Розділ «2.3 Географія та основні характеристики цивілізацій стародавнього сходу»

2.3.1 Давньоєгипетські держави

2.3.2 Держави Межиріччя

2.3.3 Мала Азія

Півострів Мала Азія являє собою суху улоговину, оточену горами: з півдня — Таврським, аз півночі — Понтійським хребтами. На сході обидві гірські гряди, по той бік долини верхнього Євфрату, що тече з півночі на південь, переходять у порізане замкнутими долинами Вірменське нагір'я (Східну Анатолію). Півострів має ще одну назву — Анатолія. Це азіатська частина сучасної Туреччини, один з найдавніших у світі осередків землеробства й скотарства. Мала Азія була сполучною ланкою, своєрідним мостом, що з'єднував Близький Схід з Егейським морем і Ватіканським півостровом. Особливо важливу роль у цих зв'язках відігравало місто Троя в протоці Дарданелли на шляху з Егейського моря (частини Середземного) в Чорне.

Ще в III тис. до н.е. на території східної частини Малої Азії виникло кілька політичних утворень — міст-держав — об'єднаних пізніше під верховенством міста-держави Куссари. Куссарське царство було наймогутнішим політичним об'єднанням, що існувало в Центральній Малій Азії до утворення Хеттської держави. За правління останнього царя Анітти індоєвропейські неситські племена поширилися по всій території Центральної Анатолії, де до того часу проживали хатти.

У результаті злиття індоєвропейців з аборигенними хаттськими племенами до середини 18 ст. до н.е. у Центральній Малій Азії утворилася могутня Хеттська держава, що повністю сприйняла багаті культурні традиції хаттів. Історія цієї держави поділяється на три головні періоди: давній (1650-1500 pp. до н.е.), середній і новий (1400-1200 рр.дон:е.).

У кінці ХНІ ст до н.е. Хеттське царство було охоплене внутрішньодержавною кризою. Нескінченні військові походи значно ослабили економіку країни, зруйнувавши багато галузей господарства. Крім усіх вищезазначених труднощів, ситуація ускладнилася через вторгнення в Малу Азію племен Егейського моря, які у єгипетських джерелах дістали назву "народів моря". Близько 1200 р. до н.е. грізне царство Хатти назавжди зникло разом зі своєю столицею Хаттусою. Східну Малу Азію було спустошено на триста-чотириста найближчих років. Приблизно в той же час у результаті війни з ахейцями загинула й знаменита Троя, яка поєднувала цивілізації Малої Азії і Балкан-ського півострова.

2.3.4 Східне Середземномор'я

2.3.5 Середня Азія та Іран

Іранське нагір'я, тобто землі на захід від Індостанського півострова, де розташувалися сучасні Іран та Афганістан, у найдавніші часи заселяли еламіти, споріднені за мовою з дравідами. У північних і західних областях нагір'я проживали, ймовірно, племена, мова яких була близькою до групи сучасних кавказьких мов. У першій половині III тис. до н.е. в південно-західному секторі сучасного Ірану, на спекотній рівнині, утвореній відкладами річок Карун і Керхе, виникли міста-держави (або нові держави), очевидно, на зразок тих, що існували в Шумері. Наймогутнішим серед них було місто Сузи. На західних схилах Іранського нагір'я наприкінці III тис. до н.е. виникають добре укріплені міста, що стали пізніше ядрами утворення дрібних гірських держав. Великі, але поки що не укріплені селища землеробів існували в той час і в південній частині нинішньої Туркменії. До середини III тис. до н.е. на південному заході Середньої Азії, у долинах Мургаба й Зеравшану, на території Афганістану виникли великі поселення, що мали площу в десятки гектарів, із забудовою міського типу. Очевидно, у II тис. до н.е. навколо них було споруджено й міські стіни. Однак в епоху бронзи процес утворення класового суспільства, який розпочався по всьому Іранському нагір'ю (в Ірані й Афганістані), а також у Південній Туркменії, так і не знайшовши завершення, змінився на період занепаду. Причини його не зрозумілі. Найдавніші культури Ірану та Азії залишаються для нас усе ще загадковими; археологічні дані про них недостатні.

2.3.6 Перші держави в Індії

2.3.7 Стародавній Китай

2.3.8 Культура давньосхідних цивілізацій

Перші цивілізації Давнього Сходу почали формуватися в Межиріччі й у долині Нілу в IV тис. до н.е.. Економічною основою цих цивілізацій було іригаційне землеробство, яке завдяки колосальним трудовим затратам, кооперації й особливій організації робіт дозволяло збирати не один, а навіть кілька гарних урожаїв на рік. Поява значного надлишкового продукту стала економічною передумовою швидкого розвитку соціальних відносин, класоутворення, суспільного поділу праці, виникнення спеціалізованих ремесел (гончарного, ткацького й т.п.), відокремлення власності, утворення панівного класу, державного апарату, храмового персоналу.

У ранніх державних утвореннях поступово формувалися два сектори економіки. Перший — це децентралізований общинний сектор, який охоплював велику кількість общин, що володіли землею. Це були самоврядні сусідсько-територіальні общини, вільні й повноправні члени яких зусиллями патріархальної родини вели землеробсько-скотарське натуральне господарство. Другий сектор — централізовані державні (царсько-храмові) господарства, що широко використовували працю залежних і напівзалежних селян-общиїїників, а також рабів.

Відповідно до економічного базису сформувалася соціально-класова структура, в якій означилися три основні класи. Вищим класом був клас людей, які безпосередньо не займалися продуктивною працею, але або самі володіли засобами виробництва, або розпоряджалися державною і храмовою власністю від імені царя або касти жреців.

Формується особлива система духовного виробництва, порівняно незалежна від матеріального виробництва. Саме в цій системі духовного виробництва зароджується протонаукова діяльність.

Другий, середній клас, — це клас вільних селян-общинників і міських (чи сільських) ремісників, які безпосередньо володіли засобами виробництва й були зайняті продуктивною працею.

Третій, нижчий клас, — це залежні общинники-селяни, які втратили власність, а також раби, які не володіли власністю.