Розділ «IV. Гарантії для осіб, позбавлених волі»

173. Автоматична відмова у заставі в силу закону, без будь-якого судового контролю, несумісна з гарантіями статті 5 § 3 (Piruzyan v. Armenia (Пірузян проти Вірменії) §105; S.B.C. v. the United Kingdom (S.B.C. проти Сполученого Королівства), §§ 23-24.

7) Обґрунтування періоду тримання під вартою

174. Положення статті 5 § 3 Конвенції не може розглядатися як таке, що дозволяє досудове тримання під вартою за умови, що його тривалість не перевищує визначеного мінімального строку. Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Idalov v. Russia (Ідалов проти Росії) [ВП], § 140; Tase v. Romania (Тасе проти Румунії) § 40; Castravet v. Moldova (Кастравет проти Молдови), § 33; Belchev v. Bulgaria (Белчев проти Болгарії), § 82).

8) Попереднє ув’язнення неповнолітніх

175. Попереднє ув’язнення неповнолітніх має застосовуватись лише як крайній захід; воно має тривати якомога менше і, у випадках необхідності такого ув’язнення, неповнолітні мають утримуватись окремо від дорослих осіб (Nart v. Turkey (Нарт проти Туреччини), § 31; Güveç v. Turkey (Гювеч проти Туреччини), § 109).

Г. Право на невідкладний розгляд судом законності тримання під вартою (Стаття 5 § 4)

«Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.»

1) Мета положення

176. §4 статті 5 є положенням Конвенції, яке передбачає доставлення затриманого до суду. Воно забезпечує затриманій особі право вимагати перевірки правомірності її затримання (Mooren v. Germany (Моорен проти Німеччини) [ВП], § 106; Rakevich v. Russia (Ракевич проти Росії), § 43).

177. Той факт, що Суд не виявив жодних порушень §1 статті 5 Конвенції, не означає, що він не зобов’язаний впевнитися у дотриманні §4 статті 5. Ці два параграфи є окремими положеннями, і виконання одного не обов’язково вказує на дотримання іншого (Douiyeb v. the Netherlands (Дуійеб проти Нідерландів) [ВП], § 57; Kolompar v. Belgium (Коломпар проти Бельгії), § 45).

2) Характер необхідної перевірки

178. §4 статті 5 надає заарештованій або затриманій особі право звернутися до суду з метою перевірки процесуальних та матеріальних умов, необхідних для дотримання «законності» позбавлення волі в розумінні §1 статті 5 (див., серед іншого, Idalov v. Russia (Ідалов проти Росії) [ВП], § 161; Reinprecht v. Austria (Рейнпрехт проти Австрії), § 31).

179. Якщо особа утримується під вартою відповідно до пункту (c) §1 статті 5 Конвенції, суд має бути уповноважений з’ясувати, чи є достатні підстави підозрювати таку особу в скоєнні правопорушення, оскільки існування такої підозри, згідно з Конвенцією, є необхідною умовою законності попереднього ув’язнення (Nikolova v. Bulgaria (Ніколова проти Болгарії) [ВП], § 58).

180. Якщо особу позбавлено волі згідно з обвинувальним вироком компетентного суду, процедура нагляду, передбачена § 4 статті 5, включається в рішення суду наприкінці провадження (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium (Де Вільде, Оомс та Версип проти Бельгії, § 76) та не потребує подальшого перегляду. Проте у випадках, коли підстави, які виправдовують позбавлення особи свободи, з часом змінились, обов’язковим є існування можливості звернення до органу, який задовольняє вимоги §4 статті 5 Конвенції (Kafkaris v. Cyprus (Кафкаріс проти Кіпру (№ 2) (ріш.)).

181. «Суд», до якого особа може звернутися за захистом своїх прав відповідно до §4 статті 5 Конвенції, не обов’язково має бути класичним судом, включеним у систему правосуддя держави (Weeks v. the United Kingdom (Уікс проти Сполученого Королівства), § 61). Однак такий орган повинен мати «судовий статус», тобто забезпечувати певні процесуальні гарантії. Таким чином, «суд» має бути незалежним як від виконавчої влади, так і сторін у справі (Stephens v. Malta (Стівенс проти Мальти (№ 1), § 95).

182. Процедура перегляду задовольняє вимоги Конвенції у тому випадку, коли проводиться судом з дотриманням як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства та відповідно до мети статті 5 , яка полягає у захисті особи від свавілля (Koendjbiharie v. the Netherlands (Кенджбихарі проти Нідерландів), § 27).

183. Незважаючи на те, що §4 статті 5 не зобов’язує Високі Договірні Сторони створювати другий рівень юрисдикції для перевірки законності тримання під вартою, держава, яка його створила, має надати затриманим такі самі гарантії оскарження, що й у першій інстанції (Kucera v. Slovakia (Кучера проти Словаччини), § 107; Navarra v. France (Наварра проти Франції), § 28; Toth v. Austria (Тот проти Австрії), § 84).

184. § 4 статті 5 не зобов’язує суд, який розглядає заяву про правомірність тримання під вартою, досліджувати кожен аргумент у поданні заявника. Однак суд не може нехтувати або вважати неістотними конкретні факти, на які посилається затриманий і які можуть поставити під сумнів наявність необхідних умов «законності» позбавлення волі відповідно до Конвенції (Ilijkov v. Bulgaria (Ілійков проти Болгарії), § 94).

185. Суд повинен мати повноваження звільнити особу, якщо він з’ясує, що її тримання під вартою є незаконним; повноваження суду на ухвалення рішень, що носять лише рекомендаційний характер, є недостатніми (Benjamin and Wilson v. the United Kingdom (Бенджамін та Уілсон проти Сполученого Королівства) §§ 33 та 34).

3) Процесуальні гарантії