Розділ «ІУДАЇЗМ У ПЛАНАХ РЕАКЦІЇ»

Як у свій час іудейські жерці та пророки, так тепер рабини у своїх проповідях старанно затушковують наявність протилежних, антагоністичних класів у єврейському народі, підміняючи ідею класовості суспільства ідеєю єдності усіх євреїв перед богом, який нібито однаково «турбується» про всіх синів своїх.

На початку III ст. н. е. приблизно у 210–220 рр. зводяться в одне ціле галахи (галаха — припис, закон, за яким віруючий повинен діяти, походить від староєврейського «галах» — йти) і тлумачення до них, що дійшли до нас під назвою Мішни (повторення мойсейового закону). Таке зведення галах у Мішну приписується патріарху Ієгуді (Іуді) Ганасі (150–220 рр. н. е.). Потім виникає Гемара (збірка тлумачень Мішни, додаток до неї).

У сучасному вигляді Мішна поділена на шість розділів (седарім), які складаються з 63 трактатів (месса-хот). Кожний трактат має глави (перакім), а глави — свої параграфи (мішни).

Тора, яка відображала життя євреїв при первіснообщинному ладі і на початку рабовласницького суспільства, тепер перестала відповідати вимогам часу. В епоху еллінізму потрібне було нове ідейне знаряддя поневолення мас. За цих умов протягом III–V ст. н.е. об'єднуються Мішна і тлумачення до неї — Гемара в Талмуд. Слово «талмуд» походить від дієслова «ламед», що означає «вивчення». Звичайно, йдеться тут не про вивчення об'єктивних закономірностей світу, а про вивчення тлумачень Тори. Талмуд являє собою кодекс релігійних, побутових і правових приписів іудаїзму. Він містить в собі легенди і міфи про бога, вигадані розповіді про «потойбічний світ» і загробне життя, повчальні притчі тощо.

Основний зміст догматів іудаїзму — це ставлення людей до бога. За вченням іудаїзму, людина без бога немічна, безсила; лише в релігії, у вірі в Ягве вона, мовляв, може знаходити опору і силу. Зводячи все до божих велінь, іудаїзм заперечує об'єктивний характер законів навколишнього світу. За твердженням богословів, все в природі визначається волею і бажанням «творця», який нібито може в будь-який час змінити існуючі закономірності, порушити їх чи діяти наперекір їм. Тора і Талмуд рясніють розповідями про «незбагненні чудеса», які «творять» то сам бог Ягве, то його довірені — пророки. Ісус Навін, наприклад, зупиняє Сонце. Мойсей проводить євреїв через море, «яко по суходолу». Сам бог Ягве протягом шести днів «творить» найбільше чудо — Всесвіт і т. п.

Абсурдність креаціонізму, тобто такої релігійно-ідеалістичної ідеї, яка визнає, що все в світі і сам світ створено богом та ще й протягом всього шести днів, очевидна.

Не менш абсурдно, антинауково пояснює іудаїзм, наприклад, створення богом людини. Ось що написано про це в Талмуді: «Яким чином був створений Адам?» — запитує рабин Натан і відповідає: «Протягом першої години був створений прах, за другу годину — його образ, за третю — зроблений голем (кістяк), за четверту — зв'язані члени його, за п'яту — розкрились його отвори, за шосту — дано йому душу, за сьому — він став на ноги, за восьму — йому дано Єву, за дев'яту — він відведений до раю, за десяту — одержав заповідь, за одинадцяту — согрішив, а о дванадцятій — його вигнано і він пішов»[10].

Чимало релігій проголошує фіксизм — незмінність світу. Іудаїзм також твердить, що світ назавжди залишився таким, яким нібито його створив бог, і що людина, мовляв, безсила змінити природу. Для підтвердження цієї тези Талмуд забороняє людині перетворювати рослинний чи тваринний світ, створювати нові форми організмів, яких раніше не було на землі. Ідеолог іудаїзму, талмудист-рабин Маймонід у своєму тлумаченні «Плхат Берахот і Біккурім» писав, що «немає більшої розпусти, як зміна виду»[11]. Отже, іудаїзм перешкоджає науковому дослідженню природи і суспільства, гальмує опанування таємницями навколишнього світу.

Талмуд вніс мало істотних змін у ту форму іудейської релігії, що склалась в Іудеї і в діаспорі на кінець І століття. Ці зміни відображали, головним чином, нові суспільні умови, в яких опинились євреї на той час. Крах сподівань народу на визволення Іудеї від римського ярма і нездійсненність надій на відновлення Єрусалимського храму Талмуд, слідом за Торою, пояснює як кару божу за гріхи Ізраїля. Таке розуміння Талмуда завжди культивувалось і культивується в інтересах експлуататорів. Адже Тору і Талмуд складали і редагували служителі релігії в інтересах багатих, експлуататорів. Та й самі автори були з багатіїв. Наприклад, редагування Талмуда взяв на себе рабин Аші бен Сімон (352–427 рр.), що був «гаоном» (главою єврейської академії) і дуже багатою людиною. Як пише іудаїст С.Бернфельд, про Аші говорили потім, що «з часу смерті патріарха рабина Ієгуди (Іуди) І до рабина Аші ніколи знання закону і багатство не сполучались в такій мірі у одній особі»[12].

Цілком зрозуміло, чому Талмуд пройнятий презирством до праці і до трудящих, простолюдинів — «ам-гаарців». Наведемо лише декілька з численних висловлювань Талмуда з цього приводу: «Коли ам-гаарець навіть благочестивий, не живи все ж таки у сусідстві з ним»[13]. Або: «Жодне нещастя не траплялось з Ізраїлем без того, щоб у ньому не винні були ам-гаарці»[14]. В одному з розділів Талмуда сказано: «Коли хтось залишив робітників у своєму домі, то дім нечистий»[15]. В розділі Моед говориться, що «ам-гаарцям не доручають бути свідками, не призначають їх опікунами над сиротами і не беруть собі в супутники під час подорожі»[16].

Освячуючи соціальну нерівність, вихваляючи багатих, Талмуд безмежно принижує, засуджує ам-гаарця. «Хай людина продасть все, що у неї є,— повчає Талмуд, — і візьме собі за жінку дочку сильних світу цього; не знайшовши дочки сильних світу цього, хай візьме дочку керівників синагоги або дочку назначся добродійності, або дочку меламеда (вчителя малих дітей). Але хай не бере дочки амгаарця, бо ам-гаарці — підлі, їх жінки — гадюки. Сказав раббі Єлізар: ам-гаарця дозволяється убити навіть в судний день, що випав на суботу. Сказав раббі Іоханан: ам-гаарця можна роздерти, як рибу»[17].

Разом з тим Талмуд, як і Тора, проповідує «гармонію» інтересів всього єврейського народу, «гармонію» класових інтересів за умов експлуататорського ладу, приховує класові суперечності. «Святе письмо» завжди закликало і закликає трудящих євреїв миритися з важким життям, бо «шляхи господні несповідимі і незбагненні».

Іудаїзм так само, як і християнство, іслам та інші релігії, завжди освячував іменем бога рабство й експлуатацію, з одного боку, і неробство експлуататорів — з другого. Багатство і бідність він оголошує однаково непорушним і вічним «божественним» законом.

Іудаїзм, як і всяка релігія, вчить мовчки підкорятися експлуататорам, засуджує протест і боротьбу за волю. В книзі Соломона, наприклад, говориться: «Бійся, сину мій, господа і царя, з заколотниками не знайся»[18], тобто не спілкуйся з ворогами експлуататорів.

Все законодавство Талмуда зводиться до захисту інтересів заможних, до охорони приватної власності. Талмуд містить у собі трактати, присвячені цивільному праву: Баба Кама, Баба Меція і Баба Батра. З питань, що там розглядаються (про права і обов'язки суб'єкта як власника, що володіє полем; про накладення арешту на майно боржника тощо), видно, що Талмуд захищає інтереси рабовласників, феодалів, поміщиків, купців. От чому він знайшов таке значне поширення в період середньовіччя.

Якщо до цього додати вчення Талмуда про підлеглість рабовласницьким законам, про заклик до миру між гнобленими і гнобителями, проповідь непротивлення злу насильством, про прощення ворогів і любов до них, то стане цілком ясно, що арсенал талмудистських ідей служив «сильним світу» не гірше, ніж їх озброєні загони. Таке вчення пізніше виявилось цілком придатним і для буржуазії.

Прогресивні мислителі минулого неодноразово виступали з критикою догматів іудаїзму і біблейських міфів. Ще в глибоку давнину Еліша бен Абуя, один з танаїв (тлумачів Тори), який жив у І ст. до н. е., поділяючи світогляд грецьких філософів-матеріалістів, піддав сміливій критиці Тору. За це іудаїсти віднесли його до числа тих, хто назавжди позбавлений «майбутнього життя».

У IX ст. н. е. у місті Балкі (тепер місто Балх в Афганістані) єврейський учений Хіві Габалкі першим підрахував суперечності в Торі і висунув 200 заперечень проти її божественного походження.

Критикуючи вчення Ветхого завіту, Хіві вказував на наявність в ньому абсурдних положень, приписів та інших нісенітниць. Заперечуючи культ, ритуали і обряди, Хіві Габалкі іронічно запитував: «Чому, поки тіло людини ціле, вона не вважається богоугодною, а коли частину тіла обріжуть, вона стає богоугодною?»[19]. Оскільки рабини вважали погляди Хіві небезпечними, вони спалили його твори, а самого автора прозвали презирливо Хіві ал Калбі, тобто собакою[20].

У місті Толедо (Іспанія) видатний мислитель, математик і поет Аврам Іби Езра (1093–1168 рр.) звернув увагу на те, що Мойсей не міг написати Тору, оскільки в його четвертій книзі змальовано смерть і оплакування самого Мойсея — цього міфічного «боговидця». Та Езра знав, що за антирелігійні дослідження його чекають переслідування й жорстокі кари, і тому свої відкриття зашифрував.