Теорія виховання

Вікова та педагогічна психологія

В Україні створюється нова система виховання, яка водночас є національною й інтернаціональною, вона ґрунтується на гуманістичних ідеях виховання, а її орієнтири узгоджуються з кращими надбаннями світової цивілізації, науки.

О.В. Сухомлинська (1997), аналізуючи теорії виховання, виділяє:

Персоналістичні теорії (або гуманістичні, ліберальні, недирективні, органічні, пульсаційні, вільні, відкриті). Вони спираються не на свободу й автономність особистості, а на усвідомленням розвиток: потреб, бажань, нахилів, імпульсів тощо. Дитина сама має опанувати своє виховання, використовуючи власні внутрішні потенції.

Ці теорії приділяють багато уваги місцю й ролі вчителя в педагогічному процесі, який покликаний полегшити адаптацію учнів у середовищі, та також серед своїх однолітків.

Ідеологом цих концепцій, поширених як в Америці — (США, Канада), так і в Європі (Франція, Бельгія, Швейцарія), є американський психолог К. Роджерс ("Я-концепція"). Але на відміну від 60—70 pp., коли вони сприяли появі "вільних", "відкритих", "альтернативних" шкіл, сьогодні їх застосовують переважно у вищій школі (найвідоміші представники цієї течії—- Фройд, Роджерс, Левін, Маслоу, Ней).

Академічні теорії (традиціоналістські, класичні, загальні) концентрують свою увагу на процесі передачі загальних знань через класичний зміст навчання і виховання, який не залежить від сьогоднішньої культури й сучасних соціальних структур. Ці концепції мають на меті формування загальної культури, критичного й відкритого мислення, здатності до адаптування. Через сувору дисципліну, працю, повагу до традицій академічні теорії прищеплюють підростаючому поколінню демократичні цінності й почуття громадянськості. Головне в цих теоріях — зміст навчання, що має об'єктивну цінність і не залежить від учителя та учня (учитель передає знання, учень асимілює). Цінності, що прищеплюються, мало пов'язані з психологією людини та соціумом (Блюм, Ален).

Соціальні теорії відштовхуються від тези, що виховання покликане розв'язувати соціальні, культурні проблеми та проблеми довкілля. Основною метою виховання має стати підготовка учнів до подолання нерівності між людьми (як у соціальному, так і в культурному аспектах), збереження навколишнього середовища. Провідне місце в цих теоріях відводиться суспільству (Ілліч, Бурдьє, Тофлер).

Спіритуалістичні теорії (метафізичні) звернені, з одного боку, у внутрішній світ людини, а з іншого — до універсуму. Вони оперують змістом і цінностями, створеними тисячоліття тому. Релігія і східна філософія та їх цінності виступають основою виховання. Головна увага зосереджується на дитині, з якої треба виховати особистість, здатну до медитації та споглядання (Фергюсон, Фотінас, Гартманн).

Соціокогнітивні теорії розглядають положення про те, що соціальні й культурні чинники є основою формування психічного здоров'я дитини і повинні стати основою теорії навчання й виховання. Сюди належать теорії, що пропонують педагогіку співробітництва й висувають культуру та суспільство (соціум) як провідний чинник виховання. Звідси останнє не лише постає як проблема соціальної й культурної структуролізації особистості, групи, колективу, а й саме починає відігравати провідну роль у трансформації культури та суспільства (Дж. Брунер, Л. Виготський).

Психокогнітнвні теорії виділяють у розвитку процесу пізнання в дитини такі його складові, як мислення, аналіз, розв'язання проблем, "формування понять, уявлень, мислительних образів тощо. В основі цих теорій лежать психологічні дослідження процесу мислення (Піаже, Башляр). Ці теорії належать до проблем виховання.

Технологічні теорії (техносистемні, системні), які в основному зосереджені на поліпшенні технологій, засобів діяльності школярів, тобто на сучасному дидактичному, комунікативному матеріалі, а саме: комп'ютері, телевізорі, магнітофоні, магнітоскопі, відеодисках, компактних дисках тощо. Крізь призму інформатизованого навчального середовища вони розглядають проблеми взаємодії між комп'ютером і дитиною (Кароль, Гласер, Скіннер).

Сьогодні і в Україні процес активних творчих пошуків, набуває обрисів різних підходів до розв'язання проблем виховання молоді.

Першим серед антропологічних, феноменологічних напрямів слід назвати той, що базується на етнопедагогічних засадах, поширює й пропагує ідеї народної педагогіки, ідеал народного життя як серцевинний для національного виховання. Він уважно вивчає ті елементи у виховних і навчально-виховних процесах, які традиційно академічною педагогікою нехтувалися. Такі поняття, як національний характер, національна свідомість учені лише починають сприймати як такі, що відіграють у поведінці людини далеко не останню роль. Як зберегти народні традиції, осучаснити їх, органічно вписати в канву навчально-виховного процесу, в повсякденні реалії — ось такі проблеми стоять перед ученими, які працюють у цьому напрямку.

Народна педагогіка (етнопедагогіка) як складова педагогічної науки сьогодні ставить більше запитань, аніж дає відповіді на них, адже як наука про виховання, вона, крім опису традиційної педагогічної культури різних народів, має втрутитися у сферу взаємовпливів та взаємозв'язків людинознавчих наук — психології й етнографії, фольклористики й літературознавства, екології й релігієзнавства, етики й естетики, антропології й історії. І залежно від предмету дослідження, використовуючи методи цих наук, вона має розробити механізми передачі етнічної культури через школу.

Але, говорячи про проблематику етнопедагогіки, можна констатувати, що її власна методологія й термінологія залишаються нерозробленими. Дослідники спираються лише на зміст виховання як визначальний чинник і тим самим наближаються до метафізичних або ж академічних теорій.

Етнопедагогіка може допомогти педагогіці загальній і частковій, теоретичній і прикладній визначитися в хаосі ідей відродження, адже пропускаючи сьогоднішні педагогічні реалії крізь призму етнопедагогіки, не можна не побачити її значущості і плідності для вирішення актуальних завдань виховання.

Другий напрям у сучасних підходах до виховання — орієнтація на вже існуючу педагогічну систему, найчастіше іноземного походження (виховання за Вальдорфською системою, за системою Монтессорі). Вона вписується в західні персоналістичні теорії (вільного, недирективного, ліберального виховання), але не в ті, що нині поширені на Заході, а із запізненням на 50—70 років. Ці системи мають на меті формування вільної, креативної особистості і передбачають програми, які відштовхуються винятково від актуального рівня розвитку дитини та пов'язаних з нею потреб та інтересів. При цьому не беруться до уваги соціокультурний рівень та культурно-історичний контекст розвитку. Зміст виховання не враховується; важливий сам процес та його результат, великого значення надається соціуму, соціальному середовищу як важливому виховному чиннику.

Відмова від культурно-історичного контексту виховання, а отже, від історії, традицій, літературно-мистецьких надбань народу сьогодні може згубно позначитися на формуванні свідомості молоді, підготовці її до життя. Окрім того, як і для інших персоналістичних теорій, для цього напрямку характерний педагогічний парадокс: середовище, як головний чинник виховання, має організувати, створити сама дитина, а не вчитель. Іншими словами, той, хто виховується, є одночасно й організатором виховного середовища. Такий підхід не полегшує, а, навпаки, ускладнює процес виховання. Але сам факт появи виховних систем такого напрямку значно розширив наші уявлення про форми й зміст виховання дітей, сконцентрував увагу на самій дитині, загострив інтерес до зв'язків методів виховання з середовищем, що оточує дитину.

Це також один з продуктивних напрямків антропологічного спрямування педагогічних пошуків.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вікова та педагогічна психологія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Теорія виховання“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Предмет педагогічної психологи

  • З історії вікової і педагогічної психології

  • Методи вікової і педагогічної психології

  • ПРОБЛЕМА ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

  • Основні теорії психічного розвитку дитини

  • Психоаналітичні теорії дитячого розвитку

  • Теорія соціального научіння

  • Когнітивний підхід (вчення Жана Піаже)

  • Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського

  • Періодизація вікового розвитку Д. Б. Ельконіна

  • Психічний розвиток і навчання

  • Основні напрямки психічного розвитку дітей у навчально-виховному процесі

  • ПСИХОЛОГІЯ ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА

  • Психологія немовляти

  • Ранній вік (2—3 рік життя)

  • Криза трьох років

  • Дошкільний вік

  • Розвиток психічних функцій

  • Розвиток особистості дошкільника

  • МОЛОДШИЙ ШКІЛЬНИЙ ВІК

  • Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

  • Загальні психологічні особливості молодших школярів

  • Характерні особливості учбової діяльності.

  • Мотиваційні складові учіння.

  • Операційні складові учіння.

  • Емоційно-вольові складові учіння.

  • Результативні складові учіння.

  • Ставлення учнів до учіння.

  • Вплив батьків на успіхи у навчанні дітей.

  • Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів

  • Пам'ять.

  • Уява.

  • Системний підхід у вивченні мислительних операцій молодших школярів.

  • Розвиток мовлення.

  • Формування особистості молодшого школяра

  • Емоційні особливості.

  • Індивідуально-типологічні особливості.

  • Розвиток здібностей.

  • Формування взаємовідносин, груп і колективів.

  • ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА

  • Особливості психосексуального розвитку підлітка.

  • Розвиток вищих психічних функцій у підлітковому віці

  • Особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з дорослими і однолітками.

  • Особистісне зростання підлітка.

  • Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка

  • Лібералізація ціннісних уявлень.

  • Становлення самосвідомості підлітка.

  • ПСИХОЛОГІЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ

  • Розумовий розвиток у старшому шкільному віці

  • Особливості розвитку особистості у ранньому юнацькому віці

  • Проблема сенсу життя в ранньому юнацькому віці

  • ВІК ДОРОСЛОСТІ

  • Анатомо-фізіологічні особливості періоду дорослості

  • Розвиток психічних процесів у період дорослості

  • Психосоціальний розвиток дорослих

  • Кризи віку дорослості

  • ПОНЯТТЯ ПРО УЧІННЯ. УЧБОВА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧНІВ ЯК ОДНА з ФОРМ УЧІННЯ

  • Історія психологи учіння

  • Види учіння та структура учбової діяльності учнів

  • Процес засвоєння як зміст учбової діяльності учнів

  • Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю

  • Вміння самостійно вчитися

  • Неуспішність, її причини та запобігання

  • ПСИХОЛОГІЯ НАВЧАННЯ

  • Психологічний погляд на дидактичні принципи

  • Теорії навчання

  • Класифікація навчання

  • Моделі навчання

  • Управління процесом навчання

  • ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ

  • Теорія виховання
  • Виховання як формування цілісної особистості

  • Психологічні механізми виховання

  • Психолого-педагогічні прийоми виховання

  • Поняття про моральність

  • Вчинок як одиниця моральної поведінки

  • Рівні моральної вихованості.

  • Вікові аспекти виховання

  • Дошкільний вік

  • Молодший шкільний вік

  • Підлітковий вік

  • Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою

  • ПСИХОЛОГІЯ ВЧИТЕЛЯ

  • Здібності в структурі суб'єкта педагогічної діяльності

  • Структура педагогічних здібностей

  • Характеристика основних функцій та педагогічних умінь

  • Стилі педагогічної діяльності

  • Література