РОЗДІЛ V. ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

Глава 1. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Законність та обґрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві України забезпечується системою численних процесуальних гарантій — принципами цивільного процесуального права; участю в цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які від свого імені можуть звертатися до суду із заявами на захист прав, свобод та інтересів інших осіб; встановленим цивільним процесуальним порядком розгляду і вирішення справ.

Однак зазначених гарантій недостатньо. Як свідчить практика, суди через суб’єктивні (некомпетентність, неуважність, спрощений підхід тощо) й об’єктивні (складність правовідносин, спір з яких розглядається, численність співучасників та ін.) причини постановляють рішення, які не відповідають обставинам справи або нормам матеріального права, котрі регулюють спірні правовідносини сторін, та нормам процесуального права.

За таких обставин необхідно мати додаткові гарантії захисту прав і свобод заінтересованих громадян, прав організацій, держави та публічних інтересів і забезпечення законності і обґрунтованості судових рішень і ухвал. В їх складі визначальна роль належить апеляційному провадженню — апеляційному оскарженню та перевірці рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили (статті 291 — 322 ЦПК).

Інститут апеляційного провадження був включений до цивільного судочинства України Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України».

Апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили) як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у розгляді справ зміцнення законності і виконання завдань цивільного судочинства, досягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і перевіркою судом апеляційної інстанції їх законності і обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи (перевирішення), з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку. Отже, в апеляційному оскарженні заінтересовані сторони і інша особа, яка бере участь у справі, і вважає винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необґрунтованими, переносить до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення.

Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції. Таким чином, апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвала суду першої інстанції забезпечує їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів.

Водночас апеляційне провадження є однією з форм, що забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції, і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний і однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер — попереджує порушення норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами.

Апеляція (лат. Appelatio — звернення, скарга) — основний спосіб оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, в суді вищої інстанції (апеляційному суді).

У справі «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24.07.2003 р.), Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 параграф 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів... Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов’язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.

В світовій практиці виділяють 2 моделі апеляційного провадження: повна та неповна модель. Характерними ознаками повної моделі апеляції є наступні:

— суд апеляційної інстанції здійснює повний перегляд справи;

— в перегляді справи обов’язково повинні брати участь представники сторін;

— такий перегляд рішень чи ухвал суду апеляційної інстанції здійснюється за участю свідків;

— сторони не обмежені в поданні доказів та доказуванні;

— суд апеляційної інстанції вправі лише ухвалити рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги, направляти справу на новий розгляд апеляційний суд не може.

При неповній моделі апеляційного провадження:

— сторони обмежені в можливості подання доказів апеляційній інстанції,

— апеляційний суд приймає до розгляду нові докази лише в тому випадку, якщо суд першої інстанції відмовив в їх прийнятті через неналежність, або дозволяє подання нових доказів у випадку підтвердження наявності поважних причин їх неподання в суді першої інстанції,