Під електронною торгівлею також розуміють виробництво, рекламу, продаж та поширення товарів із використанням телекомунікаційних мереж [138, с. 126].
А.А. Тедеєв вважає, що електронна торгівля є тільки приватним випадком електронної комерції [239, с. 17], тим самим наголошуючи, що електронна торгівля входить до електронної комерції.
О. Шевченко вважає, що під електронною торгівлею необхідно розуміти звичну для нас торгівлю, але таку, що здійснюється завдяки мережі Інтернет [275, с. 82-83]. Цю позицію підтримує О.П. Вершинін, але з певними уточненнями, оскільки під електронною торгівлею він розуміє будь-які угоди, укладені за допомогою електронних засобів [84, с. 66].
І. В. Костюк визначає електронну торгівлю як сферу суспільних відносин, у рамках якої реалізується спосіб підприємницької діяльності, який представляє собою продаж товарів, оформлюється за допомогою системи договорів: регулярно здійснювані угоди купівлі-продажу (основні угоди), а також угоди, спрямовані на організацію електронного комерційного обороту і забезпечують основні угоди (організаційні угоди) [142].
Проаналізувавши закордонні літературні джерела можемо констатувати, що термін "електронна комерція" розглядається як складова або частина таких понять, як "електронна торгівля" та "електронний бізнес" [238, с. 10]. Наприклад, російська дослідниця М. В. Макарова визначає поняття "електронної комерції" як "різновид бізнес-активності, в якій взаємодія суб'єктів бізнесу з купівлі-продажу товарів і послуг (як матеріальних, так і інформаційних) здійснюється за допомогою глобальної комп'ютерної мережі Інтернет або будь-якої іншої інформаційної мережі" [151, с. 38]. А.М. Береза, І. А. Козак та інші під "електронною комерцією" розуміють "придбання чи продаж товару за допомогою електронних носіїв чи через мережу, подібну до Інтернету". Дане поняття може включати замовлення, оплату та доставку товарів або послуг [244, с. 54].
У законодавчому забезпеченні е-бізнесу в різних країнах існують три підходи, які доповнюють один одного: перенесення на угоди норм чинного законодавства; регулювання угод за допомогою "звичаїв ділового обігу"; детальне узгодження сторонами положень для кожної угоди [102].
Розробку нормативної та законодавчої бази з огляду на стратегію інтеграції України в Європу слід провадити з максимальним врахуванням відповідних директив Європейського Союзу (ЄЄ), прийнятих для формування загальних правил розвитку Інтернету та електронної комерції. Ці документи разом з відповідними нормативними актами ООН, Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світової організації торгівлі (СОТ), Європейського центрального банку та розвинутих країн доцільно розглядати як стратегічну та методологічну основу розробки національної нормативної бази. Адже сьогодні ми практично входимо у світ, де відсутні кордони для технологій, де господарська діяльність в таких ключових сферах, як телекомунікації, фінансові послуги, інформаційні технології, електронна торгівля займає все більше місця в єдиному, глобальному економічному просторі.
Перший крок до формування міжнародного права у галузі електронної торгівлі зробила ООН ЗО січня 1997 року, прийнявши Типовий закон "Про електронну торгівлю" (відомий як Типовий закон ЮНСІТРАЛ "Про електронну торгівлю"). Цей документ має рамковий, рекомендаційний характер і призначений, насамперед, для використання державами як основи для розробки національного законодавства. Типовий закон заклав правові засади діяльності у сфері електронної торгівлі, ввів визначення основних понять (електронний документ, електронний документообіг, електронний підпис, автор електронного документа, інформаційна система), визнав юридичну і доказову силу за документами, вчиненими в електронній формі, визначив вимоги до електронного підпису як засобу підтвердження автентичності й цілісності електронного документа.
З метою подальшого розвитку Типового закону держава- ми-учасницями ООН розроблено проект міжнародної Конвенції "Про електронні операції", основним завданням якої є вироблення єдиних і обов'язкових правил визначення порядку здійснення електронних операцій. Це дасть змогу перевести відносини у сфері міжнародної електронної торгівлі на якісно інший рівень розвитку, надасть учасникам міжнародних відносин юридичні гарантії судового захисту їх прав. Проект Конвенції, запропонований США, встановлює юридичне визнання електронних документів, їх доказову силу, визначає порядок складання та умови дії електронних договорів і визначає основні принципи, яких повинні дотримуватися держави при регулюванні відносин, пов'язаних з електронною торгівлею. Це, передусім, необхідність усунення в національних законодавствах країн-учасниць правових норм, що суперечать Конвенції і перешкоджають здійсненню операцій в електронному вигляді; автономія волі сторін (сторони вільні самостійно визначати спосіб підтвердження автентичності операції); "технологічна незалежність" правових норм, що визначають порядок проведення контролю автентичності електронних документів (методи електронного підтвердження автентичності документа не повинні залежати лише від існуючих технологічних рішень, їх можна використовувати як нові способи підтвердження автентичності в межах як існуючих, так і майбутніх технологій) тощо.
Останнім часом зросла роль мережі Інтернет в транскордонному постачанні фінансових, ділових, медичних, освітніх послуг тощо, тому деякі аспекти електронної торгівлі вже отримали адекватне тлумачення в контексті Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) [87]. Поставка послуг через Інтернет розглядається як будь-який інший технічний спосіб їх доставки, що є одним із компонентів електронної торгівлі, а тому підпадає під дію ГАТС. З урахуванням технологічної нейтральності ГАТС заборонена дискримінація постачальника послуги або самої послуги на основі відмінностей у технічних способах доставки.
Важлива подія на шляху формування європейського права електронної комерції відбулася 4 травня 2000 року, коли Європейським Парламентом була прийнята і 8 червня набула чинності Директива ЄС № 2000/31/ЕС "Про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства та електронної комерції" [16], зокрема на внутрішньому ринку. Директива зобов'язує держави-учасниці забезпечити у своїх правових системах можливість укладання договорів (за деякими винятками) з використанням електронних засобів. Особлива увага приділяється необхідності роз'яснення процедури і регламентації чітких умов та юридичних наслідків для сторін, які уклали договори в рамках систем електронної комерції, визначено перелік і характер вимог щодо електронних договорів тощо. Також запропоновано принципи регулювання діяльності провайдерів та інших постачальників інформаційних послуг (у тому числі принцип виключення необхідності отримання попередніх санкцій або дозволів для здійснення діяльності подібних організацій, правила їх відповідальності, умови взаємодії цих організацій з національними органами судової влади щодо контролю і пошуку фактів або обставин незаконної діяльності споживачів послуг тощо).
Іншим важливим документом, який формує європейське право електронної торгівлі, стала прийнята 13 грудня 1999 року Директива ЄС № 1999/93/ЕС "Про правові основи Співтовариств для використання електронних підписів" [15], у якій визначено основні ознаки та поняття електронного підпису, принципи і сфери його застосування, принципи створення сертифікаційних центрів, порядок надання послуг сертифікації, обов'язки держав учасниць щодо надання електронному підпису юридичної та доказової сили. Директива також передбачає, що держави – члени Європейського Союзу повинні врегулювати правовий статус електронного підпису до кінця 2002 року.
Нарівні з міжнародними нормативними актами розвивається і національне законодавство в цій сфері.
Відповідно до ст. 2 Угоди про співробітництво держав-учасниць СНД у створенні, використанні та розвитку міждержавної мережі інформаційно-маркетингових центрів для просування товарів і послуг на національні ринки від 21 травня 2010 року під електронною торгівлею розуміють торгівлю, що здійснюється з використанням інформаційних систем, інформаційно-комунікаційної мережі та регламентів електронної взаємодії [253]. Відповідно до абз. 15 ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" під торгівлею розуміють будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари [206]. Тобто торгівля – це діяльність юридичних та фізичних осіб (абз. 4 ст. 1 вказаного Закону), пов'язана з передачею прав власності на товари (абз. 15 ст. 1 вказаного Закону) за договором. Відповідно до Постанови Правління Національного банку України "Про схвалення Методичних рекомендацій щодо організації процесу формування управлінської звітності в банках України" торгова діяльність – діяльність з придбання або створення активів і пасивів з метою продажу в близькому майбутньому та/ або для отримання прибутку від короткотермінових коливань ціни або дилерської маржі (торгові операції), а також діяльність з хеджування торгових операцій [213]. Тобто торгівельна діяльність – діяльність з продажу. Відповідно до ст. 263 ТК України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг[1] [89]. Тобто діяльність, яка спрямована на реалізацію продукції, а також допоміжна діяльність, що забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.
На нашу думку, така неоднозначність у визначенні термінів пов'язана із низкою обставин. По-перше, поняття, які розглядаються, є предметом дослідження відразу кількох галузей наук - юридичної, економічної та технічної. Це значною мірою впливає на вибір дослідником найбільш суттєвих ознак терміна, а відтак-безпосередньо на його зміст. Так, науковці часто наголошують на економічному аспекті електронної комерції, визначаючи її як "різновид бізнес-активності"[2] [138, с. 59], "форму ділової активності (бізнесу, підприємництва)" [177], "форми ділових угод" [114] тощо. При цьому юридичний бік поняття зазвичай залишається нерозкритим.
По-друге, неоднозначним залишається тлумачення поняття "комерція". "Юридична енциклопедія" наводить визначення терміна "комерційна діяльність" як у вузькому (діяльність у сфері торгівлі, торгового обміну), так і в ширшому розумінні (діяльність, спрямована на отримання прибутку) [281, с. 166].
Така двозначність зумовлена історією розвитку комерційних відносин, що, зародившись саме в торгівлі, поступово охоплюють дедалі більше сфер господарської діяльності. У зв'язку з цим деякі автори визначають електронну комерцію як "придбання чи продаж товару за допомогою електронних носіїв чи через мережу, подібну до Інтернету" [109, с. 17], цим самим звужуючи її розуміння до електронної торгівлі.
Для відмежування понять електронної комерції та електронної торгівлі доцільно також звернутись до семантико-правового тлумачення терміно-понять "комерція" та "торгівля". Так, у юридичній енциклопедії за редакцією М.Ю. Тихомирова, поняття комерції визначено як підприємницька діяльність, спрямована на отримання прибутку та пов'язана із здійсненням торгівлі. В свою чергу торгівля – це комерційна діяльність, що виражає відносини економічного посередництва між виробниками і споживачами, та здійснюється шляхом купівлі товарів у виробників з мстою перепродажу споживачам. Торгівля існує в різних цивільно-правових формах: договір купівлі-продажу, договір комісії, договір доручення [242, с. 123]. В результаті аналізу зазначених термінів можемо відзначити, що торгівля є складовою частиною комерцію. На такій самій позиції стоять і представники сучасної економічної теорії, які електронну комерцію розглядають значно ширше, тобто як увесь процес товарно-грошового обміну, реалізований електронним способом, а не лише ту його частину, котра безпосередньо пов'язана з купівлею-продажем [63, с. 15; 134, с. 96; 156, с. 87].
Додатковою аргументацію вказаної позиції може слугувати той факт, що обмежуючи усю сукупність відносин за допомогою електронних систем терміном торгівля, відбуватиметься обмеження ринку робіт та послуг у цій сфері, що не відповідатиме вимогам норм європейського законодавства, зокрема Директиві 2000/31 /ЄС Європейського парламенту та Ради від 8 червня 2000 року про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку ("Директива про електронну комерцію") [16].
Підсумовуючи викладене, електронну комерцію, на нашу думку, доцільно визначити як систему правовідносин у сфері вчинення прfвочинів за допомогою використання мереж електрозв'язку, що грунтується на електронній обробці та передачі даних, і охоплює різноманітні види діяльності щодо продажу товарів, надання послуг та виконання робіт.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості вчинення окремих видів електронних двосторонніх правочинів(договорів)“ на сторінці 2. Приємного читання.
