Процес розвитку особистості першими розпочали вивчати прихильники концепції "Культура і особистість". їх цікавив увесь "ранній досвід" людини: регулярність годування, способи пеленан-ня, купання, привчання до гігієни. Найчастіше особливості одного з перерахованих вище елементів догляду за дитиною розглядалися як виховний аспект, що має відношення до образу світу цілісної культури (Е. Еріксон).
Культурантрополог М. Мід вважала, що саме культура є головним чинником навчання дітей, розвитку їх мислення, переживань і засвоєння правил поведінки в суспільстві. Як і Кардинер, вона пов'язувала появу тих чи інших рис характеру зі специфікою соціалізації. На думку дослідниці, агресивність виникає у результаті нестачі турботи та любові, а увага та надійність призводять до появи доброзичливості. Для підтвердження цього висновку М. Мід використала порівняльний опис результатів соціалізації в різних племенах. Так, культура племені мундугуморів вирізняється насиллям і агресивністю, зокрема і суровим ставленням до дітей, що зумовлює появу в них агресивних і ворожих якостей характеру. На противагу турботливість, підтримка, створення атмосфери безпеки, що притаманні культурі племені арапашів, призводять до появи в дітей таких якостей як доброзичливість, лагідність, сприйнятливість.
І. Ейбл-Ейбесфільд вказав на те, що ставлення представників різних культур до агресивності та до власних дітей виступає провідним чинником розвитку агресивності в дітей. Для підтвердження цього висновку дослідник проаналізував особливості ставлення до дітей у войовничих і миролюбних африканських, південноамериканських та океанських племенах з різними культурами. Позитивне ставлення до власних дітей, любов і ласку було помічено в миролюбному африканському племені ко-сан та у войовничому південноамериканському племені яномамі. У результаті проведеного експерименту було з'ясовано, що південноамериканські діти виростають агресивнішими у порівнянні з африканськими дітьми, які не вирізняються агресивністю.
На основі етнологічних даних Р. Ронер висунув концепцію батьківського прийняття /неприйняття, за допомогою якої він намагався пояснити і передбачити наслідки батьківського прийняття (позитивного ставлення) та неприйняття (негативного ставлення) для поведінкового, емоційного і когнітивного розвитку дитини. Дослідник виокремив три типи можливого ставлення батьків до дитини: 1) розуміння, тепле ставлення і любов; 2) ворожість і агресія; 3) індиферентність, які неоднаковою мірою характеризують культури і взаємопов'язані з іншими вимірами батьківської поведінки, зокрема з батьківським контролем.
Р. Ронер звернув увагу нате, що більшість батьків в усьому світі позитивно ставляться до власних дітей, виявляючи тепло і турботу. На протилежному полюсі знаходиться незначна кількість культур, що вирізняються відторгненням дітей з боку батьків. Суспільство, в якому відсутня любов до дітей, є виключенням, а не нормою.
Методи дослідження соціалізації
Одним з методів дослідження соціалізації виступають етнографічні архіви - "Регіональна картотека людських взаємин", що були використані американським дослідником Р. Ронером.
Матеріали картотеки складає етнологічна інформація про культури, яка класифікована за географічним (загальні описи культур) і предметним (загальні описи культурних матеріалів) принципами. Предметна класифікація містить 79 універсальних тематичних розділів, які належать до восьми широких категорій (загальні характеристики; одяг та їжа; житло і технології; економіка та засоби пересування; індивідуальна і сімейна діяльність; релігія та наука; секс і життєві цикли).
Згодом даним цієї картотеки, що пов'язані з соціалізацією, було присвоєно коди. До розділу соціалізації ввійшло 9 рубрик - від годування і відняття від грудного вигодовування до навчання незалежності, передачі навичок і вірувань. Класифікована інформація й сьогодні представляє значний інтерес для культурантропологів і психологів.
За допомогою архівного підходу до вивчення виховання дітей було з'ясовано, якою мірою культура надає значення вихованню дітей, тобто виокремлено "основні параметри виховання", а саме:
• слухняність, покірність, тобто навчає їх підкорятися дорослим;
• відповідальність (за доручену справу), тобто навчає їх брати відповідальність за домашні справи чи харчування;
• турботливість, тобто навчає їх допомагати молодшим братам і сестрам, хворим та старим;
• прагнення до досягнень, тобто навчає їх докладати зусилля до досягнення якісного виконання роботи;
• самостійність, тобто навчає їх турбуватися про себе і бути незалежними в задоволенні власних потреб;
• загальна незалежність, тобто навчає їх незалежності від контролю, домінування і нагляду (за Г. Баррі).
Усі ці параметри виховання залежать один від одного і зводяться до двополюсного виміру виховання. Одним полюсом виступає навчання поступливості (слухняності, відповідальності, частково - турботливості), іншим полюсом є навчання самоствердженню (прагненню до досягнень, самостійності, незалежності). Тобто, всі культури можна проранжувати від орієнтованих на виховання виключної поступливості до орієнтованих на виховання прагнення до самоствердження.
Вибір практики виховання зумовлюється тим, які саме якості будуть необхідні дітям для дорослого життя у суспільстві з певним типом господарської діяльності. Так, наприклад, мисливці та збирачі були орієнтовані на виховання у дітей самостійності і незалежності; землероби і скотарі - відповідальності та слухняності. Цей зв'язок зберігся і при використанні для аналізу глобального виміру соціалізації - самоствердження/поступливість (за Г. Баррі).
Не зважаючи на те, що результати досліджень Г. Баррі з колегами є досить значущими, їх окремі висновки виявляються дещо спрощеними.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Етнопсихологія» автора Савицька О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етнографія дитинства“ на сторінці 1. Приємного читання.
