Процеси трансформації структури і діяльності фінансового ринку, його ефективного функціонування зумовили глибокі зміни в банківському праві розвинутих країн, що сталися в кінці 60-х років XX ст. Насамперед мова йде про законодавчі реформи в банківській сфері в більшості країн з ринковою економікою. Процес дерегулювання і лібералізації банківського законодавства сприяв пом'якшенню або повній відміні обмежень і заборон на територіальну експансію банків, руйнуванню жорстких меж між різними видами фінансових інститутів, розвитку конкуренції в сфері кредитно-фінансового обслуговування і послабленню адміністративного контролю за діяльністю банків.
Особливого значення для розвитку банківського права зарубіжних країн набуває міжнародне та європейське співробітництво у сфері правового регулювання банківської діяльності. Початок міжнародного співробітництва у сфері банківського регулювання відноситься до 1975 р., коли було створено орган міжнародного співробітництва держав у сфері банківського регулювання - Базельський комітет з банківського нагляду, який нині включає представників центральних банків групи дванадцяти держав. Метою Базельського комітету було сформулювати однакові підходи до істотних питань банківського регулювання завдяки виробленню рекомендацій і обміну інформацією між органами банківського нагляду держав, що належать до вищеназваного комітету. За час існування Базельський комітет виробив ряд документів (Конкордат 1975 р., Мінімальні стандарти з нагляду за міжнародними банківськими групами та їх транскордонними установами 1992 р. та ін.), які, не будучи формально юридичними актами, разом з тим містять у собі елементи юридичної обов'язковості.
У квітні 1997 р. Базельський комітет підготував документ "Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю", в якому сформульовано 25 принципів, що покладено в основу Європейського банківського законодавства і визначають засади організації ефективності банківського нагляду та регулювання в державах - членах ЄС.
Базельські принципи було розроблено країнами "великої десятки" за участю представників органів банківського нагляду з 15 країн, включаючи Росію та Швейцарію. Вони схвалені керівниками центральних банків країн "великої десятки" і органам банківського нагляду всіх країн запропоновано керуватися цими принципами. В основному вони містять стандартні вимоги, що вже застосовуються у розвинутих країнах, зокрема, вимоги щодо мінімального розміру банківського капіталу та його складових; перевірки органами нагляду грошової політики, оперативної звітності банку і виконуваних ними процедур, пов'язаних з наданням кредитів та інвестуванням капіталів, управлінням кредитним та інвестиційним портфелями; перевірки факту наявності у банку загальної політики управління ризиками.
В рамках Базельського комітету з банківського нагляду систематично здійснювалась розробка і прийняття документів, пов'язаних із банківською діяльністю, враховуючи процес євроінтеграції. Наприклад, у 1988 р. Базельський комітет прийняв угоду про достатність капіталу (Базельська угода І). У 2004 р. прийнято Базельську угоду II "Міжнародна конвергенція оцінки капіталу та стандартів капіталу; нові підходи". Поглиблення світової фінансово-економічної кризи змусило Базельський комітет 12 вересня 2010 року прийняти підсумковий документ, що стосується нових стандартів капіталу (Базельська угода III).
Країни прагнуть інкорпорувати вироблені Базельним комітетом принципи до свого національного банківського права. Україна також співробітничає з Європейським Союзом (далі - ЄС) у банківській сфері, про що свідчать укладені угоди про партнерство з ЄС, метою яких є адаптація банківського законодавства України до європейських стандартів.
Європейське співробітництво у сфері банківського регулювання розвивалося через інституційний механізм міждержавного характеру, основи якого було закладено в Римському договорі 1957 р. про створення Європейського Співтовариства (нині - ЄС). Останнім часом спостерігається підвищення ролі ЄС і Європейської Комісії, діяльність яких спрямовано на гармонізацію банківського права і практики своїх держав-членів, прийняття ними нормативних актів, що мають юридичну силу і обов'язковий характер. У ст. 100 Римського договору 1957 р. передбачено зближення законодавчих положень, приписів і адміністративних дій держав-членів, які прямо зачіпають створення і функціонування спільного ринку .
Універсальний рівень співробітництва ЄС передбачає об'єднання зусиль держав для коригування свого банківського законодавства з урахуванням вимог загальноєвропейського права (Римський договір 1957 р., Маастрихтський договір 1992 р.), а в майбутньому передбачається додержуватися вимог, пов'язаних з утворенням банківського ринку ЄС з єдиною валютою. З 1 січня 2002 р. євро у вигляді банкнот і монет стала законним засобом платежу і єдиною валютою у країнах Європейського валютного союзу.
Нині в ЄС провадиться активна робота зі створення Єдиної бази даних нормативних документів цього Союзу в банківській і фінансових сферах, координації банківського законодавства країн - членів ЄС. Отже, банківське право провідних зарубіжних країн багато в чому відображає процес інтернаціоналізації правового регулювання банківської діяльності, враховуючи розвиток міжнародних економічних відносин та інтеграцію фінансових ринків країн у ці процеси та необхідність мінімізації негативних наслідків світової фінансової кризи.
Правова регламентація банківської діяльності в розвинутих країнах
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Банківське право» автора Костюченко О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 9. Основи банківського права розвинутих країн“ на сторінці 2. Приємного читання.
