Той факт, що явище У мало місце, коли трапилось явище X.
Той факт, що ніякий інший потенційний фактор Z не був зареєстрований, коли було виявлено явище X.
Коли ми намагаємось пояснити якесь явище науково, ми концентруємо увагу на тому, за яких умов простежується це явище, тобто які фактори відіграли достатньо важливу роль в ситуації, що його викликала.
Наукове пояснення якоїсь події чи явища і визначення абстрактного наукового терміну мають багато спільного. Вони повинні бути точними та несуперечливими. Проте пояснення має також збагачувати наше розуміння явища шляхом виокремлення факторів, що супроводжують його появу, і шляхом запобігання можливих альтернативних факторів.
Пояснення, яке базується на хорошому теоретичному обґрунтуванні, повинно відповідати таким критеріям:
операційній точності;
елементи пояснення не повинні базуватися на явищі, яке ми пояснюємо чи визначаємо;
пояснення має бути сформульоване у такий спосіб, щоб його можна було перевірити через контраст з альтернативними поясненнями.
Інакше кажучи, пояснення може бути перевірене і тому вважатися надійним тільки у тому випадку, коли ми знаємо, які факти можуть його фальсифікувати. Якщо ми не бачимо жодного способу спростувати пояснення, його можна вважати псевдопоясненням.
Пояснення передбачає використання понять, законів і теорій, які можуть бути застосовані для трактування експериментальних здобутків або для описання природних явищ, тобто явищ, які виникають у реальному житті. Воно набуває додаткової цінності, якщо завдяки йому створюється можливість з достатньою точністю передбачити або проконтролювати майбутні події чи явища.
У процесі накопичення знання в певні періоди розвитку науки виникають так звані кризові ситуації. У більшості підручників з проблем методології науки стверджується, що відбувається певною мірою упорядкований кумулятивний розвиток законів та теорій. Вони відображають науку як вид конструктивної діяльності, в процесі якої кожне питання, що вирішується або відкривається теоретично, додає нове знання до загальної структури наукового знання.
Проте в процесі розвитку науки періодично виникають так звані наукові революції, які, за термінологією Куна [33] — одного з провідних фахівців у галузі методології науки, часто залишаються "неявними" (invisible). Кун стверджує, що криза є нормальним явищем, очікуваною складовою наукового пізнання. Згадаємо наведене на початку цього розділу визначення науки, яке запропонував Кун: "Якщо вчений вважає, що результат, який він здобув, є остаточним, він вибуває з гри, яка зветься наукою".
Отже, наукова парадигма, яка превалює на певному етапі розвитку науки, починає не відповідати завданням вирішення тих проблем, що виникають, на її місце приходить нова. Звичайно, для науковців, які оперують поняттями "старої" парадигми, нелегко прийняти нову, а інколи й усвідомити та визнати неадекватність старої. Проте нова парадигма знаходить собі дорогу і стає домінантною завдяки тому, що спрацьовує, вирішує кризу і усуває аномалії, породжує нові перспективи щодо здобуття нових знань про світ.
Наукова парадигма — це, користуючись метафорою Куна, своєрідна "парасолька", під якою містяться унікальні специфічні правила досліджень даної наукової дисципліни. Вони включають метанаукові та ідеологічні установки щодо тих явищ, які виявляються цікавими для наукового дослідження, а також уточнюють предмет дослідження, специфічні методичні прийоми, типи понять, що необхідні при конструюванні законів та теорій.
Ознаками зрілості науки або окремої наукової дисципліни є наявність в ній парадигми. Парадигма — це загальновизнаний науковим співтовариством на даному етапі розвитку науки еталон наукового дослідження, який включає закон, теорію, їх практичне застосування, метод, знаряддя або інструментарій, який застосовується в науковому дослідженні. Це правила та стандарти наукової діяльності, які прийняті в науковому співтоваристві в конкретний період розвитку науки. їх дотримуються, доки не відбудеться нова наукова революція, яка змінить стару парадигму і на її місце буде прийнята нова.
У науковій психології проблема становлення парадигми відображена в роботах В. Вундта і його наукової школи. Значний внесок у розвиток наукової методології середини і кінця XX століття зробили К. Поппер, І. Лакатос, П. Фейербанд, П. Холден та інші провідні філософи та вчені. Як підкреслює автор підручника з експериментальної психології В. Дружинін [21], ці автори базувалися на аналізі розвитку наукового знання в реальній діяльності дослідників. Особливий вплив на їхні погляди справила революція в природознавстві, яка торкнулася і математики, і фізики, і хімії, і психології та інших фундаментальних наук. Вона змінила підхід до науки і життя в науці. У XIX столітті вчений, який дослідив той чи інший факт чи закономірність або створив теорію, міг упродовж всього життя захищати свої погляди від критичних нападок і не пропагувати їх. Наука не дуже відрізнялась від філософії, сподіваючись на істинність та незаперечність своїх суджень. З історії науки, наприклад, відомий такий цікавий факт. Видатний англійський фізик Ісаак Ньютон, автор теорії тяжіння, протягом майже всієї своєї наукової діяльності не публікував результатів наукових досліджень, щоб не витрачати час на спростування можливих критичних зауважень.
У XX столітті наукові погляди на реальність кардинально змінилися практично упродовж життя одного покоління. Старі теорії спростовувалися спостереженнями і експериментами, і вчений міг для пояснення експериментальних даних, отриманих колегами, послідовно висувати низку теорій, які спростовували одна одну.
Отже, теорія вже не вважалася зверх цінністю і перетворилася у тимчасовий інструмент, який можна уточнювати і врешті-решт замінювати на іншу теорію. Звідси висновок, важливість якого для науки ми вже підкреслювали: науковим є те знання, яке може бути спростоване, визнане помилковим у процесі емпіричної перевірки. Знання, для спростування якого неможливо запропонувати відповідну процедуру, не може вважатись науковим.
Процедура наукового дослідження. Типи досліджень
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Експериментальна психологія» автора Максименко С.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Теорія вищого рівня Халла-Спенса“ на сторінці 2. Приємного читання.
