Розвиток мовлення.

Вікова та педагогічна психологія

Дитина приходить до школи, практично володіючи певним словником мови та її граматикою. Істотним у подальшому розвитку її мовлення є те, що вона вперше починає свідомо вживати різні форми слова.

Щоб формувати способи розвитку думки в мовленні учнів початкових класів, зазначає В.В. Андрієвська, необхідно: 1) створювати в них активну установку на адекватну передачу

думки в мовленні; 2) підбирати завдання, у виконанні яких поєднувалося б розв'язання мислительних і комунікативних задач: 3) допомагати учням усвідомлювати типові порушення структури в мовленні їхніх товаришів; 4) сприяти їм в усвідомленні та аналізі власних прийомів уточнення думки в мовленні; 5) виробляти в учнів спеціальні форми самоконтролю власного непідготовленого мовлення.

Граматичні знання, уміння і навички мають формуватись з максимальною активізацією мислительних дій, які мають підняти їх не тільки на номінальний, термінологічний, а й теоретичний рівень. Тільки за такої умови граматичні знання будуть відігравати провідну роль в оволодінні учнями мовлення (В.В. Репкін).

Розвиток мовлення у молодших школярів багато залежить від розвитку у першокласників мовного слуху. Для усвідомлення звука, як одиниці мовлення, учень має навчитися виділяти його із звукового комплексу (слова), знаходити-чути і впізнавати в інших звукових спілкуваннях, зіставляти звуки, вимовлювані окремо та у словах, встановлювати звуковий склад, співвідношення між звуками і буквами у словах. Неодмінною передумовою успішного засвоєння залежностей між звуковою і графічною системами мови є звуко-буквенний аналіз слів. Основа звуко-буквенного аналізу — це чітке усвідомлення двох знакових систем, що служить для зображення тієї самої мовної одиниці — слова. Перехід від однієї звукової системи (орфографічної) до іншої (фонематичної) вимагає від учнів певного ступеню абстракції. Фонетичний і звуко-буквенний аналіз мають виступати не як самоціль, а бути для учнів важливим засобом оволодіння початковими вміннями з читання й письма, а пізніше і графікою, орфоепією і орфографією. Оскільки українське письмо є фонетичним (буквою позначається основний варіант фонеми), виділення в ході аналізу окремих звуків у слові — надійна опора для правильного письма (М.С. Ващуленко, Н.Ф. Скрипченко).

За даними дослідження Ж. Піаже, мовлення дітей шести-восьми років виявляється в таких його функціональних формах: повторення (дитина повторює почуте слово, не звертаючи уваги на його суть); монолог (дитина говорить ні до кого не звертаючись); колективний монолог (дитина звертається до уявного співбесідника); повідомлення (дитина обмінюється думками з товаришами чи дорослими, будучи зацікавленою втому, щоб її слухали і розуміли); критика; наказ; прохання й погрози; питання і відповіді. їх співвідношення є одним з показників розвитку мовлення.

Ж. Піаже започаткував порівняльний аналіз значення егоцентричного і соціального мовлення дітей, їх егоцентричного і спонтанного мовлення, вивів коефіцієнт егоцентричності мовлення. Він відзначав, що з погляду розуміння мовлення необхідно звертати увагу на два моменти: 1) розуміння дитини-розповідача по відношенню до дорослого; 2) розуміння дитини-відтворювача по відношенню до розуміння дитини-розповідача. Це двояке відношення привело Ж. Піаже до встановлення кількох коефіцієнтів розуміння.

Серед інших показників виділяють зрушення в морфологічній структурі усного й писемного мовлення, зміни у словесних асоціаціях.

У молодшому шкільному віці, зазначає О.І. Пенькова, значно розширюється коло слів, якими означаються предмети навколишнього світу, явища, їх ознаки, способи вживання, дії, процеси, але далеко не всі з цих слів усвідомлюються учнями. Тільки 10—18% учнів І—III класів наближають визначення слів до наукових.

Учні II—IV класів можуть переносити слова на нові мовні ситуації, якщо навчати їх діяти із словами в такій послідовності: 1) самостійне перенесення слова у тому вигляді, в якому воно було засвоєно, в нові ситуації; 2) користування словом у нових контекстах за аналогією; 3) вживання слова у нових контекстах за аналогією із застосуванням в різних контекстах слів, схожих за змістом і вживанням (A.M. Гольберг).

Змінюється співвідношення різних граматичних категорій в усному мовленні школярів. В усному мовленні першокласників налічується іменників 44%, дієслів — 26%, прикметників — 14%, займенників — 4%, прислівників — 5%, сполучників — 4%. Відповідно в учнів II класу: 34%. 22, 19, 5, 5, 9 і 6%. В учнів 1—II класів серед іменників переважають слова, пов'язані з назвами предметів побуту, техніки та будівництва; серед дієслів — слова, що означають рухи й дії предметів. У третьокласників змінюється співвідношення частин мови в їх усному мовленні, збільшується кількість слів, що означають назви професій; громадсько-політичних явищ, величин і розмірів; назви психологічних явищ та положень предметів у просторі тощо. Спостерігаються суттєві зміни і в синтаксисі усного мовлення. Значно зростає кількість слів у реченнях усного мовлення. Удосконалюється його синтаксична будова. Фонетично воно наближається до мовлення дорослих. Проте у молодшому шкільному віці є ще чимало дефектів в усному мовленні (шепелявість, заміна одного звука іншим, заїкання, картавість тощо), які вимагають уваги не тільки вчителя, а й спеціаліста-логопеда. Протягом молодшого шкільного віку відбуваються зміни в морфологічній структурі писемного мовлення, яким оволодівають учні. Морфологічна структура мовлення молодшого школяра наближається до морфологічної структури писемного мовлення дорослих. Наприклад, у писемному мовленні учнів II класу іменників — 34,4%, дієслів — 24,7; прикметників — 8,5; прислівників — 4,2; займенників — П ,9; прийменників — 7,4 і сполучників — 7,9%. В усному і писемному мовленні третьокласників переважають іменники (24,4 і 21,0%). Дієслів приблизно однаково (24,4%). Відповідно дієслів 31,2 і 24,6%, займенників — 14,6 і 10,7% (М.Д. Цвіянкович).

Зростає з віком швидкість письма учнів, підвищується його якість. В кінці першого року навчання учні пишуть у середньому 10 букв за хвилину, в кінці другого — 33 г в кінці третього — 52. Оцінюючи вміння школярів писати, треба звернути увагу і на якість письма, орфографічну його правильність та інші сторони писемного мовлення, що є показником не тільки навчальних успіхів, а й розвитку учнів (Н.Ф. Скрипченко). Важливо здійснювати індивідуальний підхід до дітей, особливо, до дітей з дисграфією, які з великими труднощами оволодівають письмом. Таких дітей не можна відносити до розумово відсталих, а вести з ними індивідуальну роботу.

Багато дітей уміють читати ще до школи, вони мають значні переваги у навчанні над дітьми, які приходять до школи без цього вміння. Оволодіння процесом читання вимагає складної розумової діяльності, яка допомагає учневі виявити багатство смислового та ідейного змісту тексту. Без нього читання не може бути повноцінним, оскільки воно має не тільки технічну мету — навчання грамоти, не тільки освітню мету - розширення кола уявлень і знань, а й виховну — ставлення до батьків і учителів, до своїх ровесників, до України, до себе самого (Н.Ф. Скрипченко).

Уже в 11 класі якість читання значно підвищується, зменшується кількість випадків, коли учні, читаючи доступний для них текст, пропускають літери, замінюють одні літери іншими, повторюють слова, роблячи паузи між складами, замінюють і повторюють закінчення слів. У III класі такі випадки є поодинокими. Про успіхи в оволодінні навичками свідчить те, що учні 111 класу здебільшого правильно виділяють розділові знаки, читають з інтонацією, що відповідає змістові тексту; роблять логічні паузи, вільно, повно і послідовно переказують прочитане. З віком зростає темп читання. Важливим показником успіхів учнів в оволодінні мовленням є мовчазне читання. У І класі читання про себе відстає в темпі від читання вголос. Якщо вголос першокласник у середньому прочитує 36 слів за хвилину, то про себе він за цей час може прочитати 24 слова. У II класі швидкість читання вголос і про себе стає майже однаковою. У 111 класі швидкість читання про себе (120 слів на хв.) перевищує темп читання вголос. Змінюється і якість читання про себе. Так, більшість учнів II класу, читаючи про себе, здатна уявити звучання фрази й усвідомити її зміст (Н.Ф. Скрипченко).

У навчальній роботі важливо враховувати, як впливає мовчазне читання на голосне і навпаки. Темп мовчазного читання після попереднього голосного підвищується в першокласників у 1,4 раза, в учнів другого і третього класу — в 1,3 раза. Темп голосного читання після попереднього мовчазного майже не зростає. Підвищується й ефективність мовчазного читання. Вже під кінець третього року навчання в 67% учнів усвідомлення тексту підвищується при мовчазному читанні в 1,35 раза.

Досягнення в читанні про себе тісно пов'язані з розвитком внутрішнього мовлення в молодших школярів. Внутрішнє мовлення в учнів, особливо І—II класів, ще недостатньо розвинене, що впливає і на якість їх писемного мовлення. Для дитини цього віку переведення внутрішнього мовлення в писемне виявляється занадто важким. Учень часто тільки в думці визначає те, що хоче писати, але не може стати на позицію читача, який читає твір школяра без описаної ним картини. Учневі здається, що те, про що він думав написати, зрозуміло читачеві.

У процесі вивчення граматики слово виступає для дітей як певна частина мови, що має граматичну форму. Збагачується розуміння значень слів, які діти активно використовують; відбувається їх узагальнення й диференціація, зростає в їхньому активному словнику кількість родових назв для різних категорій предметів і окремих їх видів. Успіх в оволодінні учнями І— III класів орфографічними діями залежить від багатьох педагогічних і психологічних факторів, але серед них одне з провідних місць належить методам роботи вчителя з учнями (Г.П. Коваль).

Учні третього класу здатні ділити текст на речення, допускаючи при цьому пересічно 5—6 помилок. А при визначенні головних і другорядних членів речення у такому ж тексті допускають від 5 до 21 помилки. При розподілі знаків у цьому ж тексті вони допускають від 4 до 24 помилок. Все це свідчить про значні індивідуальні відмінності у засвоєнні учнями граматичного матеріалу (Н.Ф. Пічко).

Увага.

У першокласників увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. їм важко довільно керувати своєю увагою. Першокласник, здобувши знання про правила поведінки на уроці, може порушувати їх (голосно сказати щось іншому учневі), заважаючи іншим учням. Але це робиться переважно через те, що він не може розподілити свою увагу одночасно на виконання завдання і контроль власної поведінки (М.П. Задесенець, Т.М. Лисянська).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вікова та педагогічна психологія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток мовлення.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Предмет педагогічної психологи

  • З історії вікової і педагогічної психології

  • Методи вікової і педагогічної психології

  • ПРОБЛЕМА ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

  • Основні теорії психічного розвитку дитини

  • Психоаналітичні теорії дитячого розвитку

  • Теорія соціального научіння

  • Когнітивний підхід (вчення Жана Піаже)

  • Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського

  • Періодизація вікового розвитку Д. Б. Ельконіна

  • Психічний розвиток і навчання

  • Основні напрямки психічного розвитку дітей у навчально-виховному процесі

  • ПСИХОЛОГІЯ ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА

  • Психологія немовляти

  • Ранній вік (2—3 рік життя)

  • Криза трьох років

  • Дошкільний вік

  • Розвиток психічних функцій

  • Розвиток особистості дошкільника

  • МОЛОДШИЙ ШКІЛЬНИЙ ВІК

  • Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

  • Загальні психологічні особливості молодших школярів

  • Характерні особливості учбової діяльності.

  • Мотиваційні складові учіння.

  • Операційні складові учіння.

  • Емоційно-вольові складові учіння.

  • Результативні складові учіння.

  • Ставлення учнів до учіння.

  • Вплив батьків на успіхи у навчанні дітей.

  • Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів

  • Пам'ять.

  • Уява.

  • Системний підхід у вивченні мислительних операцій молодших школярів.

  • Розвиток мовлення.
  • Формування особистості молодшого школяра

  • Емоційні особливості.

  • Індивідуально-типологічні особливості.

  • Розвиток здібностей.

  • Формування взаємовідносин, груп і колективів.

  • ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА

  • Особливості психосексуального розвитку підлітка.

  • Розвиток вищих психічних функцій у підлітковому віці

  • Особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з дорослими і однолітками.

  • Особистісне зростання підлітка.

  • Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка

  • Лібералізація ціннісних уявлень.

  • Становлення самосвідомості підлітка.

  • ПСИХОЛОГІЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ

  • Розумовий розвиток у старшому шкільному віці

  • Особливості розвитку особистості у ранньому юнацькому віці

  • Проблема сенсу життя в ранньому юнацькому віці

  • ВІК ДОРОСЛОСТІ

  • Анатомо-фізіологічні особливості періоду дорослості

  • Розвиток психічних процесів у період дорослості

  • Психосоціальний розвиток дорослих

  • Кризи віку дорослості

  • ПОНЯТТЯ ПРО УЧІННЯ. УЧБОВА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧНІВ ЯК ОДНА з ФОРМ УЧІННЯ

  • Історія психологи учіння

  • Види учіння та структура учбової діяльності учнів

  • Процес засвоєння як зміст учбової діяльності учнів

  • Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю

  • Вміння самостійно вчитися

  • Неуспішність, її причини та запобігання

  • ПСИХОЛОГІЯ НАВЧАННЯ

  • Психологічний погляд на дидактичні принципи

  • Теорії навчання

  • Класифікація навчання

  • Моделі навчання

  • Управління процесом навчання

  • ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ

  • Теорія виховання

  • Виховання як формування цілісної особистості

  • Психологічні механізми виховання

  • Психолого-педагогічні прийоми виховання

  • Поняття про моральність

  • Вчинок як одиниця моральної поведінки

  • Рівні моральної вихованості.

  • Вікові аспекти виховання

  • Дошкільний вік

  • Молодший шкільний вік

  • Підлітковий вік

  • Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою

  • ПСИХОЛОГІЯ ВЧИТЕЛЯ

  • Здібності в структурі суб'єкта педагогічної діяльності

  • Структура педагогічних здібностей

  • Характеристика основних функцій та педагогічних умінь

  • Стилі педагогічної діяльності

  • Література