– С2С (Customer – Customer) – правочини, вчинені між споживачами. Необхідно підкреслити, що договори С2С найчастіше укладаються за допомогою Інтернет-аукціонів, на порталах яких споживачі пропонують товари або послуги іншим споживачам. Той факт, що такий портал може належати підприємцю, на нашу думку, не матиме значення під час визначення виду правочину;
– А2В (Administration – Business) – електронні взаємовідносини адміністрація – підприємець. Під цим розуміється електронний спосіб подання та отримання інформації від державних органів (електронне надсилання звітів);
– А2С (Administration – Citizen) – електронні відносини між державними органами та громадянином;
– A2A (Administration – Administration) – обмін інформацією між державними інституціями;
• 4) критерію доступу до постачальника послуг:
– правочини про надання доступу до телеінформаційної мережі (access provider);
– правочини про надання телеінформаційних мереж (network provider);
– правочини про надання послуг в мережі (service provider).
Access provider – це суб'єкт, який надає послуги доступу до телеінформаційних мереж. Network provider – суб'єкт, який є власником телеінформаційної мережі, що існує з метою передачі даних (наприклад, TP SA). Найширшим є поняття service provider, оскільки безпосередньо стосується послуг, які надаються в мережі. У цій сфері послуги можуть полягати в розміщенні інформації (hosting), тобто наданні доступу до сервера ftp, послузі електронної пошти.
Відповідно до ст. 12 Директиви "Канали передачі інформації" [16] у випадку надання інформаційних послуг, які полягають у передачі інформації, що надається одержувачем послуг, всередині мережі зв'язку, або надання доступу до мережі зв'язку, держави-члени дбають про забезпечення звільнення постачальника послуг від відповідальності за передану інформацію за умови, що постачальник: (а) не є ініціатором передачі; (b) не обирає одержувача передачі та (с) не обирає чи не змінює інформацію, що міститься в передачі (mere conduct). Звільнення від відповідальності охоплює також автоматичне, проміжне та тимчасове зберігання переданої інформації, якщо це робиться з єдиною метою – здійснення передачі в мережі зв'язку та передбачає, що інформація не зберігається довше, ніж це необхідно для передачі. Таким чином, тут йдеться про послуги передачі даних та послуги доступу до мережі, переважно через Інтернет. Положення згаданої статті стосуються так званої пакетної передачі даних в комп'ютерних мережах[2].
Наступними різновидами електронного правочину є кешування (caching) і розміщення інформації (hosting), про які йдеться в ст.ст. 13 та 14 Директиви. Кешування є послугою автоматичного та тимчасового проміжного зберігання інформації з метою ефективної поступальної передачі інформації до інших одержувачів послуг за їх запитом.
Як зазначено вище, до електронних правочинів належать також ті, предметом яких є послуги з розміщення інформації (hosting). Ця послуга полягає у зберіганні інформації третіх осіб. Можна розрізняти два види розміщення інформації: а) розміщення матеріалів, наданих постачальником послуг (наприклад, розміщення інтернет-сторінки), та б) розміщення матеріалів, наданих багатьма постачальниками послуг (наприклад, матеріали дискусійних груп).
З-поміж електронних правочинів інколи розрізняють також правочини, предметом яких є надання послуг визначеного змісту з метою його подальшого використання. Суб'єктів, які надають такі послуги, називають контент-провайдерами.
Правочини про надання послуг mere conduct, caching, hosting є електронними правочинами, оскільки можуть бути вчинені за допомогою електронних засобів комунікації, тобто не можуть бути виконані в матеріальній формі. Разом з тим їх вчинення може, безумовно, відбутися й у традиційній формі. Зважаючи на зазначене, необхідно зауважити, що приймаючи критерій способу вчинення правочину за визначальний, не можна забувати, що правочини про надання послуг можуть бути як електронними, так і традиційними. Аналогічно як і правочини про надання послуг доступу до мережі (access provider) та з постачальниками послуг (network provider).
На підставі розглянутих критеріїв класифікації можна припустити, що електронними можуть бути також традиційні правочини, виконання яких здійснюватиметься шляхом надання послуг в електронній формі [78].
В літературі можна зустріти й інші критерії класифікації електронних правочинів. Так, залежно від моменту, до якого прив'язується виникнення правочину. виділяють реальні та кон- сенсуальні правочини. Реальні правочини характеризуються тим, що здійснюються шляхом передачі речі одним з учасників правочину іншому. Відповідно, права і обов'язки в сторін не виникають, поки річ не буде передана. Натомість правочини, для вчинення яких достатнім є досягнення домовленості з приводу істотних умов, називаються консенсуальними [163, с. 109].
Стосовно електронних правочинів очевидним є те, що правочини, які укладаються і виконуються on-line, є переважно реальними. Оскільки не тільки речі, а й інформація, а також об'єкти інтелектуальної власності є об'єктами цивільного обігу, то передача їх в електронному вигляді на підставі електронного договору буде також вважатися реальним правочином. І, навпаки, правочини, які укладаються on-line, але виконуються off-line, є консенсуальними. Правочини, які укладаються off-line, а викопуються on-line, також є консенсуальними.
Окремі науковці стверджують, що з використанням електронних засобів зв'язку можуть укладатися тільки консенсуальні договори (147, с. 31). Пояснюється це тим, що для того, щоб реальний договір вважався укладеним, одна сторона повинна передати майно, що є предметом договору, своєму контрагенту. Виникнення прав і обов'язків з реального договору відбувається тільки після передачі майна (договір позики, зберігання). Комп'ютерна мережа не надає можливості передати матеріальну річ, обмінюватись можна лише інформацією. З чого робиться висновок про неможливість укладання в електронній формі реальних договорів [147, с. 30]. Однак із таким міркуванням не можемо погодитись, тому що слід розмежовувати випадки, коли договір не може бути укладений в електронній формі та коли досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов в електронній формі є недостатнім для визнання правочину укладеним. Тобто правилами про реальний договір передусім визначається момент укладання договору, а не його форма. Таким чином, електронним правочином може бути будь-який цивільний правочин. за винятком тих, щодо яких законодавчо встановлені норми виключають можливість їх вчинення за допомогою електронних засобів зв'язку.
Залежно від кількості сторін правочини бувають односторонніми і двосторонніми (багатосторонніми). Одностороннім вважається правочин, для вчинення якого відповідно до закону, інших правових актів або домовленості сторін необхідним і достатнім є вираження волі тільки однієї сторони. При цьому ми вважаємо, що електронний правочин також може бути одностороннім. Тому слушною, на наш погляд, є критика Модельного закону про електронну торгівлю [162] в частині обмеженого визначення сторін електронного правочину через "продавців (постачальників, виконавців)" та "покупців (замовників, споживачів)" (ч. 1 ст. 5), оскільки таке обмеження додатково виключає можливість вчинення в електронній сфері односторонніх правочинів [80]. Більше того, практика свідчить про достатньо широке використання електронних односторонніх правочинів, наприклад електронної форми ліцензій на використання об'єктів права інтелектуальної власності [115], електронної форми згоди суб'єкта персональних даних, вчиненої в електронній формі публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу та за результатами конкурсу тощо.
Дво- або багатосторонні правочини вирізняються тим, що для їх вчинення необхідним є вираження узгодженої волі двох або більше сторін. Зрозуміло, що двосторонні (багатосторонні) електронні правочини вважаються електронними договорами. В електронній формі можуть здійснюватися такі дії, які передують виникненню договору, або дії, спрямовані на виконання договірного зобов'язання, або дії, спрямовані на зміну або припинення основного договору.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Класифікація та види електронних правочинів“ на сторінці 2. Приємного читання.
