• 1. Соціаілізація, інкультурація, культурна трансмісія.
• 2. Порівняльно-культурне вивчення соціалізації.
• 3. Етнографія дитинства.
• 4. Методи дослідження соціалізації.
• 5. Перехід до світу дорослих.
Соціалізація, інкультурація, культурна трансмісія
Більшість дослідників у галузі наук про людину сходяться на думці, що найбільші досягнення етнопсихології пов'язані з вивченням проблем соціалізації. Деякі теоретики виокремлюють етнографію дитинства як самостійну субдисципліну, що має свої теорії та методи дослідження.
Сучасні порівняльно-культурні дослідження соціалізації дітей охоплюють широке коло питань, які умовно можна поділити на чотири групи:
• 1) вивчення процесу соціалізації, його засобів, методів і специфічних способів засвоєння дітьми культури свого народу;
• 2) дослідження взаємозв'язку між вихованням дітей та іншими аспектами життєдіяльності суспільства. Особлива увага приділяється соціальним інститутам, які визначають цілі й засоби виховання та контролюють його результати;
• 3) порівняння зумовлених культурою безпосередніх результатів соціалізації. У цьому випадку дослідників цікавить, чим відрізняються діти, які виросли в різних соціокультурних середовищах, їх цінності, ідеали, стереотипи поведінки;
• 4) вивчення віддалених результатів соціалізації, тобто притаманного культурі взаємозв'язку між методами виховання дитини і характером дорослої людини, що є вихідною проблемою теорії "Культура і особистість".
Усі ці проблеми пов'язані з входженням дитини в культуру свого народу - і н культу рацією (поняття введено в культурантропологію М. Херсковіц). Поняття "інкультурація" відрізняється від поняття "аккультурація", що використовується для позначення процесу входження індивіда у нову для нього культуру.
Інтеграцію індивіда в людське суспільство і набуття ним досвіду, який необхідний йому для виконання соціальних ролей називають соціалізацією.
На відміну від соціалізації, у процесі інкультурації індивід засвоює світорозуміння і поведінку, які притаманні для певної культури, в результаті чого у нього формується когнітивна, емоційна та поведінкова подібність з членами даної культури та відмінності від членів іншої культури.
Процес інкультурації розпочинається з моменту народження - з набуття перших навичок і засвоєння мовлення, а закінчується, умовно, зі смертю. Цей процес реалізовується не у спеціальних інститутах соціалізації, а під керівництвом старших на власному досвіді, тобто відбувається научіння без спеціального навчання. Кінцевим результатом процесу інкультурації є людина, яка компетентна в культурі - в мові, ритуалах, цінностях тощо.
Однак процеси соціалізації та інкультурації відбуваються одночасно, і без входження в культуру людина не може існувати як член суспільства.
М. Херсковіц виділив два етапи інкультурації, єдність яких на груповому рівні забезпечує нормальне функціонування і розвиток культури: 1) дитинство; 2) зрілість.
1 етап - дитинство, упродовж якого відбувається засвоєння мови, норм і цінностей культури, не зважаючи на те, що дитина не є пасивним елементом процесу інкультурації, ймовірніше, вона є інструментом, а не гравцем. Дорослі, застосовуючи систему санкцій (позитивних і негативних), обмежують її права вибору і оцінки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Етнопсихологія» автора Савицька О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 8. Етнокультурна варіативність соціалізації“ на сторінці 1. Приємного читання.
