Необхідною умовою нормального функціонування комерційних банків є збереження банківської таємниці. У законодавстві передбачено право банків на збереження таємниці операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів та визначено ті підстави, за якими інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, може бути розкрита банками (статті 60-62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. 1076 ЦКУ).
Згідно зі ст. 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках і в порядку, встановлених законом про банки та банківську діяльність.
У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків і моральної шкоди.
Застосування норм про банківську таємницю пов'язане в першу чергу з труднощами визначення цього поняття та її складових. Банківська таємниця, як один із важливих принципів роботи комерційних банків є різновидом комерційної таємниці. Питання комерційної таємниці регулюються статтями 36, 162 ГК України, статтями 505-508,1076 ЦК України, Законом України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. та "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 р.
При визначенні банківської таємниці слід виходити з того, що, по-перше, банки прагнуть приховати відомості про свої операції з метою одержання високих прибутків. По-друге, установи банків зберігають у таємниці відомості про клієнтів та про операції банків, а працівники банківських установ в інтересах клієнтів не мають права розголошувати відомості про стан їхніх рахунків і здійснюваних ними операцій тощо. Під банківською таємницею маються на увазі відомості, пов'язані з інформацією щодо діяльності та фінансового стану клієнта, які стали відомими банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами у наданні послуг банку і розголошення яких може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.
У ч. 2 ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" наведено перелік відомостей, які становлять банківську таємницю, зокрема це:
• 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у НБУ;
• 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
• 3) фінансово-економічний стан клієнтів;
• 4) системи охорони банку та клієнтів;
• 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи клієнта, її керівників, напрями діяльності;
• 6) відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
• 7) інформація про звітність щодо окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
• 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Положення цієї статті не поширюються на інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється НБУ та додатково самим банком на його розсуд.
Комерційні банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:
• 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;
• 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;
• 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Банківське право» автора Костюченко О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правова охорона банківської таємниці“ на сторінці 1. Приємного читання.
