Розділ «ІУДАЇЗМ У ПЛАНАХ РЕАКЦІЇ»

Спекулюючи на релігійних почуттях, марновірстві віруючих, капіталістичні монополії тепер широко використовують реакційні клерикальні організації в боротьбі проти комунізму. Користуючись Торою і Талмудом, реакційні іудейські клерикали звертаються до віруючих із закликами підтримати традиції Іудаїзму в боротьбі з «апекойресами».

Ідеологи іудаїзму і сьогодні твердять, що Талмуд, як і Тора, нібито має божественне походження. Так, керівники ізраїльської синагоги в Єрусалимі, випустивши в світ 8-томну Енциклопедію Талмуда, переконують своїх читачів, що «в Талмуді чути голос Тори, він — свята святих і в ньому втілено живі слова бога».

Прагнучи врятувати іудаїзм від краху, частина рабинів нині стала на шлях його дальшого «вдосконалення», «осучаснений».

Рабини-модернізатори так само, як і модернізатори з числа протестантських священиків, демагогічно засуджують негативні сторони капіталізму. В той же час вони беззастережно підтримують приватну власність, лицемірно закликаючи буржуазію бути доброю до трудящих, а від трудящих вимагають любові до буржуазії, проповідують «співробітництво класів» у боротьбі проти комунізму і атеїзму.

Модернізм у релігії взагалі і в іудаїзмі зокрема — не новина. Протягом історії релігії доповнювалися, підправлялися, підредаговувалися там, де тільки це було можливо. Але якщо модернізація в минулому відбувалась обережно, без зайвих розмов, не привертаючи до себе уваги, то сучасна модернізація йде значно глибше, робиться більш рішуче і являє собою предмет численних дискусій.

Так, модерністські тлумачення Тори мають начебто завдання довести, що вона висловлює абсолютні істини, але в алегоричній формі, в мінливих поняттях і категоріях, які потребують, мовляв, перекладу на сучасну мову. Модернізація в іудаїзмі пішла так далеко, що іудейські богослови в 1959 році скликали навіть спеціальну конференцію під такою гучною назвою: «Наука, філософія і релігія». Після тривалого обговорення було вирішено, що іудаїзм потрібно «осучаснити на основі досягнень науки»[27].

Хитання іудаїзму між «ортодоксією» і «модернізмом», його загравання з наукою, як і відверті наскоки на неї, переконливо свідчать про кризу релігійної ідеології взагалі, що є передвісником остаточного зникнення релігійного світогляду.

Характерною особливістю сучасного іудаїзму є шукання ним єдності з християнством. У США, наприклад, серед віруючих євреїв спостерігаються переплетення іудейських релігійних свят, звичаїв і обрядів з християнськими, як-от: святкування разом «пасхи» чи зимових свят — «різдва» і «хануки» та ін.

Прихильники встановлення дружнього союзу між синагогою і церквою, між християнством і іудаїзмом переслідують мету об'єднання зусиль для боротьби проти атеїзму, вплив якого невпинно зростає.

Але головна тенденція сучасних іудейських теологів полягає у прагненні відновити і зберегти іудейську релігію в її «ортодоксальному» вигляді зі всіма середньовічними приписами і нісенітницями, властивими й іншим релігіям. Вони оголошують іудаїзм виключно національним світоглядом, «завершеною духовною культурою єврейського народу».

Підчищаючи чи реформуючи своє вчення, іудаїсти намагаються створити для нього нові основи, якусь «Духовну», «моральну» релігію. «Висловлюючись коротко і ясно, — писав теолог-іудаїст М. Каценельсон у 1914 році,— іудаїзм є системою релігійно-етичних ідей, а історія іудаїзму — це історія еволюції релігійно-етичних ідей і пов'язаної з цією еволюцією народної творчості»[28].

Захисники іудаїзму і сьогодні твердять, ніби він є богоодкровенним ученням, а його культ і свята, мовляв, виходять з глибин «народної душі». Так, сучасний ізраїльський богослов М. Бегін, який увійшов до складу «національного» уряду Ізраїлю, пише, наприклад, що «іудаїзм грунтується на божественній книзі, на Торі, яку дано нам згори», а тому кожна «єврейська дитина народжується віруючою»[29]. Головний рабин держави Ізраїлю Ісер Ієгуда Унтерман та запопадливий проповідник іудаїзму Йосеф Бург не перестають твердити, що євреї буквально з волі бога є послідовниками іудейського віровчення, що це віровчення властиве євреям за природою. Нарешті, рабин однієї з московських синагог у свій час також проголосив, що в кожному євреї є «ніцоц елохім», тобто «іскра божа», а тому віра в Іудаїзм «всіяна» в душу єврея самим богом Ягве на вічні часи[30].

Всі ці І їм подібні проповіді розраховані на те, щоб переконати євреїв, і насамперед молодь, в тому, що іудаїзм — одвічний атрибут їх психіки, а синагога — одна з найважливіших підвалин сучасного суспільства.

Іудейські клерикали разом з єврейськими буржуазними націоналістами робили і роблять все, що в їх силах, щоб утримати зараз трудящих євреїв капіталістичних країн в полоні догматів, створених талмудистами, рабинами, цадиками. У цьому вони йшли і йдуть єдиним фронтом з найреакційнішими силами панівних експлуататорських класів.

Верховоди сіоністських організацій та їх покровителі в капіталістичних країнах весь час галасують про якісь «релігійні гоніння», «переслідування» іудейської релігії в СРСР. Пропагандисти антикомунізму настирливо шукають «факти» для підтвердження своїх наклепницьких вигадок. Вони галасують про те, що науково-атеїстична пропаганда і критика іудаїзму, мовляв, означають критику євреїв взагалі.

Але радянська наука ніколи не ототожнювала будь-яку релігію з народністю чи її культурою, як це роблять іудейські клерикали разом з сіоністами. Навмисне плутаючи поняття релігії і народності, сіоністи намагаються оголосити критику іудейської релігії «замаскованим антисемітизмом».

У нашій країні релігії, в тому числі й іудаїзм, назавжди втратили свій колишній вплив, бо Велика Жовтнева соціалістична революція підірвала їх соціальну основу — класову нерівність людей. Процес відмирання релігії відбувається у зв'язку з історичним розвитком суспільства, в результаті невпинного розвитку науки, неухильного піднесення матеріального і культурного рівня трудящих.

Релігія не відмирає і не відімре «за приписом зверху». Вона перестане Існувати з революційним перетворенням світу, коли, за виразом К. Маркса, «відносини практичного повсякденного життя людей виражатимуться у прозорих і розумних зв'язках їх між собою і з природою. Устрій суспільного життєвого процесу, тобто матеріального процесу виробництва життя, скине з себе містичне туманне покривало лише тоді, коли він стане продуктом вільного суспільного союзу людей і перебуватиме під їх свідомим планомірним контролем»[31].

Комуністи завжди були і залишаються противниками примусової асиміляції. В. І. Ленін ще у 1913 році в статті «Критичні замітки з національного питання» писав: «Той не марксист, той навіть не демократ, хто не визнає і не відстоює рівноправності націй і мов, не бореться з усяким національним гнітом або нерівноправністю. Це безперечно. Але так само безперечно, що той ніби-марксист, який на чім світ стоїть лає марксиста іншої нації за «асиміляторство», на ділі являє собою просто націоналістичного міщанина… Проти асиміляторства кричать тільки благоговійні споглядачі єврейської «задньої»[32]. А перед цим він зазначав:

«Хто прямо чи посередньо ставить лозунг єврейської «національної культури», той (хоч би які були його добрі наміри) — ворог пролетаріату, прихильник старого і кастового в єврействі, пособник рабинів І буржуа. Навпаки, ті євреї-марксисти, які зливаються в інтернаціональні марксистські організації з російськими, литовськими, українськими та ін. робітниками, вносячи свою лепту (і по-російському і по-єврейському) у створення інтернаціональної культури робітничого руху, ті євреї — всупереч сепаратизмові Бунду — продовжують кращі традиції єврейства, борючись проти лозунга «національної культури»[33].