Динаміка електронного правочину

Електронний правочин у цивільному праві України

Таким чином, пропозиція укласти договір, розміщена на веб-сайті, за своєю правовою природою може бути як запрошенням робити оферту, так і публічною офертою. Наприклад, істотною умовою договору купівлі-продажу є кількість товару. Покупцю на сайті надається можливість визначити кількість товару, що придбавається, у бланку замовлення. В силу вказаного веб-сторінка в цьому випадку містить пропозицію зробити оферту, а заповнений та відправлений бланк замовлення – оферту. Натомість, якщо пропозиція на веб-сайті містить усі істотні умови договору, вона, відповідно, є публічною офертою. Для попередження виникнення спорів щодо того, мала місце публічна оферта чи ні, пропонуємо закріпити диспозитивне правило, відповідно до якого пропозиція укласти договір, розміщена на веб-сайті, вважається запрошенням зробити оферту, якщо інше прямо не зазначено в самій пропозиції або не випливає із сутності самого договору.

Оскільки електронне повідомлення може здійснюватись у формі спаму та розсипки, постає питання про значення таких видів електронних повідомлень для процедури укладання договору. Так, під спамом розуміють електронні, текстові та/або мультимедійні повідомлення, які без попередньої згоди (замовлення) споживача умисно масово надсилаються на його адресу електронної пошти або кінцеве обладнання абонента, крім повідомлень оператора, провайдера щодо надання послуг [200]. Повідомлення, що розсилається при спамі, залежно від цілей і завдань відправника (спамера) може містити комерційну інформацію, а може не мати стосунку до комерційної діяльності. За останньою ознакою – змістом повідомлення, виділяють "комерційний" спам – "unsolicited commercial e-mail" (загальноприйнята абревіатура – UCE) і "некомерційний" – "unsolicited bulk e-mail" (UBE) [166]. При цьому необхідно уточнити, що оскільки спам має масовий характер, то його слід розглядати як адресований невизначеному колу осіб. З цього приводу в літературі висловлено пропозицію, що частина спаму (якщо він не містить незаконної інформації та не порушує принципи моралі) може бути визнаною публічною офертою тільки в тому випадку, якщо в ньому будуть зазначені усі істотні умови договору [146, с. 101].

Однак такий підхід навряд чи може бути безумовно сприйнятий, оскільки спам як такий може розглядатися як правопорушення. Зокрема, оператори та провайдери телекомунікацій, а також споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані не розповсюджувати спам (п.п. 36, 39 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг [201]). Крім того, спам може розглядатися як агресивна та така, що забороняється, форма підприємницької практики шляхом здійснення постійних електронних повідомлень без згоди на це споживача (п. 3 ч. 5 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" [204]), або призводити до протиправного втручання в особисте життя. Таке судження підтверджено в практиці Європейського суду з прав людини. Так, у справі Мушо проти Італії (Muscio v. Italy, Рішення від 13 листопада 2007 року) [122] Європейський суд з прав людини вказав, що отримання небажаної інформації може бути розглянуте як втручання в приватне життя. Проте користувачі електронної пошти при виході в Інтернет більш не могли розраховувати на ефективний захист їхнього приватного життя і зазнавали ризику отримання небажаних повідомлень, яке вони могли контролювати за допомогою використання комп'ютерних "фільтрів". Низка країн і операторів мереж постали перед об'єктивними труднощами боротьби з феноменом спаму й відстеженням відправників таких повідомлень, і технічні ресурси не завжди могли в цьому допомогти.

При цьому також необхідно враховувати положення міжнародних документів, відповідно до яких розсипка комерційних повідомлень без згоди одержувача електронною поштою може бути небажаною для споживачів та постачальників інформаційних послуг і завадити стабільному функціонуванню інтерактивних мереж; у тих державах, які дозволяють розсипку комерційних повідомлень без згоди одержувача електронною поштою, має стимулюватись та полегшуватись запровадження відповідної системи фільтрації повідомлень; крім того, в будь-якому випадку комерційні повідомлення, що розсилаються без згоди одержувача, мають чітко ідентифікуватись як такі з метою посилення прозорості та полегшення функціонування такої системи фільтрації; добровільна доставка комерційних повідомлень електронною поштою не повинна призводити до додаткових витрат одержувача. Крім того держави, які дозволяють розсипку постачальником послуг, заснованим на їх території, комерційних повідомлень без згоди одержувача електронною поштою, мають забезпечити регулярні консультації постачальників послуг між собою та їх повагу до списків відмов, у яких фізичні особи, які не бажають отримувати такі комерційні повідомлення, можуть зареєструватись [188].

Не буде вважатися спамом розсипка комерційних повідомлень за попередньої згоди одержувача. На відміну від спаму така розсипка електронних повідомлень за умови, якщо вона містить істотні умови договору і виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття пропозиції, може визнаватися публічною офертою.

Спеціального врегулювання вимагає ситуація у зв'язку з пропозицією товарів та послуг на сайтах з використанням інтерактивних прикладних засобів, призначених для негайного автоматичного укладання контракту через Інтернет, а у випадку віртуальних товарів – навіть для негайного виконання. Вважається, що пропозиція від таких технічних засобів може розглядатися як оферта, відкрита для акцепту до вичерпання запасів, а не як пропозиція до переговорів [116, с. 139]. Таким чином, оферта на укладання електронного правочину може відбуватися за допомогою надсилання електронного повідомлення та/або розміщення оферти на сайтах мережі Інтернет.

Як і традиційно, тут умовою виникнення правовідносин між сторонами буде досягнення згоди, іншим є лише спосіб її досягнення, а зокрема за допомогою інших засобів комунікації. У випадку традиційних правочинів згода настає, як правило, внаслідок особистого контакту між контрагентами. У випадку електронних правочинів – особистого контакту немає. Необхідно зауважити, що досягнення згоди в умовах електронного вчинення правочину вимагає від контрагентів використання відповідного обладнання (комп'ютер з модемом, мережева карта тощо), а також базових технічних знань для складення волевиявлення та отримання волевиявлення іншої сторони за допомогою цього обладнання.

Так, відповідно до підходу, прийнятого в польській доктрині, електронна оферта, передбачена ст. 661 § 1 Цивільного кодексу Польщі [23] (надалі – ЦКП), є кваліфікованою формою оферти. Згідно зі ст. 661 § 1 ЦКП: "оферта, вчинена в електронній формі, зобов'язує того, хто її вчиняє, якщо друга сторона невідкладно підтвердить її отримання". Запровадження необхідності невідкладного отримання доповнює процес вчинення правочину додатковим етапом. Підтвердження отримання оферти призводить лише до наступного волевиявлення, і тільки йому можна надати статус прийняття оферти (акцепту). Отже, зі сторони адресата оферти існує обов'язок вчинення двох (одне за одним) волевиявлень. Схожий підхід передбачено також й у законопроекті №2137 від 12 вересня 2006 року "Про електронну торгівлю". Так, відповідно до ч. 6 ст. 9 законопроекту "якщо процедура підписання електронного правочину споживачем відбувається шляхом акцептування оферти в інформаційній системі оферента, то таке акцептування відбувається не менш ніж у два етапи, де перший етап є підтвердженням наміру споживача укласти електронний правочин, а останній етап – безпосередньо акцептуванням. Інформаційна система сторони, що пропонує оферту, повинна передбачати для споживача можливість повертатися до попереднього етапу, до моменту акцепту". Такий підхід продиктований необхідністю забезпечення підвищення довіри до електронних правочинів користувачами електронних засобів комунікації.

Договір, що укладається за допомогою електронних засобів зв'язку, належить до так званих договорів між відсутніми, а тому важливим питанням, що потребує відповіді, є момент укладення такого договору. Світова практика виробила різні концепції щодо вирішення цієї проблеми, кожна з яких відносить укладення такого договору до різних моментів. Відповідно до першої з них – концепції заяви – договір вважається укладеним з моменту, коли особа, якій адресовано пропозицію його укласти, виразить в тій чи іншій формі згоду на прийняття цієї пропозиції. За другою концепцією – правилом "поштової скриньки" – момент укладання договору між відсутніми прирівнюється до часу відправлення повідомлення про прийняття пропозиції акцептантом. Згідно з третім підходом договір між відсутніми визнається укладеним з моменту, коли оферент отримає повідомлення про прийняття пропозиції – концепція отримання. Нарешті остання теорія – інформаційна – визнає договір укладеним з того часу, коли оференту стало відомо тим чи іншим способом про прийняття пропозиції іншою стороною [100, с. 15]. Сучасна практика зарубіжних країн переважно закріплює два із названих способів, а саме: момент укладання договору пов'язується або з моментом відправлення акцептантом акцепту, або з моментом прийняття акцепту оферентом.

При цьому в країнах англо-американської системи приватного права використовуються два різних способи визначення моменту укладення договору. Якщо вчинення правочину відбувається за допомогою пошти, то визначення моменту вчинення правочину відбувається за правилом "поштової скриньки". У випадках, коли дане правило не підлягає застосуванню, моментом укладання договору вважається момент отримання оферентом акцепту [225, с. 79]. А в країнах романо-германської системи приватного права моментом укладення договору вважається момент отримання акцепту оферентом [225, с. 82]. Зазначені правила цілком можуть бути пристосовані й до вчинення електронних правочинів.

Зокрема, відповідно до Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року оферта, заява про акцепт або будь-яке інше висловлення наміру вважаються "одержаними" адресатом, якщо вони повідомлені йому усно чи доставлені будь-яким засобом йому особисто, в його комерційне підприємство чи на його поштову адресу, або, якщо він не має комерційного підприємства чи поштової адреси, на його постійне місце проживання [140]. Таким чином, концепцію отримання закріплено не тільки в правових системах різних країн, але й на рівні міжнародних актів. Однак її застосування до електронних правочинів повинно мати певні особливості, оскільки сам момент прийняття електронного повідомлення може бути розщеплений на момент його надходження повідомлення в інформаційну систему інформаційного посередника, момент надходження в інформаційну систему інформаційного адресата, момент відкриття адресатом інформаційної системи, яка містить це повідомлення, момент відкриття самого повідомлення тощо. При цьому для розуміння поняття "інформаційна система" можна використовувати вже наявне в законодавстві України легальне визначення. Так, під інформаційною (автоматизованою) системою розуміють організаційно-технічну систему, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів (ст. 1 Закону України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах" [203]).

Саме тому положеннями Конвенції Організації Об'єднаних Націй про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах (United Nations Convention on the Use of Electronic Communications in International Contracts) [140] визначено час відправлення та отримання електронних повідомлень (ст. 10). Таким чином, під часом відправлення електронного повідомлення розуміють момент, коли воно залишає інформаційну систему, що перебуває під контролем автора або сторони, яка відправила його від імені розробника, або, якщо електронне повідомлення не покинуло інформаційну систему, що перебуває під контролем розробника або сторони, яка відправила його від імені розробника, – момент отримання електронного повідомлення. Відповідно, під часом отримання електронного повідомлення розуміють момент, коли з'являється можливість для його отримання адресатом на електронну адресу. Вважається, що можливість отримання електронного повідомлення адресатом виникає, коли воно надходить на електронну адресу адресата.

Особливу увагу слід звернути на укладення електронного правочину за допомогою автоматизованих комп'ютерних систем. Такі системи, що передбачають автоматичне укладання договору, все більш широко використовуються в електронній комерції. Основна відмінність такого способу комунікації від електронної пошти полягає в тому, що зв'язок між мережевим клієнтом і сервером, тобто комп'ютером, здійснюється миттєво. Більше всього це схоже на телефонну розмову між комп'ютерами. Якщо одна сторона від'єдналась, друга завжди буде знати про це [146, с. 116]. Під автоматизованою системою повідомлень слід розуміти комп'ютерну програму або електронні чи інші автоматизовані засоби, що використовуються для ініціювання якої-небудь операції або відповіді на повідомлення даних чи дії, повністю або частково, без перегляду або втручання з боку якої-небудь фізичної особи щоразу, коли цією системою ініціюється яка-небудь операція або готується яка-небудь відповідь [140]. Складність правового регулювання полягає в тому, що такі програми часто не можуть бути прирівняні до традиційних автоматів з продажу, оскільки вони функціонують в режимі реального часу і мають у своєму арсеналі широкий спектр можливостей для погодження умов договору і вибору відповідного варіанта. Традиційні ж автомати не можуть вести переговори і розглядаються виключно як форма публічної оферти, коли договір може бути укладений шляхом здійсненням конклюдентних дій покупцем [163, с. 81]. Однак сказане не виключає можливості застосування до таких відносин правил продажу товарів з використанням автоматів за аналогією закону. Значення автоматизованих систем повідомлень полягає в тому, що договір, укладений в результаті взаємодії автоматизованої системи повідомлень і якої-небудь фізичної особи чи в результаті взаємодії автоматизованих систем повідомлень, не може бути позбавлений дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що ніяка фізична особа не здійснювала перегляду або втручання щодо кожної окремої операції, виконаної автоматизованими системами повідомлень, або укладеної в результаті договору.

Постає також питання щодо можливості застосування до електронних правочинів правила ч. 2 ст. 642 ЦК України про те, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. У тому випадку, коли оплата покупки здійснюється за допомогою кредитної картки або за допомогою електронного переказу коштів, то цю дію слід розглядати як акцепт у формі здійснення конклюдентних дій; договір роздрібної купівлі-продажу вважатиметься укладеним з цієї миті. Тим самим покупець також підтвердить і свою згоду на використання такого способу укладення договору конклюдентними діями. В цьому випадку має місце укладення через

Інтернет електронного договору. Дещо інший випадок виникає, коли оплата товару відбувається у момент доставки кур'єром; при оформленні ж замовлення на сайті продавця оплата покупки не відбувається. Отже, оформляючи замовлення в електронному вигляді, покупець здійснює акцепт не у вигляді оплати товару, а іншими діями – діями, необхідними для отримання товару. Кур'єр доставляє замовлений товар, покупець оплачує його і отримує касовий і товарний чеки. З цієї миті договір роздрібної купівлі-продажу вважається виконаним належним чином. Іншими словами, такий договір полягає в електронному аналогу усної форми операції і виконується в момент вручення товару покупцеві. Отже, такі правочини також є електронними. Дії покупця в цьому випадку слід кваліфікувати як акцепт, здійснений через Інтернет за допомогою інших дій, необхідних для виконання умов договору, вказаних у публічній оферті.

Однак проблемним може бути застосування цієї норми у тих випадках, коли в оферті прямо на передбачено такий спосіб її акцептування або визначено інший порядок акцептування. З цього приводу позиції науковців розділились. Так, одні автори доходять висновку, що коли покупець, ознайомившись із пропозицією продавця, не заповнює жодних бланків, але вчиняє необхідні для здійснення договору купівлі-продажу дії, наприклад оплачує товар, договір вважається укладеним [234]. Інші дослідники пропонують закріпити заборону на акцептування електронного правочину такими конклюдентними діями [129, с. 87]. Вважаємо, що в цьому контексті має виявлятися специфіка укладання правочину за допомогою засобів електронного зв'язку, а тому зазначена вище загальна норма потребує обмеження застосування тільки у випадку, коли з оферти випливає, що оферент буде вважати себе зобов'язаним за договором внаслідок її акцептування в такий спосіб. Тому погоджуємось з авторами проекту закону "Про електронну комерцію" [193], які пропонують визнати, що в електронній комерції акцептування оферти може відбуватися двома шляхами: за допомогою надсилання електронного повідомлення; за допомогою здійснення дій, що становлять акцепт, якщо такі дії чітко роз'яснені на сайтах мережі Інтернет, інших відкритих або корпоративних мереж, де розміщена оферта, і такі роз'яснення логічно пов'язані з офертою.

Також потрібно враховувати, що час, необхідний для обміну повідомленнями між відсутніми контрагентами, у разі використання інформаційних технологій як засобу комунікації значно скорочується. Обмін електронними повідомленнями вимагає навіть менше часу, ніж обмін повідомленнями за допомогою факсу, тому терміни для подолання відстані між відсутніми обчислюються вже не годинами, а хвилинами, наближаючись до поняття негайно. У зв'язку з цим низка традиційних правил ЦК України про оферту і акцепт виявляються незастосовними [163, с. 71]. Так, за загальним правилом пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (ч. З ст. 641 ЦК України). З урахуванням того, що в умовах електронної взаємодії час відправлення і отримання електронних повідомлень практично не розрізняється, відкликання оферти навряд чи можливе після її відправлення, якщо інше не обумовлене в самій оферті або не витікає з самої пропозиції або обставин, у яких її було зроблено. Те саме питання може виникнути і при направленні акцепту, оскільки відкликання акцепту можливе, тільки якщо сповіщення про відкликання акцепту надійшло раніше акцепту або одночасно з ним.

Слід також зазначити, що в умовах електронної взаємодії, що дають змогу оперативно погоджувати умови договору, сторони можуть обмінюватися повідомленнями багато разів, перш ніж договір буде поміщений. Якщо такі повідомлення, що походять від сторін, не підпадають під ознаки оферти і (або) акцепту, вони в сукупності утворюють переговорний етап [163, с. 72]. Проте такі повідомлення можуть мати важливе значення (хоча лише доказове, не правотворче) – ст. 213 ЦК України допускає при тлумаченні змісту правочину для визначення справжньої волі особи, яка вчинила правочин, брати до уваги зміст попередніх переговорів.

Так само спеціального вирішення потребує питання про місце вчинення електронного правочину. На практиці такі питання найчастіше виникають у міжнародному приватному праві; їх вирішення є істотним для визначення юрисдикції, під яку підпадають договори, що укладаються, а значить – для визначення застосовного в кожній конкретній ситуації права. Укладення електронного договору в електронній інформаційній мережі має транснаціональний характер, а тому потрапляє в сферу правового регулювання міжнародного приватного права. У електронних правовідносинах це питання виникає не тільки у тому випадку, коли контрагенти є резидентами різних держав. Специфіка електронних мереж така, що оферент може помістити оферту на будь-якому сервері мережі, де б той територіально не розташовувався, не обов'язково в державі, громадянином якої є оферент. Як правило, якщо веб-сервер, на якому розміщується бланк договору або програма-робот, не належить оференту, то він не знає, на території якої держави фактично буде поміщено договір. У свою чергу, акцептант може відправити акцепт з будь-якої держави, а також з тих місць земної кулі, які не перебувають в юрисдикції якої-небудь держави: відкрите море, борт літака. Такі питання виникають при проходженні повідомлення-відповіді акцептанта через проксі-сервери, що не дають можливості відстежити шлях проходження повідомлення в мережі [162, с. 133].

Тому при вирішенні питання щодо місця укладання електронного правочину слід враховувати норми міжнародного приватного права. Так, місцем вчинення міжнародного електронного правочину, укладеного за допомогою обміну офертою та акцептом, є місце отримання акцепту особою, яка направила оферту (ч. 2 ст. 24 Модельного закону щодо електронної торгівлі). При цьому, якщо оферту та (або) акцепт було надіслано за допомогою електронних повідомлень, то таке повідомлення вважається відправленим у місці знаходження комерційного підприємства відправника і отриманим в місці знаходження комерційного підприємства адресата, незалежно від того, що місце, в якому знаходиться інформаційна система, яка підтримує електронну адресу, може відрізнятися від місця знаходження комерційного підприємства (ст. 10 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах). Під комерційним підприємством якої-небудь сторони розуміють місце, вказане цією стороною, якщо тільки інша сторона не доведе, що сторона, що зробила таку вказівку, не має комерційного підприємства в цьому місці. Якщо яка-небудь сторона не вказала комерційного підприємства і має більш як одне комерційне підприємство, комерційним підприємством буде те, яке з урахуванням обставин, відомих сторонам, або тих, що передбачалися ними у будь-який час до або у момент укладення договору, має найбільш тісний зв'язок з цим договором. Та обставина, що яка-небудь сторона використовує доменне ім'я або адресу електронної пошти, пов'язане з якою-небудь конкретною країною, не створює сама по собі презумпції, що її комерційне підприємство знаходиться в цій країні.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Динаміка електронного правочину“ на сторінці 2. Приємного читання.