Тема 8. Етнокультурна варіативність соціалізації

Етнопсихологія

Не зважаючи на те, що "інкультурація індивіда в перші роки життя - це основний механізм стабільності та неперервності культури", цей механізм не призводить до повного повторення попередніх поколінь. Результат процесу інкультурації може знаходитися у будь-якій точці континууму між точним і безумовним засвоєнням культури новим поколінням і повною невдачею в її передачі.

2 етап - зрілість. Входження в культуру не закінчується з досягненням людиною повноліття. Однак інкультурація дорослої людини має перервний характер і стосується лише окремих "фрагментів" культури - винаходів, відкриттів, нових ідей, які надходять ззовні. На другому етапі індивід має можливість певною мірою приймати або відкидати те, що йому пропонує культура, він може дискутувати і творити. Тому інкультурація в період зрілості відкриває дорогу змінам і сприяє тому, щоб стабільність не переросла у застій, а культура не лише зберігалася, але й розвивалася (М. Херсковіц).

Соціалізація є більше універсальною у порівнянні з інкультурацією, що є більше специфічною (за результатами досліджень процесів інкультурації та соціалізації М. Мід і Д. Мацумото). Однак, якщо розглядати процес розвитку окремої особистості, то є очевидним, що під час цього процесу відбувається специфічна для певної культури соціалізація і загальна інкультурація.

Процеси соціалізації та інкультурації є складовими процесу культурної трансмісії, що виступає механізмом, за допомогою якого етнічна група "передає себе у спадок" новим членам, передусім дітям. Використовуючи культурну трансмісію, група може увічнити свої особливості в наступних поколіннях за допомогою специфічних механізмів научіння (Г. Баррі).

Дослідники виділяють три види трансмісії:

• вертикальна трансмісія, в процесі якої культурні цінності, уміння, вірування тощо передаються від батьків до дітей;

• горизонтальна трансмісія, коли від народження до дорослості дитина засвоює соціальний досвід і традиції культури у процесі спілкування з ровесниками;

• "непряма" трансмісія, за якої індивід навчається в спеціалізованих інститутах соціалізації (школа, вузи), а також на практиці - у майже всіх оточуючих його дорослих, окрім батьків (родичі, старші члени общини, сусіди тощо).

Соціалізатори диференціюються не лише за сімейною належністю (батьки, родичі, неродичі) і віком (дорослий, старша дитина, ровесник), а й за функціями, які виконуються у процесі культурної трансмісії.

Агенти соціалізації - це люди, соціальні інститути, які існують для того, щоб забезпечити проходження інституту соціалізації. Основними агентами соціалізації є батьки.

За характером впливу на дитину виокремлено таких агентів соціалізації (за Г. Баррі):

• опікуни - здійснюють догляд за дитиною, задовольняють її фізичні та емоційні потреби;

• авторитети - на власному прикладі прищеплюють дитині культурні цінності та норми;

• дисциплінатори - розподіляють покарання;

• вихователі - цілеспрямовано навчають дитину, передають їм відповідні знання і навички;

• компаньйони - беруть участь у спільній з дитиною діяльності на більш-менш рівних правах;

• співмешканці - проживають з дитиною в одному помешканні.

Варто зауважити, що ніколи не було і не може бути незалежних від культури впливових і соціально значущих соціалізаторів. Якщо з точки зору буденної свідомості сучасного європейця батьки, передусім мати - це найважливіші й природні соціалізатори, які виконують всі перераховані вище функції, то у багатьох більш традиційних культурах дитина належить не лише батькові та матері, а всій спільноті, в якій вона живе, і відповідно вся спільнота бере участь у вихованні дитини.

Етнографи відмічають "рухливість" дітей з багатьох народів Океанії - 61 % дітей у 50-60 рр. XX ст. на одному з островів жили не в батьківській сім'ї, а переходили в різні сім'ї два і більше разів. Звичай обов'язкового виховання дітей за межами батьківського дому був поширений у ранньокласовому суспільстві.

Роль одних і тих самих соціалізаторів в різних культурах є неоднаковою. Наприклад, у традиційній російській культурі існували певні градації та рівні материнства, зокрема, представником образу матері у періоду немовляти була бабуся. В Радянському Союзі основним соціалізатором виступала держава, в зв 'язку з цим усі громадяни претендували на участь у вихованні чужих дітей.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Етнопсихологія» автора Савицька О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 8. Етнокультурна варіативність соціалізації“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Сучасне розуміння предмету етнічної психології

  • Етнічне відродження другої половини XX ст.

  • Зв'язок етнопсихології з іншими науками

  • Тема 2. Історія розвитку наукових етнопсихологічних ідей в Європі та Америці

  • Етнопсихологічні ідеї в німецькій філософії

  • Тема 3. Основні напрямки етнопсихологічних досліджень

  • Мовознавчі дослідження етнічної самобутності

  • Становлення етнопсихологічних знань в Україні

  • Сучасний стан розвитку етнопсихології

  • Тема 4. Культура як основний чинник диференціації народів

  • Чинники розвитку культури. Функції культури

  • Змістовий модуль 2. Етнопсихологічні аспекти особистості

  • Вплив соціального контексту на формування етнічної ідентичності

  • Проблема зміни етнічної ідентичності

  • Тема 6. Архетипічність. Ментальність. Національний характер

  • Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака нації

  • Поняття національного характеру

  • Тема 7. Етнічна свідомість та самосвідомість. національна свідомість і самосвідомість

  • Етнічна самосвідомість як структурний компонент самосвідомості особистості

  • Національна свідомість та її складові. Національна самосвідомість

  • Національні почуття

  • Тема 8. Етнокультурна варіативність соціалізації
  • Порівняльно-культурне вивчення соціалізації

  • Етнографія дитинства

  • Тема 9. Національно-культурна специфіка мовленнєвого спілкування

  • Класифікація національно-культурних чинників спілкування

  • Тема 10. Основи етнопсихолінгвістики

  • Методологічні засади психолінгвістики

  • Психолінгвістика як теорія мовленнєвої діяльності

  • Етнопсихологічні дослідження у фоносемантиці

  • Змістовий модуль 3. Психологія міжетнічних відносин

  • Основні типи та етапи розвитку міжетнічних відносин

  • Етноцентризм як механізм міжгрупового сприймання

  • Соціальна каузальна атрибуція

  • Тема 12. Етнічні конфлікти: чинники виникнення та шляхи врегулювання

  • Види і стадії етнічних конфліктів

  • Тема 13. Адаптація до нового культурного середовища

  • Чинники адаптації до нового культурного середовища

  • Наслідки міжкультурної взаємодії для індивіда та груп