Виховання як формування цілісної особистості

Вікова та педагогічна психологія

Особистість формується на основі засвоєння людиною суспільних форм свідомості і поведінки. Моральна свідомість це відображення в свідомості людини принципів і норм поведінки, що регулюють взаємини людей, їх ставлення до суспільної справи, до суспільства. Психологи виділяють в розвитку моральної свідомості три головні етапи: доморальний рівень, коли дитина виконує встановлені правила, виходячи із егоїстичних уявлень; конвенціональну мораль, що орієнтується на зовнішні норми поведінки; автономну мораль, тобто орієнтацію на внутрішню, автономну систему принципів.

Однак перехід від однієї стадії до іншої складний і суперечливий. Сила моральної свідомості — в категоричності і універсальності основних постулатів. Щоб оволодіти азами моральності, дитина повинна мислити альтернативно: добро, або зло, добре, або погано. Дитина, що не засвоїла елементарних норм моральності як безумовних, категоричних імперативів не може стати моральною людиною. Але моральність не зводиться до системи заборон і вказівок. Які б не були джерела моральних норм і правил, моральне рішення та пов'язаний з ним ризик і відповідальність можуть бути тільки індивідуальними. Морально зріла людина ніколи не може відповісти однозначно на запитання дитини: "добре це чи погано?", тому що одна і та ж дія по-різному оцінюється в залежності від її контексту, наслідків, мотивів тощо. З цим пов'язаний моральний вибір, оцінки, самооцінки. При відсутності розвинутої моральної рефлексії жорстока система моральних принципів легко переходить в примітивне моралізування, звернення з мораллю до інших, але не до себе.

Різні рівні моральної свідомості можуть виражати не тільки стадії розвитку, але й різні особистісні типи. Наприклад, етичний формалізм, що розглядає моральні норми поза конкретними умовами їх реалізації, що вимагають безумовного виконання правил, які б не були результати цього — не тільки певна стадія морального розвитку, але й специфічна властивість людей з ригідними соціальними установками, незалежно від їх віку і рівня інтелектуального розвитку.

Практичне вирішення всякої моральної проблеми пов'язано з конкретною життєвою ситуацією. Почуття обов'язку перед суспільством не знімає особливих обов'язків по відношенню до близьких людей, а орієнтація на спільного іншого не виключає чутливості до думки конкретних інших. Логічним шляхом ці протиріччя не вирішуються.

Формування моральної свідомості неможливо розглядати у відриві від соціальної поведінки, реальної діяльності, в ході якої складаються не тільки моральні поняття, але й почуття, звички і інші неусвідомлені компоненти морального обличчя особистості. Характерний для особистості засіб вирішення моральних проблем, як системи цінностей, з якою вони співвідносяться, формується, перш за все, в ході практичної діяльності дитини і її спілкування з оточуючими людьми. Поведінка особистості залежить не тільки від того, як вона розуміє проблему, але й від її психологічної готовності до тієї чи іншої дії.

Моральна позиція розкривається у вчинках і нормується вчинками, особливо важливу роль у становленні єдності знань, переконань та діяльності відіграють конфліктні ситуації. Людина, яка не була в складних життєвих ситуаціях, ще не знає ні сили свого "Я", ні реальної ієрархії засвоєних ідей і принципів.

Перетворення моральних знань, понять в переконання потребує їх закріплення в системі мотивів поведінки і відповідних їм моральних звичок. Між свідомістю, як потрібно діяти і звичною поведінкою існує протиріччя. Моральний досвід школяра набувається через вправи в поведінці, "гімнастику поведінки", тобто через організовані педагогами повторні дії, вчинки в різних, але схожих життєвих ситуаціях.

Знання як елемент свідомості утворюють систему наукових істин, які засвоєні в результаті вивчення індивідом нагромадженого людством соціального досвіду.

Моральні переконання є суб'єктивно значимими для особистості нормами і принципами поведінки, які виступають як внутрішні еталони, мотивуючи вибір і реалізацію вчинків. Моральні переконання виникають у особистості в результаті оволодівання нею суспільних моральних норм, принципів і їх апробації в поведінці. М.И. Боришевський (1986) зазначає, що в психології проблема моральних переконань досліджена недостатньо. Значно ширше представлена вона в ряді інших наук.

У виникненні і розвитку моральних переконань чітко проявляється дія принципу активності особистості як діяльного суб'єкта. Завдяки самоактивності особистість здатна оволодівати суспільними моральними цінностями і трансформувати їх в процесі життєвого досвіду і формувати на їх основі особисті моральні норми, принципи. У моральних переконаннях проявляється принцип єдності свідомості і діяльності особистості. Моральні переконання — важливий структурний елемент особистості, що входить у її світогляд.

Структуру моральних переконань складають два нерозривно пов'язаних між собою компоненти — когнітивний і емоційний. Якщо емоційний компонент виступає в переконаннях як знання етичних норм, принципів, як усвідомлення моральних цінностей і засобів їх досягнення, то емоційний компонент є виразом здатності особистості до глибоких позитивних або негативних переживань у зв'язку із виконанням або порушенням норм моралі. Емоційний компонент несе на собі основне навантаження в структурі морального переконання, оскільки в ньому виражена суть суб'єктивного, внутрішнього ставлення особистості до етичних норм і принципів. Волю відносно моральних переконань слід розглядати як засіб їх реалізації в конкретній поведінці людини і перш за все у вчинках, коли необхідно прийняти рішення в складних умовах морального вибору.

Моральна поведінка ґрунтується на моральних звичках — звичка до праці, допомоги тощо.

Звичка — автоматизована дія, виконання якої в певних умовах стало потребою. З формуванням звички пов'язано зміщення мотиву дії. Якщо спочатку дія побуджується мотивом, що лежить поза ним, то з виникненням звички, мотивом стає сама потреба у виконанні даної дії. Звичка формується в процесі неодноразового виконання дії на тій стадії, коли при її виконанні вже не виникає яких-небудь труднощів вольового або пізнавального характеру. При цьому вирішального значення набуває викликана самим функціонуванням дія фізичного і психічного самопочуття, що має забарвлення позитивного "приємного задоволення". Формування корисних звичок і корекція негативних є важливим завданням виховання.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вікова та педагогічна психологія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Виховання як формування цілісної особистості“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Предмет педагогічної психологи

  • З історії вікової і педагогічної психології

  • Методи вікової і педагогічної психології

  • ПРОБЛЕМА ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

  • Основні теорії психічного розвитку дитини

  • Психоаналітичні теорії дитячого розвитку

  • Теорія соціального научіння

  • Когнітивний підхід (вчення Жана Піаже)

  • Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського

  • Періодизація вікового розвитку Д. Б. Ельконіна

  • Психічний розвиток і навчання

  • Основні напрямки психічного розвитку дітей у навчально-виховному процесі

  • ПСИХОЛОГІЯ ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА

  • Психологія немовляти

  • Ранній вік (2—3 рік життя)

  • Криза трьох років

  • Дошкільний вік

  • Розвиток психічних функцій

  • Розвиток особистості дошкільника

  • МОЛОДШИЙ ШКІЛЬНИЙ ВІК

  • Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

  • Загальні психологічні особливості молодших школярів

  • Характерні особливості учбової діяльності.

  • Мотиваційні складові учіння.

  • Операційні складові учіння.

  • Емоційно-вольові складові учіння.

  • Результативні складові учіння.

  • Ставлення учнів до учіння.

  • Вплив батьків на успіхи у навчанні дітей.

  • Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів

  • Пам'ять.

  • Уява.

  • Системний підхід у вивченні мислительних операцій молодших школярів.

  • Розвиток мовлення.

  • Формування особистості молодшого школяра

  • Емоційні особливості.

  • Індивідуально-типологічні особливості.

  • Розвиток здібностей.

  • Формування взаємовідносин, груп і колективів.

  • ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА

  • Особливості психосексуального розвитку підлітка.

  • Розвиток вищих психічних функцій у підлітковому віці

  • Особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з дорослими і однолітками.

  • Особистісне зростання підлітка.

  • Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка

  • Лібералізація ціннісних уявлень.

  • Становлення самосвідомості підлітка.

  • ПСИХОЛОГІЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ

  • Розумовий розвиток у старшому шкільному віці

  • Особливості розвитку особистості у ранньому юнацькому віці

  • Проблема сенсу життя в ранньому юнацькому віці

  • ВІК ДОРОСЛОСТІ

  • Анатомо-фізіологічні особливості періоду дорослості

  • Розвиток психічних процесів у період дорослості

  • Психосоціальний розвиток дорослих

  • Кризи віку дорослості

  • ПОНЯТТЯ ПРО УЧІННЯ. УЧБОВА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧНІВ ЯК ОДНА з ФОРМ УЧІННЯ

  • Історія психологи учіння

  • Види учіння та структура учбової діяльності учнів

  • Процес засвоєння як зміст учбової діяльності учнів

  • Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю

  • Вміння самостійно вчитися

  • Неуспішність, її причини та запобігання

  • ПСИХОЛОГІЯ НАВЧАННЯ

  • Психологічний погляд на дидактичні принципи

  • Теорії навчання

  • Класифікація навчання

  • Моделі навчання

  • Управління процесом навчання

  • ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ

  • Теорія виховання

  • Виховання як формування цілісної особистості
  • Психологічні механізми виховання

  • Психолого-педагогічні прийоми виховання

  • Поняття про моральність

  • Вчинок як одиниця моральної поведінки

  • Рівні моральної вихованості.

  • Вікові аспекти виховання

  • Дошкільний вік

  • Молодший шкільний вік

  • Підлітковий вік

  • Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою

  • ПСИХОЛОГІЯ ВЧИТЕЛЯ

  • Здібності в структурі суб'єкта педагогічної діяльності

  • Структура педагогічних здібностей

  • Характеристика основних функцій та педагогічних умінь

  • Стилі педагогічної діяльності

  • Література