Продайте ваше майно й дайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються; невичерпаний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить. 34 Бо де скарб ваш, там буде й ваше серце. 35 Нехай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені. 36 Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого, коли він повернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає. 37 Щасливі ті слуги, що їх він, прийшовши, застане невсипущими! Істинно кажу вам: Він підпережеться, посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити. 38 І як прийде о другій чи о третій сторожі й так усе знайде, щасливі вони. 39 Збагніть це добре: коли б господар знав, о котрій годині прийде злодій, пильнував би й не дав би проламати стіни у своїм домі. 40 І ви також будьте готові, бо не знаєте, о котрій годині Син Чоловічий прийде.” 41 Тут Петро озвався: “Господи, чи ти до нас кажеш цю притчу, чи й до всіх?” 42 А Господь відповів: “Хто ж це той вірний і кмітливий управитель, якого пан настановить над челяддю своєю, щоб дати їй у визначену пору мірку пшениці? 43 Щасливий той слуга, пан якого, прийшовши, знайде, що він так робить. 44 Істинно кажу вам, що він його поставить над своїм маєтком. 45 Коли ж слуга той скаже в своїм серці: Бариться мій пан, не приходить, – і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та й упиватись, 46 то пан того слуги прийде дня, якого він не сподіється, й години, якої він не знає, і відлучить його та й між невірними призначить йому долю. 47 Той, що, знавши волю свого пана, не приготував, ані не зробив по його волі, буде тяжко битий. 48 А той, що її не знав і зробив каригідне, буде мало битий. Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають. 49 Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся! 50 Хрищення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться. 51 Гадаєте, що я прийшов мир дати на землі? Ні бо, кажу вам, – але розділ. 52 Віднині бо в одній хаті, де п’ятеро, і ті будуть розділені: троє проти двох і двоє проти трьох. 53 Будуть розділені: батько проти сина й син проти батька; мати проти дочки й дочка проти матері, свекруха проти невістки й невістка проти свекрухи.” 54 А промовив він ще до народу: “Коли ви бачите хмару, що виступає на заході, ви зараз кажете: Дощ буде, – і так воно буває. 55 І коли дме південний вітер, ви кажете: Спека буде, – і так буває. 56 Лицеміри, вигляд землі й неба ви вмієте розпізнавати; як же воно, що не розпізнаєте часу цього? 57 Чому самі з себе ви не судите, що справедливе? 58 Бо коли, отже, йдеш з противником своїм до уряду, намагайся визволитися від нього в дорозі, щоб не потяг тебе до судді, і суддя не видав тебе возному, а возний щоб не кинув тебе до в’язниці. 59 Кажу тобі: Не вийдеш звідти, аж поки не віддаси останнього шага.”

13. Ісус закликає до покаяння 1-5; притча про смоковницю 6-9; Ісус оздоровлює в суботу 10-17; зерно гірчичне та квас 18-21; вузька брама 22-30; Ірод хоче вбити Христа 31-35

1 Того ж часу прибули деякі й розповіли йому про галилеїв, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами. 2 Озвавшись, він сказав їм: “Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? 3 Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само. 4 Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? 5 Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само.” 6 І він розповів їм оцю притчу; “Один чоловік мав смоковницю, посаджену в його винограднику. Прийшов він і почав плода на ній шукати, та не знайшов. 7 Тоді він сказав до виноградаря: Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її: нащо й землю займає ще? 8 А той озвався до нього: Пане, лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. 9 Може, щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш.” 10 Ісус навчав в одній з синагог у суботу. 11 Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. 12 Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.” 13 І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. 14 Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: “Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній.” 15 Господь у відповідь сказав до нього: “Лицеміри! Чи кожний з вас не відв’язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? 16 Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?” 17 І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив. 18 Далі промовив: “На що схоже Царство Боже? До чого б мені його прирівняти? 19 Воно схоже на зерно гірчичне, що чоловік узяв та й кинув у город свій, і воно вигналось і стало деревом великим, і небесне птаство гніздиться у його гілляках. 20 І знову промовив: “До чого мені прирівняти Царство Боже? 21 Воно схоже на закваску, що жінка взяла й поклала в три мірки борошна, аж поки все не скисне.” 22 Ісус проходив через міста та через села, навчаючи й простуючи до Єрусалиму. 23 Аж ото сказав хтось до нього: “Господи, чи мало буде тих, що спасуться?” Він відповів їм: 24 “Силкуйтеся ввійти через тісні ворота, багато бо, кажу вам, силкуватимуться ввійти, але не зможуть. 25 І як господар устане й замкне двері, а ви, зоставшися знадвору, почнете стукати у двері та казати: Господи, відчини нам! – він відповість вам: Не знаю вас, звідкіля ви. 26 Тоді ви почнете казати: Ми їли й пили перед тобою, і ти навчав нас на майданах наших. 27 Та він відповість: Кажу бо вам: Не знаю вас, звідкіля ви; геть від мене всі ви, що чините неправду! 28 Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні. 29. Прийдуть тоді від сходу й від заходу, від півночі й від півдня й возсядуть (на бенкеті) в Царстві Божім. 30 Тоді останні стануть першими, а перші – останніми.” 31 Якраз тієї хвилини підійшли деякі фарисеї і сказали йому: “Вийди і йди звідси, бо Ірод хоче тебе вбити.” 32 Він же сказав їм: “Ідіть і скажіть тому лисові: Ось виганяю бісів і роблю оздоровлення сьогодні й завтра, третього ж дня скінчуся. 33 Однак сьогодні, завтра й ще наступного дня я мушу простувати далі, бо не годиться, щоб пророк загинув поза Єрусалимом. 34 Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуеш посланних до тебе! Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, немов квочка свій виводок під крила, – та ви не захотіли! 35 Ось дім ваш лишається вам (пустий). Кажу вам: Ви не побачите мене, аж поки не настане день, коли ви скажете: Благословен той, що приходить в ім’я Господнє!”

14. Оздоровлення хворого на водянку 1-6; про покору 7-14; притча про запрошених на весілля 15-24; потреба самозречення 25-35

1 Одного разу увійшов Ісус у суботу в дім якогось визначного фарисея спожити страву, і вони за ним назирали. 2 Аж ото перед ним якийсь чоловік, хворий на водянку. 3 Звертаючись до вчителів закону й фарисеїв, Ісус спитав: “Чи вільно зціляти в суботу, чи ні?” 4 Вони мовчали. Тоді він, діткнувшись його, оздоровив і відпустив. 5 До них же промовив: “Хто з вас, коли в нього син чи віл упаде в колодязь, не витягне його негайно в день суботній?” 6 І вони не могли нічого йому на це відповісти. 7 Потім, зауваживши, як вони вибирали собі перші місця, Ісус сказав до запрошених притчу: 8 “Як хтось покличе тебе на весілля, не сідай на першім місці, щоб, бува, не знайшовся хтось, запрошений ним, поважніший від тебе, 9 і той, хто тебе і його закликав, не підійшов і не сказав до тебе: Поступися цьому місцем! І тоді довелось би тобі з соромом посісти останнє місце. 10 А навпаки: коли тебе запросять, іди й займи останнє місце, щоб, коли прийде той, що тебе покликав, сказав до тебе: Друже, сідай вище! Тоді буде тобі честь перед усіма, що сидітимуть з тобою. 11 Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений.” 12 Він сказав також тому, що його покликав: “Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати; 13 але як справляєш бенкет, заклич убогих, калік, кривих, сліпих. 14 І ти будеш щасливий, тому що вони не мають, чим тобі відплатити, – тобі бо віддасться в день воскресіння праведних.” 15 Почувши це один із тих, що за столом сиділи, сказав до нього: “Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім.” 16 А Ісус озвавсь до нього: “Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох. 17 Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове. 18 Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе. 19 Другий сказав: П’ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені. 20 А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти. 21 Повернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар та й каже до слуги свого: Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих. 22 Пане, – озвавсь слуга, – сталось, як ти велів, і місця є ще. 23 Сказав пан до слуги: Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився. 24 Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері.” 25 Якже ішла з ним народу превелика сила, він обернувсь і до них мовив: 26 “Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем. 27 Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за мною – не може бути моїм учнем. 28 Хто бо з вас, коли захоче збудувати башту, не сяде перше й не порахує видатків, чи має чим закінчити, 29. щоб часом, як поставить підвалину та не спроможеться скінчити, усі, що бачитимуть те, не почали сміятися з нього, 30 мовляв, цей чоловік узявся будувати, та не міг закінчити! 31 Або який цар, ідучи війною проти іншого (царя), не сяде перш та не роздумає, чи може з десятьма тисячами стати проти того, хто йде з двадцятьма тисячами на нього? 32 Коли ж не може, то, як той ще далеко, шле посольство й просить миру. 33 Так і кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем. 34 Сіль – добра річ, але коли сіль звітріє, чим її приправити? 35 Ні в землю, ні на гній вона більш не придатна: її геть викидають. Хто має вуха слухати, нехай слухає!”

15. Заблукапа вівця 1-7; загублена драхма 8-10; про блудного сина 11-32

1 Усі митарі й грішники приходили до нього, щоб його почути. 2 А фарисеї з книжниками нарікали: “Цей грішників приймає і їсть разом з ними.” 3 Тоді Ісус сказав до них цю притчу: 4 “Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і одну з них загубивши, не зоставить дев’ятдесят дев’ять у пустелі та не піде шукати загублену, поки її не знайде? 5 А, знайшовши, кладе її собі, радіючи, на плечі 6 й, повернувшися додому, скликає друзів та сусідів і до них каже: Радійте зо мною, бо я знайшов овечку, що була загубилась. 7 Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння. 8 Або котра жінка, маючи десять драхм, і як одну загубила, не засвітить світла, не замітатиме своєї хати й не шукатиме її старанно, поки не знайде? 9 А, знайшовши, скличе подруг і сусідок і їм каже: Радійте зо мною, бо я знайшла ту драхму, що була загубила. 10 Отак, кажу вам, буває між ангелами Божими радість над одним грішником, що кається.” 11 Він сказав далі: “В одного чоловіка було два сини. 12 Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13 Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14 І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15 Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16 І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17 Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18 Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19 Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20 І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21 Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22 А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23 Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24 бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися.

25 А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26 Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27 Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28 Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30 Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31 Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. 32 А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.”

16. Несправедливий управитель 1-8; про неможливість служити двом панам 9-18; багач та Лазар 19-31

1 І сказав (Ісус) до учнів: “Був один чоловік багатий і мав він управителя, якого обвинувачували, що марнує його добра. 2 Покликав він його та й каже: Що я про тебе чую? Дай звіт про твоє управління, бо ти не можеш більше рядити. 3 І почав управитель міркувати: Що мені робити, бож пан мій в мене відбирає управління? Копати землю? Сил не маю. Просити? Соромлюся. 4 Знаю, що зроблю щоб, коли буду скинутий з управління, прийняли мене до себе. 5 Покликав він одного по однім довжників свого пана й до першого промовив: Скільки ти винен панові моєму? 6 Сто мір оливи, – відповів той. А він сказав до нього: Візьми твою розписку та сядь і напиши швидко п’ятдесят. 7 Потім до другого промовив: А ти скільки то винен? – Сто корців пшениці, відповів той. – Візьми твою розписку, напиши вісімдесят. 8 І похвалив пан нечесного управителя за те, що той вчинив мудро, бо діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла. 9 І я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні. 10 Хто вірний у найменшім, той і в великому вірний; а хто нечесний у найменшім, той і в великому нечесний. 11 Коли ви, отже, з неправними грішми не були вірні, то хто довірить вам добро правдиве? 12 І коли ви в чужім добрі не були вірні, хто вам дасть ваше? 13 Жадний слуга не може двом панам служити, бо він або одного зненавидить, а другого полюбить, або буде триматися одного, а другим понехтує. Не можете служити Богові й мамоні.” 14 Чули все це фарисеї, які любили гроші, і насміхалися з нього. 15 А він до них промовив: “Ви видаєте себе за праведних перед людьми, але Бог знає серця ваші; бо що в людей високе – осоружне Богові. 16 Закон і пророки були до Йоана; відтоді благовіститься Царство Боже, і кожен з трудом увіходить до нього. 17 Легше минутися небу й землі, ніж одній рисці пропасти з закону. 18 Кожний, хто відпускає свою жінку й одружується з іншою, чинить перелюб; і той, хто одружується з розведеною з чоловіком, чинить перелюб. 19 Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. 20 Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; 21 він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. 22 Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. 23 В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, 24 і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім. 25 Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. 26 А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять. 27 Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; 28 я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. 29. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. 30 Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. 31 А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.”

17. Чотири попередження 1-10 оздоровлення десятьох прокажених 11-19; прихід Божого Царства 20-37

1 Ісус сказав до своїх учнів: “Неможливо, щоб не з’являлися спокуси. Однак, горе тому, через кого вони приходять. 2 Ліпше такому було б, коли б млинове жорно прив’язано йому до шиї, і він був кинутий у море, ніж щоб він спокусив одне з цих малих. 3 Уважайте на себе! Коли згрішить твій брат, докори йому й, як він покається, прости йому. 4 І коли сім раз на день він згрішить проти тебе й сім раз повернеться до тебе та й скаже: Каюсь, – прости йому.” 5 Апостоли сказали Господові: “Додай нам віри.” 6 Господь же сказав: “Якби ви мали віру, як зерно гірчичне, сказали б цій шовковиці: Вирвися з корінням і посадися в морі, – і вона б послухала вас. 7 Хто з вас, мавши слугу, орача або пастуха, скаже до нього, коли він прийде з поля: Іди мерщій та сідай до столу? 8 А чи не скаже йому радше: Зготуй мені щось на вечерю та підпережись мені служити, поки я буду їсти й пити, а потім ти будеш їсти й пити? 9 Чи буде дякувати слузі (тому) за те, що виконав наказане? 10 Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити.” 11 Одного разу, простуючи до Єрусалиму, Ісус проходив між Самарією і Галилеєю. 12 Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. 13 Вони піднесли голос і казали: “Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!” 14 Побачивши їх, він промовив: “Ідіть та покажіться священикам.” І сталось, як вони йшли, очистилися. 15 Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16 І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. 17 Озвавсь Ісус і каже: “Хіба не десять очистилось? Де ж дев’ять? 18 І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?” 19 І він сказав до нього: “Встань, іди: віра твоя спасла тебе.” 20 Якже спитали його фарисеї, коли прийде Царство Боже, він відповів їм: “Царство Боже прийде непомітно; 21 ані не скажуть: Ось воно тут! – або: Он там! – бо Царство Боже є між вами.” 22 Далі сказав він до учнів: “Прийдуть дні, коли бажатимете побачити бодай один день Сина Чоловічого, та не побачите. 23 Скажуть вам: Ось він тут! – або: Он він там! – не йдіть і не шукайте! 24 Бо, як блискавка, що, блиснувши, світить з одного краю неба до другого, так буде свого дня Син Чоловічий. 25 А перше він мусить багато страждати й бути відкинутим цим родом. 26 Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого: 27 їли, пили, женилися, виходили заміж, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу; і надійшов потоп, і вигубив усіх їх. 28 Так само сталось і за днів Лота: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; 29. та того дня, коли Лот вийшов з Содому, линуло вогнем і сіркою з неба, і всіх вигубило. 30 Так само буде й того дня, як об’явиться Син Чоловічий. 31 Хто буде того дня на крівлі, а речі його в хаті, нехай не злізає їх узяти. А хто на полі, так само нехай не повертається назад. 32 Згадайте собі жінку Лота. 33 Хто буде намагатися спасти своє життя, той його погубить; а хто його погубить, той збереже його живим. 34 Кажу вам, тієї ночі двоє буде на однім ліжку: одного візьмуть, а другого зоставлять. 35 Дві жінки молотимуть укупі: одну з них візьмуть, другу ж зоставлять. 36 [Двоє будуть на полі: одного візьмуть, а другий лишиться].” 37 Тоді вони його спитали: “Де, Господи?” Він відповів їм: “Де труп, там й орли зберуться.”

18. Притча про суддю та вдовицю 1-8; фарисей та митар 9-14; благословення дітей 15-17; багатий юнак 18-30; Ісус передсказує свої муки 31-34; оздоровлення сліпого 35-43

1 Він розповів їм притчу про те, що їм треба молитись завжди й не падати духом. 2 І казав: “В одному місті був один суддя, що не боявся Бога, ні людей не соромився. 3 Була ж одна вдова в тім місті, що (завжди) приходила до нього й говорила: Оборони мене від мого супротивника! 4 І довго не хотів він, але згодом мовив сам до себе: Хоч я Бога не боюся і людей не соромлюся, 5 але тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню, щоб вона не приходила безперестанку та не морочила мені голови.” 6 Тут Господь додав: “Слухайте, що суддя несправедливий каже! 7 А Бог хіба не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них? 8 Кажу вам: Оборонить їх негайно. Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?” 9 Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, він сказав цю притчу: 10 “Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий – митар. 11 Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. 12 Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. 13 А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! 14 Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений.”

15 Приносили й малих дітей до нього, щоб до них доторкнувся. Побачивши те, учні їм докоряли. 16 Ісус покликав їх, кажучи: “Пустіть дітей, нехай ідуть до мене; не бороніть їм: таких бо Царство Боже. 17 Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме як дитина, той не ввійде до нього.” 18 Один знатний спитав Ісуса: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” 19 А Ісус озвавсь до нього: “Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20 Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.” 21 Той же відповів: “Все це я зберіг змалку.” 22 Почувши те Ісус, сказав до нього: “Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.” 23 Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24 Глянув Ісус на нього й мовив: “Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25 Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.” 26. А ті, що слухали, сказали: “Хто ж тоді може спастися?” 27 Він відповів: “Неможливе в людей, можливе є в Бога.” 28 Тоді Петро промовив: “Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.” 29. Ісус сказав їм: “Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, 30 і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне.” 31 І взявши дванадцятьох, Ісус до них промовив: “Оце ми йдем в Єрусалим, і все написане пророками про Сина Чоловічого здійсниться. 32 Він буде виданий поганам, і насміхатимуться з нього, і зневажатимуть його, і плюватимуть на нього, 33 і, бичувавши, уб’ють його, та третього дня він воскресне.” 34 Вони ж нічого з того не зрозуміли; це слово було для них закрите, й вони не знали, про що він говорив. 35 І як він наближався до Єрихону, один сліпий сидів край дороги й просив милостині. 36 Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути. 37 Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить. 38 І він почав голосно кричати: “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!” 39 Ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: “Сину Давидів, змилуйся надо мною!” 40 Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до нього, спитав: 41 “Що хочеш, щоб я зробив тобі?” “Господи”, – сказав той, – “щоб я прозрів!” 42 Ісус сказав до нього: “Прозри! Віра твоя спасла тебе.” 43 І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І ввесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові.

19. Ісус у Закхея 1-10; притча про міни 11-28; в’їзд у Єрусалим 29-40; Ісус плаче над Єрусалимом 41-44; вигнання торгівців із храму 45-48