Перша актуальна й принципова проблема — концентрація аксіологічних цінностей навколо ідеї гуманістичного виховання. В історії педагогічного гуманізму сьогодні виділяють три головні до кінця не освоєні практикою ідеї: вільного розвитку, ідея людини не як засобу, а як мети, та ідея пристосування системи виховання до дитини, а не навпаки.
У різні періоди існування такого соціального явища, як виховання на порядок денний поставали першочергові проблеми, що потребували нагального розв'язання, вони були альтернативними або ж постулювалися державою. В Україні провідною, об'єднуючою ідеєю в XVI—XVIII ст. була релігія, православ'я. В XX столітті, зокрема в 20-ті роки, розвиток української мови й культури в усьому їх розмаїтті. Сьогодні з усією гостротою постає проблема ^виховання громадянськості як провідного чинника національного виховання. Вона актуальна не лише для України (хоча для неї особливо), про що свідчить проведений під егідою Ради Європи міжнародний семінар з проблем громадянського виховання учнівської й студентської молоді (1994 p.). Як показує аналіз матеріалів цієї конференції, постає більше проблем та питань, ніж відповідей на них, починаючи з визначення термінології, епістемологічного та педагогічного статусу, формулювання мети, кінцевих результатів і закінчуючи визначенням цінностей (тобто змісту), засобів і методів громадянського виховання.
Дискусії, що ведуться з приводу спрямованості громадянського виховання в останнє десятиліття, нагадують дискусії, які мали місце в різних країнах світу наприкінці XIX століття. Тоді завдання формування громадянина включало поняття демократії і держави — нації. Мораль, історія, рідна мова, громадянське виховання як предмет, його зміст було сконцентровано на формуванні майбутніх громадян держав — націй. Цей тип виховання залишався незмінним протягом майже всього XX ст. і поширився в країнах, що були досить далекі від тих, де це виховання започаткувалося.
Останні економічні, політичні й культурні зміни викликали загальне відчуття штучності такого громадянського виховання й потреби зміни його загального спрямування. Суспільство, в якому сьогоднішні і завтрашні громадяни повинні діяти, багато в чому складніше, більш планетарне, підкорене швидшому ритму і підготовлене до змін. Нові проблеми постали перед громадянським вихованням — універсалізація прав людини, захист середовища, процеси міграції, послаблення держави-нації через створення національних організмів або вимоги локальної тотожності, криза політичного представництва, що є результатом зникнення локальних ідеологічних блоків тощо, змушують Захід переглянути виховну парадигму формування громадянськості. 1 це в країнах з історією виховання громадянськості і через навчальний (спеціальний предмет), і через виховний процеси.
В Україні в умовах різкого переходу від державної політичної доктрини, що формувала тоталітарну ідеологію, поняття "громадянськості", його суть, його розуміння на заході і сході України різко протилежне, немає фахівців з цього предмета, підручників, немає паралельних шкільництву структур виховання громадянськості, що значно ускладнює підготовку молоді до життя в суспільстві, яка має ґрунтуватися на плюралістичних підходах у русі до правової держави.
Завдання педагогічної науки сьогодні — знайти і обґрунтувати шляхи поміж відкритістю світові, іншим культурам (а не залучати дітей до процесів світового контексту) та збереженням особистісного, національно самобутнього.
Як же підготувати особистість до боротьби з бездуховністю, владою наживи? В нинішніх умовах — насамперед на ідеї патріотизму, громадянськості як чинника моральності, об'єднуючої універсальної риси, провідного напрямку національного виховання.
В. Сухомлинська (1997) зазначає, що правомірно говорити про стратегію перехідного періоду в галузі виховання, загалом, і громадянськості, зокрема. Академія педагогічних наук пропонує кілька напрямів, які можуть лягти в основу цієї стратегії:
• 1. Психолого-педагогічна ідеологія виховання повинна мати позитивний зміст, а не будуватися на критиці, на негативі, на тому, чого не повинно бути.
• 2. Педагогічний процес, його філософія й логіка повинні являти собою одне ціле: неможливо розірвати, відокремити процес навчання від процесу виховання і для кожного з них вибудовувати свою стратегію розвитку.
• 3. Не будувати систему виховних впливів на ідеях світової значущості, а увійти у світ кожної дитини, проаналізувати її потреби, інтереси, зрозуміти її й допомогти зорієнтуватися в моральних цінностях. Тут великого значення набуває ідея школи як осередку дитячої культури, дитячого фольклору, ритуалів, школи як домівки, сім'ї, де дитина спілкується, будує відносини, закохується, потрапляє в біду, займається спортом, мистецтвом.
Серед цінностей у підлітків і юнаків високе місце посідають цінності молодіжної субкультури (манера одягатися, молодіжна музика, ідеали світу кіно, рок- і поп-музики тощо). Завдання виховного процесу — включити ці зразки молодіжної субкультури у виховний процес і педагогізувати.
Не забувати, що виховний процес не ізольований, оскільки дитина перебуває, діє в групі чи колективі. Група, що об'єдналася добровільно, — основний провідник соціальних цінностей, групових норм для дітей, що входять до неї. Це — винятково сильний канал впливу на особистість, на формування її ідеалів. Йдеться про різні неформальні об'єднання — релігійні, політичні тощо.
В основі зазначеної стратегії лежить постулат про те, що цінності є основою, системоформувальним фактором у побудові виховного процесу. Змістом же можуть виступати різні види діяльності дитини — пізнавальна, трудова, нерідко клубна робота, а часто й гра. Серед методів важливе місце належить конструктивній дискусії, діалогу. Колективні та особисті пошуки, вивчення документів, спостереження з метою створення гіпотез, які треба перевірити, можуть лягти в основу методу передвідкриттів або методу проектів і бути спрямованими на формування загального наукового мислення як вектора моральної свідомості.
В ієрархії виховання цінностей на перше місце сьогодні правомірно поставити ті цінності, в основі яких лежить ідея приналежності до народу, до нації (спільність мови, мислення, географічних умов, релігійних вірувань, традицій, звичаїв, освіти, мистецтва, літератури тощо). Саме на цих цінностях формуються такі складові громадянськості, як любов до Батьківщини, доброчинність, працелюбність, любов до ближнього. З цих загальних виділяються такі цінності, як Людина, Сім'я, Праця, Знання, Батьківщина, Земля, Мир.
Людина — це абсолютна цінність, сім'я — природне середовище розвитку людини, частина історії народу, праця — основа людського буття, рівня життя, знання — багатство особистості, надія народу, а школа — її наріжний камінь, Батьківщина — це початок усього, пам'ять серця, народження душі, народження громадянина. Земля — загальний дім, родина, батьківщина для всього людства, цілісного й неподільного, мир — головна умова існування Землі, Батьківщини, сім'ї, людини і є такою завдяки знанню та праці.
Виховання як формування цілісної особистості
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вікова та педагогічна психологія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Теорія виховання“ на сторінці 3. Приємного читання.
