Основні напрямки психічного розвитку дітей у навчально-виховному процесі

Вікова та педагогічна психологія

а) зміст навчання і психічний розвиток

Головною і визначальною стороною розвитку дітей у процесі навчання є ускладнення знань і способів діяльності. На сьогоднішній день багатьма дослідниками доведено, що, змінюючи зміст навчання, тобто ті знання і способи діяльності, які передаються дитині, можна суттєво змінити і розвиток дитини.

У багатьох дослідженнях (П. Гальперін, Д. Ельконін, В. Давидов та ін.) отримано дані, які свідчать, що включення в зміст навчання спеціальних засобів призводить до принципових змін тих стадій інтелектуального розвитку, які вважались абсолютними і незмінними. Так знімається <<феномен Піаже", те ж відноситься і до формування логічних операцій. За Піаже ці операції розвиваються лише до 11 — 12 років. Однак, якщо вводити спеціальні засоби їх виконання, вони виявляються доступними вже в дошкільному віці. Наприклад, коли дітей 6—7 років навчали використовувати зразок-еталон для об'єднання предметів за певною ознакою, то це суттєво змінювало у дітей механізми і стадії розвитку операції класифікації. Отримані в дослідженнях дані говорять про те, що діти молодшого шкільного, а інколи і дошкільного віку, можуть засвоїти науковий зміст навчальних предметів. Оволодіння науковими знаннями обумовлює кардинальну перебудову мислення дітей.

Знання, що відповідають певному предмету науки, характеризується складною структурою, яка включає особливі завдання, об'єкти і операції. Необхідно, щоб діти засвоювали нові операції в їх специфічних функціях, тобто в зв'язку з тією діяльністю, засобом виконання якої є дана операція. Наприклад, арифметичні дії вводяться як засіб вирішення арифметичних задач. Сукупність операцій, які необхідні для виконання певної задачі, і складають спосіб рішення задачі.

Таким чином, у процесі навчання діти засвоюють певні задачі і способи їх розв'язання. Можливість розв'язувати більш широке коло завдань залежить від узагальненості засобу, а засоби різної узагальненості відрізняються перш за все своєю структурою. Так, багато дітей розв'язують арифметичні задачі в 1 класі, орієнтуючись на конкретну дію і переходять від неї безпосередньо до арифметичної дії, а тому вони роблять помилки при розв'язуванні так званих зворотних задач. Наприклад, у задачі "Хлопчик віддав товаришеві 3 олівці. У нього залишилось 5. Скільки олівців у нього було?"— діти застосовують дію віднімання, оскільки саме ця дія у них пов'язана зі словами "віддав", "залишилось". Діти не розуміють узагальненого змісту арифметичної дії. Нерозуміння пояснюється тим, що узагальнений спосіб розв'язування задач має складну структуру, яка включає відношення "рівність-нерівність", "частина-ціле" і арифметичну дію. Діти, яких навчили узагальненому способу, однаково легко розв'язували і прямі, і зворотні задачі.

Отже, зміст навчання — особливості способів діяльності і знань, що засвоюються дітьми, певна послідовність у навчанні характеризує одну з основних сторін розвитку дітей. Зміст навчання визначає загальний тип і структуру розумового розвитку дитини.

б) розвиток психологічних механізмів застосування способів і знань

Одні й ті ж способи, визначаючи загальний тип діяльності, можуть застосовуватись дітьми з різною мірою успішності. Останнє залежить від особливостей психологічних механізмів, які лежать в основі здійснення конкретної діяльності. Дані, отримані в психологічних дослідженнях, показують, що ці механізми не зводяться до операцій і стосунків, які специфічні Для окремих навчальних предметів, а мають узагальнений характер. Так, Н. Менчинською, Богоявленським, Кабановою-Меллер показано значення узагальнених прийомів розумової діяльності (абстрагування, порівняння, аналізу, синтезу) в загальному процесі розумового розвитку дітей.

Наприклад, щоб використати відношення "частина-ціле" при розв'язуванні арифметичної задачі дитина повинна співвідносити узагальнене значення про це відношення з конкретними умовами задачі і виділити в умові такі елементи, які відповідають даному відношенню. (Олівці, які були у хлопчика в вищеприведеній задачі,— це ціле, а те, що залишилось, і те, що він віддав,— частини). Може здатися, що це відбувається саме по собі і що за таким баченням не лежить ніяких особливих дій. Насправді це не так. У процесі застосування способу необхідно співвідносити даний спосіб і засвоєні знання з конкретною задачею, в якій вони застосовуються. Учнів можна навчати більш високим формам такого співвідношення, наприклад, умінню зв'язувати, співвідносити конкретні і абстрактні знання.

Тип чи рівень розвитку психологічних механізмів мислення у одного й того ж учня, як правило, виявляється одним і тим же при виконанні різних діяльностей, навіть, в різних навчальних предметах. Наприклад, діти, які орієнтуються переважно на конкретний зміст матеріалу і не можуть виділити абстрактне узагальнене значення, нерідко виявляють це і в математиці, і в фізиці, і в історії і т.п. Точно так же тенденція до формалізму, переважання абстрактних схем шкодить аналізу і врахуванню конкретних особливостей матеріалу і може проявитися у дітей у різних видах діяльності.

Отже, розвиток узагальнених дій (порівняння, аналіз, синтез і т.д.) визначає успішність застосування засвоєних засобів. Формування даних психологічних механізмів складає важливу сторону процесу розвитку дітей.

в) розвиток загальних властивостей особистості

В процесі розвитку відбувається не лише зміна, ускладнення знань і способів дій. Психічний розвиток дитини включає і зміну її особистості в цілому, тобто розвиток загальних властивостей особистості.

В процесі розвитку змінюються різні сторони психічної діяльності дітей, відбувається накопичення і зміна способів, умінь виконувати все більшу кількість різноманітних дій, змінюються знання і уявлення, формуються нові мотиви і інтереси. Серед цих змін можна виділити найбільш загальні. До них відносяться:

1. загальні властивості особистісної спрямованості дитини;

2. особливості психологічної структури її діяльності;

3. рівень розвитку механізмів свідомості.

В розвитку особистісної спрямованості виділяють типи: навчальна спрямованість, пізнавальна і спрямованість на взаємовідносини з іншими людьми.

Провідна спрямованість дитини визначає основні особливості її поведінки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вікова та педагогічна психологія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні напрямки психічного розвитку дітей у навчально-виховному процесі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Предмет педагогічної психологи

  • З історії вікової і педагогічної психології

  • Методи вікової і педагогічної психології

  • ПРОБЛЕМА ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

  • Основні теорії психічного розвитку дитини

  • Психоаналітичні теорії дитячого розвитку

  • Теорія соціального научіння

  • Когнітивний підхід (вчення Жана Піаже)

  • Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського

  • Періодизація вікового розвитку Д. Б. Ельконіна

  • Психічний розвиток і навчання

  • Основні напрямки психічного розвитку дітей у навчально-виховному процесі
  • ПСИХОЛОГІЯ ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА

  • Психологія немовляти

  • Ранній вік (2—3 рік життя)

  • Криза трьох років

  • Дошкільний вік

  • Розвиток психічних функцій

  • Розвиток особистості дошкільника

  • МОЛОДШИЙ ШКІЛЬНИЙ ВІК

  • Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

  • Загальні психологічні особливості молодших школярів

  • Характерні особливості учбової діяльності.

  • Мотиваційні складові учіння.

  • Операційні складові учіння.

  • Емоційно-вольові складові учіння.

  • Результативні складові учіння.

  • Ставлення учнів до учіння.

  • Вплив батьків на успіхи у навчанні дітей.

  • Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів

  • Пам'ять.

  • Уява.

  • Системний підхід у вивченні мислительних операцій молодших школярів.

  • Розвиток мовлення.

  • Формування особистості молодшого школяра

  • Емоційні особливості.

  • Індивідуально-типологічні особливості.

  • Розвиток здібностей.

  • Формування взаємовідносин, груп і колективів.

  • ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА

  • Особливості психосексуального розвитку підлітка.

  • Розвиток вищих психічних функцій у підлітковому віці

  • Особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з дорослими і однолітками.

  • Особистісне зростання підлітка.

  • Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка

  • Лібералізація ціннісних уявлень.

  • Становлення самосвідомості підлітка.

  • ПСИХОЛОГІЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ

  • Розумовий розвиток у старшому шкільному віці

  • Особливості розвитку особистості у ранньому юнацькому віці

  • Проблема сенсу життя в ранньому юнацькому віці

  • ВІК ДОРОСЛОСТІ

  • Анатомо-фізіологічні особливості періоду дорослості

  • Розвиток психічних процесів у період дорослості

  • Психосоціальний розвиток дорослих

  • Кризи віку дорослості

  • ПОНЯТТЯ ПРО УЧІННЯ. УЧБОВА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧНІВ ЯК ОДНА з ФОРМ УЧІННЯ

  • Історія психологи учіння

  • Види учіння та структура учбової діяльності учнів

  • Процес засвоєння як зміст учбової діяльності учнів

  • Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю

  • Вміння самостійно вчитися

  • Неуспішність, її причини та запобігання

  • ПСИХОЛОГІЯ НАВЧАННЯ

  • Психологічний погляд на дидактичні принципи

  • Теорії навчання

  • Класифікація навчання

  • Моделі навчання

  • Управління процесом навчання

  • ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ

  • Теорія виховання

  • Виховання як формування цілісної особистості

  • Психологічні механізми виховання

  • Психолого-педагогічні прийоми виховання

  • Поняття про моральність

  • Вчинок як одиниця моральної поведінки

  • Рівні моральної вихованості.

  • Вікові аспекти виховання

  • Дошкільний вік

  • Молодший шкільний вік

  • Підлітковий вік

  • Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою

  • ПСИХОЛОГІЯ ВЧИТЕЛЯ

  • Здібності в структурі суб'єкта педагогічної діяльності

  • Структура педагогічних здібностей

  • Характеристика основних функцій та педагогічних умінь

  • Стилі педагогічної діяльності

  • Література