Загально-методологічні засади електронного правочину в цивільному праві

Електронний правочин у цивільному праві України

Не уведене це поняття і в міжнародному законодавстві, незважаючи на те, що в праві ЄС та інших країн Європи і світу різні правові акти частково регулюють проблематику електронних правочинів, охоплюючи такі поняття, як електронна торгівля, захист споживача в правочинах, вчинених на відстані, електронний підпис, надання послуг в електронній формі, електронна готівка тощо (§ § 309, 310, 312b, 312е Німецького цивільного уложення, § 8а Німецького торгового уложення, ст.ст. 239, 1712d ЦК Мальти, ст.ст. 13, 14, 59а, 60, 61, 926, 929а, 931 Швейцарського зобов'язального закону, ст.ст. 942, 946, 949а ЦК Швеції тощо).

При цьому слід зауважити, що все ж таки перші спроби врегулювання цього питання на законодавчому рівні здійснюються в Україні. Так, у ст. З законопроекту № 2137 від 12 вересня 2006 року "Про електронну торгівлю", підготовленого народним депутатом України В. Цушком, під електронною торгівлею розуміється укладення шляхом обміну електронними документами будь-яких цивільно-правових угод, а також придбання і здійснення з використанням електронних засобів інших прав та обов'язків у сфері підприємницької діяльності [194]. І хоча попри те, що цей законопроект був знятий з розгляду Верховної Ради України, його основні положення історично стали першою спробою на законопроектному рівні вирішити це питання.

Наступною спробою закріпити поняття електронної комерції на законопроектному рівні є визначення, яке міститься в ст. 3 законопроекту №6086 від 18 березня 2010 року "Про електронну комерцію", підготовленого народним депутатом Ю. В. Полунєєвим. На думку автора законодавчої ініціативи під нею потрібно розуміти здійснення сторонами правочину передбачених законодавством дій і операцій при укладанні й здійсненні правочину із продажу/постачання товарів в натурі та/або електронних товарів, виконання робіт, надання послуг та/або здійснення дій, спрямованих на отримання прибутку, на основі виконання електронних процедур [191]. Варто зауважити, що дана норма продубльована й у ст. З іншого проекту закону "Про електронну комерцію" № 6086–1 від 4 березня 2010 року, підготовленого народним депутатом А. В. Яценком [192].

Дещо ширше тлумачать зазначений термін (в контексті електронної торгівлі (комерції)) народні депутати В.Т. Корж і Ю. М. Мороко в розробленому ними законопроекті, а саме: "електронна торгівля (комерція) – передбачені законодавством дії та операції при оформленні та здійсненні правочинів із продажу/постачання товарів, виконання робіт, надання послуг та/ або здійснення інших дій, спрямованих на отримання прибутку, які виконуються у дистанційний спосіб із застосуванням електронних засобів і технологій в інформаційно-телекомунікаційних системах й мережах загального користування. У тому числі до товарів, робіт і послуг відносяться такі товари, роботи і послуги, які існують виключно у електронному вигляді" (ст. З проекту закону № 6086-2 "Про електронну торгівлю (комерцію)" від 16 березня 2010 року) [193].

Однак, не зважаючи на те, що жоден із вказаних законопроектів не був прийнятий, ми переконані, що у Верховній Раді України сьомого скликання також буде внесений та прийнятий законопроект, що покликаний врегулювати цей вид суспільних відносин та закріпить поняття електронного правочину у законодавстві.

Тому, враховуючи такий стан речей, а також позитивні тенденції щодо розуміння цього питання на рівні зарубіжного досвіду, та з огляду на загальне прагнення України щодо інтеграції до світової економічної системи ми вважаємо, що на сьогодні настав час увести до вітчизняного правового глосарію термі- но-поняття "електронний правочин" та розробити його приватноправовий режим.

Аналізуючи наукову літературу, ми дійшли висновку, що у ній неодноразово робилися спроби визначення поняття "електронний правочин" [229; 224; 130; 146; 254; 221]. Так, на нашу думку, доволі обгрунтованою є дефініція, запропонована В. Кіліаном. Він вказує на те, що електронні правочини є угодою між фізичними чи юридичними особами, які контактують між собою за допомогою технічних засобів (через цифрові комунікаційні мережі), з метою здійснення трансакцій стосовно нематеріальних благ (так зване виконання on-line, або безпосередня електронна торгівля) чи створення з допомогою електронного способу підстав для надання матеріальних благ (так зване виконання off-line, або опосередкована електронна торгівля) [32]. Автор виділяє доволі важливий елемент таких правочинів, а саме – під час вирішення питання, чи має даний правочин електронний характер, вагоме значення має також і спосіб його вчинення. І оскільки спосіб вчинення електронного правочину передусім пов'язують із використанням певних технічних засобів та електронних каналів зв'язку, то і не дивно, що окремі дослідники цього питання доволі часто поєднують поняття "електронний правочин" із поняттям "інтернет-правочин". Так, наприклад, П. Подрецький вважає, що під правочинами, вчиненими в Інтернеті, можна розуміти усі правовідносини, істотним елементом яких є використання Інтернет-сторінок як засобу комунікації та висловлення волевиявлення з метою вчинення правочину. Правочини, що вчиняються в Інтернеті, як слушно зауважує автор, називають також договорами on-line [39]. Таке твердження, на нашу думку, не може бути застосованим до розуміння поняття саме "електронний правочин", оскільки воно виокремлює тільки один спосіб його укладення – через мережу Інтернет. А, по-друге, автор, на нашу думку, хибно ототожнює Інтернет-правочини, а, отже, вчинені через Інтернет, з правочинами on-line. Так, існує думка, що правочини on-line (як правочини, вчинені в мережі Інтернет) можна поділити на (і) типові правочини, які стосуються специфічних послуг on-line (наприклад, купівля-продаж комп'ютерних програм) та (іі) нетипові правочини, пов'язані зі стандартними контрактами (наприклад, договір купівлі-продажу). Така позиція серйозно критикується з огляду на неточне розуміння поняття правочинів on-line, які вчиняються в рамках активного доступу до всіх Інтернет-ресурсів. У такому випадку з-поміж Інтернет-правочинів, тобто таких, для вчинення яких використовується мережа Інтернет, слід вирізняти правочини on-line та правочини off-line.

Правочини on-line вчиняються тоді, коли сторони мають активний доступ до всіх Інтернет-ресурсів. Інакше виглядає ситуація з правочинами off-line, адже під час їх вчинення сторони не мають активного доступу до всіх Інтернет-ресурсів і, як наслідок, не можуть достатньо швидко відреагувати та взяти участь в обміні інформацією.

Послуга вважається такою, що надається в електронній формі, якщо її виконання здійснюється шляхом надсилання та отримання в пункті призначення даних за допомогою електронних засобів перетворення, в тому числі через цифрову компресію (скорочення), а також зберігаючих даних, при чому дані передаються цілісно за посередництвом телекомунікаційних мереж [78].

При цьому не має значення, чи обмін волевиявленнями, вчиненими в електронній формі, відбувається on-line, чи за одночасної присутності сторін правочину, які надсилають волевиявлення через телеінформаційні мережі, наприклад Інтернет, чи, наприклад, вчинення такого правочину відбувається off-line, шляхом обміну інформаційними носіями із записаними текстовими файлами, що містять волевиявлення сторін.

Йдеться, передусім, про правочини, які вчиняються on-line (наприклад, купівля-продаж комп'ютерних програм, відео- та аудіо-матеріалів тощо). В наведених прикладах вчинення правочину, як і його виконання, відбуваються в мережі. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку йдеться про електронний правочин sensu stricto, тобто електронний в момент укладення та виконання. Проте не слід забувати про випадки, коли вчинення правочину відбувається в електронній формі online чи off-line, а виконання відбувається традиційним способом. І такий правочин теж вважатиметься електронним. Таким чином, достатньо наявності хоча б одного критерію електронного вчинення правочину. Як слушно зауважує В. Кіліан [39], традиційний, матеріалізований спосіб виконання правочину не є базовим критерієм оцінки під час вирішення питання, чи є даний правочин електронним. Правочин вважається електронним і у випадку, коли фаза вчинення здійснюється традиційним способом, а виконання – в електронній (дематеріалізованій) формі. Необхідно зауважити, що існує ряд електронних правочинів, виконання яких є можливим лише в електронній формі (наприклад, доступ до телеінформаційних мереж, доступ до баз даних, які існують лише в електронній формі тощо), та правочини, які можуть бути виконані лише традиційним способом (наприклад, купівля-продаж комп'ютерів, автомобіля тощо).

З огляду на вищезазначені твердження, ще раз підкреслюємо, що більш доцільно використовувати поняття "електронний правочин". Адже поняття правочин, вчинений в електронній формі, виключає зі сфери аналізу правочини, вчинення яких відбувається в традиційний спосіб, у той час як виконання – в електронній формі.

Безумовно, різниця між традиційними та електронними правочинами полягає власне у способі обміну сторонами волевиявленнями та іноді в способі виконання правочину. Різниця полягає також і в методі комунікації сторін на етапі вчинення правочину, і часто в його виконанні, зважаючи на те, які використовуються засоби комунікації на відстані, на спосіб отримання інформації про сторону правочину, його зміст та спосіб виконання, ризики сторін, що випливають із вчинення електронного правочину, відсутність таких чинників, як час та відстань, форму вчинення та виконання правочину.

Характерною рисою електронних правочинів є інтерактивність, безпосередність та мультимедійність пропозицій та реклами.

Інтерактивність полягає в індивідуалізації способу пересилання інформації між сторінками, які сприяють вчиненню правочину. Зокрема, йдеться про поступовий обмін інформацією від пасивного (через Інтернет-сторінки) до активного шляхом надсилання детальної інформації електронною поштою. Таким чином, виникає питання, в який момент відбувається складення оферти та якою зі сторін.

Так, відповідно до підходу, прийнятого в польській доктрині, електронна оферта, передбачена ст. 661 § 1 Цивільного кодексу Польщі [23], є кваліфікованою формою оферти. Згідно зі ст. 661 § 1 цього Кодексу: "оферта, вчинена в електронній формі, зобов'язує того, хто її вчиняє, якщо друга сторона невідкладно підтвердить її отримання". Запровадження необхідності невідкладного отримання доповнює процес вчинення правочину. Підтвердження отримання оферти призводить лише до наступного волевиявлення, і тільки йому можна надати статус прийняття оферти (акцепту). Отже, з боку адресата оферти існує обов'язок вчинення двох (одне за одним) волевиявлень.

Схожий підхід був передбачений також і в законопроекті №2137 від 12 вересня 2006 року "Про електронну торгівлю". Так, відповідно до ч. З ст. 15 законопроекту: "Договір визнається укладеним у момент одержання акцепту особою, що направила оферту... Підтвердження одержання електронного документа не є акцептом, якщо інше не передбачено угодою між відправником і одержувачем електронного документа" [194]. Аналогічне положення закріплене й у вищезгаданих законопроектах "Про електронну комерцію" №6086 від 18 лютого 2010 року (ч. 5 ст. 14) та "Про електронну торгівлю (комерцію)" № 6086-2 від 16 березня 2010 року (ч. 6 ст. 10) [191; 193]. Крім того, проект закону "Про електронну комерцію" № 6086-1 від 4 березня 2010 року в ч. 7 ст. 8 передбачив, що "правочин вважається неукладеним та не створює юридичних наслідків, якщо: а) покупець не виконав хоча б одне із заявлених вимог або не точно виконує вимоги продавця при оформленні електронних документів (повідомлень) або записів у встановлених продавцем формах (трафаретах) документів (повідомлень) щодо правочину; б) автоматична або автоматизована електронна платіжна система, торговельна система продавця не надає покупцеві можливість перевірити платежі, правильність оформлення електронних документів (повідомлень), їх записів і виправити помилки; в) автоматична або автоматизована торговельна система продавця не надає покупцеві можливості у встановлений покупцем строк відкликати акцепт і відмовитися від здійснення електронного правочину" [192]. Такий підхід продиктований необхідністю забезпечення підвищення довіри користувачів електронних засобів комунікації до електронних правочинів.

Безпосередність електронних правочинів має найбільший вимір у випадку Інтернету, адже кожен має безпосередній доступ до глобальної мережі електронного переказу незалежно від часу та місцезнаходження. Очевидним є те, що надання послуг та товарів за допомогою мережі знижує затрати на здійснення трансакції, а також позбавляє необхідності особистого контакту, що за умов зростання глобалізації торгівлі має істотне значення.

Відсутність особистого контакту з контрагентом та товаром, який є предметом договору купівлі-продажу, зумовлює створення різних методів мультимедійного представлення товару шляхом використання фотографій, фільмів, обширного опису. Усе це покликано замінити безпосередній контакт продавця зі споживачем [78].

Тому, з огляду на все наведене вище, ми вважаємо, що під поняттям "електронний правочин" слід розуміти правочин, вчинений та/або виконаний за допомогою електронних засобів комунікації. Однак ми переконані, що попри те, що дані право- чини обидва матимуть правовий режим електронного правочину, їх усе ж таки слід диференціювати. Так, правочин, вчинений та виконаний за допомогою електронних засобів комунікації, буде однозначно електронним правочином. Тоді як на правочин, який вчиняється без допомоги електронних засобів комунікації (в усній чи письмовій формі), але виконуватиметься за допомогою електронних засобів комунікації, поширюватиметься правовий режим електронного правочину. Такий самий режим поширення повинен мати місце і у разі, коли вчинення правочину відбуватиметься за допомогою електронних засобів комунікації, а виконання – без них. Така диференціація є важливою і дасть можливість виокремлювати з-поміж електронних правочинів ті, що мають за природою правовий режим електронного правочину, та такі, на які цей режим буде поширений законодавцем. До того ж чинне законодавство України вже використовує такий дуалістичний підхід, коли йдеться про визначення нерухомої речі (ст. 181 ЦК України). Відповідно до нього законодавець визначає нерухомість за природою та нерухомість, на яку поширюється правовий режим нерухомості. Однак, це жодним чином не впливатиме на загальне розуміння поняття електронного правочину.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загально-методологічні засади електронного правочину в цивільному праві“ на сторінці 3. Приємного читання.