Розділ «МОДУЛЬ IV. РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО 7 РОКІВ»

У дітей виникає усвідомлення себе в часі, у часовій перспективі. Дитина спочатку живе тільки теперішнім, але згодом навчається співвідносити минуле - теперішнє - майбутнє. Старший дошкільник просить дорослих розказати про те, як він був маленьким, і сам із задоволенням згадує окремі епізоди недалекого минулого. Дитина розуміє, що раніше вона була маленькою, а зараз виросла. Її цікавить і минуле близьких людей. Наприклад:

Максим (6 років): Майбутнє, минуле... А що таке майбутнє, минуле?

Дорослий: Минуле - це те, що було колись. А майбутнє - те, що

буде.

Максим: А... зрозуміло. Минуле - це коли я був маленьким, лежав у візочку... [153, с. 222].

Дошкільник виявляє прагнення зазирнути у своє майбутнє, в нього з'являються перші мрії та фантазування на тему "Коли я виросту".

До кінця раннього дитинства дитина твердо засвоює свою статеву приналежність, пізніше продовжуються інтенсивні процеси статевої соціалізації та статевої диференціації. Дівчинка орієнтується на зразки жіночої поведінки, які спостерігає в оточенні: на маму, бабусю, лікаря, вчительку, продавця. Батьки наводять їй у приклад інших дівчаток, сестричок; підбирають відповідний одяг, іграшки, виявляють більшу терпимість при порушеннях поведінки, створюючи цим умови для статевої соціалізації. Відповідно, по-іншому батьки виховують хлопчиків. Вже у ранньому віці діти відмовляються брати на себе ролі, не відповідні їх статі: хлопчик впевнено відмовляється бути у грі мамою. Отже дошкільник звертає увагу не тільки на зовнішні статеві відмінності одягу, але й способи поведінки. Закладаються основи уявлень про стать, про розподіл статевих ролей у сім'ї та у суспільстві.

Усвідомлення своїх умінь і якостей, уявлення себе в часі, відкриття для себе своїх переживань - все це складає початкову форму усвідомлення дитиною себе, виникнення до кінця дошкільного віку "осо-бистісної свідомості" (Д.Б.Ельконін).

Дорослі з найменшого віку оточують дитину своїми любов'ю та турботою, радіють успіхам малюка та засмучуються його невдачами.

Внаслідок цього дитина розуміє свою значущість для близьких дорослих, міцні взаємозв'язки та взаємозалежність із ними. Поступово на основі перебільшено позитивних оцінок дорослих у дитини виникає ідеалізований самообраз, який ще недостатньо відмежований від "Я-реального". Суперечності між ними, що при оптимальному варіанті розвитку самосвідомості стають джерелом для самовдосконалення, тільки зароджуються. Посилення суперечності спостерігається у випадку розходження в оцінках дорослих поведінки дитини: мама вдома хвалить за те, що засуджує вихователь у садочку. Такі діти мають виразно ідеалізований самообраз (С. П. Тищенко), невідповідність якого реальній поведінці дитини компенсується за рахунок стабільно позитивного самоставлення.

Знання дитиною своїх недоліків прямо не визначає погіршення самоставлення. Наприклад, свої негативні вчинки старші дошкільники намагаються виправдати: "Я нікого сьогодні не бив, я тільки здачі давав"; "Я дівчат захищаю, а Юлю і Наталку штовхнув, бо вони сказали, що капітаном буде Женя" [146, с. 78]. Як відзначав відомий український дослідник самосвідомості П.Р.Чамата, дитині необхідно пережити своє ставлення до інших людей і ставлення інших людей до себе, щоб формувалось правильне ставлення до самого себе, правильна самооцінка [146, с. 70]. При самооцінці, коли дошкільник, визначає, що він "іноді хороший, іноді поганий", спостерігається емоційно позитивне самоставлення, при узагальненій позитивній самооцінці "хороший" - стримане емоційно-ціннісне ставлення. Діти 4 років частіше обгрунтовують емоційно-ціннісне самоставлення естетичною привабливістю, а не етичною ("подобаюся собі, тому що красива"). У 4-5 р. намічається бажання щось змінити в собі, хоча воно не стосується етичних рис. У старшому дошкільному віці на фоні загальної задоволеності собою, зростає прагнення змінити щось у собі. Характерна заява дитини: "я не хочу бути таким" [153, с. 221].

ВИСНОВКИ про особливості розвитку самосвідомості в старшому дошкільному віці:

- у самосвідомості вирізняється самопізнання, самооцінка і са-моставлення;

- образ "Я" включає досить складну систему властивостей (зовнішніх, особистісних, статевих, з відображенням їх часової динаміки);

- виникає "особистісна свідомість", проявами якої є усвідомлення своїх умінь і якостей, уявлення себе в часі, відкриття для себе своїх переживань;

- самоставлення дитини відзначається стабільною позитивною модальністю, яка компенсує травмуючий ефект усвідомлення дитиною своїх недоліків;

- розвиток самоставлення полягає у розвитку вмінь узгоджувати суперечності між "Я" реальним та "Я" ідеальним.

5. Психолого-педагогогічні умови розвитку самосвідомості

Нагадаємо, що самосвідомість дитини становить важливу сторону її особистості. Відтак загальні психолого-педагогічні умови розвитку особистості конкретизуються відносно розвитку самосвідомості. Особистість та її самосвідомість розвиваються у процесі діяльності та спілкування, різноманітних їх видів. Насамперед, у взаємодії та спілкуванні дитини з дорослим з перших днів життя малюка закладаються власне особистісні потреби бути особистістю, тобто бути значущим та впливати на інших людей; комунікативна потреба, потреби у розумінні, в афіліації (прагнення бути прийнятим), у самовираженні тощо.

Від успіху становлення цих потреб та повноти їх задоволення залежить вся подальша доля особистості. При ранній (у період від 6 до 12 місяців) депривації цих потреб наслідки спостерігаються і у дорослому віці. Американський психолог Берес дослідив особистість 38 дорослих, що від народження виховувались поза сім'єю. 31 досліджуваний страждав різними особистісними дефектами [141, с. 17]. Як відзначають Авдєєва Н. Н. та Мєщєрякова С. Ю., до сьогодні уявлення про дитину задаються батьками з позицій фізіологів, педіатрів, що охоплюють важливу, але не єдину сферу життєдіяльності дитини - її фізіологію. Тому у вихованні немовлят переважає орієнтація на режимні моменти, гігієнічний та медичний догляд. Психологічний рівень життя малюка, як неповторної, наділеною потребами спілкуватись, активно діяти людини, залишаються без належної уваги [1, с. 5].