Класифікація та види електронних правочинів

Електронний правочин у цивільному праві України

При цьому варто зазначити, що законодавством можуть бути передбачені особливі вимоги до форми окремих правочинів, що можуть виключати можливість їх вчинення в електронній формі. Це стосується випадків, встановлених законом, коли правочин підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки при посвідченні правочинів на відповідних документах вчиняються посвідчу- вальні написи нотаріуса (ст. 48 Закону України "Про нотаріат" [208]). Однак це не означає неможливості вчинення нотаріальних дій щодо електронних правочинів, зокрема нотаріальних дій із засвідчення справжності електронного підпису на електронних документах (ч. 4 ст. 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" [189]). Також можна дійти висновку про неможливість укладання в електронній формі правочинів, які у випадках, передбачених законом, підлягають державній реєстрації (ст. 210 ЦК України). Слід звернути увагу на те, що з 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів" [186], яким ч. З ст. 640 ЦК України викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з ч. 2 ст. 657 ЦК України виключено слова "та державної реєстрації". Таким чином, із зазначеної дати скасовується обов'язок здійснювати державну реєстрацію відповідного договору після його нотаріального посвідчення.

Електронні правочини можуть бути як відплатними (передбачають зустрічне надання), так і безвідплатними (без зустрічного надання). Відплатні електронні правочини можуть передбачати отримання зустрічного надання шляхом передачі грошової суми, речі в натурі, електронного переказу засобів. В останньому випадку правочин може укладатися і виконуватися в режимі on-line.

У випадку, коли під час укладення правочину не можна визначити ні момент його вступу в силу, ні момент припинення, правочин називається безстроковим [163] і вступає в силу одразу ж після його укладення. Винятками є правочини, для яких строк – істотна умова або для яких передбачена спеціальна процедура (нотаріальна форма, державна реєстрація) вступу в силу. У першому випадку все вищезазначене можна віднести й до електронного правочину. В другому випадку сторони можуть прийти лише до домовленості в електронній формі, яка не матиме юридичних наслідків, а буде виражати лише намір сторін укласти аналогічний правочин на папері з подальшою його державною реєстрацією або нотаріальним посвідченням.

У випадку, коли виникнення прав і обов'язків згідно з правочином пов'язане з настанням події, відносно якої невідомо, настане вона чи ні, правочини називаються умовними. Електронні правочини також можуть вчинятися під умовою. При цьому необхідно пам'ятати, що ст. 212 ЦК України передбачає два різновиди умовних правочинів:

• правочин вважається вчиненим під відкладальною обставиною, якщо особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні;

• правочин вважається вчиненим під скасувальною обставиною, якщо особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.

Отже, не можна вказувати як умову правочину подію, яка з певною вірогідністю відбудеться; ймовірність настання даної події повинна бути невизначеною.

Найбільш традиційним є поділ правочинів на групи залежно від їх економіко-правового значення. Серед них можна виділити договори купівлі-продажу, що переважають в мережі Інтернет, договори про надання послуг, договори оренди тощо. Деякі дослідники справедливо зауважують, що електронна торгівля – це не новий вид договорів, а лише вдосконалений спосіб оформлення традиційних обов'язків [84, с. 306, 325].

Зауважимо, що сьогодні у зв'язку з використанням глобальних мереж масових комунікацій з'явилась можливість більш активного використання таких об'єктів цивільного права, як інформація й об'єкти інтелектуальної власності. У зв'язку з цим з'явились нові різновиди існуючих договорів, такі як: договір збереження інформації, договір оренди веб-сайту, договір оренди дискового простору на сервері, купівля-продаж доменних найменувань тощо [164].

Крім того, заслуговує на увагу позиція Комісії Організацій Об'єднаних Націй з міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з приводу того, які ж види правочинів можуть вчинятися з допомогою електронного обміну даними. Так, у примітці до ст. 1 Модельного закону щодо електронної торгівлі наводиться зразковий перелік видів правочинів, які можуть бути укладені в електронній формі. Даний перелік є широким і охоплює різні види контрактів: від купівлі-продажу до спільного підприємства. Так, згідно з точкою зору ЮНСІТРАЛ термін "комерційна діяльність" варто тлумачити широко. Відносини комерційного характеру включають наступні правочини: будь-які торговельні правочини на доставку товарів або послуг чи обмін товарами або послугами; дистриб'юторські угоди; комерційне представництво та агентські відносини; факторинг; лізинг; будівництво промислових об'єктів; надання консультативних послуг; інжиніринг; купівля/про- даж ліцензій; інвестування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесію; спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів і пасажирів повітряним, морським, залізничним або автомобільним транспортом [279].

З усього масиву правочинів, які можуть укладатись в електронній формі, можна виділити певні групи правочинів, які, на думку деяких дослідників, з огляду на свою специфіку потребують спеціальної регламентації. Йдеться передусім про договори за участі споживачів (споживчі контракти). Зрозуміло, такі правочини можуть укладатися в електронній формі, проте їх регламентація в національному законодавстві, як правило, здійснюється за допомогою імперативних норм, покликаних подолати нерівність сторін шляхом накладання додаткових обов'язків на підприємців.

У міжнародному праві регламентація споживчих правовідносин здійснюється на регіональному рівні (Council Directive 93/13/EEC of 5 April 1993 on unfair terms in consumer contracts; Directive 97/7/EC of the European Parliament and of the Council of 20 May 1997 on the protection of consumers in respect of distance contracts), тоді як універсальні міжнародні угоди у цій сфері відсутні.

Основним критерієм визначення правопорядку, який регулює споживчі контракти, є місце проживання споживача. Використання імперативних норм законодавства держави, під юрисдикцією якої перебуває споживач, у тому числі право на подання ним позову в своїй державі, створює серйозні труднощі для комерсантів, оскільки вимагає від них врахування законів про захист прав споживачів всіх держав, у яких проживають потенційні набувачі їх товарів (послуг). Для суб'єктів господарювання ризики й витрати, зумовлені укладенням правочинів зі споживачами, можуть виявитися непосильною ношею, тому протягом останнього часу можна помітити намір обмежити застосування вказаного вище критерію. Додаткова складність полягає в тому, що під час укладення електронного правочину за відсутності безпосереднього контакту між сторонами складніше провести межу між споживчими і комерційними контрактами.

Існує кілька точок зору з приводу питання регламентації міжнародним правом електронних контрактів, які укладаються зі споживачами. Згідно з першим підходом споживчі правочини не можна виводити за рамки загальної регламентації електронних контрактів, оскільки для успішного розвитку електронної комерції необхідним є ефективне регулювання всього масиву правочинів у віртуальному просторі. Виключення споживчих контрактів призведе до значного звуження сфери дії правил, які регламентують електронні контракти. Така позиція поки не отримала широкої підтримки, оскільки, по-перше, міжнародна практика виходить у цілому із роздільної регламентації комерційних і споживчих контрактів, а, по-друге, існують серйозні відмінності в регулюванні споживчих правочинів між національними правовими системами. Правочини зі споживачами зазвичай відносять до сфери публічного права, і навряд чи держави з легкістю відмовляться від регламентації вказаних контрактів.

Щодо цього питання переважає підхід, відповідно до якого споживчі контракти повинні бути виведені за загальні рамки регулювання електронних контрактів (як це передбачено Віденською конвенцією 1980 року щодо контрактів купівлі-продажу) і регламентуватися окремо [116, с. 130].

Наступним різновидом правочинів, які потребують спеціального регулювання, є контракти про надання прав стосовно об'єктів інтелектуальної власності. У повсякденному житті транскордонні електронні правочини щодо придбання через мережу Інтернет програмного забезпечення, аудіо- і відеозаписів, інших "віртуальних" товарів і послуг отримали широке поширення. Вважається, що для поширення правил, які регламентують електронні контракти в цілому, на правочини з об'єктами інтелектуальної власності в електронній формі, перешкод немає. Такий висновок обґрунтований тим, що порядок укладення даних правочинів в електронній формі не відрізняється від режиму вчинення інших видів електронних правочинів.

Третій різновид правочинів також пов'язаний із природою об'єкта і стосується укладення електронних контрактів, змістом яких є перехід прав на нерухоме майно. Панівна точка зору полягає в тому, що у зв'язку з особливим значенням правочинів з нерухомістю вчинення електронних правочинів стосовно цього об'єкта цивільних прав має бути або виключене, або детально регламентоване з метою недопущення загрози стабільності обігу нерухомого майна. Вважається, що підхід до електронних правочинів з нерухомим майном повинен бути диференційованим. Коли йдеться про контракти, які укладаються суб'єктами підприємницької діяльності, то заборони на використання електронного документообігу, скоріш за все, є невиправданими: підприємець діє на власний страх і ризик та може самостійно забезпечити необхідний рівень захисту своїх прав. Вчинення ж електронних правочинів з нерухомістю споживачами викликає сумніви. Ситуація ускладнюється тим, що перехід прав на нерухоме майно в багатьох державах зумовлений публічною реєстрацією відповідних правочинів. Правда, практика окремих держав демонструє можливість введення електронного документообігу стосовно реєстрації прав щодо нерухомого майна.

Потребує окремого правового регулювання також і питання можливості використання електронного обігу даними й стосовно інших видів договорів: правочинів з цінними паперами, біржових правочинів, платіжних систем, контрактів, які укладаються або затверджуються публічними органами, правочинів у сфері сімейного або спадкового права, документів, які використовуються під час перевезення вантажів [116, с. 130]. Саме тому окремі, найбільш важливі, на нашу думку, електронні правочини та особливості їх правового режиму будуть розкриті нижче.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Класифікація та види електронних правочинів“ на сторінці 3. Приємного читання.