Розділ «Тема 12. Психологічні особливості образотворчої та конструктивної діяльності дитини в дошкільному віці»

2. Розвиток образотворчої діяльності дошкільника

2.1. Особливості малюнка дошкільника

Можливості дошкільника в оволодінні образотворчою діяльністю значно зростають завдяки розвитку самосвідомості, розширенню пізнавального досвіду. Зміст малюнків дошкільника значно ускладнюється. Він зумовлений досвідом ознайомлення з оточуючим, розвитком його розумової діяльності та образотворчих умінь, індивідуально-статевими особливостями (ставленням до предмету, інтересами). Якщо діти раннього віку вміють проводити лінії, наближені до прямих, до кола чи півкола, то і змістом їх малюнків виступають кульки з ниточками, намисто, доріжка, м'ячик, печиво. З 3-х р. у малюнках все частіше з'являється зображення людини. Спочатку це так звані головоноги, потім на малюнках вирізняється голова, шия, тулуб, ноги. У середніх дошкільників є особливо улюблені предмети для малювання, які вони неодноразово зображають: будинок, квітка, пташка, рибка, дерево, сонце. Після 5 р. при підтримці дорослого зміст малюнків різко розширюється. Діти довго та із захопленням малюють. Їх роботи відображають певні сюжети, де зображено не просто набір предметів, а їх взаємопов'язаність: вигляд кімнати, дівчинка із кульками на параді, берег моря із дітьми тощо. На своїх малюнках діти намагаються зображати процесуальність явищ - так з'являються серійні малюнки, що відповідають розвитку певного сюжету: Колобок у лісі із Ведмедем, потім Колобок із Лисою. У малюнках діти зображають також ігрові сюжети із певними персонажами. Вони виконують такі малюнки не один день, відтворюючи картини життя персонажів: Принцеса з казки переживає у малюнках різні пригоди: ось вона у будиночку на березі моря, ось її рятує сміливий Котигорошко, а тепер вона на балу танцює із ним.

Розвиток техніки образотворення дозволяє зобразити предмет так, щоб його впізнавали оточуючі, однак зображення це відзначається схематизмом. І причина цього не лише у рівні техніки малювання, але й в особливостях дитячого сприймання, яке ще недостатньо деталізоване й диференційоване. У своєму малюнку дитина передає найістотніші, найважливіші для впізнавання ознаки й деталі оригіналу, не зважаючи на менш помітні якості. Малюнок створюється дитиною за допомогою образного узагальнення, яке становить передумову графічного моделювання (Л. А. Венгер).

Поступово у процесі цілеспрямованого навчання образотворчій діяльності технічні вміння і навички дитини вдосконалюються. Вибір того, що малювати грунтується на досвіді дитини та на її ставленні до його компонентів. Менші діти малюють те, що вміють, а старші дошкільники, як правило, люблять малювати те, що їм подобається, викликає в них приємні переживання. Розвиток техніки малювання у старших дошкільників дозволяє через малюнок передати своє ставлення до зображеного. Виразними засобами, насамперед слугують лінія і колір. Приємне, добре дитина малює більш виразно, чітко, деталізовано, яскравими кольорами. Те, до чого дитина ставиться негативно, що викликає в неї неприємні переживання, виглядає на її малюнку аморфним, в темних одноманітних кольорах, як сплетіння хаотичних ліній.

Діти люблять малювати квіти, тварин, різні візерунки, орнаменти.

За допомогою кольору дитина зображає не тільки зовнішній вигляд предмета, але й своє ставлення до нього. Дитина часто має певний улюблений колір, яким розмальовує все, до чого ставиться позитивно. Тому на малюнках дітей бачимо предмети, розмальовані у невластиві для них кольори: червоні листочки, червоний ведмедик тощо. За допомогою кольору діти відображають динаміку явищ: листочки весною зелені, а восени жовте; вдень небо блакитне, а вночі -темно-синє, чорне.

Ставлення дитини до зображеного відображають також композиція і розмір об'єктів. Найважливіший об'єкт звичайно більший за інших. Причому реальне співвідношення розмірів предметів часто не зберігається.

Сприймання дитиною аркуша паперу як поверхні, на якій розміщується малюнок, зазнає вікових змін за наступними етапами (Ю. А. Полуянов).

1. Аркуш паперу сприймається як безмежна площина, на якій можна розмістити всі свої малюнки, не пов'язані між собою єдиним задумом. Окремі зображення розташовані хаотично, не враховують співвідношення між предметами. Так, надувна кулька виходить зображеною так, що нитка опиняється вище за саму кульку. Протягом малювання дитина перевертає аркуш, виходить за його межі, малюючи на столі, на підлозі тощо.

2. Дитина орієнтується при малюванні на "верх" і "низ". Лист ділиться на дві частини: небо і землю, а об'єкти розташовуються між ними в межах центральної смуги аркуша. Така композиція найбільш характерна для малюнків дітей дошкільного віку і називається "фризовою".

3. Виділення лівої та правої сторони листа. При цьому дитина враховує також верх і низ листа, вирізняючи центральну ділянку (структурний центр) та розміщуючи у ньому головний об'єкт (смисловий центр). Структурний центр малюнка виступає одночасно і смисловим.

2.2. Зв'язок малювання із грою та мовленням дитини

Малювання дошкільника тісно переплітається з грою. Процес малювання розгортається як своєрідна гра. Графічні зображення фіксують розгортання сюжету гри, допомагають розвивати його. Наприклад, дитина зображає прямокутник: "Ось стіни. Але вони в повітрі зависають. (Домальовує високий фундамент.) Це скеля. Фортеці на скелях будують, щоб туди без дозволу ніхто не пройшов". З відповідними коментарями на малюнку з'являється огорожа, хвилі океану біля підніжжя скель, ліфт від замку до підніжжя, балкон і вікна в будинку. З аморфної початкової ідеї формується насичений диференційований образ. По суті, дитина створює умови ситуації, в яких зацікавлено діє.

Малюючи, дитина ніби виступає учасником зображуваних подій, вносить у ці події інших учасників, між якими виникає взаємодія. Герої малюнків діють і переживають, як живі істоти, тобто дитина використовує такий художній прийом як одухотворення. Дошкільник намагається відобразити взаємозв'язки між об'єктами, розвиток ситуації, показати динаміку події. Так, Христина К. (7;0) зобразила сходи і двох дівчаток, що стоять поряд, спиною і обличчям до глядача. Вона пояснила: "це Попелюшка йде на бал і повертається" [153, с 90].

Гра у процесі малювання справляє подібний до ігрової діяльності вплив на розвиток психіки й особистості дитини. Малюнок стає тією образною основою, яка полегшує для дитини осмислення свого досвіду, формування в неї внутрішнього плану дій. Зображаючи на своїх малюнках свою сім'ю, дитина має змогу самостійно визначати коло необхідних для побуту предметів, осмислює способи їх використання, роль кожного члена сім'ї у різних ситуаціях. Так, дитина хоче зобразити сім'ю під час обіду. Значить, потрібно намалювати ті предмети, які використовуються під час обіду: стіл, тарілки, каструлі тощо. Діти і батько сидять за столом, а мама з тацею підходить до столу.

У процесі малювання дитина спирається на умовну ситуацію, характерну для гри. Актуалізація умовної ситуації для дитини досягається за допомогою мовлення. Мовлення слугує важливим засобом фіксації образів дитини, які використовуються для побудови внутрішнього плану створення малюнка. При цьому внутрішній план не тільки зумовлює внесення змін та доповнень у малюнок, але й сам перебудовується під впливом осмислення зображеного. За допомогою мовлення дитина доповнює намальований зміст уявним або тим, що неможливо чи важко зобразити (етичні якості, розвиток подій, звуки), пояснює зміст зображення; долає можливі помилки, технічні бар'єри, що поглиблюють несхожість малюнка з задуманим. Так, Олечка Р. (6 р. 5 міс.) малює трикутник і пояснює: "Це в мене дах. А тут буде море. А під дахом - діти будуть ховатись від сонечка". Водночас компенсація технічної недосконалості малюнка за допомогою мовлення може і гальмувати розвиток власне малювання.

Мовлення допомагає підключити до створення малюнка оточуючих. Дитина звертається до дорослого по допомогу, з метою дізнатися про його думку. Так, Наталка М. (6 р. 8 міс.) запитує: "Як показати, що пташка полетіла у теплі краї, а навесні повернеться?".

За допомогою коментування малюнка дитина привертає до себе увагу однолітків, які часто стають помічниками та співвиконавцями. Микола П. (6 р. 4 міс.): "У мене найкращий замок буде. Ось тут потрібно намалювати підйомний міст". Петро Л.: "Я зможу міст намалювати. Я бачив такі у кіно". У мовленні дитини проступає її ставлення до намальованого. Воно переважно є позитивним, насиченим оптимістичними емоціями, вірою дитини у власні сили.

Важливу роль мовлення відіграє у процесі розвитку здатності дитини до створення задуму. Спочатку мовлення носить констатуючий описуючий характер, слугує засобом осмислення малюнка, поява якого відбувається стихійно. Діє схема: намалював-пояснив.