Розділ «СІОНІЗМ НА СЛУЖБІ ІМПЕРІАЛІЗМУ»

Як вже вказувалось, одним з найактивніших загонів антикомунізму є єврейський буржуазний націоналізм — сіонізм.

Термін «сіонізм» походить від назви пагорба «Сіон» (сіон — камінь, скеля) поблизу міста Єрусалима в Палестині, де колись, за переказами, була резиденція єврейського царя Давида та іудейський храм.

Виник сіонізм як реакційна буржуазно-націоналістична течія наприкінці XIX століття у зв'язку з боротьбою єврейської буржуазії за місце на світовому ринку та прагненням її в союзі з усією європейською буржуазією зупинити наростання революційного руху серед трудящих (у тому числі і євреїв) таких країн, як Росія, Німеччина, Англія, Франція, Австро-Угорщина.

З самого початку свого виникнення сіонізм як політична течія взяв курс на імперіалізм. Сіоністські ідеї були швидко підхоплені в США не тільки верхівкою єврейської буржуазії, а й іншими монополістами, що прагнули до світового панування і намагалися використати нову політичну течію як одне із знарядь свого проникнення в країни старого світу.

Підтримувана імперіалістами, єврейська буржуазія використала віровчення про «землю обітовану» у пропаганді ідеї колонізації євреями Палестини. Проте усі намагання створити там землеробські колонії спочатку, як правило, кінчались крахом, тому що нечисленні єврейські колоністи, які потрапляли туди, зовсім не знайомі були ані з землеробством, ані з умовами життя в цій країні. До того ж основні маси трудящих євреїв не хотіли їхати до Палестини. Вони залишались жити і працювати в країнах, де народились.

У процесі розвитку капіталізму в Європі, особливо в період імперіалізму (кінець XIX століття), становище трудящих, в тому числі і євреїв, різко погіршало. Саме це досить хитро використала єврейську буржуазія. Одна з течій палестинофільства дала напрямок так званому «духовному сіонізму». Його носії вважали головним у своїй діяльності підвищення «національної свідомості єврейського народу», а Палестину оголошували об'єднуючим центром, звідки повинно виходити «божественне віровчення».

В умовах наростання масового революційного руху експлуататори не могли вже тримати трудящих у покорі за допомогою релігії. Тому буржуазія шукала нові форми поневолення. Однією з таких форм і виявився «політичний сіонізм».

Знайомлячись з конкретними проявами антисемітизму в Європі, син австрійського купця, буржуазний журналіст, юрист за освітою Теодор Герцль висунув реакційну теорію «єдиної єврейської нації» і створення «вогнища», тобто суверенної єврейської держави.

Ця «теорія» знайшла прихильників серед єврейської буржуазії і схвальне ставлення з боку світової імперіалістичної буржуазії. Розгортаючи пропаганду ідей сіонізму, Герцль і його прихильники створили мережу сіоністських організацій в Росії та інших країнах Європи і Америки. Сіонізм, як буржуазно-націоналістична політична течія, оформився у 1897 році в м. Базелі (Швейцарія) на І Міжнародному сіоністському конгресі у «Всесвітню сіоністську організацію».

Прикриваючись Торою і Талмудом, ідеологи сіонізму розгорнули пропаганду створення буржуазно-аристократичної єврейської держави, якій будуть підкорені «усі народи».

Перед цим, у 1895 році, згадуваний Теодор Герцль — редактор відділу фейлетонів віденської газети «Нейєфрайє» — видав брошуру-маніфест сіонізму «Дер юденштат» («Єврейська держава») з детально розробленим планом створення єврейської аристократичної держави.

Спираючись на окремі постулати іудаїзму, сіоністи створюють свою модернізовану ідеологію, покликану внести розлад в ряди трудящих, забезпечити територіально- колоніальні прагнення і задовольнити вимоги своїх імперіалістичних замовників і натхненників. Посилаючись на Тору, Герцль та інші сіоністи у своїй пропаганді широко використовують іудейську релігію та її інститути, а провідні ідеологи іудаїзму, в свою чергу, йдуть пліч-о-пліч з сіоністами.

Не ототожнюючи іудаїзм з сіонізмом, розрізняючи всередині сіонізму різні відтінки, течії і напрямки, починаючи від більш поміркованих і кінчаючи крайньо правими, неприховано реакційними, напівфашистськими, ми повинні бачити, що сучасний сіонізм використовує віровчення іудаїзму в плані пропаганди саме расистсько-реакційних буржуазно-націоналістичних засад антикомунізму. Для агресивних кіл єврейської буржуазії реформований іудаїзм виявився досить зручною формою зв’язку між ідеологією іудаїзму і практикою сіонізму та нинішніми агресивними діями правлячих кіл сучасного Ізраїлю.

Головний зміст цього «реформованого» іудаїзму, що знайшов своє політичне втілення в ідеології сіонізму, полягає у відродженні в Сіоні «невмирущого єврейського духа та його носія — єврейського народу»[69] де він нібито має здобути свою державність, а згодом — духовно підкорити собі все людство.

Засновник так званого «духовного сіонізму» відомий єврейський буржуазний письменник-публіцист У. Гінцберг, що виступав під псевдонімом Ахад-Гаам (один з народу), закликав створити в Палестині «духовний центр», щоб звідти посилено пропагувати іудаїзм, кликати євреїв всього світу до Сіону. Втім сіонізм розглядався ним лише як знаряддя для створення об'єднавчого націоналістично-духовного центру всього єврейства, більшість якого мала залишатись на попередньому місці мешкання. «Не переселяючись поки що до Сіону де-факто, — писав У. Гінцберг, — можна постійно мати його за духовний центр своїх думок, прагнень, почувань і відповідно до цього удосконалюватись в ім’я Сіону, на славу Ізраїлю»[70].

Підтримуючи ідею сіоністів щодо створення буржуазної держави у Палестині, їх духовні колеги — сіонізовані рабини прагнуть при цьому до попередньої духовної обробки євреїв. «Наш народ, — писав сіоніст І. А. Штейн, — за дві тисячі років голуса (цим терміном позначається в сіоністській літературі так званий «стан єврейської принизливості». — Т. К.) досить забруднився, досить запаскудився, заялозився від своїх сусідів, і тому треба ретельно очиститися до того, як він піде у своє нове житло, йому треба відродитися духовно і морально»[71]. Цього ж домагалися і «політичні» сіоністи. Один з них, історик сіоністських конгресів С. Пен, ще в 1897 році писав: «Політичний сіонізм вимагає передусім повернення євреїв в іудейство, а потім уже повернення у єврейську країну»[72]. Він вказував, що конгрес займається пошуками «духовних засобів для відродження єврейської національної самосвідомості. Ми не збираємось поступитися жодною п'яддю в галузі наших культурних надбань»[73].

Науково неспроможні твердження про надкласову «єврейську національну самосвідомість», про «загальнонародну єврейську культуру» в умовах капіталізму, як і про існування «всесвітньої єврейської нації», були спробами сіонізму затуманити свідомість трудящих євреїв, відлучити їх від боротьби проти «старого і кастового в єврействі», зробити їх пособниками рабинів і капіталістів.

У праці «Критичні замітки з національного питання» В.І.Ленін відзначав: «В кожній національній культурі є, хоча б не розвинені, елементи демократичної і соціалістичної культури, бо в кожній нації є трудяща і експлуатована маса, умови життя якої неминуче породжують ідеологію демократичну і соціалістичну. Але в кожній нації є також культура буржуазна (а здебільшого це чорносотенна і клерикальна) — притому не у вигляді тільки «елементів», а у вигляді пануючої культури»[74].

Якщо взяти до уваги, що за умов капіталізму прогресивні елементи демократичної і соціалістичної культури придушувались, то лозунг національної культури був просто шкідливим, бо обстоював ідеї буржуазної культури. В. І. Ленін писав: