Розділ «4.3 Народження та еволюція зірок»

Аналіз спектрів наднових II типу показав, що вони утворюються в дуже витягнутій оболонці, що розширюється з величезною швидкістю, яка перевищує 5000 км/с. Серед елементів переважають водень і гелій.

А от у спектрах І типу водню майже немає. З того факту, що оболонки наднових практично позбавлені водню, можна зробити висновок, що перед спалахом ці зірки пройшли тривалий еволюційний шлях, у результаті якого вони втратили багаті воднем-зовнішні шари, перетворившись на компактні об'єкти, подібні до білих карликів. Тим часом наднові И типу — це червоні гіганти й надгіганти.

Крім того, зірки, що спалахують як наднові II типу, мають порівняно велику масу й повинні бути молодими. Вони зосереджені в рукавах спіральної галактики — а це вірна ознака молодості, тому що новонароджені зірки виникають із хмар газово-пилового міжзоряного середовища, яке наповнює такі рукави. В еліптичних же галактиках дуже мала густина газово-пилового середовища і процес утворення зірок там уже давно майже припинився, тому там і не може бути наднових II типу. Наднові ж І типу пов'язані із зірками, які пройшли тривалий еволюційний шлях і тому можуть спостерігатися у всіх галактиках.

Причина вибуху зірки, який ми спостерігаємо як спалах наднової, очевидно, полягає в тому, що після "вигоряння" ядерного пального в центральних зонах зірки на останніх стадіях еволюції може наступити критична ситуація. Позбавлене джерела енергії ядро (при досить великій масі) починає катастрофічно стискатися, тому що внутрішній тиск уже не в змозі протидіяти гравітаційній силі, що прагне зблизити всі частинки, і настає гравітаційний колапс Позбавлені підтримки зовнішні шари зірки як би "впадуть" на ядро, що продовжує стискатися. Зовнішні шари в процесі падіння вдаряться об надщільне ядро, відбудеться миттєвий розігрів речовини. Із середини назовні піде ударна хвиля, яка буде розігрівати холодну зовнішню оболонку червоного гіганта й зірве її зовнішні шари.

У наднових І типу теж спостерігається гравітаційний колапс. Причому тут, принаймні, є два варіанти. Перший — зірки, що спалахують як наднові, знаходяться в подвійних системах. Припускають, що в таких системах більш масивний компонент давно вже проеволюціонував, перетворившись на білого карлика. Другий, менш масивний компонент, став сходити з головної послідовності вже в сучасну епоху, перетворюючись на червоного гіганта. Коли він у процесі "розбухання" досягає деякого критичного радіуса, починається перетікання його зовнішніх шарів на перший компонент — білий карлик. Маса білого карлика збільшується в результаті акреції (перетікання); по досягненні критичної маси настає гравітаційний колапс і пов'язаний з ним спалах наднової І типу.

Інший механізм утворення білого карлика з масою, що перевищує критичну, може бути таким: за певних умов зовнішня оболонка червоного гіганта відокремлюється, перетворюючись на планетарну туманність. Ядро цієї планетарної туманності може мати масу, яка перевищує чандрасекарівську межу. Такий об'єкт може зазнати колапсу й започаткувати утворення наднової І типу.

4.3.7 Зоряні скупчення та асоціації

4.3.8 Туманності

4.3.9 Пояс зодіаку