Розділ «ІУДАЇЗМ У ПЛАНАХ РЕАКЦІЇ»

Благочестивий рабин нізащо не подасть руки жінці, щоб не осквернити себе дотиком до нечистої істоти. Ось чому віруючий єврей і сьогодні щоранку молиться: «Хай славиться ім'я твоє, господи, владико наш і всього світу, що ти не створив мене жінкою». Єврейка ж повинна смиренно молити бога: «Всевишній, твоя воля була створити мене жінкою, а не чоловіком, і я підкоряюсь твоїй волі».

У книзі «Премудрості Ісуса, сина Сірахова» наводяться висловлювання, що характеризують аморальне ставлення іудаїзму до жінки. «Всяка злість ніщо порівняно зі злістю жінки… Від жінки початок гріха і через неї всі ми помираємо… Якщо вона не ходить під рукою твоєю, то відітни її від плоті твоєї»[54]. І далі: «Як з одежі виходить міль, так від жінки — лукавство жіноче. Краще лютий чоловік, аніж ласкава жінка»[55]. Про це ж написано у книзі Екклезіаста: «Гіркіше смерті жінка, тому що вона — тенета, і серце її — пастка, руки її — кайдани; добрий перед богом врятується від неї, а грішник спійманий буде нею»[56].

Тора і Талмуд вважають жінку бруднішою від тварини. Так, у Талмуді сказано:

«У худобині в череві помер її плід, і пастух простяг свою руку і доторкнувся до нього, нечиста чи чиста скотина — він чистий; у жінки померла в утробі дитина, і повитуха простягла свою руку і доторкнулася до неї — повитуха нечиста семитижневою нечистотою»[57].

Правда, в наш час внаслідок посилення процесу відходу євреїв від іудаїзму клерикали змінюють свої погляди на жінку. Раніше рабини вважали жінку «посудиною скверності». Тепер вони проголошують її «посудиною релігійності». В багатьох синагогах дозволяють жінкам молитися разом з чоловіками, а подекуди навіть почали вибирати жінок І до синагогальних рад. Служителі іудаїзму вдаються до всіляких викрутасів, пристосовуючись до обставин. При вінчанні у синагозі проголошується, що молодий бере наречену за дружину «по закону Мойсея», Але ж за цим законом жінка повинна цілком коритись чоловікові як рабиня. Тому сучасний рабин, який живе в нашій країні, тут же пояснює: молодий повинен пам'ятати, що він живе в соціалістичній країні, де всі люди рівні, і що дружина його — людина, як і він.

В Ізраїлі і сьогодні рабини забороняють цивільний шлюб, заперечуючи тим рівноправне становище жінки в сім'ї і в суспільстві.

Ізраїльські клерикали дійшли до того, що виступили навіть з вимогою заборонити жінкам купатися в басейнах загального користування, щоб вони… «не оскверняли воду»[58].

Шкідливими є й етичні повчання іудейської релігії, яким сучасні клерикали хотіли б надати універсального характеру. Відомий богослов Ф. Гетц так формулює сутність етики іудаїзму: «Етика — це душа іудаїзму, це самий зміст іудейства… Грек ідеалізував реальний світ, єврей реалізував ідею…»[59]. Іудейська етика далека від будь-якої розпливчастої сентиментальності і туманної чутливості. Вона, повчають рабини, керується сталими вічними законами людського розуму за приписом: «бідному не потурай в тяжбі його»[60].

Проповіді іудаїзму є проповідями етики рабовласницького ладу. Якщо жити за цією етикою, то віруючий єврей справді повинен скидатися на первісну людину-дикуна: не стригти волосся на голові, не голитися. В Біблії так і сказано: «Не стрижи голови твоєї навколо і не псуй кінців бороди твоєї»[61]. А Талмуд застерігає: «Кінці бороди твоєї і волосся на голові не обрізуй. За бриття бороди карі підлягаєш і за стрижку голови — подвійній: одна кара за один бік, дві — за другий»[62].

Щоб переконати читача у вічності цієї шкідливої етики іудаїзму, Ф. Гетц пише:

«Якого б напрямку не набула культура, якими б шляхами вона не пішла, поки людський розум, людська природа залишаються ті ж, поки вічні закони мислення не зміняться, до того часу єврейська етика не втратить свого значення і ніколи не стане віджилою»[63].

Служителі іудаїзму запевняють, що моральні закони і закони етики дані людині богом. Релігія поділяє людей на грішників і праведників. За якою ж ознакою відбувається цей поділ? За мірилом, чи відповідають поведінка і вчинки людини волі бога. Якщо так, значить вона праведник і заслуговує на райське життя, а якщо ні — грішник і на неї чекає пекло. У ранніх текстах Тори бачимо мораль патріархальних пастухів-кочівників, у більш пізніх текстах Тори і Талмуда — мораль класів рабовласницького суспільства, а далі — феодалізму і капіталізму, В кожному окремому випадку синагога, претендуючи на монополію тлумачень моралі і етики, охороняє інтереси панівних класів. Звідси ті численні факти, коли за «волю бога» видавались і видаються своєкорисливі вчинки експлуататорів.

Кілька років тому в Нью-Йорку вийшла книга Є. Бергера «Іудаїзм чи єврейський націоналізм», в якій наводиться така заява одного релігійного діяча-реакціонера:

«Зброї і доларів уже не досить, щоб зупинити загрозу комунізму. Для цього нам потрібна моральна й ідеологічна сила. Без неї Азія і Африка будуть втрачені, а з ними, можливо, і Західна Європа. В наш час християнський і мусульманський світ відкриває очі на небезпеку атеїзму, що поширюється під іменем комунізму. Іудаїзм може стати дуже важливою ланкою зв'язку між монотеїстичними вірами в їх боротьбі з атеїстичним комунізмом»[64].

Виступаючи в ролі старанних слуг єврейського капіталу в Америці та й у всьому світі, деякі апологети іудаїзму намагаються з позицій сіонізму довести зверхність, загальнолюдську, громадську цінність іудейської релігії. Вони знову й знову висувають на перший план «теорію» зверхності, богообраності єврейського народу. Так, відомий іудаїст, прихильник іудейської ортодоксії, Арон Варт в роботі «Сучасні євреї перед лицем вічних проблем» пише: «Бог склав свій союз зі всіма народами і в рамках цього союзу особливий союз з нами. Цим визначається становище людства і нашого народу в центрі його». Варт іде далі, підкреслюючи: «Ми повинні стати партнерами бога в питанні удосконалення світу»[65], в якому, мовляв, повинен панувати єврейський народ.

Апологети іудаїзму говорять навіть про якісь обов'язки інших людей перед євреями-іудаїстами. Так, у статті «Ейкуменічні перспективи іудаїзму» Юджін Сміт пише: «Незмірна глибина християнського обов'язку перед євреями. Істини, що змінюються, істини, що бог єдиний, що він праведний, що його любов вища за його гнів, — все це єврейські розумування, на яких засновано позитивні цінності сучасної цивілізації»[66]. Сміт радить при вивченні історії єврейського народу користуватися творами рабинів для з'ясування її краси і сили, вести діалог з іудеями для з'ясування питання, чому бог зберігає свій завіт з ними. Все це потрібно, твердить він, щоб зрозуміти значення «відродження іудаїзму в наші дні».

Звичайно, Сміт видає бажане за дійсне — присмерк іудаїзму за його відродження. Він радить створити спільні іудейсько-християнські групи, в яких євреї розтлумачили б християнам іудейські засади християнства. Все це нібито сприяло б утвердженню іудаїзму через християнство. Сміт шукає в такий спосіб для іудаїзму ще одне русло на зразок того, як іудаїзм вже продовжив своє існування в християнстві через Біблію. Нарешті, Юджін Сміт вважає вкрай необхідним «вивчення іудейських категорій думок»[67], закликає підкоритися іудаїзму: «Хай наше підкорення допоможе підготувати той день, коли ми будемо жити спільно не як євреї і неєвреї, а в поділеній свободі, в якій Христос прагнув зробити нас вільними»[68]. Завуальована ейкуменічною словесною еквілібристикою пропаганда іудаїзму має одну мету: довести пріоритет «іудейських категорій думок».

Як бачимо, клерикальні філософи та соціологи від релігії шляхом спекулятивних маніпуляцій, використання «біблейських концепцій», «концепцій Ізраїлю» тощо намагаються винайти щось на зразок «пророчого соціалізму», «соціалізму любові», «капіталістичного маніфесту» і т. д. Ці ідеологи твердять, ніби тепер капіталізм прагне до здійснення «справедливих принципів», основа яких, мовляв, лежить в релігії, і в першу чергу в іудаїзмі.

У капіталістичному світі нині стала досить модною спекуляція терміном «соціалізм». Ідеологи різних релігійних систем тією чи іншою мірою стають прихильниками так званого «пророчого», зокрема «іудейського соціалізму». Однак це не заважає їм зводити наклепи на країни соціалістичної співдружності, фальсифікувати політику комуністичних партій, цькувати демократичні організації і навіть активно виступати на підтримку агресорів.

Використовуючи релігію для захисту капіталістичного ладу, західні політики висувають її на передній край боротьби з комунізмом. Буржуазно-клерикальні організації випускають релігійні бюлетені, сповнені лютих проклять на адресу соціалістичних країн, а нині і країн арабського світу.