Лекція 2. Короткий історичний нарис виникнення і становлення педагогічної психологи

Вікова і педагогічна психологія

Постать A.C. Макаренка є досить неоднозначною. Його наукові праці потребують переосмислення, багато ідей залишаються сумнівними, наприклад про роль таланту, який начебто не залежить від біології людини, а визначається впливом суспільства. Як наслідок, активно виступав проти педологічних ідей про біологічну причинність психічного розвитку, відіграв не останню роль у занепаді педологічної концепції. Його теорія ще в 1928 році критикувалася Українським науковим інститутом педагогіки, зокрема ідея про колективну відповідальність за вчинки окремої особистості. Як відомо, ця ідея в 1930-1950-х роках широко впроваджувалася в трудовій діяльності арештантів ГУЛАГу, ставши для багатьох із них фатальною. Також неоднозначно оцінювалася після виходу у світ "Педагогічна поема" (1935), яка не відразу привернула увагу педагогів.

Однак не можна заперечити багатогранність унікальної наукової спадщини A.C. Макаренка, її значення для роботи з дітьми, які схильні до проявів асоціальної поведінки. Майже ніхто з них після "школи Макаренка" не повернувся в кримінальне середовище. Однак трагедія долі багатьох важливих ідей вченого полягає в тому, що після нього, особливо починаючи з 1940-х років, методи навчання і виховання таких дітей часто механічно переносилися на всю дитячу спільноту, а, отже, уже потенційно були приреченими на невдачу та дискредитацію. Значна роль у популяризації прикладного аспекту теорії A.C. Макаренка належить І.П. Іванову (Методика комунарського виховання, 1958).

Друга половина XX ст. в розвитку педагогічної психології відзначалася посиленою увагою до проблем самостійності і активності особистості учня в навчально-виховному процесі. Досліджувалися і перевірялися на практиці шляхи і способи формування особистості як суб'єкта пізнавальної діяльності, праці та поведінки. Одними з центральних були питання з'ясування психологічного змісту програмування і алгоритмізації навчання, проблемного навчання тощо. Як наслідок, у 1970-1980-х роках виникає суб'єктний підхід до навчання і виховання, який застосовувався прихильниками розвивального навчання (В.В. Давидов, Л.В. Занков, Т.В. Кудрявцева, О.М. Матюшкін, М.І. Махмутов, В. Оконь, Д.Б. Ельконін), особистісно орієнтованої педагогіки (Ю.К. Бабанський, І.С.Якиманська), гуманістичної педагогіки (Ш.О.Амонашвілі, О. Захаренко, В.О. Сухомлинський). На жаль, подальша розробка цих ідей часто призупинялася у зв'язку зі смертю авторів, як це, наприклад, трапилося з ідеями Ю.К. Бабанського; розпадом СРСР, коли були зруйновані міжреспубліканські наукові зв'язки (Ш.О. Амонашвілі) тощо.

Окремої уваги потребує творчий доробок В.О. Сухомлинського (1918т1970), якого неодноразово звинувачували в пропагуванні "абстрактної педагогіки", що безпосередньо спричинило передчасну смерть відомого вченого, педагога-практика. Один з тих великих українців, якого шанують не лише у Старому та Новому світі, а також в Азії, передусім - Китаї. Йому належить розробка ідей гуманізму в навчально-виховному процесі; без знання психології дітей не можна побудувати повноцінний навчально-виховний процес; актуалізував естетичне, трудове виховання. Наголошував на значенні сім'ї у вихованні.

Наукова спадщина ученого дотепер залишається несправедливо недооціненою і ґрунтовно непроаналізованою. її ґрунтовне вивчення може розв'язати багато навчально-виховних проблем, над якими працюють сучасні дослідники, особливо з питань сімейного виховання. Автор праць "Виховання особистості в радянській школі" (1965), "Серце віддаю дітям" (1969), "Народження громадянина" (1970), "Про виховання" (1973) тощо.

Б.Г.Ананьєв (1907-1972). Психологія в "новому синтетичному людинознавстві". Людина є суб'єктом діяльності'. Педагогічна психологія - це педагогічно орієнтована психологія, суміжна дисципліна між педагогікою і різними антропологічними науками. Справа виховання - це питання життя. Визначення мети виховання - це пробний камінь філософських, педагогічних, психологічних теорій. Замість традиційних форм провідної діяльності необхідно розглядати проблему пізнання і спілкування. Засновник "онтопсихології", яка об'єднує вікову та диференціальну психологію з метою цілісного вивчення життєвого шляху людини. Розробка проблем формування розумової діяльності, свідомості, самосвідомості, характеру, волі в умовах навчання. Вивчення якостей учителя. Автор праць "Людина як загальна проблема сучасної науки" (1957), "Про систему вікової періодизації" (195.7).

Л.І.Божович (1908-1981). Засновниця концепції розвитку особистості як активної суспільної істоти: особистість - це людина, яка досягає певного рівня психічного розвитку (на основі культурно-історичної теорії Л.С. Ви готського). Вивчала самосвідомість, самооцінку, емпатію, афект неадекватності, конформізм, колективізм як комплекс альтруїстичних почуттів, доброти, співпереживання, співчуття). Запропонувала термін "емпатія". Вивчала особливості перебігу кризи 7 років, виникнення якої пов'язувала зі вступом до школи. У зв'язку з цим увела в науковий вжиток поняття "внутрішня позиція школяра" як особистісне новоутворення в молодшому шкільному віці. З'ясувала вікову динаміку поведінки дитини та особливості оволодіння нею поведінковими зразками (знайомство з моральними нормами на основі сформованих у дитини моральних почуттів і звичок). Прихильниця експериментального вивчення особистості. Автор праці "Особистість та її формування в дитячому віці. Психологічне дослідження" (1968).

П.Л. Гальперін (1902-1988). Розглядав два основних ракурси для розгортання психічних, "ідеальних" дій: внутрішнього і зовнішнього стану суб'єкта, тобто необхідно пізнавати зміст не лише зовнішніх, але і внутрішніх процесів. Будь-яка психічна діяльність орієнтувальна, оскільки головним життєвим завданням особистості є проблема адекватного орієнтування у своєму життєвому просторі у зв'язку з мінливими умовами життєдіяльності. Отже, необхідно з'ясувати особливості функціонування різнопланових орієнтовних систем дій, де важливе місце належить емоційно-вольовій сфері. Створив теорію поетапного формування розумових дій. Визначив параметри дії: рівень виконання, міра узагальнення, обсяг виконаних операцій, міра засвоєння (озвучення учнем дії свідчить про наявність її довільності). Автор праці "Вступ до психології" (1976).

Д.Ф. Ніколенко (1900-1993). Вивчав особливості розуміння дітьми молодшого шкільного віку наукових понять, психологію вольової діяльності, психологію комічного. Значний творчий доробок присвячений психології вчителя. В останні роки життя актуалізував педологічну проблематику (1993). Систематизатор інформації з педагогічної психології. Є автором першого в незалежній Україні україномовного посібника з педагогічної психології (разом з Л.М. Проколієнко) (1991).

В.Ф. Баєв (1923-1978). Досліджував проблеми внутрішнього мовлення, з'ясовував його роль у навчальній діяльності; формування розумових дій, розвиток усного та писемного мовлення. Вивчаючи питання інтеріоризації мови, довів, що структурні особливості внутрішньої мови залежать від цілей, мотивів і характеру діяльності. З'ясовував індивідуальні відмінності в навчальній діяльності.

Л.Я. Занков (1901-1977). Досліджував особливості пам'яті, мислення, мовлення, співвідношення навчання і розвитку. Ввів поняття "діти із затримкою розумового розвитку". У 1950-х роках розробив систему навчання в початкових класах, яка вважалася в СРСР однією з найкращих із розвивальних навчальних систем, а зараз додатково актуалізується сучасними освітніми реаліями, її деякі дидактичні ознаки: 1) максимальне засвоєння інформаційного масиву; 2) високий рівень складності матеріалу; 3) високий темп уроку тощо.

Л.М. Проколієнко (1927-1989). Вивчала психологічні аспекти програмування, алгоритмізації, комп'ютерного навчання, формування моральних якостей. Узгоджувала досягнення педагогічної психології з потребами школи. З'ясовувала психологічні основи формування гармонійно розвиненої активної особистості.

Є.О. Мілерян (1913-1983). Досліджував проблеми уваги, способи її збудження та відвертання, вікові та індивідуальні особливості. Родоначальник професійної психологічної діагностики.

О.В. Киричук (нар. 1929). Проблеми психології виховання та управління в педагогічній діяльності. Вивчав психологію спілкування в різновікових групах, механізми формування активної життєвої позиції в учнів, їх громадського самовизначення. Написав понад 200 публікацій (монографії, навчальні посібники тощо), наприклад "Формування в учнів активної життєвої позиції (1983). Активно впроваджував методи дослідження в практику роботи вчителя, зокрема соціометричний метод.

ІД. Бех (нар. 1940). Основні наукові інтереси - психологія виховання, зокрема морального виховання. Один із розробників концепції особистісно - зорієнтованого виховання. Організатор психолого-педагогічної науки. Відомий український вчений. Автор праць "Від волі до особистості" (1996), "Особистісно зорієнтоване виховання" (1998) тощо.

С.Д. Максименко (нар. 1941). Проблеми психології навчання і психології морального виховання. Прихильник упровадження методів психолого-педагогічного дослідження в практику роботи вчителя. Організатор психолого-педагогічної науки. Відомий український вчений. Автор праць "Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження (1990), "Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, методи, програми, процедури" (1998), першого україномовного посібника "Генетична психологія" (1998), "Загальна психологія" (2000) тощо.

О.Я. Чебикін (нар. 1949). Засновник наукової школи з проблем емоційної регуляції в розвитку особистості. Наукові досягнення відображені більш як у 300 публікаціях. Започаткував науково-практичний часопис "Наука і освіта" (1997), а для студентів-психологів і працівників психологічної служби створив міжвузівську лабораторію психодіагностики та психолого-педагогічної діагностики (1998).

У 1990-х роках у педагогічній психології актуалізуються такі проблеми:

1) дослідження наслідків упровадження в навчальний процес комп'ютеризованого навчання;

2) навчання дітей з 6-річного віку;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вікова і педагогічна психологія» автора Поліщук В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лекція 2. Короткий історичний нарис виникнення і становлення педагогічної психологи“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина І. ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ

  • Принципи вікової психології.

  • Завдання вікової психології.

  • Місце вікової психології в системі наук.

  • Класифікаційні системи методів.

  • Лекція 2. Витоки вікової психологи як науки

  • Виникнення дитячої психології (Ж.-Ж. Руссо). Експериментальні дослідження дитячої психіки (К. Бюлер, В. Зеньковський, М. Ланге, Е. Мейман, В. Штерн та ін.).

  • Основні історико-теоретичні концепції у віковій психології.

  • Соціогенетична концепція (соціальна, соціологізаторська)

  • Теорія конвергенції двох чинників розвитку (В. Штерн, 1871-1938) та структурна психологія (К. Коффка, 1886-1941).

  • Культурно-історична теорія вищих психічних функцій (Л. С. Виготський)

  • Основні напрямки і етапи розвитку сучасної вікової психології

  • Теорія поетапного формування розумових дій (П.Л. Гальперін, 1902-1988):

  • Лекція 3. Закономірності психічного розвитку в онтогенезі

  • Проблема дитинства у віковій психології. Онтогенез і життєвий шлях людини. Поняття віку як центральна категорія вікової психології

  • Взаємозв'язок психічного розвитку і навчання

  • Модуль 2. Психічний розвиток у дошкільному віці

  • Лекція 2. Психічний розвиток у період 3-6 (7) років

  • Егоцентричне мовлення і мислення.

  • Модуль 3. Психологія дітей шкільного віку

  • Лекція 2. Особливості психічного розвитку учнів середнього шкільного віку

  • Соціальна ситуація розвитку.

  • Лекція 3. Психологія старшокласників

  • Частина II. ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ

  • Лекція 2. Короткий історичний нарис виникнення і становлення педагогічної психологи
  • Модуль 2. Навчання і виховання як феномени педагогічної психології

  • Лекція 2. Психологія учіння

  • Етапи формування розумових дій (за П.Я. Гальперіним):

  • Лекція 3. Закономірності виховного впливу

  • Модуль 3. Суб'єкт педагогічної діяльності як феномен педагогічної психології