Розділ «ІУДАЇЗМ У ПЛАНАХ РЕАКЦІЇ»

У XVII ст. твори Езри вперше розшифрував голландський філософ Барух (Бенедикт) Спіноза. Виразник інтересів передової буржуазії, яка вступала в боротьбу з феодалізмом і релігією, він продовжив і розвинув критику іудаїзму, скеровану проти самого існування релігійних уявлень.

Спіноза піддав ґрунтовній критиці іудейські твори, показав їх міфологічний характер. Він зірвав ореол святості з цих книг. З неприхованою ненавистю і люттю рабини зустріли його головний твір — «Богословсько-політичний трактат», в якому мислитель зосередив увагу на аналізі не первісних вірувань, а священної книги Іудаїзму — Тори. Спіноза довів, що П'ятикнижжя з його суперечностями написане не Мойсеєм. Ясніше за денне світло видно, писав він, що П'ятикнижжя написане іншим, тим, хто жив на багато років пізніше Мойсея (існування якого Спіноза помилково визнавав). «Оскільки в П'ятикнижжі багато такого, що не могло бути написано Мойсеєм, то звідси висновок, що необгрунтоване і абсолютно суперечливо розумові твердити, ніби Мойсей є автор П'ятикнижжя»[21].

Спіноза досконало вивчав текст кожної книги Тори, порівнював, зіставляв їх зміст, робив висновки. «Рабини, — писав він, — абсолютно безумствують; коментатори ж, яких я прочитав, говорять дурниці, вигадують І, зрештою, цілком спотворюють навіть мову»[22].

Іудейські священнослужителі прокляли Спінозу і цькували його, як «апекойреса» (безбожника).

За книгу «Безсмертя душі» в Амстердамі був доведений до смерті інший філософ-атеїст Урієль д'Акоста, який у 1623 році виступив проти Тори, Талмуда і заперечував релігійні свята й обряди. Амстердамські рабини розправились з д'Акостою за те, що він виступив проти основних положень релігійного світогляду.

Нещадно розправлялись рабини і з іншими своїми противниками. Так у XIX ст. письменник-атеїст І. Ертер і вчений С. Рапопорт були відлучені від общини з оголошенням їм «херему» (піддали анафемі). За наклепницькими доносами проповідники іудаїзму домоглись арешту відомого єврейського письменника А. Діка, засудження до заслання поета Л. Гордона, а твори цих авторів спалили як ворожі іудаїзмові.

Проти іудаїзму виступало багато інших прогресивних євреїв, у тому числі письменники Іосель Лінецький (твір «Польський юнак»), Аксенфельд («Обманутий світ»), Шолом Алейхем («Райське життя», «Учитель Бо-аз» та Ін.), І. Л. Перетц («Набожна кішка», «Мораль»). Названі автори викривали антинаукову, антинародну, реакційну суть іудейської релігії. За це релігійні фанатики переслідували їх, оголошували антисемітами. Іоселя Лінецького, наприклад, вони схопили і кинули у річку, намагаючись втопити.

Методи, до яких вдавалися іудаїсти в боротьбі проти своїх противників, перевершують навіть католицьку інквізицію. Згаданий вже «теоретик» іудаїзму рабин Мойсей бен-Маймун — Маймопід (1135–1204 рр.) в книзі «Хазака» («Міцна рука») давав такі людиноненависницькі настанови для віруючих євреїв:

«Тих, хто заперечує П'ятикнижжя і пророцтво, слід вбивати; хто в силі вбивати їх відкрито мечем, повинен це робити, а хто ж ні, то повинен користуватися різними обставинами, щоб заподіяти їм смерть; якщо, наприклад, єврей бачив, що хтось з людей цього роду упав у криницю, в якій е драбина, він повинен не допустити його порятунку і забрати драбину, виправдовуючись перед ним тим, що йому потрібна драбина, щоб зняти сина з даху, і що він потім поверне її йому»[23].

Така настанова проповідників іудаїзму цілком відповідає «святому письму» Талмуда, який повчає: «Хто гудить слова законовчителів, заслуговує природної смерті; хто сміється над словами талмудичних мудреців, того покарати киплячим виверженням; того, хто перестає вивчати слова Тори, щоб зайнятись розмовою, нагодувати розжареним вугіллям»[24].

До речі, старанність Маймоніда в боротьбі з інакомислячими не врятувала його самого від переслідування рабинів. Характерно, що в боротьбі проти його прихильників рабини звернулись за допомогою до католицької інквізиції.

Не витримує наукової критики також учення іудаїзму про месіанізм. Ідею месіанізму в іудаїзмі було оформлено складачами Талмуда в період панування Риму, тобто тоді, коли Іудея остаточно позбулась своєї політичної незалежності і коли будь-який опір велетенській Римській державі був безнадійним.

Саме в цей період складачі Талмуда висунули релігійну ідею про «небесного рятівника», який повинен судити всіх живих і мертвих, а праведників привести в «землю обітовану».

З того часу ідея месіанізму в іудейській релігії займає чільне місце. Месія («мешіах») в перекладі з древньогрецької мови означає Христос, тобто помазаник.

Під месією в іудаїзмі до останнього часу розуміли наступне пришестя «небесного рятівника» знедолених, поневолених євреїв. Пришестю месії, за вченням рабинів, повинен передувати прихід дев'яти передвісників — пророків з неба: Іллі, Єноха та ін.

Хоча в Торі жодного посилання на месію як небесного рятівника немає, ізраїльський рабинат разом з сіоністськими пропагандистами викручується, намагаючись обгрунтувати сучасний месіанізм посиланням на Тору. Вони згадали, що у П'ятикнижжі Мойсея та в деяких найдавніших пророчих книгах месіями називались національні вожді, жерці та пророки, які були урочисто посвячені в це звання. Месіями називались царі Саул, Давид, Соломон. Тлумачення месіанізму сучасними ідеологами іудаїзму — шкідлива богословсько-сїоністська пропаганда, яка закликає євреїв всього світу до класового миру і зустрічі месії в Палестині.

Керівні сіоністські діячі Ізраїлю і зараз люблять посилатись у своїх промовах на Тору та її месіанські пророкування. Так, наприклад, колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Бен-Гуріон (Давид Грін) у своїй промові в липні 1957 року заявив: «Єврейський народ зберігся, і було створено державу згідно месіанським передреченням пророків Ізраїлю»[25].

Згодом в Палестині та інших країнах єврейські рабини заходились «удосконалювати» Талмуд. Виникла так звана палестинська Агада[26] — тлумачення біблейських пророків. Якщо пророки у своїх проповідях — галахах припускали мотиви гніву, то Агада не виражає гніву, а лише тихо скаржиться на важке становище Ізраїлю і покірливо висловлює впевненість, що бог не відхилить чоло своє від «обраного народу».

Згодом у діаспорі агадичні елементи було вилучено з Талмуда у спеціальну збірку під назвою «Око Якова». Виникли також Мідраші — агадичні збірки у самій Палестині.

Агада кличе назад, до епохи «єднання Ягве з Ізраїлем» в Єрусалимському храмі. Тепер ця реакційна ідеологія поєднується з отруйною проповіддю шовінізму, її об'єктивне призначення, як і всього талмудистського віровчення, — пом'якшити гострі класові суперечності всередині єврейського народу мотивами необхідності національного єднання. Проповідники іудаїзму, по суті, намагаються всіляко обгрунтувати шовіністичну ідею про «богообраність» єврейського народу.