Також до сполучних територій екомережі відносяться меридіональні екокоридори, просторово обмежені долинами великих річок – Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, які об'єднують водні та заплавні ландшафти – шляхи міграції численних видів рослин і тварин.
Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня.
Перелік відновлюваних територій екомережі включає території, що являють собою порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, інші території, важливі з точки зору формування просторової цілісності екомережі.
Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обґрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів. Багатство природних ландшафтів є надбанням Українського народу, його природною спадщиною і має служити нинішньому та майбутнім поколінням, як це проголошено в Конституції України.
Тобто, основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіальної єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій.
У Програмі зазначено, що період її реалізація поділяється на два етапи – 2000 – 2005 та 2006 – 2015 роки.
На першому етапі передбачалося забезпечення збільшення площі окремих елементів національної екологічної мережі, застосування економічних важелів сприяння їх формуванню на землях усіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази, здійснення комплексу необхідних наукових досліджень та організаційних заходів.
На другому етапі заплановано довести площу національної екологічної мережі до рівня, необхідного для забезпечення екологічної безпеки країни, введення в дію сталої системи природоохоронних заходів збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.
Отже, реалізація завдань даного документу дозволить вдосконалити суспільні відносини в галузі використання та охорони об'єктів природно-заповідного фонду України, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних зон і курортів та виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України.
Суспільні відносини щодо організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду регулюються: Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року; Законом України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 Року тощо.
Природно-заповідний фонд України – це складова частина світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду віднесено 7169 територій і об'єктів загальною – площею 2757,4 тис. гектарів, що становить 4,57 відсотка території України. Він охороняється законодавством України як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
На рис. 7.2 наведена класифікація територій і об'єктів природно-заповідного фонду України та їх правовий режим.
Об'єкти природно-заповідного фонду України – це ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти яких мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та здійснення фонового моніторингу довкілля, вилучаються з господарського використання повністю або частково і у встановленому законодавством порядку оголошуються територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України.
В Україні існує три форми власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду, а саме: державна, комунальна та приватна.
На рис. 7.3 наведений алгоритм створення об'єктів природно- заповідного фонду в нашій країні.
Крім того, заказники, залежно від елементів природних комплексів, поділяють на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загально зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні, карстово-спелеологічні. Пам'ятки природи, залежно від особливостей їх природних комплексів, поділяють на: комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Органами державного управління природно-заповідним фондом є:
• Міністерство екології та природних ресурсів – спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони довкілля;
• Державна служба заповідної справи – створена і діє у складі Мінекології – є спеціально уповноваженим органом державної влади з питань управління природно-заповідним фондом;
• Служби державної охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України – здійснюють охорону об'єктів природно-заповідного фонду;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне право» автора Аніщенко В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 7. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ Й УМОВ ТЕРИТОРІЙ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ОСОБЛИВІЙ ОХОРОНІ“ на сторінці 2. Приємного читання.
