Міжнародної валютно-кредитної організації, що має статус спеціалізованої установи ООН, найважливим джерелом правового регулювання банківської діяльності, особливо центральних емісійних банків, став статут МВФ - документ міжнародно-правового характеру. Статут МВФ виконує важливу роль в розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, регулюванням порядку здійснення системи платежів при укладанні міжнародних валютних угод, міжбанківських угод про порядок ведення розрахунків та інших питань. Прикладом Європейського Співробітництва в сфері банківського регулювання є ЄС і Європейська Комісія, що наділені правом прийняття нормативних актів, які мають юридично обов'язковий характер для держав - членів ЄС. Сукупність таких актів (регламенти, рішення, директиви, що регулюють банківську діяльність у рамках ЄС) одержала назву Європейського банківського законодавства. До таких банківських директив слід віднести: Директиву ЄС від 12 грудня 1977 р. "Про Координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій", Директиву ЄС від 17 квітня 1989 р. "Про власні кошти кредитних організацій", Директиву ЄС від ЗО травня 1994 р. "Про схеми щодо захисту внесків у кредитних організаціях", Директиву ЄС від 29 червня 1995 р. "Про поліпшення нагляду за кредитними організаціями", Директиву ЄС від 14 червня 2006 р. "Про заснування та подальшої діяльності кредитних установ" та ін.
Важлива роль в цьому плані також належить Європейському центральному банку, який приймає нормативні документи, як-от: "Роль Євросистеми у сфері контролю за платіжними системами" (червень 2000 р.), "Стандарти контролю за системами роздрібних розрахунків в євро" (червень 2001 р.), "Досягнення безпеки в системі розрахунків електронними грошима" (травень 2003 р.) та інші, якими встановлено базові правові принципи контролю за платіжними системами країн єврозони та основні функції центрального банку в сфері контролю за ними.
Підводячи підсумки розгляду питання про джерела банківського права в зарубіжних країнах, можна дійти таких висновків:
• 1) у провідних зарубіжних країнах склалася і розвивається розгалужена система банківського законодавства, яка складається з правових норм, що традиційно належать до норм публічного і приватного права;
• 2) у банківському законодавстві зарубіжних країн слід виділити дві великі групи правових норм: а) норми, що забезпечують стратегічне регулювання банківської діяльності, які мають стабільний і тривалий характер; б) норми, що забезпечують оперативне регулювання і містяться, як правило, в підзаконних нормативних актах;
• 3) для національних систем банківського права характерним є включення не тільки джерел внутрішнього державного права, а й джерел міжнародного права: міжнародних договорів, міжнародних звичаїв. Важливим моментом, що характеризує банківське законодавство зарубіжних країн, є тенденція до його зближення та уніфікації, особливо після створення ЄС і формування Національного європейського права.
Таким чином, правова регламентація банківської діяльності в зарубіжних країнах характеризується безліччю та розмаїттям різних за юридичною природою джерел банківського права, високорозвиненою системою нормативних актів про банки і банківську діяльність, ретельністю їх правової регламентації та проникненням іноземних елементів в національне банківське законодавство.
Організація і функціонування банківських систем розвинутих країн
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Банківське право» автора Костюченко О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правова регламентація банківської діяльності в розвинутих країнах“ на сторінці 2. Приємного читання.
