Егоцентричне мовлення і мислення.

Вікова і педагогічна психологія

Егоцентричне мовлення і мислення.

Егоцентризм (від лат. ego - Я та centrum - центр, середина) - неспроможність індивіда, який зосереджується на власних інтересах, змінити вихідну пізнавальну позицію стосовно певної думки чи уявлення (де центруватися), що суперечить його досвіду. Егоцентризм дитячого мислення є центральною ланкою, яка концентрує інші особливості мислення дитини (Ж. Піаже), і проміжним етапом між аутичним (первинна форма мислення) та логічним мисленням. Коефіцієнт егоцентризму мислення значно перевищує коефіцієнт егоцентризму мовлення (Л.С. Виготський).

Ж. Піаже: 1) на період вступу до школи егоцентризм мислення зникає; 2) егоцентризм мислення є асоціальним явищем; 3) мислення дитини значно більш егоцентричне, ніж мислення дорослого.

Л.С. Виготський: 1) егоцентризм мовлення розвивається І перетворюється на внутрішню мову; 2) егоцентрична мова може виконувати функцію реалістичного мислення, тобто є соціалізованою; 3) мислення дитини не більш егоцентричне, ніж мислення дорослого: відмінність полягає в тому, що егоцентричне мислення дорослого не проявляється мовленнєво.

За Ж. Піаже, егоцентричне мовлення (Р ег) у 6-7 років становить близько 50% вільного мовлення (Р вм), виявляючись у повторенні (ехолалія), монолозі (супровід дій голосними висловлюваннями), "монолозі удвох" (колективний монолог), тоді як соціалізоване мовлення - це Передача інформації, критика, накази, прохання, докори, відповіді, питання. Як наслідок, вільне мовлення - це сукупність усіх виявів егоцентричного мовлення та соціального мовлення (крім тих, які вважаються відповідями на питання) як передумова вимірювання егоцентричного мовлення (Я ег/ Р вм).

На схилі життя, переглядаючи власні наукові погляди, учений вважав, що вихідними позиціями в розвитку дитячої психіки є реальні дії дитини (сенсомоторний інтелект, тобто елементи мислення, які започатковані в рухах, регулюються зовнішніми враженнями).

У .цілому егоцентризм - це природне явище, зміст якого є показником потенційних можливостей дитини до переходу від конкретно-образного до словесно-логічного мислення.

До кінця дошкільного віку в соціальній ситуації розвитку виокремлюються такі системи, які відзначаються активним входженням у життєвий простір дорослих, формуванням власної "дитячої культури і субкультури", стабілізацією елементарних обов'язків, первинним розумінням власного призначення у світі і, зрештою, накопиченням гармонічних та дисгармонійних взаємин з навколишнім соціальним оточенням:

1) "дитина-сім'я";

2) "дитина - ровесник";

3) "дитина - вихователь".

Провідна діяльність відзначається домінуванням рольової гри, коли відтворюються особливості життєвого простору дорослих як" умова формування особистісних якостей дитини. Гра детермінує інші види діяльності, зокрема малювання, конструювання, ліплення, основне призначення яких полягає в розвитку координації рухів, дрібних і великих м'язів, сенсорної сфери.

Новоутворення ускладнюють зв'язки з навколишнім світом, стимулюють до участі в житті дорослих, посилюють мовну активність (період "чомучок " в інтервалі 3-5 років).

Основна суперечність: невідповідність між можливостями і бажаннями, прояви яких залежать від формування образу Я та рівня критичного осмислення навколишнього середовища, особливо сімейного (взаємостосунки, соціальний статус, матеріальний стан).

Основні новоутворення до 6 років:

1) знижений слух як результат надмірної зорової та дотикової концентрації на предметах, явищах навколишнього середовища;

2) слабка координація дрібних рухів, дрібної мускулатури рук;

3) висока рухливість і, як наслідок, накопичення значного чуттєвого досвіду про предмети, явища навколишнього середовища;

4) розуміння змісту елементарних понять (рослина, тварина), фактологічних даних загального плану (про працю людей, країну, свята);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вікова і педагогічна психологія» автора Поліщук В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Егоцентричне мовлення і мислення.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина І. ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ

  • Принципи вікової психології.

  • Завдання вікової психології.

  • Місце вікової психології в системі наук.

  • Класифікаційні системи методів.

  • Лекція 2. Витоки вікової психологи як науки

  • Виникнення дитячої психології (Ж.-Ж. Руссо). Експериментальні дослідження дитячої психіки (К. Бюлер, В. Зеньковський, М. Ланге, Е. Мейман, В. Штерн та ін.).

  • Основні історико-теоретичні концепції у віковій психології.

  • Соціогенетична концепція (соціальна, соціологізаторська)

  • Теорія конвергенції двох чинників розвитку (В. Штерн, 1871-1938) та структурна психологія (К. Коффка, 1886-1941).

  • Культурно-історична теорія вищих психічних функцій (Л. С. Виготський)

  • Основні напрямки і етапи розвитку сучасної вікової психології

  • Теорія поетапного формування розумових дій (П.Л. Гальперін, 1902-1988):

  • Лекція 3. Закономірності психічного розвитку в онтогенезі

  • Проблема дитинства у віковій психології. Онтогенез і життєвий шлях людини. Поняття віку як центральна категорія вікової психології

  • Взаємозв'язок психічного розвитку і навчання

  • Модуль 2. Психічний розвиток у дошкільному віці

  • Лекція 2. Психічний розвиток у період 3-6 (7) років

  • Егоцентричне мовлення і мислення.
  • Модуль 3. Психологія дітей шкільного віку

  • Лекція 2. Особливості психічного розвитку учнів середнього шкільного віку

  • Соціальна ситуація розвитку.

  • Лекція 3. Психологія старшокласників

  • Частина II. ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ

  • Лекція 2. Короткий історичний нарис виникнення і становлення педагогічної психологи

  • Модуль 2. Навчання і виховання як феномени педагогічної психології

  • Лекція 2. Психологія учіння

  • Етапи формування розумових дій (за П.Я. Гальперіним):

  • Лекція 3. Закономірності виховного впливу

  • Модуль 3. Суб'єкт педагогічної діяльності як феномен педагогічної психології