ПСИХОЛОГІЯ НАВЧАННЯ

Вікова та педагогічна психологія

Сучасна педагогічна психологія має конкретні досягнення в галузі психології навчання. Вона займається дослідженням шляхів та засобів управління пізнавальною діяльністю учнів, дослідженням навчання з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей учнів, дослідженням ефективності різних методів навчання, об'єктивних критеріїв успішності навчання. В сучасних умовах психологія навчання не може обмежуватися вивченням механізмів формування досвіду у школярів. Ставиться задача організації такої навчальної діяльності, у якій здійснювався б не лише розумовий розвиток учня, а й розвиток його особистості, як суб'єкта пізнання. Організація такого навчання має бути спрямованою на формування творчої особистості та орієнтованою на своєрідність, неповторність, індивідуальність кожного школяра. Для цього потрібні умови співробітництва та ставлення до учня, як до суб'єкта пізнавальної діяльності. Для сучасності характерним є визнання пріоритетності гармонійного виховання перед різними видами навчання. Залишаються актуальними проблема активних методів навчання, проблема дидактичних принципів. Так, навчання успішно розв'язує такі проблеми, як формування досвіду, тобто знань, навичок, умінь, а залишається практично нерозв'язаною проблема формування досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу. Для цього потрібно дотримуватися не тільки принципу науковості, а й художності, що дасть можливість учневі засвоювати зміст через свої переживання.

Поняття про навчання та його психологічні механізми

Навчання є системою дидактичних впливів, яка визначається змістом, методами, формами пред'явлення навчального матеріалу з метою його засвоєння. Навчанням задається своєрідний еталон засвоєння, обов'язковий для всіх учнів.

У визначенні навчання є різні відмінності, що зумовлені різними теоретичними підходами до розуміння його суті. Так, Ю.І. Машбиць пише, що у вітчизняній та зарубіжній психології навчання визначають як передачу суспільно-виробленого досвіду підростаючому поколінню; як групову діяльність, що включає викладання та учіння; як єдину діяльність по відтворенню культури; як управління засвоєнням знань. Автор приходить до висновку, що усі вказані визначення в принципі допустимі — вони розкривають певний аспект навчання. Виступає проти абсолютизації одного з них, вважає неправомірним поширення такого терміну, як "передача знань". Ю.І. Машбиць пише, що знання як ідеальне утворення не можуть бути безпосередньо передані іншому суб'єкту, їх може виробити тільки сам суб'єкт в результаті власної активності.

Розуміння навчання як спільної діяльності того, хто навчає, і тих, хто навчається теж не досягає глибини психологічних механізмів. Навчання як особливий вид групової діяльності включає навчальну й учбову діяльності, які мають принципову відмінність. Навчальна діяльність — це діяльність практична (діяльність вчителя), а учбова — теоретична (пізнавальна) діяльність учнів. Суб'єкти цих діяльностей розв'язують різні задачі: вчитель — дидактичні, учні — учбові. Ю.І. Машбиць підкреслює, що при аналізі структури навчання його слід розглядати як систему, що включає навчальну діяльність вчителя і навчальну діяльність учнів. Кожний з компонентів навчання не можна розкрити у відриві від діяльності. Навчальна діяльність по відношенню до учбової діяльності виступає як об'єкт управління. Автор приходить до висновку, що навчання слід розглядати як управління учбовою діяльністю учнів, оскільки цей підхід відображає психологічні механізми навчання. Механізмами навчання є конструкти, що описують взаємодію навчальної та учбової діяльностей. До них відносять механізм довизначення задачі. Він полягає в тому, що зовнішній навчальний вплив перетворюється в учбову - задачу, яка визначає напрямок діяльності учня. Останнє відбувається тоді, коли навчальний вплив набуває в учня особистісного змісту. У цих умовах актуалізуються цілі, Мотиви, досвід учня і все це доводить, що він не просто об'єкт управління, а є суб'єктом учбової діяльності.

Варто підкреслити, що коли визначають навчання як управління, мають на увазі не всю навчальну діяльність педагога, а лише ту, яка веде учнів до здійснення цілей. Навчання має задачну структуру і його можна описати як процеси розв'язання задач. Задачі, які розв'язують вчителі називають дидактичними. Дидактичні задачі завжди розв'язуються у зв'язку з розв'язанням учбової задачі.

Суттєвим механізмом навчання є рефлексивні відносини. Вони полягають у відображенні вчителем своїх дій, що спрямовані на вибір навчальних впливів, на розв'язання педагогічної задачі, контроль за діяльністю учня, на створення моделі розвитку його особистості та поведінки. Вчитель, відображаючи себе, повинен створювати свій образ очима учнів, що дасть можливість навчальний процес привести у відповідність до цілей.

Наступним механізмом навчання та учіння є зворотний зв'язок. Як справедливо зазначають вчені, цей механізм розглядається неоднозначно. У біхевіоризмі він розглядається як підкріплення відповіді. Основною ідеєю оперантної теорії Скінера є підкріплення правильної реакції як механізму формування правильної поведінки.

Представники когнітивної психології розглядають зворотний зв'язок як інформацію про наявність помилки, про причини її виникнення та інструкцію про те, як її виправити.

О.М. Матюшкін психологічним регулятором учіння вважає процес розуміння, а механізм зворотного зв'язку спрацьовує у процесах вироблення стереотипних форм поведінки, тої поведінки, яка виробляється за взірцем.

О.В. Брушлінський теж не універсалізує механізм зворотного зв'язку. Він вважає, що він необхідний у процесах мислення, але недостатній для його саморегуляції.

Для вибору відповідного впливу у навчальному процесі вчителеві потрібно розрізняти зовнішній зворотний зв'язок та внутрішній. Перший полягає у встановленні зв'язку учбової діяльності з навчальною, а другий полягає в інформуванні про результати діяльності учня.

Розглянувши навчання як систему, до складу якої входять такі взаємодіючі компоненти як навчальна та учбова діяльність, тепер можна відрізнити навчання від учіння, від учбової діяльності учнів та засвоєння знань.

Учіння, на думку О.М. Леонтьєва, є особистісним присвоєнням знань, умінь, у процесі якого заданий зміст знань перетворюється через індивідуальний досвід учня, через його потреби та мотиваційну сферу. На думку С.Л. Рубінштейна, учіння — це своєрідне проходження зовнішніх умов через внутрішні. Учіння — це діяльність суб'єкта пізнання, а пізнання " може здійснюватися у трудовій, ігровій діяльностях. Воно може "протікати в умовах виявлення різного рівня активності і може бути спрямованим не лише на засвоєння досвіду, а Й на формування особистісних якостей суб'єкта.

Процес засвоєння знань, умінь та навичок відрізняється від учіння тим, що останнє полягає у набутті не тільки досвіду, а й у створенні себе як особистості, у виробленні форм поведінки. Засвоєння досвіду, як і учіння, може відбуватися у різних видах діяльності та при більшій або меншій активності пізнавальних процесів, можуть засвоюватися готові знання, не виявляючи самостійності в систематизації, класифікації та узагальненні їх.

Учбова діяльність, включаючи в себе процеси засвоєння, здійснюється лише тоді, коли ці процеси протікають у формі цілеспрямованого перетворення навчального матеріалу або задачі. Учбова діяльність має всі компоненти діяльності у "загальному розумінні цього поняття. Ці компоненти мають предметний зміст. В учбовій діяльності має бути творча переробка матеріалу учнем" тобто перетворення навчальних впливів.

Правильно побудоване шкільне учіння полягає в організації саме учбової діяльності учнів. Правильна організація учбової діяльності полягає в тому, що вона здійснюється на основі потреби самих школярів в оволодінні духовними багатствами; у постановці перед школярами учбових задач, розв'язання яких потребувало експериментування засвоювального матеріалу; забезпечувала б повноцінне виконання учнями дій та операцій, формування та розвиток у школярів основи теоретичної свідомості і мислення, сприяла розвитку їх особистості.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вікова та педагогічна психологія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПСИХОЛОГІЯ НАВЧАННЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Предмет педагогічної психологи

  • З історії вікової і педагогічної психології

  • Методи вікової і педагогічної психології

  • ПРОБЛЕМА ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

  • Основні теорії психічного розвитку дитини

  • Психоаналітичні теорії дитячого розвитку

  • Теорія соціального научіння

  • Когнітивний підхід (вчення Жана Піаже)

  • Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського

  • Періодизація вікового розвитку Д. Б. Ельконіна

  • Психічний розвиток і навчання

  • Основні напрямки психічного розвитку дітей у навчально-виховному процесі

  • ПСИХОЛОГІЯ ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА

  • Психологія немовляти

  • Ранній вік (2—3 рік життя)

  • Криза трьох років

  • Дошкільний вік

  • Розвиток психічних функцій

  • Розвиток особистості дошкільника

  • МОЛОДШИЙ ШКІЛЬНИЙ ВІК

  • Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

  • Загальні психологічні особливості молодших школярів

  • Характерні особливості учбової діяльності.

  • Мотиваційні складові учіння.

  • Операційні складові учіння.

  • Емоційно-вольові складові учіння.

  • Результативні складові учіння.

  • Ставлення учнів до учіння.

  • Вплив батьків на успіхи у навчанні дітей.

  • Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів

  • Пам'ять.

  • Уява.

  • Системний підхід у вивченні мислительних операцій молодших школярів.

  • Розвиток мовлення.

  • Формування особистості молодшого школяра

  • Емоційні особливості.

  • Індивідуально-типологічні особливості.

  • Розвиток здібностей.

  • Формування взаємовідносин, груп і колективів.

  • ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА

  • Особливості психосексуального розвитку підлітка.

  • Розвиток вищих психічних функцій у підлітковому віці

  • Особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з дорослими і однолітками.

  • Особистісне зростання підлітка.

  • Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка

  • Лібералізація ціннісних уявлень.

  • Становлення самосвідомості підлітка.

  • ПСИХОЛОГІЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ

  • Розумовий розвиток у старшому шкільному віці

  • Особливості розвитку особистості у ранньому юнацькому віці

  • Проблема сенсу життя в ранньому юнацькому віці

  • ВІК ДОРОСЛОСТІ

  • Анатомо-фізіологічні особливості періоду дорослості

  • Розвиток психічних процесів у період дорослості

  • Психосоціальний розвиток дорослих

  • Кризи віку дорослості

  • ПОНЯТТЯ ПРО УЧІННЯ. УЧБОВА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧНІВ ЯК ОДНА з ФОРМ УЧІННЯ

  • Історія психологи учіння

  • Види учіння та структура учбової діяльності учнів

  • Процес засвоєння як зміст учбової діяльності учнів

  • Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю

  • Вміння самостійно вчитися

  • Неуспішність, її причини та запобігання

  • ПСИХОЛОГІЯ НАВЧАННЯ
  • Психологічний погляд на дидактичні принципи

  • Теорії навчання

  • Класифікація навчання

  • Моделі навчання

  • Управління процесом навчання

  • ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ

  • Теорія виховання

  • Виховання як формування цілісної особистості

  • Психологічні механізми виховання

  • Психолого-педагогічні прийоми виховання

  • Поняття про моральність

  • Вчинок як одиниця моральної поведінки

  • Рівні моральної вихованості.

  • Вікові аспекти виховання

  • Дошкільний вік

  • Молодший шкільний вік

  • Підлітковий вік

  • Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою

  • ПСИХОЛОГІЯ ВЧИТЕЛЯ

  • Здібності в структурі суб'єкта педагогічної діяльності

  • Структура педагогічних здібностей

  • Характеристика основних функцій та педагогічних умінь

  • Стилі педагогічної діяльності

  • Література