Розділ «IV. Гарантії для осіб, позбавлених волі»

А. Інформація про причини арешту (стаття 5 § 2)

«Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього»

1) Застосовність

101. Вирази, що використовуються у статті 5 § 2, слід тлумачити незалежно і, зокрема, відповідно до цілей статті 5, які полягають у захисті кожного від свавільного позбавлення волі. Термін «арешт» включає в себе більше, ніж передбачені кримінальним правом заходи, а вираз «будь-яке обвинувачення» вказує не на умови застосовності, а на можливий випадок, який береться до уваги. Стаття 5 § 4 не робить жодних відмінностей між особами, позбавленими волі, на основі того, чи були вони затримані або взяті під варту. Таким чином, немає жодних підстав для виключення останнього зі сфери дії статті 5 § 2 (Van der Leer v. the Netherlands (Ван дер Леер проти Нідерландів), §§ 27 та 28), яка поширюється на утримання під вартою з метою екстрадиції (Shamayev and Others v. Georgia and Russia (Шамаєв та інші проти Грузії і Росії), §§ 414 та 415), надання медичної допомоги (Van der Leer v. the Netherlands (Ван дер Леер проти Нідерландів), там само; X. v. the United Kingdom (Х. проти Сполученого Королівства), § 66), а також застосовується до осіб, що були повторно взяті під варту після періоду умовного звільнення (X. v. the United Kingdom (Х. проти Сполученого Королівства), § 66; X v. Belgium (Х проти Бельгії)).

2) Мета

102. Стаття 5 § 2 містить первинну гарантію того, що будь-якій заарештованій особі повинно бути повідомлено про причини позбавлення її свободи, що є невід'ємною частиною системи захисту, яка передбачена статтею 5. Якщо особі було повідомлено про причини її затримання чи тримання під вартою, вона може, якщо вважатиме за потрібне, звернутися до суду, щоб оскаржити законність свого ув’язнення відповідно до статті 5 § 4 (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства), § 40; Conka v. Belgium (Чонка проти Бельгії), § 50).

103. Будь-яка особа, яка має право на невідкладний розгляд своєї справи відносно правомірності взяття під варту, не може ефективно використовувати це право, якщо їй своєчасно і належним чином не повідомили про причини, через які її було позбавлено волі (Van der Leer v. the Netherlands (Ван дер Леер проти Нідерландів) § 28; Shamayev and Others v. Georgia and Russia (Шамаєв та інші проти Грузії і Росії), § 413).

3) Особа, якій повинні бути повідомлені причини

104. З формулювання статті 5 § 2 ясно витікає обов'язок держави надати конкретну інформацію особі або її представникові (див. рішення Великої Палати Saadi v. the United Kingdom (Сааді проти Сполученого Королівства), § 53, підтверджене Великою Палатою, 29 січня 2008 року). Якщо заявник не в змозі отримувати інформацію, відповідні дані повинні бути надані особам, які представляють його інтереси, таким як юрист або опікун (X. v. the United Kingdom (Х. проти Сполученого Королівства), Звіт Комісії, § 106).

4) Причини має бути повідомлено «невідкладно»

105. Невідкладність надання інформації має оцінюватися в кожному конкретному випадку відповідно до його особливостей. Утім, це положення не покладає на службову особу, яка проводить затримання, обов’язку повідомляти про всі причини такого затримання в момент арешту (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства), § 40; Murray v. the United Kingdom (Мюррей проти Сполученого Королівства) [ВП], § 72).

106. Вимога «невідкладності» буде задоволена, якщо заарештованій особі буде роз’яснено причини її арешту протягом декількох годин (Kerr v. the United Kingdom (Керр проти Сполученого Королівства) (ріш.); Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства), § 42).

5) Порядок, відповідно до якого повідомляються причини

107. Причини не обов’язково повинні бути вказані в тексті рішення, що є підставою для взяття під варту, і не обов’язково повинні бути викладені в письмовій або в якійсь особливій формі (X v. Germany (Х проти Німеччини), Рішення Комісії; Kane v. Cyprus (Кейн проти Кіпру) (ріш.)).

108. Причини арешту можуть бути повідомлені або з’ясуватись під час опитування або допиту після арешту (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства), § 41; Murray v. the United Kingdom (Мюррей проти Сполученого Королівства) [ВП], § 77; Kerr v. the United Kingdom (Керр проти Сполученого Королівства) (ріш.)).

109. Заарештовані особи не можуть стверджувати, що не розуміють причин свого затримання, якщо їх було заарештовано одразу ж після вчинення кримінального або іншого умисного правопорушення (Dikme v. Turkey (Дикме проти Туреччини), § 54) або якщо вони знали про подробиці стверджуваного правопорушення, які були вказані у попередніх постановах про взяття під варту та екстрадицію (Öcalan v. Turkey (Оджалан проти Туреччини) (ріш.)).

6) Необхідний обсяг інформації про причини

110. Достатність наданої інформації має оцінюватися в залежності від конкретних обставин кожної справи (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства), § 40). Однак, простого зазначення правових підстав арешту недостатньо для відповідності цілям статті 5 § 2 (там само, § 41; Murray v. the United Kingdom (Мюррей проти Сполученого Королівства) [ВП], § 76; Kortesis v. Greece (Кортесіс проти Греції), §§ 61-62).

111. Заарештованим особам необхідно повідомити простою, доступною, непрофесійною мовою про істотні правові та фактичні підстави для арешту, щоб надати їм змогу, якщо вони вважають за потрібне, звернутися до суду для оскарження законності арешту відповідно до статті 5 § 4 (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства), § 40; Murray v. the United Kingdom (Мюррей проти Сполученого Королівства) [ВП], § 72). Втім, стаття 5 § 2 не вимагає, щоб інформація містила повний список висунутих звинувачень проти заарештованого (Bordovskiy v. Russia (Бордовський проти Росії), § 56; Nowak v. Ukraine (Новак проти України), § 63; Gasins v. Latvia (Гасинс проти Латвії), § 53).