Розділ «МОДУЛЬ І. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ДИТЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ»

Виховання - процес здійснення суспільних впливів, зумовлюючих формування особистості, тобто індивіда як члена суспільства, з тими якостями, які дозволяють йому відповідати на вимоги суспільства і дають підстави користуватись правами члена суспільства.

Одним із напрямів виховання є навчання, яке організовується суспільством в освітніх установах з метою озброєння учнів знаннями, вміннями, навичками. Психічний розвиток особистості і навчання тісно взаємопов'язані. Навчання веде за собою розвиток, від особливостей навчання залежать темпи переходу індивіда від нижчих ступенів розумового розвитку до вищих (Л.С.Виготський). Розвиток психіки людини в умовах навчання досягає таких успіхів, які неможливі за інших обставин. Зокрема, дослідження показують, що без спеціальної педагогічної роботи абстрактне мислення не виникає у дитини, а відповідно організоване навчання прискорює перехід дітей до абстрактного мислення.

Основні лінії психічного розвитку дітей у процесі навчання і виховання:

o ускладнення знань. У сучасному світі знання накопичуються дуже швидкими темпами - набагато швидшими, ніж зміни у навчальних програмах. Внаслідок цього школа не спроможна забезпечити засвоєння учнями повного обсягу знань. Тому необхідно, щоб учні засвоювали не тільки знання, а також способи їх здобування. Зміст навчання (види та особливості знань) визначає загальний тип і структуру розумового розвитку;

o засвоєння психологічних механізмів застосування способів і знань - спеціальних розумових прийомів і вмінь;

o розвиток загальних властивостей особистості: спрямованості, механізмів свідомості, вольових рис тощо.

ВИСНОВКИ про поняття, що характеризують онтогенез людини: - розвиток живих істот у процесі індивідуального життя називають онтогенезом;

- сутність онтогенезу людини у різних своїх аспектах розкривають поняття розвитку, дозрівання, формування, становлення, навчання й розвитку;

- психічний розвиток виступає як процес кількісних та якісних змін психіки, що відбуваються у ході діяльності й спілкування дитини з іншими людьми та знаменують перехід від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності;

- дозрівання - прояв онтогенезу, визначений генотипом, що забезпечує необхідні для психічного розвитку дитини властивості її організму;

- соціальну зумовленість онтогенезу людини в умовах сучасного суспільства відображають психологічне поняття формування та педагогічні поняття виховання й навчання.

3. Основні закономірності психічного розвитку людини

Психічний розвиток людини відзначається наступними закономірностями.

1. Гетерохронність психічного розвитку дитини - це нерівномірний, хвильовий характер розвитку окремих психічних процесів. Він проявляється у тому, що для кожної психічної властивості є специфічний період, коли вона розвивається найбільш інтенсивно. Ці періоди - сензитивні (Виготський Л. С.). Наприклад, для розвитку мовлення сензитивним є період до 2-х років, потім можливості й темпи розвитку мовлення значно знижуються.

2. Асинхронність психічного розвитку дитини полягає у тому, що різні психічні функції мають різні сензитивні періоди і за тривалістю і за віком їх настання. Наприклад, у дошкільників провідною у психічному розвитку є пам'ять, а у молодшого школяра - мислення. Л. С. Виготський про цю особливість висловився наступним чином: для дошкільників подумати означає згадати, а для молодшого школяра згадати означає подумати.

3. Стадіальність психічного розвитку дитини означає, що окремі етапи розвитку мають певну послідовність і взаємозв'язані. Новий етап виникає на основі попереднього і вносить свої неповторні риси у психіку дитини. Тому кожна стадія має свою цінність й її не можна перестрибувати. Наприклад, ставиться завдання не скоротити період дитинства, а, навпаки, збагатити його, щоб розвиток був максимально ефективним. Максимальне розкриття всіх можливостей віку для психічного розвитку дитини О.В.Запорожець назвав ампліфікацією.

Провідними характеристиками кожної стадій психічного розвитку дитини виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення психіки й особистості та ведуча діяльність. Під соціальною ситуацією розвитку розуміється співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки (Л. С. Виготський). Вона визначає ставлення дитини до оточуючого.

Вікові новоутворення - новий тип будови особистості та її діяльності, а також психічні зміни, що виникають у певному віці й визначають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє і зовнішнє життя. Це ті позитивні надбання, які дозволяють перейти до нової стадії розвитку.

Ведуча діяльність забезпечує кардинальні лінії психічного розвитку саме в цей період (О. М.Леонтьєв). У цій діяльності формуються основні особистісні та психічні новоутворення, відбувається перебудова психічних процесів і виникнення нових видів діяльності. Так, наприклад, у предметній діяльності у ранньому віці дитини формуються "гордість за власні досягнення", активне мовлення, складаються передумови для виникнення ігрової й продуктивних видів діяльності.

4. У процесі психічного розвитку дитини відбувається диференціація та інтеграція психічних процесів, властивостей. Диференціація означає послідовне ускладнення психіки з появою новоутворень. Так, після народження найбільш розвиненим психічним процесом є відчуття, на його основі виникає сприймання, потім пам'ять, згодом - наочно-дійове мислення і уява.