Дані про розвиток відчуттів у дітей з порушенням мовлення свідчать, що для цього психічного процесу не характерні грубі відхилення від норми; частота порушень на рівні рецептора (зору, слуху) майже така сама, які в нормі.
Добре розвинена у дітей з порушенням мовлення чутливість до розрізнення кольорів. Вони знають основні кольори. Однак опанування назвами відтінків кольорів відстає у часі. Такі кольори, як фіолетовий, помаранчевий, блакитний, у мовленні діти не застосовують. У дітей з дизартрією на рівні рецептора має місце порушення смакових, тактильних, нюхових відчуттів.
Сприймання — це відображення предметів та явищ об'єктивної дійсності в цілому, коли вони безпосередньо впливають на органи чуття.
Сприймання, як і відчуття, пов'язане насамперед із аналізаторним апаратом, за допомогою якого світ впливає на нервову систему людини. Сприймання — сукупність відчуттів. Наприклад, сприймаючи свіже, кругле яблуко, людина відображає у відчуттях його колір, запах та інші властивості.
Однак сприймання є високоорганізованим пізнавальним процесом, порівняно з відчуттям. Сприймаючи яблуко, людина знає, що це саме яблуко, воно має характерний смак. Людина завжди називає предмет, який сприймає, певним словом.
Фізіологічні основи сприймання полягають у тому, що під впливом дії на рецептори різноманітних комплексних подразників навколишнього світу у корі великих півкуль головного мозку утворюються тимчасові нервові зв'язки. Вони формуються у межах одного аналізатора. Виникають також і між аналізаторні зв'язки. В ядрах коркових відділів аналізаторів здійснюється складний аналіз і синтез цих комплексних подразників. Аналіз забезпечує вирізнення об'єктів сприймання. На основі аналізу здійснюється синтез усіх властивостей об'єкта у цілісний образ.
Таким чином, в основу складного процесу побудови образного сприймання покладено систему внутрішньо-аналізаторних і міжаналізаторних зв'язків, за допомогою яких забезпечуються оптимальні умови виділення подразників і взаємодія властивостей предмета як складного цілого.
Сприймання кожного нового предмета здійснюється на ґрунті знань та досвіду людини. Тому в процесі сприймання відбувається поновлення деяких раніше вироблених тимчасових нервових зв'язків. Унаслідок цього утворюються складні інтеграційні нервові процеси, що охоплюють збудження у зв'язку з діючими комплексними подразниками і поновлення тимчасових нервових зв'язків, вироблених у попередньому досвіді.
Важливу функцію у процесі сприймання виконує мовлення, яке визначає сутність людського сприймання. Мовлення надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує сприймання з людською особистістю. Мовлення сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, що відображаються, і регулює процес формування людського сприймання.
Для сприймання характерні такі властивості: предметність, цілісність, структурність, осмисленість.
Сутність предметності полягає в об'єктивізації, тобто в належності певного предмета до навколишньої дійсності. Предметність — набута властивість. У процесі сприймання завжди бере участь не один аналізатор, а декілька. Наприклад, коли розглядаємо квітку, картину чи лісову галявину, діє не лише зоровий аналізатор, а й руховий, адже спостерігаючи за цими об'єктами, ми рухаємо очима.
На відміну від відчуття, що відображає окремі властивості предмета, які діють на органи чуття, сприймання формує цілісний образ предмета. Він утворюється на основі знань про окремі ознаки предмета, що виникають у людини на основі різних відчуттів.
З цілісністю предмета пов'язана його структурність. Сприймання — це не тільки сукупність миттєвих відчуттів. Людина сприймає абстраговану від цих відчуттів узагальнену структуру, що створюється протягом певного часу. Наприклад, розглядаючи картину, ми сприймаємо не окремі об'єкти, їх забарвлення, а певний сюжет.
Перцептивні образи завжди мають певне смислове значення. У людини сприймання тісно пов'язано з мисленням, розумінням сутності предмета. Свідоме сприйняття предмета полягає в тому, що подумки потрібно його назвати, виокремити в певну групу, клас предметів, узагальнити у слові.
Сприймання завжди має вибірковий характер. За допомогою цієї властивості людина серед інших предметів вирізняє один у той час, коли на неї діє низка інших подразників.
Виокремлення об'єкта у процесі сприймання зумовлене суб'єктивними та об'єктивними чинниками. До об'єктивних належать, насамперед, ознаки того об'єкта, що сприймається, його контрастність з навколишніми об'єктами, а саме: забарвлення, величина, розташування у просторі. До суб'єктивних чинників належить новизна об'єкта сприймання, ставлення людини до нього. Суб'єктивною умовою є спеціальне завдання, що ставиться перед людиною. Під впливом цього вона примушує себе зосередитися на конкретному об'єкті навіть тоді, коли він її не цікавить або недостатньо вирізняється серед інших. За таких умов людина успішно працює, незважаючи на різні перешкоди для сприймання.
Розглянемо особливості сприймання дітей з порушенням мовлення.
У дітей з різними вадами мовлення особливості слухового сприймання безпосередньо пов'язані з порушенням фонематичного сприймання: спостерігаються погіршення слуху на високочастотні тони і збережені низькочастотні. При цьому має місце характерне порушення звуковимови. У дитини, яка не чує звуків високої частоти (т, к, с, п, е, ф, ш), виникають труднощі, пов'язані з їх вимовлянням, тому в мовленні вона їх пропускає або замінює іншими звуками. Потім це ускладнює процес навчання читання і письма.
Для деяких дітей характерна недостатність фонематичного слуху, тобто вони не розрізняють звуки і звукосполучення подібні за звучанням, наприклад, однаково сприймають на слух такі слова, як коза — коса, зірка — сірка тощо.
У дітей з дизартрією та ринолалією порушення функції мовнорухового аналізатора безпосередньо впливає на слухове сприймання фонем. При цьому не завжди спостерігається безпосередня залежність між вимовою звуків і порушенням їх сприймання. Має місце розрізнення на слух тих фонем, що не протиставляються у вимові. В інших випадках не розрізняються і ті фонеми, які диференціюються у вимові. Однак можлива певна пропорційність: чим більша кількість звуків диференціюється у вимові, тим успішніше відбувається розрізнення фонем на слух; і чим меншою є "опора" у вимові, тим гірші умови для формування фонематичних образів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логопсихологія» автора Конопляста С.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.
