Визначення дисципліни як наукової чи ненаукової базується, як можна собі уявити на підставі вищезазначеного, на встановленні розбіжностей у методології проведення досліджень в межах цих дисциплін. Це означає, що методи і процедури, обрані дослідником, та спосіб, у який вони застосовуються при проведенні дослідження, визначають, чи можна кваліфікувати знання, отримані на їх підставі, як наукові, або як якісь інші, наприклад, естетичні, релігійні. У зв'язку з цим виникає запитання: чи є інформація, яку зібрав фізик, більш науковою, ніж інформація, про яку повідомляє економіст або психолог чи біолог? Відповіді на ці запитання базуються на аналізі процедури, якої дотримувались дослідники у відповідних галузях знань. Якщо кожен з них отримує інформацію шляхом застосування наукового методу, тоді відповідь на запитання "Яке знання є більш науковим?", базуватиметься тільки на аналізі того, якою мірою представник кожної галузі знань послідовно дотримувався процедур, що становлять сутність наукового методу. Тобто не матеріал, який досліджується, зумовлює рівень науковості знання, а точність і адекватність методів, якими користується для здобування знань учений. Якщо психолог маніпулює якимись ознаками умов і спостерігає ефекти цих маніпулювань в суворо контрольованих умовах, а потім визначає процедури, якими він користувався, у такий спосіб, щоб їх могли повторити інші компетентні дослідники, його діяльність є не менш науковою, ніж діяльність фізика, економіста чи біолога. Представники цих галузей знань є науковцями, які вивчають взаємозв'язки між подіями з метою формулювання висновків, що можуть бути представлені і порівняні у числовій формі. Отже, галузі знань можуть відрізнятися одна від одної за характером явищ, які в них вивчаються, а не за сутністю дослідницьких процедур, які застосовуються вченими.
Як підкреслює Т. В. Корнілова, автор російського підручника з експериментальної психології, виданого у 2002 році для студентів спеціальності "Психологія" [29], у 30-х роках XX століття Поппером була узагальнена система міркувань і дій, які використовуються дослідником при реалізації експериментального методу. В результаті цього вже не виникало плутанини відносно того, де закінчується просте спостереження і починається експериментування. Попперу належить, крім наведених вище висловлювань щодо теорії як відправного пункту для проведення спостережень контрольованих умовах, і влучна метафора — порівняння діяльності науковців з діяльністю членів суду присяжних, за допомогою якої він характеризує логіку встановлення експериментального факту. Це дозволяє зробити висновок про закономірність не тільки тих процесів, які можна безпосередньо прослідкувати у поведінці людини, а й процесів, що не піддаються безпосередньому спостереженню, проте можуть бути оцінені опосередковано на підставі інших процесів. У цьому випадку збіг варіантів ре- конструювання процесів, що вивчаються, на підставі аналізу інших процесів у декількох дослідників (суд присяжних) є важливим доказом правомірності наукових результатів. В психологічних дослідженнях саме така ситуація є більш поширеною, ніж ситуація доступності феноменів, що вивчаються, безпосередньому спостереженню. Той факт, що саме Попперу належить порівняння процедури наукової діяльності з судом присяжних, дозволяє з достатньою впевненістю стверджувати, як це роблять деякі автори підручників з експериментальної психології, що метод експерименту не був запозичений психологами з природничих наук. Він з'явився в ній тоді ж, коли й в інших науках, і психологи знали, як адекватно користуватись ним навіть для дослідження процесів і явищ, не доступних безпосередньому сприйманню та вимірюванню.
Як відомо, Поппер захистив магістерську дисертацію у Бюлера з проблеми творчого мислення, і пізніше його почали розглядати як автора природничо-наукового підходу в науковому дослідженні, який, як вважалось раніше, був нібито привнесений у психологію разом з експериментальним методом. Можна погодитись з Т. Корніловою та авторами американських підручників з експериментальної психології, на яких ми посилалися вище, що скоріше можна стверджувати протилежне. Поппер сформулював поняття експериментальної парадигми на підставі узагальнення дослідницьких схем (нормативів) наукового мислення як в природознавчих науках, так і в гуманітарному знанні, зокрема, в історії та юриспруденції. Ця парадигма не привносилась в психологію з природознавчих наук, а відобразила загальні способи мислення людини, яка реалізує гіпотетико-дедуктивний метод міркувань по відношенню до даних, здобутих в процесі емпіричного досвіду.
Експериментатори рідко вивчають явища, події, процеси у тому вигляді, в якому вони трапляються у реальному житті. Замість цього вони виділяють одну чи декілька змінних для більш ретельного аналізу і маніпулювання. Ця змінна може бути будь-яким елементом, пов'язаним з явищем, що вивчається, який може варіюватись чи змінюватись в різні проміжки часу або в залежності від індивідуальних особливостей суб'єкта. На підставі виокремленої змінної експериментатори діють у відповідності зі схемою, яку філософ Г. Мілл назвав "правилом одної змінної": якщо дві групи осіб не відрізняються одна від одної у всіх аспектах, за винятком одного, і виявляються різними з точки зору якоїсь характеристики їхньої поведінки, стану чи властивості, яка вимірюється, то цю різницю між ними можна віднести за рахунок саме тієї змінної, за якої вони відрізнялись. Тільки експериментальний метод дозволяє психологам і вченим інших галузей знань аналізувати явища в термінах причини і наслідку, тобто встановлювати, що одна змінна призводить до змін в іншій. Це дуже вагомий аргумент на користь використання експериментального методу в будь-якій науковій дисципліні.
Рівень контролю, який забезпечується при проведенні дослідження завдяки використанню експериментального методу, надав експерименту як дослідницькому методу тієї значущості, якої не має жоден з інших методів наукового дослідження.
Мова науки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Експериментальна психологія» автора Максименко С.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Експериментування як метод емпіричних досліджень“ на сторінці 2. Приємного читання.
